РOЗДІЛ 9

Радість місіонерської роботи

На нас лежить великий обов’ язок—проголошувати євангелію Ісуса Христа. Виконання цього обов’ язку приносить у наші серця радість та спокій.

З життя Гебера Дж. Гранта

Ycе своє свідоме життя Президент Гебер Дж. Грант брав участь у місіонерській роботі, ділячись євангелією з рідними, друзями та партнерами по бізнесу. Нагода служити на місії вперше випала йому в 1901 році, коли його було покликано очолити першу в історії місію в Японії.

Президент Грант з оптимізмом та ентузіазмом поставився до цього покликання. Він писав: “Я маю непохитну віру в те, що ця місія буде однією з найкращих, які коли-небудь організовувалися Церквою. Спочатку робота йтиме повільними темпами, але врожай має бути чимось неймовірним і вразить світ у майбутні роки”¹.

У серпні 1901 року разом з трьома іншими місіонерами Президент Гебер Дж. Грант освятив Японію для проповідування євангелії, а тоді взявся за те, що справді пішло “повільними темпами”. На вересень 1903 року, коли Президента Гранта відкликали, він охристив лише двох людей. На Генеральній конференції у жовтні 1903 року, він дав такий звіт:

“Мені шкода, що я не можу сказати, що в Японії вдалося досягнути чогось значного. Якщо бути повністю відвертим з вами, то я визнаю, що мені, президенту тієї місії, вдалося зробити справді зовсім мало, і зовсім мало вдалося зробити, якщо говорити про навернення, тим декільком старійшинам, що були послані туди працювати, або тим сестрам, що були з нами. І водночас у моєму серці живе впевненість, що в тій землі відбуватиметься велична й важлива робота. Її жителі—прекрасні люди”².

Через 21 рік Президент Грант разом зі своїми радниками в Першому Президентстві закрив цю місію здебільшого саме через “практично безплідні зусилля в місіонерській роботі” в ній³. Повторно місію було відкрито в 1948 році.

Через 48 років після повторного відкриття місії, 18 травня 1996 року, до Японії приїхав Президент Гордон Б. Хінклі й звернувся до переповненого залу на духовному вечорі. На той час у Японії був храм, а кількість членів Церкви у 25 колах та 9 місіях зросла до понад 100 тис. Президент Хінклі нагадав, як починалася робота в Японії і додав: “Якби з нами тут був Президент Грант, він би ридав від почуття вдячності, і те саме відчуваю і я, дивлячись на ваші обличчя. Я бачу таку силу, яку ніколи і не мріяв побачити в цій країні”⁴.

Учення Гебера Дж. Гранта

Ділитися євангелією—ваш обов’язок і привілей.

Я хочу підкреслити, що перед нами як народом стоїть одне найвище завдання—закликати світ покаятися в гріхах і прийти до Бога. І наш найважливіший обов’язок—іти й проголошувати євангелію Господа Ісуса Христа та відновлення на землі плану життя і спасіння. З усіх куточків світу приходять благання—прислати більше місіонерів. Святі останніх днів повинні так впорядкувати свої справи і так розпоряджатися своїми фінансами, щоб було більше тих—особливо літніх і досвідчених, які мають свідчення та знання про божественність цієї роботи, —хто бажали б і були готові вирушити на місію. У нас дійсно є дорогоцінна перлина. У нас є те, що цінніше за всі скарби та досягнення науки, що їх має світ. У нас є план життя і спасіння. Перша велика заповідь полягає в тому, щоб любити Господа нашого Бога всім серцем, міццю, розумом та силою, а друга, подібна до неї, —любити свого ближнього, як самих себе [див. Матвій 22:37–39]. А найкращий на світі спосіб виявити любов до ближнього—це йти і проповідувати євангелію Господа Ісуса Христа⁵.

Спасіння душ, в тому числі і своєї душі, є найвеличнішим з-поміж всіх інших необхідних і важливих трудів, і цей труд принесе нам благословення нашого Батька і прихильність нашого Господа і Вчителя, Ісуса Христа⁶.

Нам було призначено цю місію— попередити народи про вироки, що наближаються, проповідувати євангелію Викупителя … та запросити всіх прийти до Христа й скористатися з Його славетної спокути. Так званий “мормонізм” існує у світі заради добра для цього світу. Місіонери цієї віри не мають іншої мети, окрім як благословляти й приносити користь. Він не вступає в суперечки із сучасними віровченнями та сектами. Він бореться за мир, мир Божий, “що вищий від усякого розуму” [див. Филип’янам 4:7]. Він завжди готовий творити добро скрізь, де тільки можливо. Він благає повернутися до віри, “раз даної святим” [див. Юда 1:3], вважаючи, що саме такий курс врятує людство від гріхів світу і зрештою піднесе людину до присутності Бога-Батька та Його Сина Ісуса Христа, “Хто є життя і світло світу” [УЗ 10:70]⁷.

Ми знаємо, що для нас найпершим і найважливішим обов’ язком є любити Господа, нашого Бога, всім своїм серцем, міццю, розумом і силою, а другим—любити своїх ближніх. У жодному народі по всьому світі немає стільки людей, які б з такою очевидністю доводили свою любов до ближніх та прагнення їхнього благополуччя, як святі останніх днів. Наша місіонерська робота заявляє цілому світові про нашу готовність і бажання жертвувати матеріально і, без сподівання на земну винагороду, працювати заради спасіння душ дітей нашого Батька на небесах⁸.

Кожен юнак повинен поставити собі за мету … підготуватися до роботи, докладаючи до цього всі свої сили, щоб зробити все для нього можливе, аби міцно встановити стяг істини на землі⁹.

Дехто каже: “Ми не можемо зрозуміти, в чому сила “мормонізму”, ми не в силах зрозуміти чому [тисячі] молодих чоловіків і жінок за власний кошт або за кошти своїх сімей на певний період їдуть у світ, віддаючи свій час не за гроші й винагороду, а щоб проголошувати євангелію, проповідувати вашу віру, при цьому залишають роботу, яку мали, і самі сплачують дорогу”. А кожний святий останніх днів це зрозуміти може. Вони розуміють це, бо ті молоді чоловіки й молоді жінки, які вирушають на проповідь євангелії, живуть за нею; вони в усьому дотримуються вимог, встановлених перед ними Спасителем—“любити Господа свого Бога всім своїм серцем, міццю, розумом і силою”, і [виконують] другу велику заповідь—“любити свого ближнього, як самого себе”¹⁰.

Нам слід пам’ятати слова Господа про те, що наш обов’язок—і цей обов’язок покладено на всіх без виключення—попередити своїх ближніх і проповідувати цю євангелію, тож ми повинні бути місіонерами.

Давайте всі усвідомимо, що ця робота стосується кожного з нас, і давайте докладемо всіх зусиль, щоб просувати її¹¹.

Місіонерська роботи приносить в людське серце справжню радість.

Я вважаю, що кожен святий останніх днів, який отримав свідчення про божественність роботи, до якої всі ми залучені, відчуває те ж саме, що й Алма—бажання, щоб цілий світ міг почути свідчення про євангелію Господа Ісуса Христа [див. Алма 29:1–9]. Коли чоловіки й жінки отримують свідчення про божественність місії пророка Джозефа Сміта, вони палко бажають, щоб цілий світ мав таке ж знання й таку ж віру. Вони прагнуть донести євангелію до кожної чесної душі. І в світі немає жодної справи, яка б приносила в людське серце, —а я це знаю з власного досвіду—більше радості, спокою і вдоволення, ніж проголошення євангелії Господа Ісуса Христа¹².

Ні на якій іншій ділянці Божої роботи тут, на землі, в наш час, немає таких щасливих, задоволених та радісних людей, як ті, що залучені до місіонерського служіння. Служіння—ось що є справжнім ключем до радості. Коли людина служить на благо людству, коли вона працює не за гроші і винагороду, не сподіваючись одержати за це земні блага, саме тоді в людське серце приходить справжня, істинна радість¹³.

У разі необхідності кожен слуга Бога, що знає євангелію, має бути готовим віддати своє життя цій справі, яка дійсно є роботою Господаря, планом життя і спасіння, євангелією нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа. Коли ми дійдемо повного розуміння того, що справді маємо Дорогоцінну Перлину, що євангелія, яку ми повинні передати людям світу, означає вічне життя для тих, хто прийняв її і віддано живе за нею; коли ми усвідомимо це і коли припинимо розмірковувати над одкровенням, даним пророку Джозефу Сміту та Оліверу Каудері, в якому Господь говорить: “І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві мого Батька! І ось, якщо ваша радість буде великою з однією душею, яку ви привели до Мене в царство Мого Батька, якою великою буде ваша радість, якщо ви приведете багато душ до Мене!” [УЗ 18:15–16], тоді почнемо усвідомлювати, і осягати, і розуміти велич цієї роботи¹⁴.

Мені шкода того чоловіка або ту жінку, які ніколи в житті не відчували невимовної радості, що сповнює місіонера, який проголошує євангелію Ісуса Христа, який приводить чесні душі до пізнання істини і який чує на свою адресу слова вдячності, що линуть з сердець людей, яких завдяки його старанням було приведено до розуміння вічного життя. Мені також сумно за людей, які ніколи не відчували невимовної радості від того, що простягли руку і допомогли тим, хто потребував цього. Безумовно, більше благословень приходить до нас тоді, коли ми даємо, а не беремо; я в цьому не сумніваюся. Ми також отримуємо більше благословень тоді, коли виходимо й проповідуємо євангелію Ісуса Христа, і працюємо заради спасіння душ людських, а не просто маємо собі знання про істинність нашої релігії і залишаємося вдома, щоб жити, як усі, і займатися звичайними життєвими справами, накопичувати багатства цього світу, які переводяться. Велике занепокоєння викликається тим, що ми часто випускаємо з поля зору роботу, яку нам найнеобхідніше треба виконати—роботу, яка буде найприємнішою для нашого Небесного Батька¹⁵.

Тільки силою Духа ми можемо проголошувати євангелію і допомагати новонаверненим підживлювати їхнє свідчення.

Я хочу сказати вам, що всі ті місіонери, які вирушали на проповідь євангелії, … були рукопокладені вповноваженими для цього Божими слугами—чоловіками, які мали Його владу; і по всій земній кулі, в кожній країні й у кожному краї, з найпівнічнішої країни і до Південної Африки—куди б вони не йшли, Дух живого Бога перебував з ними. У всіх країнах і краях землі чоловіки й жінки отримували від Святого Духа свідчення і приймали євангелію¹⁶.

Одного разу я приїхав у Грантсвілл, найбільший приход у колі Сіону в Туеле, і звернувся до Господа, майже так, як Олівер Каудері, коли він сказав Господу: “Я хочу перекладати”, і Господь відповів, що він може перекладати. Але, коли він зазнав невдачі, йому згодом було сказано, що він не досліджував, що він не молився і що він не робив того, що мав робити [див. УЗ 9:7–8]. Я підвівся, говорив якихось п’ять хвилин і спітнів, я вам скажу, так наче мене занурили у струмок; з моєї голови вилетіли геть всі думки. Мій виступ, можна сказати, був повним провалом, таким провалом, який тільки може зазнати людина.

[Після зборів] я пройшов кілька миль від того дому зборів і вийшов у поле до скирт сіна та ожередів соломи, і коли вже опинився достатньо далеко, щоб мене ніхто не міг побачити, то став на коліна біля однієї із скирт і дав волю своїм сльозам смирення. Я просив Бога простити мене за те, що я забув, що люди не можуть проповідувати євангелію Господа Ісуса Христа із силою, із владою та з натхненням, якщо їх не було благословлено силою, що йде від Бога; і там я сказав Йому, наче хлопчик, що якщо Він простить мені за егоїзм, якщо Він простить мені за те, що я уявляв, ніби людина без Його Духа може проголошувати істину і знайти серця, які прагнуть прийняти її, то я до самої смерті пам’ятатиму, звідки приходить натхнення, коли ми проповідуємо євангелію Господа Ісуса Христа, план життя і спасіння, який був знову відкритий на землі.

Я з радістю можу сказати, що за сорок років, які минули з того часу, я ніколи не був настільки приниженим, як того дня; чому? Тому що я, слава Богу, більше ніколи не підіймався, [щоб промовляти] до лю дей з думкою, що людина може торкнутися сердець своїх слухачів .., не маючи Духа живого Бога, а тому і не зможе свідчити, що те, до чого ми з вами залучені, є істиною¹⁷.

“Ми віримо в дари мов” та у тлумачення їх [див. Уложення віри 1:7]. З вуст Карла Г. Мейзера—святого останніх днів, від-данішого за якого навряд чи можна було знайти, —я почув розповідь про такий випадок. Ось його слова: “Брате Грант, того вечора я, коли охристився, подивився в небеса і сказав: “О Боже, сподіваюся, що я знайшов євангелію Твого Сина Ісуса Христа. Я виявив свою слухняність їй, увійшовши у води хрищення. Дай мені якийсь знак, дай мені абсолютне духовне свідчення, що я знайшов істину, і я обіцяю віддати Тобі своє життя, якщо це буде необхідно, для просування цієї справи”.

На той час президентом Європейської місії, штаб-квартира якої знаходилася в Ліверпулі, був брат Франклін Д. Річардс [з Кворуму Дванадцятьох Апостолів]. Він прибув до Німеччини, щоб бути присутнім на хрищенні перших навернених до євангелії в цій могутній імперії. По дорозі від місця свого хрищення до свого дому, а це було кілька миль, брат Мейзер виявив бажання поговорити [з братом Річардсом] через перекладача про різні принципи євангелії. Перекладачем був брат Уільям Бадж. Брат Мейзер, який англійської не знав, ставив запитання німецькою, а брат Річардс, який не знав німецької, відповідав на них англійською; брат Бадж перекладав запитання і відповіді. Після того, як було поставлено кілька запитань і через перекладача було дано відповіді на них, брат Річардс сказав: “Не треба перекладати ці запитання, я розумію їх”. Тоді брат Мейзер сказав: “Не треба перекладати відповіді, я розумію їх”. Так вони і спілкувалися, проходячи милю за милею: запитання—німецькою, а відповіді—англійською, не знаючи мови один одного. Вони прийшли до річки Ельби і, переходячи міст, йшли поодинці. Діставшись іншого берега, брат Мейзер поставив ще одне запитання, а брат Річардс сказав: “Перекладіть мені, брате Бадж”. Коли було дано відповідь, брат Мейзер сказав: “Перекладіть”. Далі він запитав: “Апостоле Річардс, як так може бути, що ми розуміли один одного, а тепер не розуміємо?” Брат Річардс розповів йому, що одним з плодів євангелії Ісуса Христа є дар мов і дар тлумачення їх. Потім він додав: “Сьогодні увечері Бог дав вам і мені привілей скуштувати один з плодів євангелії—ми могли тлумачити мови. Брате Мейзер, ви отримали свідчення від Бога про те, що знайшли істину”.

Брат Мейзер казав мені: “Я затремтів, як той листок, і знову підвів очі до небес і сказав: “О Боже, я отримав свідчення, про яке просив, і я обіцяю Тобі віддати своє життя цій справі, якщо це буде необхідно”¹⁸.