РОЗДІЛ 11

Молитися, щоб отримати благословення небес

Коли ми молимося з вірою, ми готуємо себе до отримання благословень, які Небесний Батько зберігає для нас.

З життя Уілфорда Вудраффа

У березні 1835 р., служачи на своїй першій місії, Уілфорд Вудрафф мав подорожувати крізь ріки й болота у південносхідній частині Сполучених Штатів. Щоб перетнути болота, він і його напарник зрубали дерево і зробили з нього каное. Вони успішно подолали приблизно 150 миль, перш ніж залишили каное і далі рушили пішки. Президент Вудрафф пізніше згадував, що вони вибрали шлях, що “лежав крізь болота і був вкритий багнюкою і водою більшу частину шляху—протягом ста сімдесяти миль. Ми проходили сорок миль за день, ідучи по коліно в багнюці й воді. 24 березня, після того, як ми пройшли миль десять крізь багнюку, мене вразив гострий біль у коліні, так що я не міг іти. Я сів на колоду.

У цей момент подорожі його напарник, який стомився від цих трудів і вирішив повернутися додому, залишив його там, сидячого на колоді серед болот, де водилися алігатори. Безстрашний Уілфорд Вудрафф звернувся до Господа. Він згадував: “Я став навколішки в багнюці і молився, і Господь зцілив мене, і я продовжив свій шлях радіючи”¹.

Через багато років Президент Вудрафф показав свою віру, коли він, його дружина і кілька інших подорожували на кораблі в Англію, щоб служити там. “Ми пливли три дні і три ночі в сильному штормі, і нас відносило назад”,—згадував він. “Зрештою я попросив моїх супутників прийти до мене в каюту, і я сказав їм молитися, щоб Господь змінив вітер. Я не боявся, що ми загубимося; але мені не подобалася думка про те, що нас віднесе назад, до Нью-Йорка, бо я хотів продов-жувати подорож. Ми всі молилися про те і саме, і чоловіки й жінки; і коли ми закінчили, боявся, що ми загубимося; але мені не подобалася думка про те, що нас віднесе назад, до Нью-Йорка, бо я хотів продовжувати подорож. Ми всі молилися про те і саме, і чоловіки й жінки; і коли ми закінчили, ми вийшли на палубу, і менш ніж за хвилину сталося так, немовби хтось витягнув меча і відсік шторм, і ви могли б кинути в повітря муслінову хустку і вітер не зрушив би її”².

Учення Уічфорда Вудраффа

Це наш обов’язок—мочитися з вірою про допомогу, якої ми потребуємо.

Є одне увіщування нашого Спасителя, якого мають дотримуватися всі святі Божі, але якого, я боюся, ми не дотримуємося так, як нам належало б, і це ось що: молитися завжди і не занепадати духом [див. Лука 18:1; УЗ 88:126]. Я боюся, що як народ, ми не молимося з достатньою вірою. Ми повинні волати до Господа в могутній молитві і розповідати Йому про всі наші потреби. Бо якщо Він не захистить, не визволить, не спасе нас, то цього не зробить жодна інша сила. Отже, наша довіра—повністю в Ньому. Отже, наші молитви повинні підноситися у вуха нашого Небесного Батька вдень і вночі³.

Жителі землі не розуміють дієвості і благодатності молитви. Господь чує і відповідає на молитви чоловіків, жінок і дітей. Молитва має більше сили, набагато більше сили зводити [з небес] благословення Божі, ніж майже все інше⁴.

Коли світ повстає проти царства Божого в ці останні дні, чи повинні святі відчувати найменший страх?.. Ні. Є одне, що ми повинні робити—молитися Богові. Кожна праведна людина робила це; навіть Ісус, Спаситель, Єдинонароджений від Батька у плоті, мав молитися, від колиски до хреста, завжди; кожного дня він мав просити Свого Батька дати йому благодаті, щоб підтримати Його в Його годину бідувань і успро-можнити Його випити гірку чашу. Те саме робили і Його учні⁵.

Що б нам не було необхідно отримати і використати, це наш обов’язок—просити про це Господа. Ми повинні іти до Нього уприватнено і відкривати свої потреби, щоб наші молитви могли бути почуті і щоб відповідь зійшла на наші голови. В цьому полягає наша сила. Наша довіра—в Бозі, а не в людині⁶.

Це обов’язок кожного святого Божого … підносити свої молитви у вуха Господа Саваота, вдень і вночі, в урочний час, у сімейному колі і насамоті, бо Господь підтримає Свій народ, збудує Сіон і виповнить Свої обіцяння. …

У мене більше віри в молитву перед Господом, ніж майже у будь-який інший принцип на землі. Якщо ми не маємо віри в молитву до Бога, то ми не дуже-то й віримо ні в Нього Самого, ні в євангелію. Ми повинні молитися до Господа, просячи Його все, чого потребуємо. Нехай молитви цього народу підносяться до Господа постійно в урочний час, і Господь не відмовить, але молитви будуть почуті, і прийде відповідь, і царство і Сіон Божий постануть і засяють; Сіон зодягнеться у свої прекрасні шати, і буде огорнутий славою його Бога, і виповнить мету своєї організації тут, на землі [див. УЗ 82:14]⁷.

Як народ, ми повинні зрости у вірі й силі перед Богом, і повідомити про наші потреби, і залишити нашу долю в Його руках. Вона і так у Його руках. Вона і буде в Його руках⁸.

Ми маємо мочитися, щоб зрозуміти Господню вочю і отримати Його провід.

Я відчуваю, що ми маємо піднести серця в молитві до Бога, нашого Небесного Батька за Його милості і щоб Він вів і направляв нас через натхнення Святого Духа, щоб наші розуми могли бути просвіченими, щоб наше розуміння відкрилося і усвідомило Його задум і волю стосовно Його народу⁹.

Коли ви маєте сумніви щодо якогось обов’язку або роботи, що ви маєте виконувати, ніколи не продовжуйте вашу роботу, доки не підете, і не потрудитеся в молитві, і не отримаєте Святого Духа. Куди б Дух не сказав вам іти або що б не сказав Він зробити, це буде правильно; і слідуючи його вказівкам, ви будете чинити правильно.

Наш труд священнослужіння буде приводити нас до багатьох місць серед народів землі, де ми можемо відчувати, що певний порядок дій є правильним; але якщо ні, якщо ми не знаємо, для нас буде кращим піти до Господа і спитати з вірою, щоб ми були наставлені на стезі життя¹⁰.

Працюймо вірно і молімося Господу, щоби мати мудрість щодня, щоб ми могли мати силу перемагати й долати¹¹.

Батьки мають священні обов’язки навчати своїх дітей молитися і слідкувати за тим, щоб сім’я молилася разом.

Це задум і воля Бога, щоб кожний чоловік і кожна жінка, які увійшли у шлюбний завіт і які мають синів і дочок, даних їм,—як тільки ці діти стають достатньо дорослими,—навчати їх молитися.

Це обов’язок святих останніх днів—навчати своїх дітей молитися, поки вони малі; навчати їх розуміти принцип і благословення молитви, так щоб вони могли молитися за своїх батьків і за все, що є необхідним. Якщо ви почнете з дітьми робити це, і якщо ви будете виховувати їх у страхові Господньому, вони рідко будуть відступати. Глава сім’ї не повинен завжди молитися сам, але він має просити членів своєї сім’ї молитися і благословляти їжу¹².

Якщо ми живемо за євангелією, у відповідь на наші молитви будуть приходити благословення на наші голови.

Ми, як народ, маємо бути смиренними, молитовними, коритися владі, щоб ми могли отримувати обіцяні благословення від нашого Небесного Батька¹³.

Ми повинні жити так, щоб ми могли йти до Господа і просити про ті благословення, у вірі і з силою, яких ми потребуємо, щоб це підтримало нас у здійсненні цілей Божих. Це є необхідним для нашого розвитку¹⁴.

Бог має намір дати Своїм святим добрі речі цієї землі, а також благословення небес тоді, коли вони будуть здатні використовувати їх належно. …

Багато хто з вас навчився молитися; отже не відступайтеся, моліться, щоб ваші молитви підносилися у вуха Бога Саваота; і він почує вас…. Але благословення небес можна отримати і контролювати тільки за принципами праведності.¹⁵

У нас немає зайвого часу в підготовці до того, що прийде на землю; і чи хтось хоче втратити свій вінець, свою славу і надію на вічне життя, яку він мав у дні минулі, прийнявши євангелію Ісуса Христа? Жодна людина, що має частку Духа Божого. Ходімо й возвеличуймо своє покликання і докладаймо зусиль [у молитвах] перед Богом, доки не отримаємо Святого Духа і доки наші молитви не розірвуть завісу вічності і не ввійдуть у вуха Бога Саваота, доки у відповідь на них не [проллються] благословення на наші голови¹⁶.