РОЗДІЛ 4

Наполегливість

Наполегливість y здійсненні праведних бажань допоможе нам розвивати свої таланти, досягати духовних цілей та служити людям.

З життя Гебера Дж. Гранта

Усе своє життя Гебер Дж. Грант постійно працював над собою, вважаючи, що “кожна людина здатна вдосконалюватися з дня у день, з року в рік і з часом стати більш здатною до виконання тієї чи іншої роботи”¹. Він був відомий своєю наполегливістю, і про нього говорили так: “Він ніколи не критикував людей за їхні недоліки, натомість вів війну проти недоліків власних”². Він розповідав про випадок зі своєї юності, коли він виявив свою наполегливість.

“Коли я приєднався до бейсбольного клубу, хлопці мого віку та трохи старші грали в першій дев’ятці, молодші за мене грали в другій, а ще молодші—у третій, і я грав з ними. І сталося це тому, що я не міг докинути м’яч з однієї бази до іншої, до того ж у мене не вистачало сили добре бігати і відбивати м’яч биткою. Коли м’яч потрапляв до мене, хлопці звичайно кричали: “Кидай сюди, мазунчику!” На мою адресу було стільки насмішок з боку юних гравців моєї команди, що я урочисто поклявся, що гратиму в бейсбольній дев’ятці, яка виграє чемпіонат території Юта.

У той час, щоб заробити на життя, мама здавала кімнати приїжджим, я чистив їм взуття і назбирав долар, за який купив бейсбольний м’яч. Годинами я кидав цей м’яч у стіну сараю нашого сусіда (Едвіна Д. Вуллі), через що він називав мене най-ледачішим хлопцем у Тринадцятому приході. Часто у мене так боліла рука, що я ледве міг заснути вночі. Але я продовжував тренуватися і, нарешті, мені пощастило потрапити в другу дев’ятку нашого клубу. Згодом я став грати у кращому клубі, а там вже і в дев’ятці, яка виграла чемпіонат території. Виконавши обіцяння, дане собі, я пішов з бейсболу”.

Потім Президент Грант визнавав, що він “частково змарнував години, дні, тижні й місяці”, кидаючи бейсбольний м’яч у стіну сусідського сараю. Він говорив: “Мене турбувала думка, що я не … займався найкращою із справ, до якої мав природні здібності. Але дечого я таки досяг завдяки тому досвіду бейсбольного гравця—я виконав обіцяння, дане собі”³.

Юний Гебер Дж. Грант виявляв наполегливість і тоді, коли вчився грати у гру з кульками, вдосконалював свої знання з граматики і виробляв свій каліграфічний почерк.

Ще в молодості, переконавшись у силі наполегливості, він продовжував дотримуватися цього принципу і тоді, коли став дорослим. Візьмемо такий приклад: він вирішив навчитися співати. Він згадував: “Я намагався співати ще дев’ятирічною дитиною. Пробував знов і знов, але нічого не виходило. Коли мені було приблизно 43 роки, у мене був особистий секретар з прекрасним баритоном. Я сказав йому, що віддав би все на світі, аби тільки навчитися не збиватися з мелодії. Він розсміявся і сказав: “Якщо в людини є голос і наполегливість, вона може співати”. Я негайно ж запропонував йому стати моїм вчителем з вокалу.

Уроки співів почалися того ж вечора. Наприкінці двогодинного навчання я все ще не міг правильно заспівати рядок з пісні, яку ми розучували. Ту пісню я співав більше п’яти тисяч разів, а коли спробував виступити з нею перед людьми, то просто все зіпсував. Я розучував її ще півроку. А тепер я можу розучити пісню за кілька годин”⁴.

Президент Грант спокійно ставився до своїх невдач зі співом, і ні помилки, ні посмішки та ущипливі зауваження інших людей не відбили в нього бажання навчитися співати. Виступаючи перед молоддю Церкви, він сказав:

“Коли я вчився співати, … то в день повторював одну пісню дванадцять разів за один присід. У пісні три куплети. Отже, я співав 36 куплетів і загалом робив десь по п’ять помилок на куплет, тобто 180 помилок за етап розучування, а я їх навіть і не помічав. Коли я лише почав учитися співати, у мене пішло три-чотири місяці на те, щоб розучити два простих гімни. Декілька тижнів тому я вивчив гімн за три години—по півгодини щовечора протягом 6 днів, і я його вже знав”⁵.

Президент Гебер Дж. Грант часто цитував слова, які приписують інколи Ральфу Уальдо Емерсону: “Справа, в якій ми виявляємо наполегливість, дається нам легше, і це не тому, що змінюється сама справа, а тому, що збільшується наша сила впоратися з нею”⁶. Президент Грант був взірцем у дотриманні цього принципу, особливо у служінні Господу. Незважаючи на труднощі, зокрема, бідність та ранню смерть батька, він наполегливо дотримувався заповідей, виконував свої церковні покликання та робив усе, що міг, для розбудови царства Божого на землі.

Учення Гебера Дж. Гранта

З наполегливістю ми можемо досягти будь-якої гідної мети.

Я переконаний, що ми можемо досягти будь-якої поставленої мети, і нехай жоден хлопець і жодна дівчина не сидить і не каже, що не робитиме нічого, бо не зробить це так само добре, як хтось там ще. Одним Бог дав десять талантів, іншим—один. Але ті, хто розвиває свій один талант, доживуть до дня, коли затінять людей, які мають по десять талантів, але марнують їх⁷.

Якщо ви заслуговуєте на довіру інших, якщо ви ретельні і рішучі, то це допоможе вам перемагати у битві життя⁸.

Я думаю так: якщо у нас немає прагнення досягти чогось і зробити щось, то в битві життя ми значимо дуже мало. Більш за все мене зараз засмучує те, що багато наших людей втрачають дух чесності у своїй справі, відданості цій справі і прагнення досягти чогось у ній. На мій погляд, це цілком неправильно. Кожна людина повинна мати бажання збільшувати і розвивати свої здібності до чогось. Звісно, лише виявленням бажання, лише прагненням ми нічого не досягнемо. Щоб досягнути бажаного результату, до бажання необхідно додати зусилля. Я впевнений, що юнак, якого цілком задовольняє те, що він робить, хоч і робить він дуже мало, і який не прагне більшого, не розвивається. Але я переконаний, що кожна людина може з дня в день, з року в рік вдосконалюватися і з часом набувати більшої здатності працювати над чимось. Всім своїм серцем я вірю в це⁹.

Саме завдяки застосуванню і практиці ми стаємо знавцями в будь-якій справі або будь-яких заняттях у житті, будь вони релігійні чи світські¹⁰.

Я не знаю простої формули до успіху. Наполегливість, наполегливість, НАПОЛЕГЛИВІСТЬ; праця, праця, ПРАЦЯ—ось, що визначає успіх у битві життя¹¹.

Наполегливість необхідна, щоб залишатися на дорозі, що веде до вічного життя.

Я усвідомлюю, що для досягнення життєвого успіху кожному з нас необхідно постійно докладати неабияких зусиль. Щоб котитися вниз з гори, напружуватися не треба, а ось щоб піднятися на її вершину, потрібно докласти зусиль. Неважко йти широкою дорогою, яка веде до знищення, а для того, щоб залишатися на прямій і вузькій дорозі, яка веде до вічного життя, потрібно докласти зусиль¹².

Я вважаю, що нам слід навчитися за будь-яких обставин не опускати руки. Я вважаю, що коли ми в серці приймаємо рішення, що з благословення Бога, Вічного Батька, ми звершимо якусь роботу, то Бог дає силу для цього, а коли ми здаємося, опускаємо руки, коли дивимося на вершину гори і кажемо, що на неї зійти неможливо, то ми на неї і не зійдемо, поки не докладемо до цього зусиль.

Нефій сказав батькові, що піде й зробить те, що Господь наказав [див. 1 Нефій 3:7], і коли його братам не вдалося забрати пластини і вони вже збиралися ні з чим повернутися назад, він не впав у відчай. Він сказав їм: “Як Господь живий і як ми живі, то не підемо ми до батька нашого в пустиню, доки не виконаємо те, що наказав нам Господь”. [1 Нефій 3:15]. Нам, святим останніх днів, слід пам’ятати, що у Нефія все вийшло; нам слід пам’ятати, що попри всі перешкоди він таки зберіг пластини, які містили дорогоцінні слова Божі, що він зберіг безцінний літопис, який був надзвичайно важливим для його нащадків і без якого багатьом з них було б важко знайти пряму і вузьку дорогу, що веде до життя вічного.

З-поміж усіх героїв Книги Мормона я найбільше захоплювався (давнім) Нефієм і відчував, що саме його приклад маю наслідувати, бо він ніколи не опускав руки, ніколи не занепадав духом, він був завжди готовий, завжди сповнений рішучості все зробити, аби Божі задуми були здійснені¹³.

Якщо ви хочете знати, як спастися, я скажу вам: дотримуйтеся заповідей Бога. Ніщо на землі, ніщо під землею ніколи не перешкодить спастися ні вам, ні мені, ні будь-кому із святих останніх днів, якщо тільки ми самі цьому не перешкодимо. Ми є зодчими власного життя, не тільки життя тут, але й життя у прийдешній вічності. Ми самі здатні виконувати всі обов’язки та зобов’язання, які покладені Богом на людей. Жодної заповіді не дано нам без того, щоб Бог не дав нам сили виконувати її. Якщо ми не дотримуємося їх, то ми і тільки ми винні в цьому, адже Бог обдаровує Своїх слуг, починаючи з Президента Церкви і завершуючи найскромнішим членом Церкви, необхідною здатністю, всім необхідним знанням, всією необхідною силою для того, щоб виконувати віддано, старанно й належним чином кожний обов’язок і кожне зобов’язання, які лежать на них, і нам, тільки нам доведеться відповідати, якщо ми не впоралися з цим¹⁴.

Віра і знання без практичного застосування не мають цінності. Усе взяте знання цілого світу не буде нічого варте, якщо ми не будемо застосовувати його на практиці. Ми є архітекторами і будівельниками власного життя, і якщо не здатні практично застосовувати свої знання й виконувати покладені на нас обов’язки, то прирікаємо своє життя на невдачу¹⁵.

У Церкві не існує жодної заповіді і жодного закону, яких би ми з допомогою Небесного Батька не могли б виконати. Господь дасть нам силу та здатність виконати кожен обов’язок і кожну роботу, які покладені на нас, тим способом, що є прийнятним в Його очах. Питання лише в тому, чи є у нас бажання до цього? Вчора я чув про [чоловіка], який сказав, що не може кинути пити каву. Я не думаю, що цей чоловік каже правду. На мій погляд, у нього немає бажання постаратися—і таки кинути цю звичку¹⁶.

Багато людей при зустрічі запитували мене: “Пане Грант, як ви дивитеся на те, що багато людей, які свідчили про своє знання щодо божественності роботи, що має назву мормонізм, та про божественність місії пророка Джозефа Сміта, пізніше відвернулися від євангелії святих останніх днів і стали її запеклими противниками?” Я відповідаю просто: жодному чоловікові, жодній жінці або дитині, які б свідчення вони не мали або яке б світло чи розум не прийшли до них від Бога, —їм не бул о обіцяно, що вони залишаться стійкими й непохитними на прямій і вузькій дорозі, яка веде до вічного життя, якщо не будуть виконувати заповіді Бога. Я не знаю жодної людини з-поміж святих останніх днів, яка б приділяла велику увагу сімейній та особистій молитві, яка б завжди відвідувала загальні збори та збори свого кворуму, яка б з готовністю і бажанням сплачувала одну десяту частину свого щорічного доходу як десятину для Господа, яка б дотримувалася закону, відомого між нами як Слово мудрості, —я кажу вам, що я не знаю прикладу того, щоб така людина відійшла. Але знаю багатьох, які, незважаючи на те, що багато чого величного і дивовижного було явлено їм, вони таки зійшли з дороги, бо знехтували своїми обов’язками і своєю відповідальністю, що були покладені на них як на святих останніх днів¹⁷.

Одним із ефективних знарядь, до яких вдається [ворог], є нав’ язування ідеї, що всі ми—бідні, нещасні смертні люди і повністю усвідомлюємо цю свою слабкість. А він намагається скористатися цим і підштовхує нас до думки, що ми—погані, а те, що ми робимо, не варте часу, який ми витрачаємо на це. Але ми можемо не сумніватися: якщо будемо й далі, з дня у день, виконувати невеликі обов’язки, які лежать на нас, то будемо готові до більших, коли, за милостивим провидінням Господа, нам призначать більшу роботу для успіху Його справи¹⁸.

Я хочу, щоб молодь добре запам’ятала: через те, що вони припустилися помилки в минулому або не вели належний спосіб життя, їм у жодному разі не слід думати, що в майбутньому їм немає на що сподіватися. Немає зрозумілішого вчення, проголошеного нашим Господом і Вчителем, Ісусом Христом, ніж те, що нам не пригадуватимуться старі гріхи, якщо ми покаємося, полишимо їх та будемо в майбутньому старанно робити те, що є правильним¹⁹.

Ми повинні бути наполегливими, допомагаючи людям.

Я часто розповідав одну історію про д-ра Карла Г. Мейзера. Він якось розказував, що до нього прийшла бідна вдова і привела свого сина. Вона сказала брату Мейзеру, що це її єдиний син, що вона підробляла прачкою, аби назбирати необхідну суму й віддати його до Університету Бригама Янга, бо вона чула, що брат Мейзер вміє перевиховувати хлопців, що збилися з пуття. Вона сказала брату Мейзеру, що сама не може впоратися з хлопцем, що з ним не можуть нічого вдіяти ні єпископ, ні його радники і що всі вони вже махнули на нього рукою.

Хлопець почав своє навчання, і неприємності не забарилися. Брат Мейзер розповідав, що хлопець порушував усі правила університету. Викладачі нічого не могли вдіяти з ним, він погано впливав на інших в університеті. Брат Мейзер не наважувався відрахувати його, згадуючи ту бідну вдову, яка пранням заробляла, щоб її син міг навчатися; тож він терпів цього легковажного непутящого хлопця, аж поки не увірвався терпець. І тоді він таки виключив його з університету.

Наступного дня, о восьмій ранку, як тільки брат Мейзер зайшов до свого кабінету, хтось постукав у двері. Він відчинив, там стояв той хлопець. Брат Мейзер розповідав, що він, побачивши хлопця і згадавши всі проблеми, які той створив у закладі, хотів “просто тріснути його прямо поміж очей”. Саме такою була його перша реакція, коли він побачив хлопця, якого відрахував днем раніше.

Хлопець сказав: “Брате Мейзер, дайте мені ще один шанс”.

Брат Мейзер [потім згадував]: “Я остовпів від того, що х ло пець просив про ще один шанс. Не сподіваючись, що я дам йому цей шанс, він казав: “Брате Мейзер, брате Мейзер, ну дайте мені ще один шанс”.

Брат Мейзер кинувся обнімати хлопця, поцілував його і тремтячим голосом пообіцяв, що дасть йому ще сотню шансів.

“І що ви думаєте, —сказав брат Мейзер, —цей хлопець є радником єпископа в тому самому містечку, де колись не давав людям спокою!”

Це якраз і є ті дивіденди, які є дивідендами людських цінностей. Терпіння, невтомність, праця з молитвою заради молоді, яка потребує допомоги, і тих, хто з тієї чи іншої причини віддалилися від нас, часто винагороджують нас у майбутньому невимовною радістю та задоволенням.

Давайте невтомно і невпинно працювати, терпінням, прощенням, з молитвою і натхненною рішучістю серед усіх тих, кому потрібна наша допомога!²⁰