Розділ 15

Ми маємо бути благоговійним народом

Благоговіння—це не просто поведінка, а чеснота, яка повинна бути в стилі нашого життя.

З життя Спенсера В. Кімбола

У 1955 році Президент Девід О. Маккей освятив перший храм у Європі—Бернський храм у Швейцарії. Старійшина Спенсер В. Кімбол, тоді член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, мав виступати на післяобідній сесії у перший день освячення. Того дня він провів годину на самоті у храмі, “готуючи розум і серце до післяобідньої сесії, не поспішаючи, в тиші, сповнений шани і благоговіння”¹. Під час виступу він сказав: “Коли я прокинувся цього ранку і почав приходити до тями після ночі, то побачив світанок, і я одразу подумав про святий храм, який мав бути освячений цього дня. Я подумав: “Сьогодні ніякої їжі. Взуття треба натерти, одяг попрасувати, і я мушу мати чистий розум”. Весь шлях до Цоллікофена я бажав не промовити ані слова, і коли я зайшов у цю залу і сів біля [Президента Маккея] і коли все, що він говорив, він говорив пошепки і благоговійно, я зрозумів, що відчував те ж саме, що і він. “Святість Господу, святість личить святим Господа”².

Президент Кімбол не приберігав благоговіння лише для таких подій, як освячення храму. Він говорив про благоговіння як спосіб життя і демонстрував це вчення навіть у незначних буденних справах. Одного разу, наприклад, коли він відвідував будинок зборів, то тихенько увійшов у туалет, прибрав паперові рушники, що валялися на підлозі, і протер умивальник. Місцевий керівник Церкви звернув увагу на цей простий вияв поваги. Натхнений прикладом Президента Кімбола, він учив інших проявляти більше благоговіння до святих місць і речей³.

Учення Спенсера В. Кімбола

Благоговіння—це не тимчасова поведінка, демонстрована у неділю, а постійний настрій на відданість Богові

Визначення благоговіння—це “почуття глибокої поваги, любові й трепету до чогось священного”. Сказати, що благоговіння—це відданість Богові, і є іншим шляхом описати, що таке благоговіння.

Багато хто з церковних провідників говорили про благоговіння як одну з найвищих характеристик душі, зазначаючи, що воно включає в себе істинну віру в Бога та його святість, високу культуру і любов до найпрекраснішого в житті.

Як і всі інші євангельські принципи, благоговіння веде до більшої радості.

Слід пам’ятати, що благоговіння—це не похмурий тимчасовий образ, який ми беремо на себе в неділю. Справжнє благоговіння включає в себе радість, а також любов, повагу, вдячність та набожність. Це чеснота, що має бути частиною нашого стилю життя. Насправді-то, святі останніх днів повинні бути найбільш благоговійним народом на землі⁴.

Ми повинні бути благоговійними щодо Батька і Сина і Їхніх святих імен

Благоговіння до Батька і Сина є необхідними рисами для тих, хто досяг целестіального царства. В розділі 76 книги Учення і Завіти, відомому як “видіння”, що було дано Джозефу Сміту та Сідні Рігдону в лютому 1832-го року, ми читаємо:

“І таким чином ми побачили славу целестіальну, яка перевищує в усьому—де Бог, Сам Батько, царює на Своєму престолі на віки вічні;

Перед Чиїм престолом усе вклоняється у смиренному благоговінні і віддає Йому славу на віки вічні.

Ті, хто живуть у Його присутності, є церквою Першонародженого; і вони бачать так само, як їх бачать; і знають так само, як їх знають, отримавши від Його повноти і Його благодаті.

І Він робить їх рівними у владі, і в могутності, і у владарюванні” (УЗ 76:92–95).

Ще одне сучасне одкровення наказує благоговіти перед самим ім’ям Божества; нам сказано не поганити імені Батька, і навіть уникати частого його вживання. (УЗ 107:2–4).

Зрозуміло, що повага до Бога і до його імені є однією з найважливіших рис характеру, що їх нам треба розвивати⁵.

Одного дня з операційної кімнати лікарні мене вивозив супроводжуючий, який спіткнувся, і через його роздратування цим з його губ злетіло зле прокляття з використанням імен Спасителя. Навіть напівнепритомний, я відсахнувся та заблагав: “Будь ласка! Будь ласка! Це мій Господь, Чиє ім’я ви ображаєте”.

Настала мертва тиша, а тоді приглушений голос прошепотів: “Вибачте”. Він забув на мить, що Господь суворо заповідав усьому Своєму народові: “Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно” (Вихід 20:7).

Зі сцени театру, з телефонної слухавки чутливі вуха та очі щодня обурюються через недозволене і богохульне вживання імен Господа, нашого Бога. У клубі, на фермі, в соціальних колах, у бізнесі і на кожному кроці в житті імена Викупителя використовуються безцеремонно і гріховно. Тим з нас, хто бездумний і неуважний і хто порочний і непокірний, слід пам’ятати, що не можна безкарно брати імені Господа надаремно. Хіба ми не запрошуємо знищення врешті-решт, коли ображаємо все святе і священне, навіть те, як часто і нешанобливо ми вживаємо у щоденному спілкуванні імена Божества?

Це жахливо для кожної людської істоти—вживати у неповазі імена Божества. І це стосується вживання імені Господа без повноваження на те, а є багато людей, які заявляють, мовляв отримують одкровення і мають владу і які не отримують цього безпосередньо від Господа.

Протягом століть пророки ніколи не припиняли засуджувати цей тяжкий гріх. Пророк Ісая закликав до відповіді і покаяння тих, хто “клянеться йменням Господнім та Бога Ізраїля згадує, хоч не в правді та не в справедливості” (Ісая 48:1). …

Вимовляти ім’я Господа з благоговінням має просто бути частиною нашого життя, життя членів Церкви. Наприклад, ми, вірні святі останніх днів, не палимо. Ми не п’ємо. Ми не вживаємо чаю та кави. Подібно до цього, ми не вживаємо вульгарної мови. Ми не кажемо лайливих і порочних слів. Ми не вживаємо Господнього імені надаремно. Не важко досягти досконалості в звичці не лаятися, адже якщо людина зачиняє уста для всіх лайливих слів, то вона вже на шляху до досконалості в цьому питанні.

Але наш обов’язок на цьому не закінчується. Це всього лише означало б утримуватися від учинення гріха. Щоб творити праведність, ми повинні вимовляти ім’я нашого Господа з благоговінням і святістю в молитвах, розмовах і обговореннях. …

Ісус зробив Своє життя досконалим і став нашим Христом. Безцінна кров бога була пролита, і Він став нашим Спасителем; Його досконале життя було віддано, і Він став нашим Викупителем; Його спокута за нас дозволила нам повернутися до нашого Небесного Батька, але ж якими бездумними і невдячними є більшість користувачів цих благ! Невдячність—це гріх усіх віків.

Безліч людей сповідують віру в Нього і Його роботу, але відносно небагато шанують Його. Мільйони називають себе християнами, але рідко стають на коліна у вдячності Йому за Його неперевершений дар, за Його життя.

Присвятімо себе з новою силою благоговінню, дякуванню нашому Господові за Його незрівняну жертву! Пам’ятаймо сучасне повеління: “Отже, нехай усі люди з пересторогою приймають Моє ім’я на свої уста” (УЗ 63:61)⁶.

Храми, будинки зборів і домівки повинні бути місцями благоговіння

А в іншому надзвичайно важливому питанні Господь через сучасне одкровення дав настанову, що ми повинні ставитися з належним благоговінням до Його святого дому. У важливому одкровенні, даному Джозефу Сміту, що відоме як молитва освячення Кертлендського храму, була дана настанова, що це місце, як і всі інші святі храми, побудовані для Господа, має бути місцем благоговіння перед Ним. (Див. УЗ 109:13, 16–21).

Геть усе, що сказано про священні храми Церкви, стосується кожного “дому Господа”, чи то є будинок зборів або будь-яке інше місце, де вклоняються святі, або навіть будь-яка домівка святих останніх днів⁷.

Для святих останніх днів каплиця не є потаємним місцем чи келією в соборі, і не місцем із золотими олтарями і дорогоцінним камінням. Це місце без антуражу і показухи, без статуй і майже без картин, оздоблене просто і скромно, чисте, світле і набожне. Це місце, де людям зручно перебувати, де вони об’єднуються почуттям братства, де викладаються уроки, співають хори, де члени Церкви моляться і проповідують і де всі здобувають знання і натхнення—і де літні і молоді приймають причастя. Тут зароджується звичка розмірковувати і діяти і ця звичка впроваджується в життя, і тут народжується, зміцнюється і освячується віра.

Каплиця не освячується для фарисейської набожності з її витягнутими обличчями, суворо дотриманими формальностями і холодною, порожньою тишею. Натомість благоговіння до святих місць, священних цілей і божественних істот має завжди бути тут⁸.

Чи ми благоговійний народ? Чи наша поведінка вдома і в Церкві свідчить про наше благоговіння до нашого Творця?

Іноді ми не розуміємо. Ми приходимо на причасні збори і конференції, де неконтрольовані діти бігають проходами. Під час служби ми помічаємо, як дорослі розмовляють із сусідами, люди сидять напівсонні, а молодь збирається у фойє. Ми бачимо сім’ї, які запізнюються і галасливо розсаджуються на місця, і компанії, що гучно розмовляють про щось у каплиці після зборів.

Ми згадуємо про зацікавлених Церквою, друзів і тих, чиї свідчення тендітні і тільки виникають. Чи є наші збори серйозним знаряддям місіонерської роботи, якими вони можуть бути, де Дух Господа панує і пронизує серця? Або ж, щоб відчути Духа, ми повинні спочатку відмежуватися від численних джерел відволікання?⁹

Справжня особистість є благоговійною. Вона буде поводитися шанобливо в будинку поклоніння, хоч би вона там була б єдиною душею. Там не був ніхто присутній, коли Господь повелів Мойсею: “Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти,—земля це свята!” [Див. Вихід 3:5] Головуючі чини повинні бути настільки уважними в плануванні, щоб не було чутно чи видно ніякого шепоту на подіумі. Батьки повинні навчати і виховувати своїх дітей і сидіти з ними (окрім як на заняттях у класах). Супроводжуючі повинні навчитися тихо розміщати людей без привернення зайвої уваги. Відвідувачі повинні приходити вчасно, вітатися з друзями на приглушених тонах, уповільнювати ходу, знаходити місце попереду і тихо сидіти й розмірковувати. Всі мають якнайповніше брати участь у службі: співати з хором, молитися з тими, хто молиться, причащатися з вдячним серцем і поновленим присвяченням себе раніше укладеним завітам. Кожному дається можливість уважно слідкувати за уроками, що викладаються, проповідями, що проголошуються, та свідченнями, що складаються, судити про які слід не за красномовністю, а за щирістю. Є можливість напитися з самих джерел, бо найсмиренніший учитель або промовець висловить думку, яку можна розвинути далі. Коли ми тихо входимо у двері каплиці, залишаймо ззовні всю критику, всі турботи і справи, всі плани щодо роботи, політики, життя і відпочинку, і віддаваймо себе тихому розмірковуванню і поклонінню! Ми можемо купатися в атмосфері духовності. Ми можемо присвятити себе навчанню, покаянню, прощенню, свідченню, вдячності і любові¹⁰.

Благоговіння починається вдома

Звідки ж тоді починається благоговіння, і як ми можемо розвинути його?

Дім є ключем до благоговіння, втім, як до будь-якої божественної чесноти.

Дозвольте мені звернути увагу на те, як важливо навчати дітей молитися. Саме під час особистої і сімейної молитви наші малята вчаться схиляти голову, складати руки і заплющувати очі, звертаючись до нашого Батька Небесного. Поведінка, прищеплена вдома, визначає поведінку на церковних зборах. Дитина, яка навчилася молитися вдома, невдовзі розуміє, що має бути тихою і спокійною під час молитов на службах.

Подібно до цього, коли домашній сімейний вечір присутній в житті сім’ї, діти знають, що є особливий час не тільки в Церкві, а й удома, коли ми дізнаємося про нашого Небесного Батька і коли кожному слід поводити себе якнайкраще.

Музика приносить дітям особливу радість. Гімни, які часто співаються в Церкві, можуть також стати знайомими і вдома. Малим дітям може бути особливо корисно, якщо батьки допомогли їм вивчити прості гімни вдома. Так діти із задоволенням братимуть участь у співі на причасних та інших зборах.

Звичайно, батьки повинні відвідувати недільні збори разом зі своїми дітьми.

Батько і мати повинні разом зробити так, щоб підготовка до зборів була приємним сімейним заходом. Збирання й одягання дітей в останню хвилину і поспішна дорога на збори руйнують дух благоговіння.

Коли сім’ї поводять себе так, то вони часто запізнюються до Церкви, і звучать недобрі слова, ображаються чиїсь почуття, а діти під час зборів часто неспокійні і невгамовні. Наскільки благоговійнішою є сім’я, яка готується заздалегідь до зборів, яка прибуває до каплиці задовго до початку зборів і яка сидить разом, слухаючи музику і розвіюючи суєтні думки!

Батькам з малими дітьми іноді важко допомогти іншим своїм дітям цінувати збори і не давати їм порушувати благоговіння. Наполегливість, твердість і підготовка вдома є необхідними складовими успіху в цьому. Якщо молоді батьки не знають, як усмиряти своїх дітей у Церкві, вони можуть спитати поради в більш досвідчених подружніх пар у приході.

Часто до і після зборів члени Церкви збираються групками в каплиці, щоб обмінятися привітаннями. Те, що ми люди дружні і що Суботній день є чудовою нагодою поспілкуватися, допомогти або познайомитися з новими людьми, ненароком заважає благоговінню. Батьки повинні бути прикладом для своїх сімей, спілкуючись з іншими у фойє чи інших приміщеннях поза каплицею або після зборів. Після зборів батьки можуть допомогти унести дух богослужіння додому, обговорюючи вдома з дітьми думки, музичні номери або інші позитивні аспекти зборів¹¹.

Наш приклад благоговіння може сильно вплинути на інших людей

Ми обговорили важливість благоговіння і дослідили деякі з його значень. Ми також запропонували кілька способів заохочення благоговіння вдома і в Церкві. Однак справжнє покращення в поведінці людей буде лише тоді, коли місцеві керівники і сім’ї об’єднають зусилля, щоб подолати конкретні проблеми з благоговінням. Ми передбачаємо таку роботу по всій Церкві, щоб покращити благоговіння. …

Справжнє благоговіння є життєво важливою рисою, але й такою, що швидко зникає у світі, де сили зла поширюють свій вплив. Ми не можемо повністю осягнути силу на добро, що буде в нашому розпорядженні, якщо мільйони членів істинної Церкви Христа служитимуть взірцем благоговійної поведінки. Ми не можемо навіть уявити, скільки життів ми могли б торкнутися. Мабуть, що ще важливіше, ми не можемо передбачити велетенський духовний вплив на свої ж сім’ї, якщо ми станемо благоговійними людьми, якими—і ми це знаємо—маємо бути¹².