Розділ 13

Слухняність, породжена вірою в Бога

Віра в Господа може допомогти нам жити за заповідями із щиросердечним бажанням і отримати численні благословення.

З життя Спенсера В. Кімбола

У березні 1972 року, коли Спенсер В. Кімбол був діючим президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, він переживав серйозні проблеми із серцем. У той час одним з його лікарів був Рассел М. Нельсон, що згодом став членом Кворуму дванадцятьох. Старійшина Нельсон пригадував:

“Коли серце Президента Кімбола почало здавати, і він передчував наближення смерті, то зібрався зі своїми безпосередніми керівниками в Церкві, Першим Президентством. Розповісти про медичний бік справи він запросив свого відданого кардіолога д-ра Ернеста Л. Уілкінсона і мене.

Важко дихаючи, Президент Кімбол почав: “Я помираю. Я відчуваю, як вислизає моє життя. З такими темпами погіршення стану здоров’я, думаю, що я проживу лише кілька місяців. І я хотів би, щоб мій лікар поділився своїм прогнозом”.

Потім д-р Уілкінсон підтвердив слова Президента Кімбола, дійшовши висновку, що одужання малоймовірне і що смерть може трапитися в недалекому майбутньому.

Потім Президент Кімбол звернувся до мене як до кардіохірурга і спитав: “Як може допомогти операція?”

Я зазначив, що операція, якщо її проводити, складатиметься з двох етапів. По-перше, доведеться замінити аортальний клапан. По-друге, в життєво важливу закупорену коронарну артерію необхідно буде вживити обхідний канал.

Тоді Президент Гарольд Б. Лі з Першого Президентства поставив ключове запитання: “Який ризик такої процедури?”

“Я не знаю,—відповів я.— Ризик для 77-річного чоловіка є високим в обох з цих операцій. Але провести одразу дві операції на людині із серцевою недостатністю означатиме настільки високий ризик, що операцію не можна рекомендувати.

Коли втомлений Президент Кімбол відповів: “Я вже старий і готовий померти”, Президент Лі обірвав його. Він піднявся на ноги, грюкнув кулаком по столу і сказав зі своєю пророчою силою: “Спенсере, тебе було покликано! Ти не помреш! Ти зробиш все необхідне, щоб подбати про себе і жити далі”.

Президент Кімбол відповів: “Тоді я згоден на операцію”.

Він пережив ту складну операцію не тому, що вона видавалася достатньо безпечною для його медичних порадників, а тому, що він був слухняний пораді Господа, промовленій через керівників Церкви, незважаючи на особистий ризик.

Результат добре відомий. Він мав благословення пережити операцію, яка викликала регрес хвороби”¹.

На своєму прикладі і порадою до святих Президент Кімбол учив, що ми будемо благословенні, якщо проявлятимемо свою віру в Бога, підкоряючись Його волі.

Учення Спенсера В. Кімбола

Істинна віра спонукає нас чинити волю Бога

Прояв віри—це готовність приймати без вичерпного доказу і йти вперед і виконувати діяння. “Віра без діл—мертва!” [Яків 2:26], а мертва віра не спонукатиме людину змінювати життя або доблесно служити. Справжня віра підштовхує людину до конструктивних і корисних для неї дій так, немов людина напевне про це знає².

Людина може користуватися чудесами у фізичному світі, в точності не знаючи принципів, за якими це відбувається. Вона може перетворити темряву на світло, натиснувши кнопку, і читати в найтемнішу ніч. Їй не потрібно бути спроможною винайти електрику, ані мати знання, щоб провести проводку в будинку. Але їй потрібно мати достатньо віри, щоб купити лампочку, і віру, щоб натиснути на вимикач. Тоді вона отримає світло. Вона може повернути ручку і насолоджуватися прекрасною музикою, не маючи навиків збирання радіо або повного розуміння принципів його роботи, але це благословення ніколи не дістанеться їй, якщо вона не під’єднає свій пристрій до мережі і не налаштує на необхідну хвилю. Так само людина може отримувати духовні благословення і прояви, докладаючи необхідних зусиль. Віра проявляється через молитву, і справи є саме тим ключем³.

Ми молимося про просвітлення, а потім з усією своєю силою, з книгами, думками і праведністю ми йдемо отримувати натхнення. Ми просимо здорового глузду, а потім зосереджуємо всі сили, щоб діяти мудро і розвивати мудрість. Ми молимося про успіх у нашій роботі, а потім старанно вчимося і прагнемо з усіх сил отримати відповідь на свої молитви. Коли ми молимося про здоров’я, то повинні жити за законами здоров’я і робити все можливе, щоб зберігати тіло здоровим і бадьорим. Ми молимося про захист, а тоді робимо необхідні застереження, щоб запобігти небезпеці. З вірою повинні бути справи⁴.

Повинна бути віра в Бога, яка спонукатиме людей очищувати своє життя, забувати себе у служінні своїм ближнім і долати всі слабкості плоті; віра, яка принесе повне і постійне покаяння і яка приведе їх до хрищення, священства і храмових обрядів⁵.

В цьому полягає дух євангелії Ісуса Христа, помітний лише духовним оком. За благотворними євангельськими законами кожен—багатий і бідний, освічений і неосвічений—заохочується спочатку побачити оком віри вище, благородніше життя, а тоді своїм старанням виявити цю віру у своєму житті⁶.

Слухняність, що ґрунтується на вірі, це не сліпа слухняність

Ми проявляємо розумний, конструктивний послух, коли добровільно, смиренно і з радістю виконуємо заповіді нашого Господа⁷.

Виконувати! Прислухатися! Яка це важка вимога! Ми часто чуємо: “Ніхто не буде вказувати мені, який одяг носити, що їсти або пити. Ніхто не розписуватиме, як проводити суботній день, як розпоряджатися заробітком, ніхто не обмежуватиме мої особисті свободи! Я роблю, як хочу! В мені немає сліпого послуху!”

Сліпий послух! Як погано вони це розуміють!

Коли люди виконують заповіді творця, це не сліпий послух. Наскільки відрізняється послух підлеглого своєму тоталітарному монарху, що ґрунтується на страхові, від гідного, добровільного послуху людини своєму Богові. Диктатор честолюбний, егоїстичний і керується прихованими мотивами. Кожна Божа заповідь праведна, кожна настанова змістовна, і все спрямовано на благо тих, хто керується ними. Спочатку послух може бути сліпим, але далі це, звичайно, послух через віру.

Чи це сліпий послух, коли людина читає знак “Висока напруга! Не влізай—уб’є!”, чи це послух через віру в знання спеціалістів, які знають про небезпеку?

Чи це сліпий послух, коли пасажир повітряного судна застібає пас безпеки, коли мигає знак, чи це впевненість у досвіді й мудрості тих, хто знає більше про ризик і небезпеку?

Чи це сліпий послух, коли дитинка весело зістрибує зі столу в руки батька, що посміхається, чи це безумовна довіра до люблячого батька, який впевнений, що спіймає дитину і який любить її більше за власне життя?

Чи це сліпий послух, коли ми, маючи наше обмежене бачення, елементарні знання, егоїстичні бажання, неоднозначні мотиви і тілесні спонукання, приймаємо і дотримуємося провідництва і виконуємо заповіді нашого люблячого Батька, Який … створив для нас світ, Який любить нас і Який склав чудову програму для нас, не маючи жодних прихованих мотивів, Чия найбільша радість і слава—“здійснювати безсмертя і вічне життя” всіх Його дітей? [Див. Мойсей 1:39]⁸.

Йти за Батьком, Який довів Себе, хоч і не маючи повного розуміння, це не сліпий послух⁹.

Писання наводять приклади послуху, породженого вірою

Наші праведні і мудрі батьки Адам і Єва були взірцем у питанні послуху, породженого дитячою вірою:

“І Адам був послушний заповідям Господа.

І через багато днів ангел Господа явився Адаму, кажучи: Чому приносиш ти жертви Господу? І Адам сказав йому: Я не знаю, тільки Господь наказав мені.

І тоді ангел промовив, кажучи: Це є подобою жертви Єдинонародженого від Батька, повного благодаті та істини” (Мойсей 5:5–7).

Сліпий послух? Звісно, ні. Вони знали Єгову, чули Його голос, прогулювалися з Ним в Еденському саду і знали Його милість, справедливість і розуміння. І “багато днів” вони вбивали ягнят без пороку і приносили їх у жертву, не знаючи чому, але будучи повністю впевненими, що в цьому законі була праведна мета і що причина буде розкрита їм, якщо вони будуть дотримуватися закону¹⁰.

Павло сказав євреям:

“Вірою Ной, як дістав був об’явлення про те, чого ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти” (Євреям 11:7).

На той час ще не було доказів дощу чи потопу. Його народ глузував з нього і називав його дурнем. Його проповідування відбивалося від них, немов від стіни. Його попередження вважалися нелогічними. Прецеденту ще не було. Ще ніколи не було відомо такого, щоб потоп укривав землю. Як це безглуздо будувати ковчег на сухій землі, коли, як завжди, сяє сонце і життя йде вперед! Та час збіг. Ковчег було збудовано. Почався потоп. Ті, хто не послухався й не покорився, потонули. Диво ковчегу стало наслідком віри, що проявилася в його будівництві.

Потім Павло сказав:

“Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав” (Євреям 11:11).

Те, що у сторічної людини можуть народитися діти, звучало настільки абсурдно, що навіть Сара спочатку засумнівалася. Але віра подружжя перемогла, і в батька сонмів народів народився син.

Неймовірна віра була проявлена Авраамом, коли він був підданий надлюдському випробуванню. Його юне “дитя обітниці”, з його долею стати батьком імперій, мало бути покладено на олтар жертвоприношення. То було повеління Бога, але воно здавалося таким суперечливим! Як міг його син Ісак бути батьком незлічимого потомства, якщо ще в молодості його земне життя мало перерватися? Чому він, Авраам, був покликаний виконати цей огидний вчинок? З цим не можна було змиритися, це було неможливо! І все ж він вірив Богові. Його безстрашна віра вела його з розбитим серцем до землі Морії разом з юним сином.

“І не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але зміцнився у вірі, і віддав славу Богові,

і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв” (Римлянам 4:20–21).

Батько Авраам та мати Сара знали, що обіцяння буде виконано. Як саме—вони не знали і не вимагали знати. Ісак напевне житиме, щоб стати батьком незчисленного потомства. Вони знали, що так і буде, хоч, можливо, йому доведеться померти. Вони знали, що його ще можна буде підняти з мертвих, щоб здійснити обіцяння, і в цьому випадку віра передувала диву¹¹.

Пам’ятайте, що Авраам, Мойсей, Ілля та інші не могли чітко бачити кінець від початку. Вони … ходили вірою і без бачення. А ще згадайте, що ворота були зачинені, Лаван не був сп’янілий і жодна мирська надія була невиправданою в ту мить, коли Нефій проявив свою віру і востаннє вирушив за пластинами. Не було ніякого азбестового одягу чи інших захисних засобів у вогняній печі, які б захистили трьох євреїв від смерті; не було ніяких шкіряних чи металевих намордників для левів, коли Даниїла були замкнено у лігві.

Пам’ятайте, що не було ніяких поселень і міст, ніяких ферм і городів, ніяких будинків і комор, ніякої процвітаючої пустині в Юті, коли переслідувані піонери переходили рівнини. І пам’ятайте, що не було ніяких небесних істот у Пальмірі, біля Сасквеганни чи на Куморі, коли спраглий душею Джозеф тихенько пішов до Гаю, схилявся в молитві на березі річки і піднімався схилом священного пагорбу¹².

Віра передує диву

З вірою ми саджаємо насіння і невдовзі бачимо диво розквіту. Люди часто неправильно розуміють і перекручують цей процес. Вони б хотіли мати врожай до сівби, нагороду до праці, диво до віри. Багато з нас хочуть мати гарне здоров’я, не дотримуючись законів здоров’я, процвітання з відкритих отворів небесних, не сплачуючи десятини. Ми хочемо тісно спілкуватися з нашим Батьком, не постячись і не молячись, ми хочемо дощ у свою пору і мир на землі, не дотримуючись закону Суботнього дня і не виконуючи інші заповіді Господа. Нам хочеться зірвати троянду ще до того, як ми посадимо коріння; нам хочеться зібрати врожай зернових до того, як ми засіємо поле і оброблятимемо його.

Якби ми тільки могли зрозуміти, як пише Мороній:

“Бо якщо не буде віри серед дітей людських, Бог не зможе творити ніякого чуда серед них.

І також ніхто ніколи не творив чудес, як тільки внаслідок своєї віри; ось чому спочатку вони повірили в Сина Бога” (Етер 12:12, 18)¹³.

Якщо ми можемо діяти завдяки вірі, якщо ми можемо вірити в рясні обіцяння Бога, якщо ми можемо слухатися і терпеливо чекати, Господь виконає всі Свої рясні обіцяння, дані нам:

“Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серці людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!” (1 Коринтянам 2:9)¹⁴

Щоб сплатити десятину, коли коштів мало, а потреб багато, потрібна неабияка віра. Щоб поститися, молитися всією сім’єю і дотримуватися Слова мудрості потрібна віра. Віра потрібна, щоб ходити на домашнє вчителювання, виконувати місіонерську роботу та інше служіння, коли необхідно принести щось у жертву. Віра потрібна, щоб служити на місії повного дня. Але знайте: все це є сівбою, а вірні й віддані сім’ї, духовна безпека, мир і вічне життя є плодами.

Як безстрашна віра закрила пащі левам, знешкодила язики полум’я, відкривала сухі проходи через річки й моря, захищала від потопу і посухи і являла небесні прояви на прохання пророків, так і в житті кожного з нас віра може зцілити хворого, принести втіху зажуреним, зміцнити протистояння спокусі, звільнити від оков шкідливих звичок, додати сили для покаяння і зміни життя і привести до певного знання про божественність Ісуса Христа. Нестримна віра може допомогти нам жити за заповідями з бажанням серця і цим принести незчисленні благословення, мир, досконалість і піднесення в царстві Бога¹⁵.