Розділ 14

“Хай не буде тобі інших богів передо Мною!”

Ми повинні поставити Господа і Його справу на перше місце і не поклонятися лжебогам.

З життя Спенсера В. Кімбола

Президент Спенсер В. Кімбол наставляв святих останніх днів поставити Господа на перше місце в житті і не зосереджувати серця на тому, що від світу. Він учив, що ставити такі речі, як майно, бізнес, відпочинок і престиж перед Господом означає служити хибним богам. Він наголошував, що хибні боги чи ідоли, це “все, що відволікає людину від обов’язку, відданості, любові і служіння Богові”¹.

Цілковита відданість Господу була основою життя Президента Кімбола і життя його батьків. Наприкінці 90-х років ХІХ ст., коли Спенсер був ще хлопчиком, його батько Ендрю отримав покликання служити президентом колу на південному сході Арізони. Сім’ї Кімбол було важко залишити відносний комфорт Солт-Лейк-Сіті заради того, щоб жити в пустельній прикордонній місцевості, але для Ендрю Кімбола “було лише одне рішення, і це рішення їхати”².

Через роки Спенсер В. Кімбол проявив подібну відданість Господу, коли його було покликано другим радником у президентстві колу. Він зі своєю дружиною Камілою “обговорювали його повернення до коледжу, щоб стати бухгалтером або вчителем”, але прийняття церковної посади означало відкладення цих планів³.

Коли Президент Кімбол був висвячений Апостолом, Президент Гебер Дж. Грант порадив йому підкріпити відданість принципу пріоритетності Господа і Його царства: “Зосередь своє серце на служінні Господу, твоєму Богу. З цієї самої миті прийми рішення зробити цю справу і цю роботу найпершою і найважливішою в усіх своїх думках”⁴.

Учення Спенсера В. Кімбола

Якщо ми покладаємося серцем і довірою на щось інше, крім Господа, ми служимо власним хибним богам

Коли я вивчаю давні Писання, то все більше і більше переконуюся у значущості того факту, що заповідь “Хай не буде тобі інших богів передо Мною!” стоїть першою в Десяти заповідях.

Небагато людей коли-небудь свідомо й обмірковано вибирали відмовлятися від Бога і Його благословень. Натомість ми дізнаємося з Писань, що оскільки виявлення віри завжди здавалося людині чимось важчим, ніж покладання на щось більш відчутне на доторк, тілесна людина була схильна перекладати свою довіру в Бога на матеріальне. Тому в усі віки, коли люди падали під силою Сатани і втрачали віру, вони ставили на її місце надію на “руку плоті” та на “богів срібних та золотих, мідяних, залізних, дерев’яних та камінних, що не бачать, і не чують та не знають” (Даниїл 5:23), тобто на ідолів. На мій погляд, це домінуюча тема Старого Завіту. На чому б людина не зосереджувала свого серця і своєї довіри—це є її богом. І якщо її бог не є істинним і живим Богом Ізраїля, ця людина поглинала в ідолопоклонстві.

Я твердо переконаний, що якщо ми будемо читати ці Писання і намагатимемося “прикласти їх до себе”, як радив Нефій (див. 1 Нефій 19:24), то побачимо багато паралелей між давнім поклонінням вигравіюваним зображанням і поведінкою у своєму власному житті⁵.

Ідолопоклонство значиться серед найсерйозніших гріхів.

Сучасними ідолами, або лжебогами, можуть стати одяг, будинки, робота, механізми, автомобілі, катери для прогулянок та інші численні матеріальні “збивачі” з дороги, яка веде до божественності. …

Нематеріальне так само легко може стати богами. Ступені, звання й титули можуть стати ідолами.

Багато людей спочатку будують будинки і оздоблюють їх і купують автомобілі, а потім розуміють, що “не можуть дозволити собі” сплачувати десятину. То кому ж вони поклоняються? Звичайно ж, не Господу небес і землі. …

Багато хто вклоняється мисливству, рибальству, відпусткам, пікнікам на вихідних та прогулянкам. Для інших ідолами стали спортивні ігри: бейсбол, футбол, корида чи гольф.

А ще люди вклоняється образу влади та престижу. Ці сторони влади, багатства і впливу є найбільш жадібними і настільки ж реальними, як і золоте теля дітей Ізраїлевих у пустелі⁶.

Прив’язаність до мирського може зробити нас уразливими для впливу Сатани

Незважаючи на те, з якою радістю ми називаємо себе сучасними і як ми схильні вважати, що розвинені так, як жоден народ у минулому, незважаючи на все це, ми в цілому є ідолопоклонницьким народом; цей стан найбільш огидний для Господа⁷.

Я пригадую статтю, яку колись прочитав, про групу, яка вирушила до джунглів, щоб наловити мавп. Вони спробували кілька різних засобів піймання тварин, включаючи сітки. Але побачивши, що сітки можуть поранити таких маленьких тварин, вони, нарешті, знайшли геніальне рішення. Вони зробили велику кількість ящиків і в кришці кожного просвердлили невеличкий отвір—достатній, щоб мавпа просунула в нього лапу. Потім вони поставили ящики під деревами і в кожний поклали горіх, який особливо подобався мавпам.

Коли люди пішли, мавпи почали злазити з дерев і обстежувати ящики. Дізнавшись, що в них горіх, який можна взяти, вони просовували лапу в коробку. Та коли мавпа намагалася витягнути лапу з горіхом з ящика, то не могла зробити цього, адже її маленький кулак із зажатим у ньому горіхом був тепер надто великим.

Десь у цю мить люди виходили зі схованки і йшли до мавп. І ось, що цікаво: коли мавпи бачили людей, що наближалися, вони кричали і метушилися, намагаючись втекти, але, як би це легко не було, вони не хотіли відпустити горіх, тож не могли витягнути лапи з ящиків і врятуватися. Люди легко їх ловили.

Так само відбувається і з людьми, які так міцно схопилися за мирське—за телестіальне,—що ніякі заклики і жодна небезпека не можуть переконати їх відпустити це заради того, що є целестіальним. Сатана легко замикає хватку на них. Якщо ми наполегливо витрачаємо весь свій час і ресурси на будівництві для себе земного царства, саме його ми і успадкуємо⁸.

Замість того, щоб зосереджувати серця на мирському, ми повинні направляти свої ресурси на будівництво царства Божого

Наявність багатств не обов’язково є гріхом. Але гріх може виникнути при здобутті й використанні багатства.

Історія, описана в Книзі Мормона, красномовно свідчить про руйнівні наслідки пристрасного прагнення багатства. Щоразу, коли люди ставали праведними, вони процвітали. Потім наступав перехід від процвітання до багатства, від багатства до любові до багатства, потім до любові до безтурботності і розкоші. Потім вони впадали в духовну неактивність, потім у великий гріх і злочестивість, потім ледве не були знищені своїми ворогами. Якби народ розпоряджався своїм багатством з хорошими цілями, вони могли б мати постійне процвітання⁹.

У минулі часи Господь благословив нас як народ неймовірним процвітанням. Ресурси, дані нам у володіння, самі по собі є добром і необхідні для нашої роботи тут на землі. Та боюся, що багато хто з нас вже має аж надмір тих отар, і стад, і акрів, і комор, і багатств та й почав поклонятися їм як хибним богам, і вони мають владу над нами. Забутий той факт, що в нас є завдання використовувати ці численні ресурси в сім’ях та кворумах з метою будівництва царства Божого—щоб розвинути місіонерську діяльність, генеалогічну і храмову роботу, щоб виховувати дітей достойними слугами Господу, щоб благословляти людей різними способами, аби вони також могли бути достойними. А натомість ми витрачаємо ці благословення на власні примхи і, як сказав Мороній: “Ви прикрашаєте себе тим, що не має життя, і все ж дозволяєте голодним, і нужденним, і роздягненим, і хворим, і стражденним проходити повз вас, і не помічаєте їх” (Мормон 8:39).

Як сам Господь сказав у наш час: “Вони не шукають Господа, щоб установити Його праведність, але кожна людина йде своїм власним шляхом і за образом свого власного бога, чий образ є подобою світу і чия суть є суттю ідола, що зістариться й загине у Вавилоні, саме у Вавилоні великому, який паде” (УЗ 1:16; курсив додано)¹⁰.

Господь сказав: “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його,—а все це вам додасться” (Матвій 6:33). Однак занадто часто нам спочатку хочеться “всього цього”¹¹.

Мабуть, гріх не в “усьому цьому”, а в нашому ставленні до “цього” і поклонінні йому. Якщо людина не може чесно накопичити й мати багатство, при цьому проявляючи повну відданість Богові та Його програмі—якщо ця багата людина не може дотримуватися закону Суботнього дня, зберігати розум, тіло і дух незаплямованими і надавати безкорисливе служіння ближнім у призначений Богом шлях, якщо ця багата людина не контролює себе в усьому і не може подбати про своє майно з користю для інших, підкоряючись покликанню Господа через Своїх уповноважених слуг, тоді така людина заради блага власної душі неодмінно повинна “продати добра свої та й убогим роздати, … а потому прийти та й іти вслід за” Ним (див. Матвій 19:21).

“Бо де скарб твій,—там буде і серце твоє!” (Матвій 6:21)¹²

Благословення, які ми отримуємо від служіння Господу, набагато перевищують нагороди, що пропонує світ

Один мій знайомий був покликаний на посаду в Церкві, але він відчув, що не може прийняти її, бо його інвестиції вимагали більше уваги і більше його часу, ніж він міг би вділити для Господньої роботи. Він покинув служіння Господу в пошуках мамони, і сьогодні він мільйонер.

Але нещодавно я дізнався про одну цікаву річ: якщо людина має мільйон доларів золотом за сьогоднішніми цінами, вона володіє приблизно однією 27-мільйонною частиною золотих запасів земної кори тільки в тонкому її шарі. Це така мала цифра у порівнянні, що не укладається в людському розумі. Але це ще не все: Господь, Який створив усю землю і має владу над нею, створив також багато інших земель, а саме “світи без числа” (Мойсей 1:33); і коли ця людина приймає клятву і завіт священства (УЗ 84:33–44), вона отримує обіцяння від Господа, що “усе, що має Мій Батько, буде дано йому” (в. 38). Відмовлятися від усіх цих великих благословень на користь сундука золота і відчуття тілесної безпеки є величезною у масштабах помилкою бачення. Думати, що людина задовольнилася цим мізером, справді сумно і шкода. Душі людей набагато цінніші за це.

Один юнак, коли його покликали на місію, відповів, що у нього для такої справи замало хисту. Що він добре вмів, так це підтримувати в ідеальному стані свій новий потужний автомобіль. Йому подобалося відчуття сили і прискорення, і коли він керував авто, постійна зміна за вікном давала йому ілюзію, що він дійсно несеться до мети.

Його батько весь час спокійно дивився на це, кажучи: “Йому подобається працювати руками. Це те, що треба для нього”.

Те, що треба, для сина Бога? Цей юнак не усвідомлював, що потужність його автомобіля є безкінечно малою в порівнянні із силою моря або сонця, і є багато сонць, усі керовані силою закону і, головне, священством—силою священства, яку б він міг розвивати в служінні Господу. Він задовольнився убогим богом, конструкцією зі сталі, гуми і блискучого хрому.

Одна літня подружня пара пішла на пенсію з роботи і, згодом, з Церкви. Вони придбали пікап і будиночок на колесах і, звільнивши себе від усіх обов’язків, вирушили подивитися на світ і просто насолоджуватися всім тим небагатим, що вони назбирали, до кінця своїх днів. У них не було часу для храму, вони були надто зайняті для генеалогічних пошуків і місіонерського служіння. Він втратив контакт зі своїм кворумом первосвящеників і замало був удома, щоб працювати над особистою історією. Їхній досвід і керівництво були вкрай необхідними в їхній філії, але їх не було, бо вони не змогли “витерпіти до кінця”¹³.

Ми повинні любити і наслідувати Господа усім своїм серцем

Нам недостатньо усвідомлювати, що Господь є верховною істотою, і не поклонятися ідолам. Ми повинні любити Господа усім нашим серцем, міццю, розумом і силою. Ми повинні шанувати Його і йти за Ним в роботі вічного життя. Як Він радіє праведності Своїх дітей!¹⁴

Наше завдання зрозуміле: зректися мирського як самоцілі, покинути ідолопоклонство і йти вперед з вірою, нести євангелію до наших ворогів, щоб вони більше не були нашими ворогами.

Ми повинні полишити поклоніння сучасним ідолам і припинити покладатися на “руку плоті”, бо Господь сказав усьому світові у наш день: “Я не пощажу нікого, хто залишиться у Вавилоні” (УЗ 64:24).

Коли Петро звертався із цим посланням до людей в день П’ятидесятниці, більшість із них “серцем розжалобились, так й сказали Петрові та іншим апостолам: “Що ж ми маємо робити, мужі-браття?” (Дії 2:37).

І Петро відповів: “Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів,—і дара Духа Святого ви приймете!” (в. 38).

Ми несемо таке ж послання, як і те, що ніс Петро. І більше того, те, яке ніс Сам Господь “аж до кінців землі, щоб усі, хто хоче чути, могли чути.

Готуйтеся, ви, готуйтеся, ви, до того, що має прийти, бо Господь близько” (УЗ 1:11–12).

Ми віримо, що кожна людина і кожна сім’я можуть підготуватися, як повелівав Господь, почавши виявляти велику віру, каючись і беручись до роботи в Його царстві на землі, що є Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Спочатку це може здатися трохи важко, але коли людина починає схоплювати бачення істинної роботи, коли вона починає бачити щось вічне в його справжній перспективі, благословення починають суттєво переважати над ціною, сплаченою за полишення “світу”¹⁵.