Безпечний політ через усе життя

Натан Гарлік

Автор живе в штаті Техас, США.

Я хотів зробити все можливе, щоб надати нашому сину-немовляті все необхідне для успішного життя.

Зображення

маска, підвішена до стелі літака

Коли стюардеси почали стандартний інструктаж із безпеки, я перевірив, чи добре закріплений мій син Макс в кріслі для немовлят на сидінні поруч зі мною в літаку.

Я згадав день, коли Макс народився за кілька місяців до цього. Коли я вперше взяв його на руки в лікарні, я був сповнений рішучості зробити все, що зможу, заради його безпеки, навчити його знаходити щастя в житті й забезпечити його всім необхідним для успіху.

Я впевнений, що більшість батьків відчувають щось подібне. Мої почуття були ще гострішими, коли я дивився йому в очі та згадував боротьбу з безпліддям до його народження, а також фізичних, емоційних та духовних страждань, яких все це завдало мені та моїй дружині.

Стюардеси щойно пояснили, як користуватися кисневими масками в екстрених випадках, і коли одна з них підійшла до нашого ряду, в неї був дуже серйозний вигляд. Вона дивилася просто на мене. “Якщо випадуть маски, спочатку вдягніть свою, перш ніж допомагати йому”,—сказала вона, вказуючи на Макса. Чомусь наголос, з яким вона вимовила слово “спочатку”, вразив мене, як блискавка.

Дивлячись в ілюмінатор літака, я уявив собі, як випадають кисневі маски, сумніваючись, чи зможу я в ту ж мить не допомогти Максу. Потім мені спали на думку слова Ісуса Христа до Петра, єдиним бажанням якого в той момент було служити Спасителю й захищати Його: “Як навернешся, зміцни браттю свою” (Лука 22:32).

І тут мене осінило: найкращий спосіб допомогти Максу—це спочатку допомогти собі. Я зрозумів, що якщо мені знадобиться вдягнути кисневу маску на себе, це займе лише кілька секунд, але після цього я зможу допомогти Максу саме так, як це потрібно зробити. Протягом усього польоту я думав про маленькі й прості речі (з точки зору вічності набагато важливіші, ніж кисневі маски), які я можу зробити спочатку, щоб потім краще за все допомогти Максу, аби спочатку навернутися, а потім зміцнювати інших.

Такі речі потребують лише кілька хвилин часу, але вони значно зміцнюють мене:

Молитва на колінах допомагає мені зосередитися для чесної розмови з Батьком на Небесах.
Блокнот або документ у комп’ютері для запису думок і роздумів роблять вивчення Писання для мене насиченішим. 
Періодичні питання до себе “Що це насправді означає?” або “Що це означає для мене?” під час поклоніння в храмі або перегляду виступів на генеральній конференції допомагають мені набути кращого розуміння найважливіших речей.
Записуючи в кінці кожного дня, як саме я бачу руку Господа в своєму житті, я краще розумію Його вплив і відчуваю себе ближче до Нього¹.

Я міркую про те, чого Христос навчав: “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться” (Матвій 6:33; курсив додано). Коли я думаю про “все це”, я уявляю собі всі благословення, які Небесний Батько прагне вилити на нашу сім’ю, коли ми цілеспрямовано вибираємо Його своїм Богом щодня (див. Єремія 24:7).

Зображення

батько й син гуляють по пляжу

Багато разів я відчував себе неповноцінним батьком і молився про відповіді і вказівки в той самий момент, коли мені потрібно допомогти іншим (Учення і Завіти 100:6). Коли я докладаю свідомі зусилля, щоб спочатку зосередитися на власних стосунках з Небесним Батьком та Ісусом Христом, я відчуваю, що краще можу допомогти іншим, особливо своїй родині.

Я знаю, що моє життя може стати найважливішим уроком, який я можу дати Максу та іншим. У міру того як моє навернення до Небесного Батька та Ісуса Христа глибшає, я навчаюся краще зміцнювати тих, хто мене оточує.

Коли в житті трапляються надзвичайні ситуації духовного, емоційного чи фізичного характеру, коли спрацьовують образні “кисневі маски” та коли інші потребують нашої допомоги, ті маленькі й прості речі, які роблять наше навернення до Ісуса Христа та Його євангелії максимально твердим, дозволяють нам краще допомогти іншим прийти до Нього, Головного Цілителя та Спасителя наших душ.