Розділ 6

Відкриття для себе Писань

Кожен з нас може насолоджуватися можливістю занурюватися в Писання.

З життя Спенсера В. Кімбола

Коли Спенсеру В. Кімболу було 14 років, він почув виступ доньки Бригама Янга Сузи Янг Гейтс на конференції на тему читання Писань. Він згадував: “Вона виступила з надихаючою промовою на тему читання Писань і пізнання їх. Потім вона перервала свою проповідь і запитала аудиторію з різних людей (нас було приблизно тисяча): “Скільки серед вас тих, хто повністю прочитав Біблію?”

Мене охопило гнітюче почуття провини. На той час я прочитав уже багато книжок, коміксів та легкого чтива, але серце обвинувачувало мене, кажучи: “Ти, Спенсере Кімбол, жодного разу не прочитав цю святу книгу. Чому?” Я подивився на людей попереду і з боків залу, чи не єдиний я, хто не прочитав цю священну книгу. З тисячі приблизно півдюжини гордо підняли руку. Я зіщулився на своєму місці. Мені було байдуже щодо інших, які не прочитали, але мене турбувала глибоке гнітюче відчуття щодо себе. Я не знаю, що робили чи думали інші люди, але я більше не слухав проповідь. Вона досягла своєї мети. Коли збори закінчилися, я побіг до великих дверей виходу і додому, що був у квартал на схід від каплиці. Я стиснув зуби і казав сам собі: “Я прочитаю. Я прочитаю. Я прочитаю”.

Увійшовши до нашого будинку через задній вхід, я підійшов до кухонної полиці, де ми зберігали вугільно-олійні лампи, взяв одну повну олії, з щойно підрізаним ґнотом, і пішов сходами у свою кімнату на горищі. Там я розкрив Біблію і почав з Буття, першого розділу і першого вірша, і читав до самої ночі про Адама і Єву, Каїна та Авеля, Еноха і Ноя, про потоп і до Авраама”¹.

Приблизно через рік Спенсер закінчив читати Біблію: “Яке для мене було задоволення усвідомлювати, що я прочитав всю Біблію від початку до кінця! І яка радість духа! І яке захоплення від загальної картини прочитаного я отримав!”²Цей випадок справив на нього тривале враження, і згодом у житті він часто згадував про нього на генеральних і територіальних конференціях.

Президент Кімбол все своє життя насолоджувався благословеннями від вивчення Писань і заохочував інших робити те ж саме. Старійшина Річард Г. Скотт, який згодом став членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пригадував: “Старійшина Спенсер В. Кімбол курирував нашу територію, коли я був президентом місії. Я спостерігав, як добре він розумів і використовував Книгу Мормона у своїх натхненних зверненнях як до членів Церкви, так і до місіонерів. Одного разу на зборах місіонерів зони він сказав: “Річарде, сьогодні ви знайшли таке застосування вірша з Книги Мормона, якого я ніколи не знаходив”. То була ретельна підготовка до дуже важливого уроку, який він хотів мені викласти. Потім він додав: “А я прочитав цю книгу понад 76 разів”. Йому не треба було конкретно казати, що я майже не знав Писань і що мені потрібно провести ціле життя у розмірковуваннях над ними і застосуванні їх. Це єдине зауваження спонукало мене до досягнення життєвої мети—розуміння святого слова Божого”³.

Учення Спенсера В. Кімбола

Писання—це рідкісний скарб, розкрити який кожен повинен сам для себе

Іноді здається, що ми сприймаємо Писання як щось звичайне, тому що не повністю цінуємо унікальність цього скарбу і того, наскільки ми благословенні тим, що маємо їх. Здається, що ми настільки звикли до наших подій в цьому світі і так звикли чути навчання на євангельську тематику серед нас, що нам важко уявити, що щось може бути інакше.

Але нам потрібно зрозуміти, що світ зовсім недавно винирнув з довгої ночі духовної темряви, яку ми називаємо Великим відступництвом. Варто відчути ту глибину духовної темряви, яка переважала до того дня навесні 1820 року, коли Батько і Син явилися Джозефу Сміту,—темряви, що була передбачена пророком Нефієм і описана як “жахливий стан сліпоти”, за якого євангелію було утримано від людини. (Див. 1 Нефій 13:32).

Той факт, що я не народився в часи духовної темряви, коли небеса були німими, а Дух забраним, переповнює мою душу вдячністю. Справді, жити без слова Господа, яке б направляло нас, все одно, що мандрувати у безкрайній пустелі без знайомих орієнтирів або чорній печері без будь-якого світла, який би відкрив рятівний шлях.

Ісая прямо говорив про кінець темряви і появу Книги Мормона [див. Ісая 29:11–12].

І так розпочалася дивовижна робота, “чудо й диво”, які Господь пообіцяв здійснити. (Див. Ісая 29:14).

Від початку відновлення євангелії через пророка Джозефа Сміта було видано і роздано [мільйони] примірників Книги Мормона. Було видано незліченну кількість Біблій. Їхня кількість значно переважає кількість інших виданих трудів. У нас також є Учення і Завіти і Дорогоцінна Перлина. Крім цих дорогоцінних Священних Писань, нам доступні невідомі в інші періоди світової історії освіта і можливості використовувати їх, якщо ми цього хочемо.

Давні пророки знали, що після темряви прийде світло. Ми живемо в цьому світлі, але чи повністю ми розуміємо його? Я боюся, що дехто, маючи прямо під рукою вчення спасіння, все ще мають “духа засипання, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули”. (Римлянам 11:8).

Я закликаю всіх нас чесно зважити, як ми вивчаємо Писання. Доволі поширена практика, коли людина знає кілька уривків з Писань, що засіли в її голові, і вважає, мовляв досконало знає євангелію. У такому сенсі мати небагато знання може бути справжньою проблемою. Я переконаний, що кожен з нас у певний період життя повинен сам для себе розкрити Писання—не розкрити їх один раз, але робити це знову і знову⁴.

Наша рішучість служити Господу посилюється, коли ми звертаємося до Писань

Історія царя Йосії у Старому Завіті є найкориснішою у “застосува[нні] до нас” (1 Нефій 19:23). Для мене це одна з найпрекрасніших історій у Писаннях.

Йосії було лише вісім років, коли він почав правити в Юдеї, і хоча його безпосередні предки були надзвичайно злочестивими, Писання кажуть, що “робив він угодне в Господніх очах, і ходив усією дорогою свого батька Давида, і не вступався ані праворуч, ані ліворуч” (2 Царів 22:2). Все це видається ще навіть більш дивовижним, коли ми дізнаємося, що на той час (за два покоління до знищення Єрусалима в 587 р. до Р.Х.) записаний закон Мойсея був втрачений і практично невідомий навіть серед священиків храму!

Але на вісімнадцятому році правління Йосія наказав, щоб було реставровано храм. У той же час Хілікійа, первосвященик, знайшов книгу закону, яку Мойсей поклав у ковчег завіту, і приніс її царю Йосії.

Коли книгу закону було прочитано Йосії, він “роздер свої шати” і заридав перед Господом.

“Великий-бо гнів Господній, що запалився на нас за те, що батьки наші не слухалися слів цієї книги, щоб робити все, що написано про нас” (2 Царів 22:13).

Потім цар прочитав книгу перед усім народом, і тоді всі вони уклали завіт слухатися заповідей Господа “всім серцем та всією душею” (2 Царів 23:3). Тоді Йосія став очищувати царство Юдейське, позбавлятися всіх ідолів, очищати гаї, пагорки від усіх мерзот, що назбиралися за часів правління його батьків, оскверняючи землю і її народ.

“А такого царя, як він, не було перед ним, що навернувся б до Господа всім своїм серцем, і всією душею своєю, і всією силою своєю, за всім Мойсеєвим Законом, і по ньому не повставав такий, як він” [2 Царів 23:25].

Я ясно відчуваю, що всі ми повинні повернутися до Писань, як це зробив цар Йосія, і дозволити їм звершити в нас велику зміну, прищеплюючи непохитну рішучість служити Господу.

У Йосії був лише закон Мойсея. У наших Писаннях є євангелія Ісуса Христа у своїй повноті. І якщо на смак вона солодка, повнота її—радість.

Господь не жартує з нами, коли дає нам все це, адже “від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть” (Лука 12:48). Доступ до цього означає відповідати за це. Ми повинні вивчати Писання, бо така Господня заповідь (див. 3 Нефій 23:1–5); і ми повинні дозволити їм управляти нашим життям і життям наших дітей⁵.

Через вивчення Писань ми засвоюємо уроки життя

Будь-який урок з норм етики та належного духовного життя є в Головних трудах. Тут можна знайти нагороди за праведність і покарання за гріх⁶.

Ми засвоюємо уроки життя з більшою готовністю й тривалішим ефектом, якщо бачимо результати злочестивості та праведності в житті інших людей. Щоб краще і ближче познайомитися з Йовом, треба зберегти віру в час найнестерпнішого лиха. Добре розуміння сили Йосипа в розпутстві давнього Єгипта, коли його спокушала зваблива жінка, і знання того, як цей непорочний юнак протистояв усім силам темряви, зібраній в одній єдиній спокусливій людині, неодмінно зміцнить вдумливого читача щодо такого гріха. Розуміння довготерпіння і непохитності Павла, коли він віддавав своє життя на служіння, додасть мужності людям, які відчувають, що були ображені й випробувані. Він був неодноразово битий, часто ув’язнений за справу, майже каменований до смерті, тричі потрапляв у корабельні аварії, його грабували, він ледь не потонув, був жертвою брехливих і зрадницьких братів. Хоч він і голодував, задихався, замерзав, страждав від наготи, Павло все ж таки продовжував своє служіння. Він ніколи не вагався після того, як отримав своє свідчення під час надзвичайного випадку. Бачити розвиток Петра, каталізатором чого була євангелія, як він від скромного рибалки—безкультурного, неосвіченого невігласа, яким він вважався,—перетворився на великого організатора, пророка, керівника, теолога і вчителя.

Наші діти можуть засвоїти уроки життя завдяки витривалості й особистій силі Нефія, божественності трьох Нефійців, вірі Авраама, силі Мойсея, хитрості й зрадництву Ананії, мужності Аммонійців навіть до самої смерті, невідступної віри ламанійських матерів, що передалася їхнім синам,—такої могутньої, що вона врятувала юних воїнів Геламана. Жоден з них не загинув у тій війні.

У всіх Писаннях зображується кожна слабкість і кожна сильна риса людей, показуються нагороди і покарання. Тільки сліпа людина під час читання не може засвоїти уроки життя належно. Господь сказав: “Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя,—вони ж свідчать про Мене!” (Іван 5:39). І саме в житті Цього Господа і Вчителя ми знаходимо кожну рису доброчесності: доброта, сила, самоконтроль, досконалість. І як можна вивчати цю величну історію, не зафіксувавши її частково у своєму житті?⁷

Тут, у [Головних трудах], є біографії пророків, керівників і Самого Господа, що подають приклад і вказують напрям, щоб люди, наслідуючи ті приклади, могли бути досконалими, щасливими, сповненими радості, мати вічні цілі й сподівання⁸.

Духовне знання доступне всім, хто читає і досліджує Писання

Однак все ще є багато святих, які не читають регулярно Писання, розмірковуючи над ними, і які мають небагато знання про Господні настанови дітям людським. Багатьох було хрищено і багатьом було дано свідчення, і вони “ступили на цю тісну і вузьку путь”, однак, вони не змогли зробити наступний необхідний крок—“просуват[ися], бенкетуючи словом Христа, і витерп[іти] до кінця” (2 Нефій 31:19, 20; курсив додано).

Тільки віддані отримують обіцяну нагороду, що є вічним життям. Бо люди не можуть отримати вічне життя, якщо вони не стануть “виконавцями слова” (див. Якова 1:22) і не будуть добросовісними у послуху Господнім заповідям. А людина не може стати “виконавцем слова”, якщо спершу не стане “слухачем”. А стати “слухачем” не означає просто бездіяльно стояти і чекати випадкових шматків інформації. Це означає шукати, вивчати, молитися і розуміти. Тому Господь сказав: “Той, хто не сприймає Мій голос, не знає Мого голосу, і він не від Мене” (УЗ 84:52)⁹.

Роки навчили мене, що якщо ми будемо енергійно домагатися цієї гідної особистої цілі [вивчати Писання], рішучо і добросовісно, то дійсно знайдемо відповіді на наші проблеми й відчуємо мир у своєму серці. Ми відчуємо, як Святий Дух додає нам розуміння, отримаємо нові ідеї, побачимо, як нам розкриється вся картина Писань, і вчення Господа набудуть для нас значення більшого, ніж могли коли-небудь собі подумати. Завдяки цьому ми матимемо більше мудрості, з якою керуватимемо собою і вестимемо свою сім’ю¹⁰.

Я прошу всіх, розпочніть зараз же вивчати Писання якнайсерйозніше, якщо ви цього ще не робите¹¹.

Якщо ми занурюємося в Писання, то пізнаємо Небесного Батька та Ісуса Христа і любимо їх

Я відчуваю, що, коли я стаю недбалим у своїх стосунках з Божеством і коли здається, що божественне вухо не чує і божественний голос не промовляє, я далеко, дуже далеко. Якщо ж я заглиблююсь у Писання, відстань зменшується і духовність повертається. Я відчуваю, що більше люблю тих, кого маю любити всім серцем, розумом і силою, і якщо я люблю їх більше, мені легше дотримуватися їхньої поради¹².

Я відчуваю, що все, що мені потрібно зробити, щоб більше любити свого Творця, євангелію, Церкву і своїх братів, так це читати Писання. Я провів багато годин за Писаннями. Я не розумію, як людина може читати Писання і не зміцнюватися у свідченні про їхню божественність і божественність роботи Господа, Який є промовцем в цих Писаннях¹³.

Небагато хто з мільярдів [жителів] на землі може прогулюватися з Богом, як це робив Адам, Авраам і Мойсей, однак у світі, в якому ми живемо, Писання доступні майже кожній живій душі, і завдяки їм люди можуть близько познайомитися зі своїм Небесним Батьком, Його Сином Ісусом Христом та умовами, можливостями і сподіваннями вічного життя¹⁴.

Ніяке людське дослідження не відкриє Бога, але Він Сам Себе явив Своїм слугам пророкам, і вони вчили про Нього. Кожен з нас може знайти підтвердження істини через піст і молитву. Ми залишаємося незворушними в епіцентрі виру теологічної бурі з простим і певним знанням про Батька і Сина, що взяте з давніх і сучасних Писань і підтверджене Духом. У цьому знанні ми зберігаємо надію на вічне життя¹⁵.