Лише в цифровому форматі: Дорослій молоді
Пошук свідчення про храмовий одяг
Вдягнувши той одяг вперше, я відчула, нібито відсутній шматочок головоломки, яку я намагалася зібрати, встав на своє місце.
Ілюстрація Девіда Гріна
Ще за півтора роки до того, як я прийшла у храм у Вашингтоні, округа Колумбія, отримати свій ендаумент, я ніколи не чула ані про Книгу Мормона, ані про Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Але коли я зустрілася з місіонерами і почала дізнаватися про Церкву, я не змогла не відчути, що євангелія є істинною.
Я христилася у випускному класі середньої школи, готуючись до вступу в Університет Джорджтауна. Незабаром після мого хрищення деякі члени мого приходу й навіть місіонери, які служили в цьому районі, питали, чи не замислююся я про служіння на місії. Я завжди відповідала категоричним “ні”. Як я могла вчити людей релігії та способу життя, які я сама щойно починала приймати?
За кілька тижнів до переїзду в Джорджтаун я отримала патріарше благословення, і цей досвід допоміг мені багато чого зрозуміти про своє майбутнє. До приходу в Церкву мені здавалося, що моє життя завжди йде за планом, і раптом цей план різко порушився. Зміст мого патріаршого благословення не відповідав тому, як я завжди уявляла своє життя. Однією з найважливіших істин, які я винесла для себе, була незаперечна порада про те, що я повинна служити на місії.
Незабаром я зрозуміла, що подумую (хоча й неохоче) про подання відповідних документів.
Я зрозуміла, що зазвичай члени Церкви отримують храмовий ендаумент, перш ніж вирушати на місію, тому почала готуватися до цього. Я знала, що однією із змін, яка відбудеться в моєму житті, стане обов’язок носити храмовий одяг. Перш ніж я почала готуватися до храму, я мало замислювалася про одяг, тому в мене не було жодних упереджень щодо його носіння.
Після переїзду в коледж я постійно спілкувалася зі своїм єпископом і щотижня ходила на інститут релігії. Мій вчитель інституту був доброю людиною та запропонував мені індивідуальні заняття з підготовки до храму протягом кількох тижнів перед моїм ендаументом. Це було проявом лагідної милості з його боку, адже я перебувала далеко від рідного приходу й у мене не було нікого з рідних у Церкві, хто міг би мене направляти. Зрештою я отримала покликання на місію в Парагвай і була готова вперше піти в храм.
Відвідування храму
Відвідування храму було схоже на повернення додому. Навіть вдягнувши той храмовий одяг вперше, я відчула, нібито відсутній шматочок головоломки, яку я намагалася зібрати, встав на своє місце. Я розуміла, що мій завіт носити храмовий одяг був важливим кроком у моєму духовному розвитку, і хоча це рішення є священним та особистим, я зробила його з радістю—адже я знала, що знання, які я отримаю про свою божественність як дочки Бога, перевершують все, що може запропонувати мені світ.
Після того, як я отримала ендаумент, найбільшою зміною було не те, як я почувалася в храмовому одязі, а те, який новий гардероб мені довелося скласти після цього. Я викинула з шафи багато речей, які не покривали мого храмового одягу.
Однак я відчувала, що ці зміни в моєму житті є правильними. Оскільки я свідомо готувалася до храму, зміна гардеробу пройшла легко й радісно. І в міру того, як я прагнула дізнатися більше, я поглиблювала своє свідчення про те, що зобов’язання носити храмовий одяг—це не просто зміна гардеробу, а символ моєї відданості своєму Спасителю Ісусу Христу й мого вибору слідувати за Ним. Це також подарунок—відчутне нагадування про мої храмові завіти й про силу, захист і благословення, доступні мені завдяки спокутній жертві Спасителя.
Єдине, чого я очікувала, йдучи до храму в день отримання свого ендаументу,—це відчути Божу любов до мене. У храмі я змогла відчути це в більшій мірі, ніж будь-коли, і я була сповнена рішучості дотримуватися своїх завітів і носити храмовий одяг, тому що не хотіла, щоб це почуття зникло.
Прагнення дотримуватися своїх завітів
У найбільш самотні й зрадницькі часи мого життя свідчення про прості основоположні принципи євангелії спонукало мене завжди й свідомо носити мій храмовий одяг, намагаючись дотримуватися завітів, які я уклала в храмі.
Я знаходжу велику втіху в цих словах Президента Рассела М. Нельсона:
“Які б зрушення не відбувалися у вашому житті, найбезпечнішим з духовної точки зору є жити, дотримуючись ваших храмових завітів!
Будь ласка, вірте мені, коли я кажу, що якщо ваш духовний фундамент надійно побудований на Ісусі Христі, вам не потрібно боятися. Якщо ви вірні завітам, укладеним вами у храмі, вас буде зміцнено Його силою. Тоді, коли настануть духовні землетруси, ви зможете стояти твердо, оскільки ваш духовний фундамент є надійним і непохитним1”.
Моє життя не стало легшим із тих пір, як я приєдналася до Церкви. Насправді, найважчі часи в моєму житті настали саме після хрищення. Однак я розумію, що моє знання відновленої євангелії та сила завітів, які я уклала в храмі, уможливили здатність перенести ці труднощі, і без віри в Ісуса Христа все було б зовсім інакше.
Жити свідомо як учень Христа важко, коли світ, здається, не поважає стандарти, яких я намагаюся дотримуватися. Але, як сказав Президент Нельсон, найкращим притулком для мене є життя за моїми храмовими завітами включно з носінням храмового одягу, як я обіцяла. І якщо я продовжуватиму робити це і йти шляхом завітів, я знаю, що відчуватиму радість.