РОЗДІЛ 22

Виховання дітей в повчанні і застереженні євангелії

Батьки з допомогою церковних провідників і вчителів повинні старанно і безперестанку навчати дітей євангелії.

З життя Гебера Дж. Гранта

Про особисту старанність і слухняність Президента Гебера Дж. Гранта говорилося багато. І хоча багато благословень він отримав завдяки власній вірі й наполегливості, він часто казав про те, що є в боргу перед людьми, які в дитинстві вчили його євангелії.

Він часто віддавав належне своїй матері. Президент Грант говорив: “Звісно, я всім завдячую своїй матері, оскільки батько помер, коли мені було лише дев’ять днів; прекрасні повчання, віра, цілісність моєї матері були для мене натхненням”¹. Розповідаючи про рішення одружитися у храмі, він сказав: “Я був дуже вдячний Богу за натхнення і рішучість правильно розпочати життя. Звідки це прийшло до мене? Від матері, яка вірила в євангелію, вчила мене її важливості, прищепила бажання отримати всі переваги правильного початку життя та життя за вченнями євангелії”².

Президент Грант також виражав вдячність за вчителів Недільної школи та інших людей, які наставляли його в дитинстві. Він казав: “Я всі віки вічності буду вдячний тим людям за враження, яке вони справили на мене”³.

Наслідуючи приклад тих незабутніх учителів, Президент Грант і сам старанно навчав істині своїх дітей. Його донька Френсіс Грант Беннетт розповідала про те, з якою любов’ю він допомагав їй та її братам і сестрам жити за євангелією: “У не дуже важливих справах батько рідко коли казав нам “ні”. Отже, якщо він таки казав “ні”, це дійсно означало “ні”. Він вчив нас так, щоб ми, де це тільки було можливо, могли самі приймати рішення. Він завжди дуже терпляче пояснював нам, чому, на його погляд, певне рішення було нерозумним, а тоді казав: “Ось, що я про це думаю. Та, звісно, вирішувати тобі”. Завдяки цьому рішення наші і його, як правило, були однаковими. Йому якось вдавалося спонукати нас бажати робити правильне, але не змушувати до цього”⁴.

Президент Грант ніколи не стомлювався навчати своїх дітей, навіть коли більшість з них повиростали. У 52 роки, коли він був членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, уважно слухав виступ Президента Джозефа Ф. Сміта на Генеральній конференції, коли той закликав членів Церкви “виявляти свою віру, відданість та любов до принципів євангелії саме через виховання своїх дітей та зміцнення їхньої віри”⁵. Того ж дня старійшина Грант вийшов на трибуну і сказав:

“Одним з найбільших моїх бажань було жити гідно батька й матері, які в мене були, а ще я хотів виростити своїх дітей, виховуючи й навчаючи їх в євангелії. Тема, на яку мені більше за все подобалося проповідувати святим останніх днів, взята з одкровення Господа, в якому Він каже, що наш обов’ язок—проповідувати своїм дітям і навчати їх євангелії Ісуса Христа, надихати їх на віру в Господа і Спасителя світу і вчити їх молитися і ходити в праведності перед Господом [див. УЗ 68:25–28]. Я думаю, що часто цією заповіддю нехтують, і тому я дуже радію сьогоднішнім словам Президента, якими він закликав святих останніх днів виконувати цей їхній обов’ язок. Я і раніше намагався робити це, а тепер вирішив ще ретельніше ставитися до цього. Я думаю, що кожному з нас ще є над чим попрацювати в цьому напрямку”⁶.

Учення Гебера Дж. Гранта

Батьки відповідальні за навчання дітей євангельським принципам.

Думаю, я не помилюсь, якщо скажу, що найбільшим бажанням кожного вірного святого останніх днів є те, щоб його діти зростали, виховуючись і навчаючись в євангелії, дотримуючись Божих заповідей, аби вони могли спастися в Його царстві. Абсурдно вважати, що якщо в розум дитини все її життя кидалося насіння неправди і зла, то вам, кинувши в цей розум єдине зернятко істини, вдасться дочекатися з нього врожаю істини. Якби якийсь фермер просив усіх перехожих кидати в його землю по кілька насінин бур’яну, і так протягом 21 року, а після цього кинув би у цю землю одну зернину [жита] і сподівався, що лан заколоситься житом і буде гарний урожай, то на нього всі дивилися б, як на повного ідіота.

Нехай я знаю таблицю множення, і нехай її знає моя дружина, але це не привід сподіватися, що мої діти народяться уже зі знанням таблиці множення. Я можу знати, що євангелія істинна, і моя дружина також може знати це, але я навіть не припускаю, що мої діти народяться з цим знанням. Свідчення про євангелію ми здобуваємо дотриманням її законів та виконанням її обрядів, і наші діти отримають це знання точнісінько в такий самий спосіб, і якщо ми не будемо вчити їх, і якщо вони не ходитимуть прямою і вузькою дорогою, що веде до вічного життя, вони ніколи не матимуть цього знання. Я чув, як люди кажуть, що їхні діти народилися і стали спадкоємцями всіх обіцянь нового і вічного завіту, і що вони самі по собі зростатимуть із знанням про євангелію. Хочу сказати вам, що це є хибним ученням, і воно прямо суперечить заповіді нашого Небесного Батька. Ми бачимо, що обов’язок навчати своїх дітей святим останніх днів дано як наказ, а не як прохання:

“І знову, якщо батьки мають дітей у Сіоні або в будь-якому з його колів, які організовано, і не вчать їх розуміти вчення про покаяння, віру в Христа, Сина живого Бога, і хрищення й дар Святого Духа рукопокладанням у віці восьми років, гріх буде на головах батьків.

Бо це буде законом для жителів Сіону або будь-якого з його колів, які організовано.

І їхніх дітей буде хрищено на відпущення їхніх гріхів у вісім років, і на них буде виконано рукопокладання.

І вони також мають навчати своїх дітей молитися і ходити чесно перед Господом” [УЗ 68:25–28] …

Кожен батько, який любить євангелію, готовий іти до кінців землі й проголошувати її, і небагато є радіснішого за те, щоб приводити душі до пізнання істини. Більшою радістю має бути навчання власних дітей плану спасіння⁷.

Чи не найпершою заповіддю Адаму і Єві були слова Господа: “Розмножуйтеся і наповнюйте землю” [Буття 1:28]. Він повторив цю заповідь у наші дні. Він знову відкрив у цьому, останньому, розподілі принцип вічності шлюбного завіту. Він відновив на землі владу укладати цей завіт і проголосив, що це єдиний належний і правильний спосіб поєднання чоловіка і дружини і єдиний спосіб, яким священні сімейні стосунки можуть мати продовження по той бік могили і на всю вічність. Він проголосив, що ці вічні стосунки можуть існувати лише завдяки обрядам, котрі виконуються у святих Господніх храмах, і, отже, що Його народ повинен одружуватися тільки у Його храмах за цими обрядами.

Господь сказав нам, що обов’язком кожного чоловіка й кожної дружини є слухатися заповіді, яку було дано Адаму— розмножуватися і наповнювати землю, щоб легіони обраних духів, які чекають на свої скинії з плоті, могли прийти сюди й рухатися вперед відповідно до великого задуму Бога, щоб стати досконалими душами, бо без цих тілесних скиній вони не зможуть досягнути призначеної для них Богом долі. Отже, кожен чоловік і кожна дружина мають стати батьком і матір’ ю в Ізраїлі для дітей, народжених у святому, вічному завіті.

Кожен батько і кожна матір, приводячи цих обраних духів на землю, скориставшись наданою Господом можливістю, приймають на себе найсвятішу відповідальність перед цим духом, що знаходиться у скинії, та перед Самим Господом, оскільки доля цього духа у вічностях, що прийдуть, благословення чи покарання, які чекатимуть на нього у прийдешньому, залежать, великою мірою, від турботи, навчання і виховання, яке батьки дадуть цьому духові.

Жоден батько не може уникнути цього обов’язку й цієї відповідальності, і Господь суворо спитає з нас за те, як ми їх виконали. На людей не може бути покладено відповідальності, більшої за цю.

Материнство—це святе покликання, священне посвячення для здійснення планів Господа, присвячення відданості вихованню і піклуванню, живленню тіла, розуму та духа тих, хто дотримався свого першого стану, прийшов у цей світ за своїм другим станом “побачити, чи виконуватимуть вони все, що Господь, їх Бог, заповість їм”. [Авраам 3:25.] Материнство призначено вести їх, щоб вони дотримались свого другого стану і “ті, хто дотримується свого другого стану, матимуть славу додану на їхні голови вічно” [Авраам 3:26].

Материнство дуже близьке до божественності. Це найвище, найсвятіше служіння людству. Воно ставить жінку, яка поважає це святе покликання і служіння, поряд з ангелами. Вам, матері в Ізраїлі, ми кажемо: нехай Бог благословить і захистить вас, нехай дасть вам силу і мужність, віру і знання, святу любов і готовність присвятити себе обов’язку, що дасть вам повною мірою виконати ваше священне покликання. Вам, матері, а також майбутні матері, ми кажемо: будьте цнотливими, будьте чистими, живіть праведно, щоб ваші нащадки до останнього покоління могли назвати вас благословенними⁸.

Я чув, як чоловіки й жінки кажуть, що дадуть своїм синам і дочкам подорослішати, а тоді вже будуть вчити їх принципам євангелії, щоб не напхати їх євангелією у дитинстві, коли вони ще нічого не можуть. Коли я чую таке від чоловіків і жінок, мені здається, що їм бракує віри в принципи євангелії і що вони не розуміють її так, як належало б. Господь сказав, що ми повинні навчати дітей ще змалечку, і, як на мене, краще послухатися Його поради, ніж порад людей, які не виконують Його заповідей. Безглуздо уявляти собі, що наші діти виростуть зі знанням євангелії, якщо ми не навчатимемо їх. Деякі чоловіки й жінки на це доводять: “Я—святий останніх днів, ми були одружені у храмі й запечатані біля олтаря тим, хто має священство Бога, за новим і вічним завітом, і наші діти “приречені” на те, щоб вирости і стати вірними святими останніх днів. їм не змінити цього, вони народилися з цим” … Хочу сказати вам, що наші діти не знатимуть, що євангелія істинна, якщо не вивчатимуть її і самі не отримають свідчення про неї. Батьки обманюють себе, якщо вважають, що їхні діти народжуються зі знанням євангелії. Звісно, у них буде більше прав на благословення Божі, адже вони народилися у новому і вічному завіті, і їм буде природно зростати і виконувати свої обов’ язки, але диявол розуміє це і тому щосили намагається відвести наших дітей від істини⁹.

Я молюся, щоб Господь дав батькам підлітків розуміння та тверезу оцінку небезпеки і спокус, які чатують на їхніх дітей, щоб [Він] вів і направляв їх заохочувати своїх дітей, спрямовувати їх, вчити їх жити так, як цього хотів би Господь¹⁰.

Заради чого ми працюємо? Достатку? Багатства? Якщо ми прийняли євангелію Ісуса Христа, то працюємо заради вічного життя. Ми трудимося, щоб спасти власні душі. А спасаючи власні душі, ми трудимося для спасіння своїх дітей. Хочу сказати, що найкращим спадком для ваших синів і дочок є частка в царстві Божому¹¹.

Церковні провідники й учителі мають допомагати батькам вчити їхніх дітей.

Учителі наших дітей допомагають батькам відшліфовувати життя їхніх дітей. На них лежить важкий обов’язок і велика відповідальність за все, чому вони вчать¹².

Немає сумнівів у тому, що враження, справлене на свідомість маленької невинної дитини, і хлопчиків, і дівчаток, впливає набагато сильніше і на довше, ніж будь-коли потім. Образно кажучи, це наче писати на білому аркуші, на якому немає нічого, що могло б забивати чи плутати написане вами.

Є багато людей, які в битві життя зробили прекрасні записи, хоча в молодості вони могли витівати те, що було неприємним в очах нашого Небесного Батька або поганим для них же самих. Але, якщо таке можливо, набагато краще відряджати наших дітей у битву життя із сторінками їхніх років, на яких не записано нічого, окрім добрих справ і натхненних думок. Є така приказка: “Куди нахилиться саджанець, туди нахилиться й дерево”. Ви, хто вчить наших дітей, можете вплинути на те, куди нахилиться саджанець.

Жодній людині ніколи не отримати таких дивідендів ні від цінних паперів чи з бірж, ні від будь-якого іншого багатства світу, і можна було б порівняти зі знанням в її серці, що вона була знаряддям в руках Бога у спрямуванні чийогось життя до добра, і я обіцяю праведним учителям нашої молоді, що з роками до них прийдуть дивіденди подяки та вдячності від дітей, чиї життя вони, будучи знаряддям в руках Бога, змінили на добро.

Нам може здаватися, що ми не справляємо тривалого враження на людину, але дозвольте запевнити вас—справляєте! Я переконаний, що свідчення, яке під натхненням живого Бога передає малим дітям учитель, їм важко забути.

Всі наші вчителі мають можливість і силу під натхненням Божого Духа впливати на серця й душі маленьких невинних дітей, юнаків та дівчат, які виходять на поле битви життя. Я від усієї душі молюся, щоб Бог допоміг вам у вашій роботі, і я обіцяю вам, що Він зробить це. Важливо, щоб ви любили свою роботу і виконували її під натхненням Духа живого Бога¹³.

Одні з найкращих зборів, які я коли-небудь в житті відвідував, були збори на конференції Спілки недільної школи. Кожному з промовців було відведено чотири хвилини, і то були чотири хвилини думок-перлин, і це стосувалося кожного виступу. Всі, хто виступав на тему “Потреби нашої недільної школи”, здебільшого говорили не про потребу в системності, потребу в тому, чи цьому або в іншому. Вони говорили, що є велика потреба в Дусі Господньому в серцях учителів, щоб передавати цей Дух дітям¹⁴.

Діти вчаться на прикладах своїх батьків і вчителів.

Чи можемо ми сподіватися, що наші малята виростуть і будуть вірувати в принципи євангелії, якщо ми не вчимо їх прикладом? Навряд чи ми можемо самим визнанням віри переконати своїх дітей в істинності євангелії—наше життя повинно бути дзеркалом нашої віри¹⁵.

Я кажу батькам: прагніть Духа Божого. Справляйте на дітей враженням тим, що ви смиренні, лагідні і покірні в житті¹⁶.

Віра—це дар від Бога. Якщо ми прагнемо віри, Господь благословить нас нею. Вона стає даром від Нього, і нам обіцяно, що якщо ми будемо виконувати волю Батька, то зрозуміємо вчення [див. Іван 7:17]. Якщо ми, батьки, впорядкуємо своє життя так, щоб діти бачили і серцем розуміли, що ми є справжніми святими останніх днів, що ми дійсно знаємо, про що говоримо, вони, звертаючись до Господа, отримають таке саме свідчення¹⁷.

Звичайно, я нічого не знаю про батьківські поради, адже мій батько помер, коли я ще був немовлям, але про його добре ім’я я чув від інших. Люди казали мені, що Джедедая М. Грант був одним з найблагородніших людей у цій Церкві.

Пам’ятаю, як одного разу, мені тоді було лише 20 і я починав працювати в бізнесі, попросив у керуючого банком Уільяма X. Хупера підписати векселі.

Він сказав: “Я ніколи такого не роблю, ніколи”.

Не встиг я ще повернутися до свого офісу, як з банку прийшов посильний і сказав, що мене бажає бачити пан Хупер.

Я відповів: “Я не хочу бачитися з ним”.

“Але він послав мене, щоб я привів вас у банк”.

Прийшов я до нього, а він і каже: “Юначе, юначе, дай-но мені ті векселі”. Я дав, і він підписав їх. Потім він сказав: “Коли ти вийшов, я повернувся до пана Хіллза і запитав: “Лу, що це за хлопець? Він вже не один рік вітається зі мною на вулиці. А хто він, я й не знаю. Я ніколи не підписую векселі нікому, кого не знаю. То хто ж він?” А той йому відповів: “Не знаєш?! Це ж син Джедді Гранта, Гебер Дж. Грант”. “Син Джедді Гранта?! Поверніть його сюди! Я підписав би вексель, навіть якби знав, що прийдеться платити по ньому”.

Я згадую про це тому, що сподіваюся, що батьки побачать, яким прекрасним спадком для їхніх дітей може бути приклад чесності, відданості та вірності євангелії, не схильність шукати чужі помилки, а прагнення старанно і невтомно працювати для перемоги істини¹⁸.

[Капітан Хупер] розповів мені багато історій про мого батька, які проявили любов капітана до батька і довіру до нього.

Розказане паном Хупером сповнило моє серце вдячністю до Бога за те, що Він дав мені такого батька, і я ніколи не забував жодної з розповідей пана Хупера. Вони вселили в мене сильне бажання жити й працювати так, щоб запис, який я залишу по собі, приніс користь моїм дітям, навіть після того, як я піду з цього життя¹⁹.

Я б краще помер у бідності, знаючи, що моя сім’я може свідчити, що я з усієї сили, даної мені Богом, дотримувався Його законів і виконував Його заповіді і що своїм прикладом я проповідував євангелію, аніж мав би всі багатства світу²⁰.