Розділ 24

Ділитися євангелією

Ми повинні йти ширшим кроком у проповідуванні євангелії людям.

З життя Спенсера В. Кімбола

Під час свого візиту до Кіто (Еквадор) у статусі члена Кворуму Дванадцятьох Апостолів старійшина Спенсер В. Кімбол був у ресторані готелю з групою людей, в якій були чотири юних місіонери. “Він зауважив іншим, що їхній офіціант був охайним юнаком і міг би бути хорошим місіонером Церкви. Старійшина Кімбол замовив хліб і молоко, а тоді запитав офіціанта, чи є в нього вдома діти. “Один син”,—відповів офіціант. “З хлібом і молоком він буде здоровим,—сказав старійшина Кімбол,—але він буде навіть ще більше здоровим, якщо ви годуватимете його тією їжею, що її мають ці юнаки”. Офіціант виглядав розгубленим. Тоді старійшина Кімбол пояснив, що ці юнаки—місіонери, які навчають євангелії Ісуса Христа. Офіціант виказав зацікавлення у тому, щоб місіонери навчали його”¹.

Президент Кімбол часто нагадував про наказ Спасителя, щоб євангелію було проповідувано “цілому світові” (Марк 16:15). Він просив, щоб більше було місіонерів повного дня, особливо юнаків та літніх подружніх пар, і нагадував усім членам Церкви, щоб вони брали участь у цій божественно призначеній роботі. “Наша велика потреба і наш заклик,—учив він,—принести народам цього світу свічку розуміння, щоб освітлити їхніх шлях із мороку і темряви до радості, спокою та істини євангелії”².

Учення Спенсера В. Кімбола

Господь обіцяє нам великі благословення, якщо ми будемо ділитися євангелією

У виконанні місіонерської роботи, переданні інформації про зацікавлених, у супроводженні місіонерів на бесідах є духовна пригода. Це захопливо і це варто того. Години, зусилля, хвилювання—все це варто того, коли навіть одна душа проявляє покаяння і віру й бажає бути охрищеною. Уявіть, які прекрасні відчуття ви мали б, якби вони сказали: “Коли ви приходите і ми розмовляємо про все це, мені здається, немов я пригадую щось, що вже знав”, або: “Ви не можете піти звідси, доки не розповісте все, що знаєте про відновлену Церкву”³.

Проповідування євангелії приносить мир і радість у наше власне життя, розширює наше серце і душу заради інших, зміцнює власну віру, налагоджує наші стосунки з Господом і покращує наше власне розуміння євангельських істин⁴.

Господь обіцяв нам великі благословення в залежності від того, наскільки добре ми ділимося євангелією. Ми будемо отримувати допомогу з-за завіси, коли відбуватимуться духовні дива. Господь сказав нам, що охочіше пробачить нам наші гріхи, якщо ми будемо приводити душі до Христа і залишатися твердими у свідченні світові, а кожен з нас неодмінно шукає додаткових можливостей бути прощеним від гріхів. (Див. УЗ 84:61). В одному з найвеличніших уривків з Писань про місіонерську роботу, розділі 4 Учення і Завітів, нам сказано, що якщо ми будемо служити Господу в місіонерській роботі “всім своїм серцем, могутністю, розумом і силою”, то зможемо “стояти безвинними перед Богом в останній день” (вірш 2).

І далі Господь каже:

“І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!

І ось, якщо ваша радість буде великою з однією душею, яку ви привели до Мене в царство Мого Батька, якою великою буде ваша радість, якщо ви приведете багато душ до Мене!” (УЗ 18:15–16).

Якщо людина працює всі свої дні і приводить лише одну душу! Яка радість! Одну душу! Таку безцінну! О, якби Бог дав нам таку любов до душ!⁵

Господь поклав на всіх членів Церкви обов’язок служити Його посланцями

Я хотів би, щоб ми більш ефективно і віддано закарбовували в серцях усіх членів Церкви розуміння того, що якщо людина достатньо доросла, щоб бути членом Церкви, вона достатньо доросла і для того, щоб бути місіонером. І необов’язково бути рукопокладеною на це покликання. Кожен член Церкви має обов’язок і покликання нести євангелію оточуючим. Ми хочемо, щоб кожен чоловік, кожна жінка і кожна дитина взяли на себе цей законний обов’язок. Це дуже важливо. Адже це євангельське послання: ми отримуємо благословення євангелії, а тоді йдемо і ділимося тими благословеннями з іншими.

Звісно, ми люди зайняті, але Господь не сказав: “Якщо вам буде зручно, обміркуйте можливість проповідування євангелії”. Він сказав: “Нехай кожна людина вивчить свій обов’язок” (УЗ 107:99) і “ось, … належить кожній людині, яку було попереджено, попередити свого ближнього” (УЗ 88:81).

Ми мусимо пам’ятати, що Бог є нашим союзником в цьому. Він—наша підтримка. Він відкриє шлях, бо Він дав цю заповідь⁶.

Як це захопливо, мої дорогі брати і сестри, співучасники в царстві Божому, що Господь довірив нам служити посланцями Його слова до наших братів і сестер, які не є членами Церкви. Припустімо на мить, що ми помінялися ролями: ви не член Церкви, а ваш сусід, який зараз не є членом Церкви, святий останніх днів. Ви б хотіли, щоб він поділився з вами євангелією? Ви б тоді раділи новим істинам, про які дізналися? Ви б любили і поважали свого сусіда за те, що він поділився цими істинами з вами? Звичайно, відповіддю на всі ці запитання було б: Так!⁷

Мої брати, мені цікаво, чи робимо ми все можливе. Чи ми старанні у своєму дорученні навчати євангелії інших? Чи готові ми йти ширшим кроком? Розширити своє бачення?⁸

День, щоб нести євангелію до ще більшої кількості місць і людей, настав сьогодні. Ми повинні думати щодо проповідування євангелії як про обов’язок, а не як про щось зручне чи незручне. Покликання від Господа рідко бувають зручними. Настав час, коли жертвування повинно стати ще важливішою складовою в Церкві. Ми повинні зміцнити свою відданість, щоб змогти виконати роботу, яку має для нас Господь. … Прощальними словами Господаря Своїм апостолам перед Його вознесінням були такі: “Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!

Хто увірує й охриститься,—буде спасенний, а хто не ввірує—засуджений буде” (Марк 16:15–16).

Ми не повинні ані хитатися, ані втомлюватися у доброчинстві. Ми мусимо йти ширшим кроком. На кону не тільки наше вічне благополуччя, але й вічне благополуччя багатьох наших братів і сестер, які поки не є членами цієї істинної Церкви. Мене хвилюють слова пророка Джозефа Сміта в листі до Церкви з Наву від 6 вересня 1842 року: “Хіба не підемо ми далі у такій величній справі? Рушаймо вперед. … Сміливіше … і вперед, вперед до перемоги!” (УЗ 128:22)⁹.

Своїм праведним впливом і зусиллями ми можемо допомогти іншим отримати відновлену євангелію

Місіонерська робота членів Церкви є ключем до майбутнього зростання Церкви¹⁰.

Я вважаю, що Господь у дуже природний спосіб помістив у коло наших друзів і знайомих багато людей, готових вступити до Його Церкви. Ми просимо, щоб ви з молитвою визначили тих людей і попросили у Господа допомоги, щоб познайомити їх з євангелією¹¹.

Нам має бути зрозуміло, що зазвичай ми повинні привернути до себе сусідів перш ніж навернути їх. Наші сусіди повинні відчути нашу щиру дружбу і товариськість. Ми хочемо, щоб члени Церкви умовляли своїх сусідів, а не підвищували голос на них чи лякали їх¹².

Євангелія істинна. Вивчаючи її, живучи за її принципами і намагаючись шукати допомоги Святого Духа, будь-який щирий дослідник сам може дізнатися, що це істина. Але наскільки легше буде зрозуміти і прийняти це, якщо шукач істини також побачить роботу принципів євангелії в житті інших віруючих. Ніщо так не може допомогти в місіонерському служінні цієї Церкви, як бути прикладом у благотворних християнських чеснотах у житті¹³.

Праведні члени Церкви, які живуть за євангелією і на ділі, і на словах, є найкращою рекламою для Церкви¹⁴.

Що повинен робити кожен член Церкви, гідним прикладом і свідченням, так це демонструвати тим, хто не є членами Церкви, радість від життя за євангелією і знання її, і цим допомагати приводити їх до сприйняття більш офіційного навчання¹⁵.

Справжня мета роботи проповідування в тому, щоб члени Церкви знаходили, а місіонери повного дня навчали. Якщо члени Церкви виконують роботу з пошуку, вони будуть особисто зацікавлені в товаришуванні, і тоді менше зацікавлених буде втрачено до хрищення, а охрищені залишатимуться активними¹⁶.

Нашою метою має бути якомога швидше визначення духовно підготовлених дітей нашого Батька, щоб привести їх через хрищення до царства. Один з найкращих способів знайти таких, це якнайшвидше познайомити своїх друзів, родичів, сусідів та знайомих з місіонерами повного дня¹⁷.

Іноді ми забуваємо, що краще ризикнути дещо зіпсувати стосунки з другом, ніж позбавити його вічного життя, зберігаючи мовчання¹⁸.

Не чекайте ані довгої дружби, ані підходящого, ідеального моменту. Що вам слід зробити, так це дізнатися, чи вибрані вони. “Мої вибрані прислухаються до Мого голосу і не кам’яніють своїми серцями” (УЗ 29:7). Якщо вони чують євангелію і відкриваються серцями до неї, це буде одразу очевидно. Якщо вони не стануть слухати і їхні серця закам’янілі через скептицизм чи негативні зауваження, вони не готові. У цьому випадку, продовжуйте любити їх і товаришувати з ними і чекайте наступної нагоди дізнатися, чи готові вони. Ви не втратите їхньої дружби. Вони поважатимуть вас.

Звичайно, будуть розчарування, але нічого ще не втрачено. Ніхто не може втратити друга лише тому, що той не хоче продовжувати зустрічатися з місіонерами. Член Церкви зможе продовжувати спілкуватися без загроз для своєї дружби або особливих стосунків з тією сім’єю. Іноді для одних людей треба більше часу, щоб прийти до Церкви, ніж для інших. Член Церкви повинен продовжувати товаришувати і спробувати повернутися до цієї розмови пізніше. Не впадайте у відчай через тимчасову відсутність прогресу. Є сотні історій про цінність наполегливості в місіонерській роботі¹⁹.

Місіонерська робота передбачає щире і тривале товаришування з новонаверненими і менш активними членами Церкви

Коли ми когось христимо, то це злочин дозволити цій людині просто непомітно вийти з Церкви і з євангелії через недостатню увагу. Товаришування є важливим обов’язком. Ми повинні вміти приділяти увагу кожному, хто приходить. З цієї причини ми хочемо, щоб члени Церкви займалися місіонерською роботою, а також, щоб у цьому допомагали місіонери. Ми хочемо, щоб люди … йшли і робили це, тому що вони залишаються ближніми для людини, коли вона охристилася. Вони можуть продовжувати товаришувати, можуть далі телефонувати їм і супроводжувати на зборах священства, можуть далі підбадьорювати їх і допомагати на домашніх сімейних вечорах тощо²⁰.

У нас не вийде надто сильно наголосити на потребі займатися місіонерською роботою в контексті співпраці зі священством, щоб зацікавлені так відчували увагу і залучалися до програм Церкви, що вони швидко ставатимуть активними і відданими членами Церкви. Отже, це ще один спосіб, в який всі члени Церкви можуть активно і на постійній основі брати участь у місіонерському служінні—товаришуванням, дружбою і підтримкою нових членів Церкви²¹.

Критично необхідним є, щоб охрищені новонавернені негайно отримували домашніх учителів, які будуть приділяти їм особисту і щиру увагу. Ці домашні вчителі, співпрацюючи зі своїми провідниками священства, повинні стежити, щоб кожному зрілому наверненому було дано стимулююче завдання, а також можливість і заохочення збільшувати своє пізнання в євангелії. Йому необхідно допомогти у налагодженні соціальних стосунків із членами Церкви, щоб він не почувався самотнім на початку свого життя як святого останніх днів²².

Яке натхнення і яка радість бачити, … як святі приймають, допомагають, підтримують і моляться за тих, хто щодня вступає до царства нашого Господа. Продовжуйте протягувати руку допомоги одне одному і ще багатьом, хто вступить до Церкви. Вітайте їх, любіть їх і товаришуйте з ними²³.

Обов’язок братів і сестер у Церкви в тому, щоб допомогти загубленим знайти шлях і допомогти тим, хто втратив цінне, знайти знов свій скарб. Писання чітко навчають нас, що кожен член Церкви має обов’язок зміцнювати своїх побратимів по Церкві.

Спаситель з любов’ю, але гостротою наголошував про це, коли сказав Петрові: “Ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!” (Лука 22:32). Дозвольте сказати теж саме кожному з вас: коли ви навернетеся, будь ласка, зміцнюйте своїх братів і сестер. Є стільки спраглих, які іноді навіть не знають причину своєї спраги. Існують духовні істини і принципи, які можуть стати фундаментом їхнього життя, безпекою для душі, миром для серця і розуму, якщо ми лише спрямуємо на них свої молитви і дійову турботу.

Можливо, хтось скаже: “Що ж, ми знаємо чоловіка чи жінку, якої ніколи не можна зворушити”. Звичайно ж, його або її можна зворушити! Він чи вона можуть завжди отримувати благословення і допомогу! В Писаннях є обіцяння. Там сказано: “Ніколи любов не перестає!” (1 Коринтянам 13:8). Ніколи! Милосердя, якщо його достатньо довго практикувати, ніколи не перестає творити дива в людині, в нас, в обох або в людях, що оточують цю людину.

Я вважаю, що будь-яку людину можна навернути, або я міг би сказати активізувати, якщо знайдеться та людина, яка знайде правильний підхід у правильний час, правильним шляхом і в правильному дусі. Я знаю, що наші зусилля принесуть благословення Батька Небесного, якщо ми будемо готувати себе, якщо з радістю житимемо за євангельськими принципами і якщо шукатимемо допомоги нашого Небесного Батька.

Нехай домашні вчителі кворуму священства, візитні вчителі Товариства допомоги, чоловіки і дружини, батьки і діти, члени Церкви повсюди, які люблять Господа і бажають виконувати Його волю, звернуться в любові і натхненні до праведних трудів, необхідних, щоб допомогти нужденним. Тимчасовими спалахами інтересу й ентузіазму не досягти бажаних результатів. Але бажані результати можуть бути досягнуті і досягатимуться частіше, ніж будь-хто з нас може собі це уявити, якщо ми будемо з молитвою докладати більше зусиль. Не тільки у ваше життя і життя інших людей проливатимуться найкращі благословення Господа, але й ми наблизимося до Господа і відчуємо присутність Його любові і Його духа²⁴.

Батьки повинні допомагати дітям готуватися до служіння на місії повного дня

Нам потрібно, щоб юнаки Церкви місіонерського віку ще більшим числом зробили крок уперед, ніж зараз, аби прийняти на себе свій законний обов’язок, привілей і своє благословення—бути слугами Господа у місіонерському служінні. Наскільки ми і вони зміцнимося, якщо всі юнаки підготують себе до Господньої роботи!²⁵

Коли я прошу більше місіонерів, то не говорю про таких, що не мають свідчення або гідності. Я прошу, щоб ми почали навчати наших місіонерів раніше і навчали б їх краще у кожній філії і кожному приході по світу. Це ще одне завдання: юнаки повинні зрозуміти, що їхати на місію—великий привілей, що вони повинні бути фізично здоровими, психологічно здоровими, духовно здоровими і що “Господь не може дивитися на гріх навіть до найменшої міри допущення” [Алма 45:16].

Я прошу про місіонерів, які добре обізнані з доктриною і навчені вдома і в організаціях Церкви і які їдуть на місію з величезним бажанням. Я прошу, … щоб ми навчали майбутніх місіонерів набагато краще, набагато раніше, набагато довше, щоб кожний з нетерпінням і великою радістю очікував своєї місії²⁶.

Ми повинні мислити більш масштабно. Ми повинні краще готувати своїх місіонерів, не тільки щодо мови, але й щодо Писань, а найголовніше—щодо свідчення та палаючого вогню, який вкладає силу в їхні слова²⁷.

Відправляйте своїх хлопчиків на місію. У ту ж хвилину, коли їх дають вам у руки, починайте вчити їх. Вони чують ваші молитви, вечірні і ранішні. Вони чують, як ви молитеся Господу, щоб Він допоміг відкрити двері до народів. Вони чують про місіонерську роботу. Вони чують, як ви молитеся за єпископів, президентів місії та всіх інших, хто служить вам, і це поступово вкорінюється в їхній свідомості²⁸.

Майже кожного разу, коли я бачу хлопчика, то запитую: “Ти будеш славним місіонером, чи не так?” Ви кидаєте в його розум насіннячко. Це так само, як з рослинами. Воно зростає і зростає, і якщо батько і мати говорять зі своїми хлопчиками … про служіння на місії—коли вони ще немовлята,—це насіннячко зростатиме і зростатиме²⁹.

Батькам годиться починати змалку вчити своїх синів відкладати кошти. Нехай вони відчують дух заощадження. Нехай вони також відчують дух вивчення євангелії і молитви про неї, нехай побачать самі, як євангелія працює в їхньому житті та житті оточуючих. Нехай вони всі свої дитячі роки відчуватимуть дух служіння і допомоги іншим скуштувати радість євангельського послання в їхньому житті. Нехай їхні заняття в семінарії та інституті і набутий досвід стануть для них ґрунтом для здобуття безцінного духовного знання. Нехай вони підготуються, зберігаючи життя чистим і гідним і всім серцем бажаючи допомагати Господу, щоб нести євангелію тим, хто готовий до неї³⁰.

Я сподіваюся, що кожна сім’я проводитиме домашній сімейний вечір щопонеділка без виключень. Місіонерська робота буде однією з найважливіших тем, що будуть підніматися на ньому. І батько, мати та діти по черзі молитимуться про цей надзвичайно важливий момент: щоб двері країн були відчинені для нас, а тоді, по-друге, щоб місіонери, юнаки і дівчата Церкви, могли з бажанням наповнити ті місії і приводити людей до Церкви³¹.

Церкві потрібні подружні пари для служіння на місії

Якщо здоров’я та інші обставини дозволяють, батьки повинні з нетерпінням чекати того дня, коли вони також зможуть служити на місії³².

Ми дещо зневажливі—ми, люди старшого віку, які пішли на пенсію і знайшли затишне містечко, аби вирушити туди з кемпінговим обладнанням та іншими можливостями. Ми знайшли легкий спосіб заспокоїти свій розум і усвідомлення того, що робота має тривати. “Ми пошлемо наших дітей”,—кажемо ми.

Всі ми маємо цей обов’язок. Не всі з нас мають таку можливість, але багато, багато хто має³³.

Ми б знайшли роботу для сотень подружніх пар старшого віку, як дехто з вас, чиї сім’ї вже виросли, хто відійшов від справ, хто має можливість поїхати, … щоб навчати євангелії. Ми б знайшли роботу для сотень пар. Просто підіть і поговоріть зі своїм єпископом, це все, що вам треба зробити. Скажіть йому: “Ми готові поїхати, якщо у вас є для нас робота”. Я гадаю, що швидше за все ви отримаєте покликання³⁴.

Це Господня робота. Ми на Його завданні. Він дав нам конкретне повеління, але нас досі не знають багато людей у світі. Настав час підперезати чересла і йти вперед з оновленою відданістю цій величній роботі. Ми з вами уклали завіт робити це. Нехай кожен з нас скаже разом з тим юнаком, якого знайшли у храмі стурбовані батьки, коли він сидів посеред навчених: “Повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві” [Лука 2:49]³⁵.