Зберігати віру в похилому віці

Історії, що об’єднують нас

Крісті Монсон

Ми можемо зміцнювати свої сім’ї, розповідаючи про приклади віри й відваги як у минулому, так і в наші дні.

Ілюстрації Керолайн Вібберт

З віком моя роль у сім’ї змінилася. Колись я була молодою матір’ю, яка намагалася залучити п’ятьох активних дітей до такого собі організованого хаосу, який ми називали домашній вечір. Зараз я бабуся. Іноді я перебуваю в центрі сімейних подій, а часом десь на задньому плані. Я перейшла на інший етап життєвого циклу. Я любила два попередніх покоління, зокрема свого чоловіка, який зараз по той бік завіси. І я обожнюю два покоління, які зараз живуть на землі (плюс кілька правнуків, які прийшли після них).

Одна з ролей, яка відводиться мені зараз, здійснюється в кінці наших сімейних відеоконференцій, під час яких ми навчаємося за посібником За мною йдіть. З найближчими родичами ми користуємося ігровою онлайн програмою, щоб допомогти двоюрідним братам і сестрам знати одне одного й допомогти всім нам пам’ятати або більше дізнатися про своїх предків. У процесі цього я зрозуміла, що не лише наші храмові завіти поєднують сім’ї разом на вічність, але й наші історії про відвагу й віру, якими ми ділимося.

Натхнення, яке приносять спогади про минуле

Я впевнена, що кожен з нас має історію про віру й відвагу, якою може поділитися. Безсумнівно, ті, хто жив до нас, можуть надихати, якщо ми пам’ятаємо про їхній дух і жертви. Наприклад:

• Наша сім’я вдячна за юнака, Крістіана Ганса Монсона, який 1800-ті роки приніс у в’язницю їжу місіонерам у місті Фредрікстаді, Норвегія. Вони навчали його євангелії. Він потайки випустив їх з в’язниці, й однієї зоряної ночі вони його охристили у фіорді. Після того, як Ганс приєднався до Церкви, батько вигнав його. Однак він дістався до Долини Солоного озера і там виростив праведних нащадків.

• Нас також надихає історія Йоганни Кірстін Ларсен. Під час переходу в Долину Солоного озера загін під керівництвом Бригама Янга молодшого, в якому вона йшла, натрапив на пожежу в преріях. Після того як вони гаряче помолилися, на горизонті з’явилася невеличка хмаринка, яка принесла з собою грозу. Ця гроза й загасила пожежу.

Натхнення для сьогодення

Моя онучка і “прийомна” онучка, молода навернена дівчина, яку взяли жити в сім’ю моєї дочки.

Фотографія люб’язно надана автором

Я відчуваю глибоку вдячність за ці вірні відважні душі. Але я відчуваю смирення, коли думаю про доблесні духи, які є в нашій сім’ї в цей час. Тож я вирішила, що під час кожних наших сімейних зборів я проситиму двох онуків ділитися своїми свідченнями про віру й відвагу. Це не лише надихає решту нашої сім’ї, але й дає можливість тим, хто свідчить, приділити кілька хвилин, щоб побачити, як Бог допомагав їм у важкі часи. Ось дві історії.

• Наша онучка боролася з раком щитовидної залози в ранньому підлітковому віці. Вона казала: “Небесний Батько вів мене, особливо під час тижня радіаційної ізоляції. Моє свідчення і мій маленький песик Дейзі допомогли мені пройти через це”.

• Коли юна навернена залишилася без дому й сім’ї, місіонери привели її в дім нашої доньки. Ми прийняли її як рідну і вважаємо її за члена сім’ї. Ця чудова юна навернена сказала: “Я зрозуміла, що навіть коли мені страшно, я можу робити те, що важко, з допомогою Небесного Батька”. Вона благословляє нас своєю люблячою веселою вдачею.

Будучи бабусею, я ще раз зрозуміла, як багато можемо робити ми, батьки, дідусі й бабусі, аби зміцнювати узи нашої вічної сім’ї. Ділитися історіями віри й відваги минулих і нинішніх поколінь—це спосіб допомагати нашим дітям і онукам мати віру й сміливість перед лицем майбутнього. І це чудовий спосіб, що допомагає повертати серця дітей до їхніх батьків і матерів (див. Maлахія 4:6).

Автор живе в шт. Юта, США.