Розділ 3

Ісус Христос: мій Спаситель, мій Господь

Ісус Христос є Сином Бога і Спасителем людства, і ми можемо отримати всі Його благословення для нас, заради яких Він жив і помер.

З життя Спенсера В. Кімбола

На початку свого служіння апостолом старійшина Спенсер В. Кімбол пережив три серцеві напади приблизно за два тижні. Після майже семи тижнів одужання вдома, він “почав шукати можливості, щоб втекти з монотонного домашнього ув’язнення”. Він домовився про те, щоб одужувати серед своїх улюблених навахських друзів у штаті Нью-Мексико¹.

“Одного ранку, в цей період одужання, ліжко старійшини Кімбола було знайдено порожнім. Гадаючи, що він пішов на ранкову прогулянку і повернеться вчасно до сніданку, його помічники пішли у своїх справах. Але коли він не повернувся до 10 ранку, вони стали хвилюватися. Почалися пошуки.

Зрештою, його знайшли за кілька миль під сосною. Біля нього лежала Біблія, відкрита на останньому розділі Євангелії від Івана. Очі були заплющені, а коли пошукова команда підійшла до нього, він лежав так само нерухомо, як і коли вони побачили його здалека.

Однак їхні налякані голоси розбудили його, і коли він підняв голову, вони побачили на його щоках сліди від сліз. На їхні запитання він відповів: “П’ять років тому, у цей день, мене покликали апостолом Господа Ісуса Христа, і я просто хотів провести день з Тим, Чиїм свідком я є”².

Президент Кімбол свідчив про божественність Спасителя “знов, і знов, і знов”³. Він заявляв: “Скільки б ми про Нього не говорили, це все одно надто мало”⁴. І доброчесність життя Президента Кімбола відповідала силі його свідчення. Старійшина Ніл А. Максвелл з Кворуму Дванадцятьох Апостолів сказав: “Президент Кімбол був людиною Господа і більше нічиєю. Служити Господу було його найпотаємнішим бажанням, і він відмовлявся йти на компроміс з іншими міркуваннями”⁵.

Учення Спенсера В. Кімбола

Ісус Христос не просто прекрасний вчитель—Він Син живого Бога і Спаситель людства

В одному з останніх номерів журналу “Тайм” цитували просторі міркування відомого почесного професора з одного з найбільших наших університетів. Ісусу з Назарета він приписує людську теплоту, великий потенціал любові і неординарне розуміння. Він називає його величним гуманістом, прекрасним учителем, надзвичайним драматургом. Наводячи типове міркування в історії з Лазарем, він пояснює, що той не був мертвий, а лише був “відновлений у здоров’ї” Ісусом, Його силою розуму й знаннями та “терапією Його рясної життєстійкості”.

Я хочу скласти свідчення цього дня, що Ісус є не просто прекрасним учителем, величним гуманістом і надзвичайним драматургом, але насправді є Сином живого Бога, Творцем, Викупителем світу, Спасителем людства⁶.

Я знаю, що Ісус є Христос, Син живого Бога. Я знаю це⁷.

Христос заявляв, що є Господом Богом Всемогутнім, Христом Господом, початком і кінцем, Викупителем світу, Ісусом Христом, могутнім Ізраїля, Творцем, Сином живого Бога, Єговою.

Батько Елогим казав про Ісуса як Мого Єдинонародженого Сина, словом Моєї влади. Щонайменше двічі—біля Йордана при хрищенні та на Горі переображення—Він проголошував:

“Це Син Мій Улюблений, що Я вподобав Його!” (див. Марк 1:11; Лука 3:22) і сказав, що “світи було створено Ним; людей було створено Ним; усе було створено Ним, і через Нього, і від Нього”. [Див. УЗ 93:10]⁸.

Ми свідчимо разом з Іваном Христителем, який сказав, побачивши, як до нього наближається Господь: “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” (Іван 1:29). Не лише людина, що має людську теплоту, а Агнець Божий!

Ми свідчимо разом з Нафанаїлом—ізраїльтянином, в якому не було підступу: “Учителю, Ти—Син Божий, Ти—Цар Ізраїлів!” (Іван 1:49). Не просто прекрасний учитель, а Сам Син Божий!

Ми знову свідчимо разом з Іваном, улюбленим учнем, який, побачивши Ісуса на березі, сказав з упевненістю: “Це ж Господь!” [Див. Іван 21:7]. Не просто величний гуманіст, а Господь Бог небес!

І з Симоном Петром, який, коли Господь у нього запитав: “А ви за кого Мене маєте?”, сказав: “Ти—Христос, Син Бога Живого” (Матвій 16:15, 16) і почув такі слова Спасителя: “Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець” (Матвій 16:17).

І нарешті, ми складаємо свідчення разом з пророком Джозефом Смітом, який ладен був віддати життя за своє свідчення⁹.

Він знав, що Ісус Христос є Сином живого Бога і що Він був розіп’ятий за гріхи світу. Він мій друг, мій Спаситель, мій Господь і мій Бог¹⁰.

Служіння Спасителя простягається крізь вічності—минулі, нинішні і майбутні

Я хочу … свідчити, що [Ісус Христос], не тільки жив у середину часів протягом приблизно 33 років, але що Він жив у вічностях до цього і житиме у вічностях після цього. І я складаю свідчення, що Він не тільки Той, Хто організував царство Боже на землі, але і Творець цього світу, Викупитель людства¹¹.

Ісус Христос був Богом Старого Завіту, і саме Він розмовляв з Авраамом і Мойсеєм. Саме Він надихав Ісаю та Єремію, саме Він передрікав через тих обраних мужів події майбуття навіть до останнього дня й часу¹².

Саме Він, Ісус Христос, наш Спаситель, був представлений здивованим слухачам біля Йордану (див. Матвій 3:13–17), на святій Горі переображення (див. Матвій 17:1–9), біля нефійського храму (див. 3 Нефій 11–26), а також у гаю в Пальмірі, штат Нью-Йорк [див. Джозеф Сміт—Історія 1:17–25]; а особою, що представляла Його, був ніхто інший, як Його справжній Батько, святий Елогим, на образ Якого Він був і Чию волю Він виконував¹³.

Я знаю, що Господь живий, і я знаю, що Він відкриває нам свої задуми і волю щодня, аби ми могли бути натхненими стосовно напрямку, в якому маємо рухатися¹⁴.

Він є головним наріжником. Він є главою царства. Це Його послідовники, це Його Церква, це Його вчення і обряди, це Його заповіді¹⁵.

Тепер ми з нетерпінням чекаємо на Його друге пришестя, обіцяне Ним. Це обіцяння буде справді здійснено, як були здійснені багато Його інших обіцянь, а тим часом ми славимо Його святе ім’я, і служимо Йому, і разом з пророками всіх поколінь складаємо свідчення про божественність Його місії.

Я знаю, що Ісус в усі минулі й майбутні вічності є Творцем, Викупителем, Спасителем, Сином Божим¹⁶.

Завдяки Спокуті Ісус Христос рятує всіх людей від наслідків Падіння і рятує тих, що покаялися, від їхніх особистих гріхів

Мої любі брати і сестри, Бог живий, і я свідчу про це. Ісус Христос живий, і Він є творцем єдиного шляху життя і спасіння.

Це є посланням Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Це найбільш важливе послання у сучасному світі. Ісус Христос є сином Божим. Батько обрав Його Спасителем цього світу¹⁷.

Коли Адам свідомо і мудро скуштував заборонений плід у саду Еденському, то приніс усім нам, своїм нащадкам, два типи смерті: фізичну, або “земну смерть”, і духовну, або вигнання з присутності Господа¹⁸.

За Божим небесним планом був передбачений викупитель, щоб розірвати пута смерті і силою воскресіння уможливити єднання духів з тілами для всіх людей, які жили на землі.

Ісус із Назарета був єдиним, Кого було обрано ще до створення світу прийти на землю, щоб виконати це служіння і здолати земну смерть. Цей добровільний акт мав спокутувати падіння Адама і Єви і дозволити душі людини повернути своє тіло, у такий спосіб з’єднуючи тіло і дух¹⁹.

Воскресіння, про яке йде мова, є роботою Ісуса Христа, Спасителя, Який, будучи смертною людиною (сином Марії) і божественною (Сином Бога), міг подолати сили, що управляють плоттю. Він дійсно віддав Своє життя і справді взяв його знову як “первісток”, щоб за ним послідувала кожна душа, що будь-коли жила [див. 1 Коринтянам 15:22–23]. Він, бог, віддав своє життя. Ніхто не міг забрати його у Нього. Через довершеність у подоланні всього Він розвинув силу знову взяти Своє життя. Смерть була Його останнім ворогом, і Він подолав навіть її і відкрив воскресіння²⁰.

Це завдяки дару Небесного Батька Його Синові всі люди—в минулому, в сучасності і в майбутньому—можуть повернутися до Батька наших духів і жити з Ним. Але, щоб забезпечити це, Ісусу спершу необхідно було прийти на землю у плоті, щоб навчати людей Своїм прикладом праведному способу життя, а тоді добровільно віддати Своє життя і, якимсь дивовижним чином, прийняти тягар за гріхи людства²¹.

Очищення від гріха було б неможливим без абсолютного покаяння особи та лагідної милості Господа Ісуса Христа в Його спокутній жертві. Лише цими засобами людина може відновитися, зцілитися, омитися й очиститися і мати право на вічну славу. Стосовно величної ролі Спасителя в цьому Геламан так нагадував своїм синам словами царя Веніямина:

“Немає ніякого іншого шляху, ані засобу, з допомогою якого людина може бути спасенною, як тільки через викуплюючу кров Ісуса Христа, Який прийде; авжеж, пам’ятайте, що Він прийде, щоб спокутувати світ” (Геламан 5:9).

І, згадуючи слова, які Амулек сказав Зизрому, Геламан наголошує на ролі людини в отриманні прощення—покаянні у своїх гріхах:

“Він сказав йому, що Господь дійсно прийде, щоб викупити Свій народ, але Він прийде не для того, щоб викупити їх в їхніх гріхах, а для того, щоб викупити їх від їхніх гріхів.

І в Нього є сила, дана Йому від Батька, щоб викупити їх від їхніх гріхів через покаяння” (Геламан 5:10–11. Курсив додано)²².

[Спаситель] помер для викуплення наших гріхів, щоб відкрити нам шлях до воскресіння, вказати путь до довершеності життя, направити на дорогу до воскресіння. Він помер заради мети, добровільно. Його народження було скромним, життя—довершеним, приклад—натхненним. Його смерть відчинила двері, і людині запропоновано кожний добрий дар і благословення²³.

Щоб отримати всі благословення від Спокути Спасителя, ми повинні об’єднати наші зусилля

Кожна душа має свободу волі. Вона може мати всі благословення, заради уможливлення яких жив і помер Христос. Але і смерть Христа, і план Христа будуть даремними і більш ніж марними, якщо ми не скористаємося з них: “Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються” (УЗ 19:16).

Спаситель прийшов, щоб “здійснювати безсмертя і вічне життя людини” (Мойсей 1:39). Його народження, смерть і воскресіння здійснили перше. Але, щоб отримати вічне життя, ми повинні поєднати свої зусилля з Його зусиллями²⁴.

Коли думаємо про величну жертву нашого Господа Ісуса Христа і страждання, які Він переніс за нас, і при цьому не цінуємо це настільки, наскільки у нас вистачає сил, то ми невдячні. Він страждав за нас і помер за нас, та якщо ми не каємося, всі його мучення і весь біль за нас були марними²⁵.

Його страждання до хреста і на хресті і Його велика жертва можуть не допомогти або мало допомогти нам, якщо ми не живемо за Його заповідями. Адже Він каже:

“Що звете ви Мене: “Господи, Господи”, та не робите того, що Я кажу?” (Лука УЗ 6:46).

“Якщо Ви Мене любите,—Мої заповіді зберігайте!”. (Іван 14:15)²⁶.

Люди, які знають Бога, люблять Його, живуть за Його заповідями і дотримуються Його істинних обрядів, ще навіть у цьому житті або в житті прийдешньому можуть побачити Його лице і знати, що Він живий, і Він спілкуватиметься з ними²⁷.

Ми віримо—і це наше свідчення—і проголошуємо світові, “що не буде дано ніяке інше ім’я або іншу путь, чи засіб, якими спасіння може прийти до дітей людських, тільки в імені Христа, Господа Вседержителя, і через нього” (Мосія 3:17).

Ми знаємо—і це наше свідчення—і також проголошуємо це світові, що люди будуть спасенні, якщо “повірять, що спасіння було, і є, і має прийти, в спокутуючій крові Христа, Господа Вседержителя, і через неї” (Мосія 3:18).

Отже, разом з Нефієм, “ми старанно працюємо, щоб записати, аби переконати наших дітей, а також наших братів повірити в Христа, і примиритися з Богом; бо ми знаємо, що це благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити. …

І ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів” (2 Нефій 25:23, 26; курсив додано)²⁸.

Господь задоволений нами, коли ми живемо за Його євангелією

Можу собі уявити Господа Ісуса Христа [під час Його земного служіння], як Він посміхається, дивлячись на людей, що проявляють свою відданість Йому.

Я гадаю, що Господь Ісус Христос посміхається, коли дивиться на домівки Свого народу і бачить людей на колінах у сімейній молитві ввечері і вранці, коли діти поруч з ними. Я гадаю, що Він посміхається, коли бачить молодих чоловіків і дружин, а також літніх, які ніжно ставляться одне до одного, проявляють свою закоханість, … які продовжують любити одне одного всією душею до самого дня смерті, а тоді переносять любов у вічність.

Я гадаю, Він задоволений сім’ями, які жертвують і діляться. Я гадаю, Господь Ісус Христос посміхається, коли дивиться згори і бачить тисячі тих, хто роки назад були неактивними, а сьогодні вони щасливі в царстві, багато-хто з них побували у святих храмах Божих, отримали ендаумент і були запечатані, зі сльозами на очах дякуючи Господу за Його програму.

Мені здається, я бачу сльози радості на Його очах і посмішку на устах, коли Він дивиться на … нові душі, які приходять до Нього цього року, які визнали Його ім’я, які увійшли у води хрищення, і я гадаю, Він також любить тих, хто допоміг здійснити це навернення.

Я бачу, як Він посміхається, коли дивиться на незчисленну кількість людей на колінах у покаянні, що змінюють своє життя, роблять себе світлішими і чистішими, більше подібними до життя свого Небесного Батька і свого Брата Ісуса Христа.

Я гадаю, Він задоволений і посміхається, коли бачить молодь, яка організовує своє життя, захищає і зміцнює себе проти помилок сьогодення. Я гадаю, Він спочатку журиться, а потім радіє, коли бачить (наприклад, як це сталося кілька днів тому у моєму кабінеті), молоду пару, що припустилася серйозної помилки і тепер стояла на колінах разом, міцно стиснувши руки. Мабуть, Його посмішка сяяла радістю, коли Він зазирнув у їхні душі і побачив, що вони виправляються, коли їхні сльози обмочили мою руку, яку я ніжно поклав на їхні руки.

О, я люблю Господа Ісуса Христа! Я сподіваюся, що зможу показати Йому і проявити свою щирість і відданість. Я хочу жити у близькості до Нього. Я хочу бути подібним до Нього, і я молюся, щоб Господь допоміг усім нам, аби ми могли бути такими, як Він сказав нефійським учням: “Отже, якими людьми повинні ви бути?”, і Сам відповів на Своє запитання: “Такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27).

Спокута дає нам надію в цьому житті і на вічність, що попереду

Ми маємо надію на Христа тут і зараз. Він помер за наші гріхи. Завдяки Йому і Його євангелії наші гріхи змиті у водах хрищення. Гріх і злочестя випалені з наших душ вогнем. І ми стаємо чистими, з незаплямованим сумлінням і отримуємо той спокій, що перевищує розуміння (див. Филип’янам 4:7).

Живучи за законами Його євангелії, ми отримуємо матеріальне процвітання, зберігаємо здоров’я і зміцнюємо розум. Євангелія благословляє нас сьогодні.

Але “сьогодні” є лише піщинкою у Сахарі вічності. Ми також маємо надію на Христа у вічності, що попереду, інакше, як казав Павло, ми будемо “найнещасніші від усіх людей” (1 Коринтянам 15:19).

Яким великим був би наш смуток (і недаремно!), якби не було воскресіння! Якими б нещасними ми були, якби не було надії на вічне життя! Якби зникла надія на спасіння і вічну нагороду, ми певно були б нещаснішими за тих, хто ніколи нічого подібного не очікував.

“Та нині Христос воскрес із мертвих,—первісток серед покійних” (1 Коринтянам 15:20).

Тепер наслідки Його воскресіння зійдуть на всіх людей, “бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” (1 Коринтянам 15:22).

Тепер, “як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити” (1 Коринтянам 15:49).

Тепер було надано засіб, щоб “оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: “Поглинута смерть перемогою!” (1 Коринтянам 15:54).

Ми маємо вічну надію на Христа. Ми знаємо, що це життя дано нам, аби підготуватися до вічності, “і ті самі суспільні стосунки, які існують серед нас тут, існуватимуть серед нас там, вони тільки будуть поєднані з вічною славою, якої ми тепер не маємо” (УЗ 130:2)³⁰.