Розділ 8

Безкорисливе служіння

Якщо ми втрачаємо себе в служінні людям, то знаходимо більше духовності і щастя.

З життя Спенсера В. Кімбола

Президент Спенсер В. Кімбол закликав святих останніх днів виконувати “просте служіння”, яке благословить життя людей, а також життя самих святих¹. Він часто знаходив можливості, щоб і самому так служити, як про це свідчить наведена далі розповідь.

“Молода матір з 2-річною дочкою, чекаючи на нічний рейс, опинилася в скрутному становищі через несприятливу погоду в Чикагському аеропорту, не маючи їжі і чистого одягу для дитини, а також без грошей. Вона була … вагітна, і їй загрожував викидень, тому, за вказівками лікаря, вона не повинна була носити дитину на руках, лише за умови крайньої необхідності. Годину за годиною вона вистоювала то одну чергу, то іншу, намагаючись узяти квиток до Мічигану. Аеропорт був галасливим, наповненим змученими, невдоволеними, роздратованими пасажирами, і вона вислуховувала критичні зауваження через те, що дитина плакала, і те, що вона підштовхувала її ногою вперед по підлозі відповідно до того, як просувалася черга. Ніхто не запропонував допомоги їй та її мокрій, голодній, виснаженій дитині.

Тоді, як розповіла пізніше жінка: “Хтось підійшов до нас і з доброю посмішкою сказав: “Чи потрібно вам у чомусь допомогти?” Вдячно зітхнувши, я прийняла пропозицію. Він підняв з холодної підлоги мою дитину, яка весь час схлипувала, і з любов’ю пригорнув її, ніжно погладжуючи спинку. Він запитав, чи може вона жувати гумку. Коли дитина заспокоїлася, він узяв її з собою і лагідно звернувся до людей у черзі, які стояли переді мною, кажучи їм про те, як я потребую їхньої допомоги. Вони погодилися, а потім він пішов до касира [на самий початок черги] і домовився з клерком, щоб мене посадили на літак, що відлітатиме найближчим рейсом. Чоловік провів нас до лави, де ми трохи поговорили, поки він не переконався, що зі мною все гаразд. Далі він пішов своєю дорогою. Приблизно через тиждень я побачила фотографію апостола Спенсера В. Кімбола і впізнала в ньому того незнайомця з аеропорту”².

Через багато років Президент Кімбол одержав листа, в якому зокрема йшлося:

“Дорогий Президенте Кімбол!

Я студент Університету Бригама Янга. Я щойно повернувся з місії в Мюнхені, що у Західній Німеччині. У мене була прекрасна місія, і я багато чого навчився.

Минулого тижня я сидів на зборах священства, де почув розповідь про любляче служіння, яке ви проявили десь 21 рік тому в Чикагському аеропорту. В розповіді йшлося про те, як ви зустріли молоду вагітну жінку з маленькою дитиною, яка плакала. Жінка… була в стані стресу, чекаючи в довгій черзі за квитками. Їй загрожував викидень, і тому вона не могла взяти дитину на руки, щоб утішити її. Перед цим вона вже пережила чотири викидні, що спонукало лікаря дати їй пораду не згинатися і не піднімати дитину.

Ви втішили дитину, яка плакала, і пояснили ситуацію іншим пасажирам у черзі. Цей вчинок любові зняв з моєї матері стрес і напругу. Я народився через кілька місяців у Флінті, штат Мічиган.

Я лише хочу подякувати за вашу любов. Дякую за ваш приклад!”³

Учення Спенсера В. Кімбола

Ми повинні брати приклад з безкорисливого служіння Спасителя

[Спаситель] віддав Себе за своїх послідовників. Він завжди свідомо робив те, що було правильним і що відповідало справжнім потребам тих, кому Він служив⁴.

Він ставив Себе і Свої потреби на другий план і в невтомному, сповненому любові й ефективному служінні виходив за рамки обов’язку. Стільки проблем у сучасному світі виникають через егоїзм і зосередженість на собі, коли надто багато людей висувають суворі вимоги до життя та до інших людей, аби тільки задовольнити свої примхи⁵.

Чим більше ми розуміємо, що насправді сталося в житті Ісуса з Назарета у Гефсиманії та на Голгофі, тим краще ми зможемо зрозуміти важливість жертви і безкорисливості у своєму житті⁶.

Якщо ми будемо йти по стопах [Спасителя], то зможемо жити вірою, а не страхом. Якщо ми будемо поділяти Його ставлення до людей, то зможемо любити їх, служити їм і допомагати їм, замість того, щоб відчувати небезпеку і загрозу з їхнього боку⁷.

Бог часто дає людям за потребами через наші невеличкі добрі вчинки

Нам слід допомагати тим, кому ми намагаємося служити, самим дізнатися, що Бог не тільки любить їх, але Він також турбується про них і знає їхні потреби.

Бог помічає нас, Він пильнує за нами. Але зазвичай наші потреби Він задовольняє через інших людей. Отже, це життєво необхідно, щоб ми служили один одному в царстві. Людям у Церкві потрібна сила одне одного, підтримка і керівництво у спільноті віруючих, анклаві учнів. В Ученні і Завітах ми читаємо про те, наскільки важливо “допомага[ти] слабким, підніма[ти] руки, що опустилися, і зміцню[вати] ослаблі коліна” (УЗ 81:5). Так часто наше просте служіння складається лише зі слів підбадьорення або надання мирської допомоги у мирських завданнях, але які славетні наслідки можуть бути у земних вчинків та малих, але продуманих діянь!

Якщо ми будемо зосереджуватися на простих принципах і простих добрих справах, то невдовзі побачимо, що організаційні лінії почнуть частково втрачати свою значущість. У минулому надто часто організаційні лінії в Церкві ставали стінами, що не дозволяли нам простягати людям руку допомоги настільки далеко, наскільки ми б мали це зробити. Ми також побачимо, що якщо будемо менш стурбовані заслугами організацій чи окремих осіб, то нас більше буде хвилювати служіння тим, кому нам наказано допомагати. Ми також побачимо, що станемо менше асоціювати себе з організацією, а більше зі справжньою і найвищою своєю сутністю—синами і дочками нашого Батька Небесного—і тим, щоб допомогти іншим відчути ту ж саму приналежність⁸.

Ми маємо направляти свої таланти і здібності на служіння людям

Нікому з нас не належить ставати настільки зайнятими своїми формальними церковними завданнями, щоб не залишилося місця для негучного християнського служіння нашим ближнім⁹.

Нам легко виконувати давно встановлені програми, робити все те, що від нас вимагається, віддавати певну кількість годин, стільки разів співати і стільки разів молитися, але ж ви пам’ятаєте, як Господь сказав, що лінивий слуга чекає наказу в усьому [див. УЗ 58:26]¹⁰.

“Істинно Я кажу, люди мають завзято займатися доброю справою, і робити багато чого за своєю власною вільною волею, і вершити багато праведності” (УЗ 58:27).

Усім людям дано особливі сили, і у своїх межах вони повинні розвивати ці сили, давати вихід своїй уяві, а не ставати гумовими печатками. Вони повинні максимально розвивати свої таланти, здібності і схильності і застосовувати їх для будівництва царства¹¹.

Членам Церкви, які мають звичку залишати роботу, щоб її виконували інші, доведеться багато за що відповідати. Багато хто каже: “У нас дружина виконує роботу в Церкві!” Інші кажуть: “Просто я не релігійний”, немовби іншим людям, щоб служити і виконувати свій обов’язок, не треба докладати зусиль. Але Бог обрадував нас талантами і часом, прихованими здібностями і можливостями користуватися ними і розвивати їх у служінні. Тож Він багато чого очікує від нас, Своїх привілейованих дітей¹².

В історії про безплідне фігове дерево (див. Матвій 21:19) дерево без плодів було прокляте за своє безпліддя. Яка це втрата для людини і людства, якщо виноград не росте, дерево не приносить плода, душа не розвивається у служінні! Людина має не тільки існувати. Вона повинна робити щось, а не тільки бути. Вона має зростати, а не виростати. Ми мусимо використовувати свої таланти заради ближніх, а не закопувати їх у могилу егоїстичного життя¹³.

Деякі сторонні спостерігачі можуть зацікавитися, а чому це такі прості речі, як служіння людям, настільки непокоять нас у світі, сповненому таких драматичних проблем. Та одна з переваг євангелії Ісуса Христа в тому, що вона дає нам бачення людей на цій планеті, включаючи себе, щоб ми могли бачити те, що справді має значення, і не спокушатися на різноманіття менш значущих справ, що борються за увагу людства.

Дозвольте порадити вам, що коли ви будете вибирати справу, на яку витрачатимете свій час, таланти і кошти у служінні іншим, обережно вибирайте, щоб це була гідна справа. Є так багато таких справ, яким ви можете повністю і вільно присвятити себе і які принесуть велику радість і щастя вам і тим, кому ви служите. Час від часу трапляються й інші справи, які можуть здаватися модними і які можуть принести похвалу світу, але, як правило, за своєю природою вони більш егоїстичні. Ці останні справи здебільшого виникають з того, що Писання називають “людськими заповідями” [Матвій 15:9], а не із заповідей Бога. Такі справи мають певну чеснотність і несуть певну користь, але вони не настільки важливі, як ті, що виникають з дотримання заповідей Бога¹⁴.

Молодь процвітатиме завдяки можливостям змістовного служіння

Ми не повинні боятися просити нашу молодь служити своїм ближнім або жертвувати заради царства. Нашій молоді притаманне відчуття ідеалів, і нам не слід боятися звертатися до цього відчуття ідеалів, коли ми просимо їх служити¹⁵.

Читаючи про злочинність і правопорушення і … помічаючи, що багато з них скоєні дівчатами і хлопчиками, ми запитуємо себе, в чому причина і де протиотрута? У проведеному дослідженні було з’ясовано, що більшість молоді прагне відповідальності, і вони процвітатимуть завдяки цьому.

“Що ми можемо робити?”— запитує [молодь].

Ходіть [для когось] за покупками, працюйте в лікарні, допомагайте сусідам, мийте посуд, прибирайте підлогу, застеляйте ліжка, готуйте обіди, вчіться шити.

Читайте хороші книжки, ремонтуйте меблі, робіть щось корисне вдома, прибирайте в будинку, прасуйте свій одяг, збирайте листя, прибирайте сніг¹⁶.

Ми опікуємося … необхідністю постійно забезпечувати нашу молодь серйозними можливостями, щоб розвивати їхні душі у служінні. Юнаки, як правило, не стають неактивними в Церкві тому, що їм доручають надто багато важливих справ. Жоден юнак, який сам для себе дійсно отримав свідчення, що євангелія працює в житті людей, не відійде від своїх обов’язків у царстві і не залишить їх невиконаними¹⁷.

Я сподіваюся, що наші молоді жінки Церкви змалку виховають у своєму житті звичку до християнського служіння. Коли ми допомагаємо людям в їхніх проблемах, це додає нашому баченню свіжості. Ми заохочуємо сестер Церкви—юних і старших—“завзято займатися” [УЗ 58:27] невеличкими добрими вчинками служіння для своїх друзів і ближніх. Кожен принцип євангелії несе в собі своє власне свідчення про те, що вона істинна. Тож ці добрі вчинки в служінні йдуть на користь не тільки тим, кому служать, а і збагачують того, хто служить¹⁸.

Безкорисливе служіння веде до повноцінного життя

Служіння людям додає глибини і солодкості цьому життю, коли ми готуємося до життя в кращому світі. Саме у служінні ми вчимося, як служити. Коли ми служимо ближнім, не лише їм допомагають наші вчинки, але й нам, бо ми по-новому дивимося на свої проблеми. Коли ми турбуємося про інших більше, залишається менше часу та те, щоб перейматися собою! В самій суті дива служіння лежить обіцяння Ісуса, що, втративши душу, ми знайдемо її! [Див. Матвій 10:39].

Ми “знайдемо” себе не тільки в сенсі визнання божественного проводу у своєму житті, але чим більше ми служимо своїм ближнім належним чином, тим більше збагачується наша душа. Ми стаємо вагомішими особистостями, коли служимо людям. Ми стаємо самостійнішими, коли служимо людям,—дійсно, так легше “знайти” себе, адже ще є стільки всього, що можна знайти в собі!

Рясне життя, про яке йде мова в Писаннях [див. Іван 10:10], є духовним підсумком, добутим через множення нашого служіння людям на вкладання наших талантів у служіння Богу та людям. Ісус, як ви пам’ятаєте, сказав, що на перших двох заповідях [стоять] увесь закон і пророки і що ці дві заповіді стосуються розвинення любові до Бога, до себе, до ближніх і до всіх людей [див. Матвій 22:36–40]. Життя не може бути по-справжньому рясним, якщо воно не зв’язане з виконанням і дотриманням тих двох великих заповідей.

Якщо наш спосіб життя не наближає нас до Небесного Батька і до наших ближніх, тоді в цьому житті буде страшенна порожнеча. Мені страшно дивитися, наприклад, як спосіб життя багатьох сучасних людей спонукає їх віддалитися від своїх сімей, друзів і товаришів у бік необдуманого прагнення задоволень чи матеріалізму. Так часто відданість сім’ї, спільноті і країні відштовхується заради інших прагнень, які хибно сприймаються як такі, що приведуть до щастя, коли насправді егоїзм часто є прагненням сумнівних задоволень, які швидко минають. Справжня радість і просте задоволення зокрема відрізняються тим, що якесь задоволення здійснюється лише за рахунок чийогось болю. Радість, з іншого боку, породжується безкорисливістю і служінням і вона збагачує людей, а не завдає болю¹⁹.

Я знаю чоловіка, який три чверті століття тільки те й робив, що думав про самого себе. Він прагнув зберегти своє життя і накопичити все хороше в житті для свого розвитку і задоволення. Дивно, але, намагаючись зберегти життя для себе, … він віддалився від людей, втратив друзів і його ж сім’я цуралася його, як зануди.

А тепер, коли життя потрохи згасає, він опинився абсолютно самотнім, забутим, злим, ніким нелюбимим і неоспіваним; і з жалем він досі може думати лише про одну особу—про себе. Він прагнув зберегти собі час, таланти і засоби. Він втратив повноцінне життя.

З іншого боку, я знаю чоловіка, який ніколи про себе не думав. Кожним його бажанням було захищати і приносити радість оточуючим. Для нього не було непосильних завдань, не було надто великих жертв заради його ближніх. Його кошти приносили полегшення від фізичного страждання, його добра праця й уважність приносили заспокоєння, радість і мужність. Якщо люди опинялися в біді, він був поруч, підбадьорюючи розчарованих, ховаючи померлих, втішаючи тих, хто зазнав утрати, і доводячи, що він справжній друг у біді. Його час, його кошти і його енергія спрямовувалися до тих, кому була потрібна допомога. Віддаючи себе безоплатно, він цим самим збагачував своє інтелектуальне, фізичне і моральне “Я”, і сьогодні він у своїх роках є великою силою на добро, прикладом і натхненням для багатьох. Він розвивався і зростав, і йому стали аплодувати, його почали любити і цінувати скрізь. Йому було дано життя, і він по-справжньому знайшов рясне життя²⁰.

Коли контраст між шляхами світу і шляхами Бога стає підкреслений обставинами, віра членів Церкви буде випробувана ще суворіше. Одне з найважливішого, що ми можемо зробити, ми можемо скласти своє свідчення через служіння, яке у свою чергу дасть нам духовне зростання, більше відданості і більше сил виконувати заповіді.

У цьому лежить велика безпека духовності, і ми не можемо бути духовними, якщо ми не служимо!²¹

Якщо ми прагнемо справжньої духовності, то повинні вкладати свою енергію в цілі, що є більші за наші власні інтереси. Обміркуймо з молитвою, як ми можемо ефективно і з любов’ю служити нашим сім’ям, сусідам і друзям-святим²².