РОЗДІЛ 23

“Одного серця і розуму”

Коли ми об’єднані в євангелії, ми готові до отримання найщедріших благословень небес.

З життя Уілфорда Вудраффа

X Президент Уілфорд Вудрафф любив товаришувати з іншими членами Церкви. У багатьох записах у його щоденнику можна знайти слова вдячності за “дух єдності та любові”, який був присутнім на церковних зборах¹. Після одних таких зборів він записав, що двоє з промовців мали йти з тих зборів, бо вони мали ще інші справи. їм було важко піти по цих своїх справах, бо “вони ледве могли вийти з дому, так багато людей хотіли потиснути їм руку”. Описуючи ті самі збори, він писав: “Дух Господній був з нами. Любов і єдність панували на зборах. Мені було радісно бачити стількох святих, об’ єднаних у новому і вічному завіті. ²

Президент Вудрафф сподівався побачити, що цей дух єдності пошириться з Церковних зборів на всі інші аспекти життя. Через свої публічні проповіді і свій щоденний приклад він заохочував святих мати єдність у своїх домівках, у своїх Церковних обов’язках та у своїх мирських трудах. Меттіас Ф. Каулі писав: “Він вважав, що в Церкві не місце суперечці, почуттю небезпеки, протистоянням. Ця робота від Бога—і цього досить. Носіїв повноваження було належним чином призначено. На них було покладено відповідальність за царство. Отже, він не переймався тим, що інші вважали нестачею мудрості в них. Він не був жадібним; і фінансові негаразди, на його думку, ніколи не могли зруйнувати Божі задуми; і він не переймався тим, скільки саме мирського добра стане його надбанням. Славетне послання було дано землі, і він бажав, щоб кожний пізнав його цінність для роду людського і зрозумів благословення спасіння, що даються тим, хто виявляє послух.

Уілфорд Вудрафф завжди відчував себе не в своїй тарілці, якщо поруч сперечалися. Він уникав цього і ніколи не переймався тим, як до нього поставляться ті, хто вдавався до знаходження помилок, критицизму та особистих образ. Він ніколи не бачив необхідності в цих речах. Для нього ніколи не було важким погоджуватися зі своїми браттями. Він ніколи не мав невиправданих вимог, ніколи не опікувався персональними інтересами і ніколи не вагався, коли необхідно було зробити щось важливе. Він був вірний Пророкові і вірний своїм браттям”³.

Учення Уілфорда Вудраффа

Єдність панує серед членів Божества ¥ в целестіальному царстві.

Спаситель казав Своїм апостолам у давнину і апостолам нашої епохи: “Я кажу вам, будьте єдині; і якщо ви не єдині, ви не Мої”. [УЗ 38:27]. “Я й Отець Ми одне”. [Іван 10:30]. Є один принцип, пов’язаний з цим, який, я вважаю, є дуже важливим для нас, як для народу і Церкви тут, на землі. На тлі всіх розділень, і всіх незгод, суперечок та протидій серед земних держав; в усьому, що було відкрито з небес, я ніколи не чув, щоб дітям людським будьколи було явлено, що між Богом Батьком, Богом Сином та Богом Святим Духом є будь-яке розділення. Вони єдині. Вони завжди залишалися єдиними. Вони завжди будуть єдині—від вічності до вічності. Наш Небесний Батько стоїть на чолі, будучи Творцем спасіння дітей людських і створивши цей світ та населивши його людьми, давши закони жителям землі⁴.

Ісус був єдиним зі своїм Батьком. Він сказав: “Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене” [Іван 6:38]. Цей союз між Батьком і Сином ніколи не порушувався. Перше одкровення, дане Джозефу Сміту, було одкровенням Батька і Сина. Небеса були відкриті, і Батько та Його Син явилися Джозефу у відповідь на його молитву, і Він вказав на Свого Сина і сказав: “Це є Син Мій улюблений; слухай його”. [Див. Джозеф Сміт—Історія 1:17].⁵

Є целестіальне царство, террестріальне царство і телесті альне царство. Є слава сонця, слава місяця і слава зірок; і як одна зірка відрізняється від іншої зірки славою, так само і воскресіння мертвих [див. 1 Коринтянам 15:41–42]. У целесті альному царстві Божому існує єдність, союз⁶.

Образно кажучи, хто збирається мати двадцять гектарів землі тільки для себе у царстві Божому, або в небесах, коли ми будемо там? Нікому не треба чекати цього, бо в тому царстві, в небесах або на землі, ми знайдемо єдність, і Господь вимагає від наших рук, щоб ми єдналися, згідно з принципами Його целестіального закону⁷.

Пророки повинні мати єдність з членами Божества, і всі члени Церкви мають шукати тієї самої єдності.

Читаючи історію стосунків Бога і людей в Біблії, Книзі Мормона та Ученні і Завітах, ми можемо бачити, що від днів патріарха Адама Господь виховував клас людей, у кожному розподілі, яким Він дарував Своє священство і яким Він давав владу і повноваження виконувати Його роботу на лиці землі, серед дітей людських. І ці люди керувалися принципами єдності з Богом, з Сином Божим і з Святим Духом. Святий Дух було дано патріарху Адаму; він був сповнений Ним, коли у свої останні дні він благословив тих своїх синів, які були первосвящениками, а також решту свого потомства [див. УЗ 107:53–56].

Патріарх Адам, Енох, Мойсей, Ной, Авраам, Ісак та Яків, а також усі ті давні патріархи та пророки були зобов’язані мати спілкування з Богом. Для них було необхідністю шукати Господа, бо без цього спілкування вони були б неспроможні виконувати свій обов’язок. Вони залежали від Господа, отримуючи одкровення, світло і навчання, щоб мати владу, щоб виконувати заповіді Божі. Ця єдність, якої Господь вимагав від давніх патріархів і пророків і якої Ісус вимагав від Своїх апостолів, вимагалася від Джозефа Сміта та його братті. Це вимагалося від усіх святих Божих від заснування світу і донині⁸.

Я усвідомлюю, що Президентство цієї Церкви стоїть між цим народом і Господом, бо вони на чолі, і я усвідомлюю, що Бог відкриває Свою волю їм, отже, ми маємо дивитися на них, щоб мати світло і знання. Керівництво може бути сповнене світла, натхнення, одкровення, задуму та волі Божої, але якщо ті чини, що стоять наступними після них, і якщо ми самі проспимо виконання наших обов’язків і будемо в не належному для отримання цього світла стані—хіба ви не бачите, що ця річка буде зупинена плотиною біля самого витоку? Не буде течії, або засобу, через який світло могло б текти до суглобів та кінцівок тіла.

Я усвідомлюю, що це обов’язок не тільки наш—тих, хто має священство, але й цього народу взагалі—представляти себе у смиренні та вірі перед Господом, щоб ми могли отримати благословення, які приготовлені для нас, і ми можемо отримати все світло, знання, віру, розум і силу, які є необхідними для нашого спасіння, через смирення, послушність та покірність волі Божій. Ми маємо дотримуватися цього, щоб наш розум міг бути підготовленим, а наші тіла—належними [посудинами] для отримання Святого Духа, щоб Дух Божий міг вільно текти крізь усе тіло—від голови до п’ят. Тоді, коли це стане реальністю, ми всі будемо бачити однаково, відчувати однаково, і бути подібними одне одному, ми станемо єдиним цілим, якщо казати про євангелію і царство Боже, як Батько і Син єдині, і тоді цей народ почне бачити положення і стосунки, які ми маємо між собою і між нами та Богом, і ми відчуємо важливість виконання наших обов’язків, і ми свідомо зробимо крок уперед і краще будемо розпоряджатися своїм часом, використовувати свої таланти і отримувати благословення, які має для нас Господь; але хіба ви не бачите, що якщо люди сплять, якщо вони ледачі і не живуть так, як їм це дозволяють їхні привілеї, то Дух Божий почне текти від голови по тілу, але невдовзі буде зупинений і відгороджений?

Ми можемо прослідкувати цей принцип по всій Церкві й царству Бога, і ви можете практикувати його в керуванні сім’єю. … Це як виноградна лоза та її галузки, її великі та малі віти [див. Іван 15:1–11]. Це дуже вдалий образ, щоб навчати нас принципу праведності.

Щоб ми були підготовлені до виконання Божої волі і були здатними розбудовувати Його царство на землі та виконувати Його цілі, ми маємо не тільки ставати єдиними та діяти, як серце однієї людини, але ми маємо отримати Святого Духа Божого і задум та волю Бога стосовно нас, ми маємо бути скеровані та контрольовані Ним в усіх наших рішеннях і діях, щоб бути в безпеці та забезпечити для себе спасіння⁹.

Єдність приносить сичу.

Я не думаю, що треба довго сперечатися, аби довести нам, що єдність—це сила і що об’єднаний народ має ту силу, якої не має народ розділений¹⁰.

Ми повинні бути об’єднані і стояти разом перед лицем протидії, яку ми зустрінемо¹¹.

Злочестивим не дано мати силу принести нам зло, якщо ми об’єднані¹².

Вавилон може розділюватися; жителі землі можуть мати будь-які розділення, які вони тільки хочуть мати; але вони отримають результати свого роз’єднання, і вони завжди їх отримували. Місто за містом, народ за народом були знищені судами Всемогутнього, коли вони дозрівали у нечесті, як це було з Содомом і Гоморрою, Вавилоном, Ніневією, Тиром і Сидоном, а також багатьма іншими давніми містами і країнами. Але святі Божі не можуть процвітати, якщо вони не мають єдності¹³.

По мірі того як Церква стає більш чисельною і царство Боже стає глибше вкоріненим, важливість єдності серед членів Церкви виявляється ще більшою. Абсолютно необхідно, щоб не тільки декларативна єдність, але міцний союз сердець і душ існував у всіх президентів, в усіх радах та філіях Церкви Христової, щоб здійснити задум Божий в розбудові Сіону або в здобутті тих благословень, мати які вони мають привілей; бо не сумнівайтеся ви, святі Всевишнього, що небеса будуть закритими над головами будь-якого президентства, кворуму, ради або філії, які розділені в серці і почуттях, і так воно буде продовжуватися з ними, і благословень не буде, доки це зло не буде усунуто; бо Господь ніколи не проллє найбагатші благословення небес, священство і дари євангелії інакше, ніж за принципом тієї єдності, якої вимагає целесті- альний закон Бога. Тільки завдяки об’єднаним зусиллям святих Божих у цьому останньому розподілі буде здійснена розбудова Сіону, і царство Боже на землі буде підготовлено до єднання з царством Божим на небесах; і таким чином той ланцюг, що єднає сонми небесні, простягнеться і включить до свого кола всіх, хто був послушний постановам Божим¹⁴.

Ми маємо бути об’єднаними в нашому ученні, наших трудах у Божому царстві і в нашій любові одне до одного.

Учення

Я завжди радію, коли бачу моїх ближніх, які приходять до пізнання істини через послушність євангелії, як її викладають слуги Господні. Коли люди входять у води хрищення і отримують рукопокладання для надання дару Святого Духа, вони отримують ту саму істину, те саме світло, що їх отримали ми, і таким чином ми стаємо одного серця і одного розуму і слідуємо за натхненням Святого Духа, Який священнослужить Його євангелії. У проповідуванні євангелії та виконанні обрядів Господнього дому дух натхнення Небес супроводжує тих, хто священнослужить, щоб це залишалося з ними завжди, якщо вони вірні, в усіх обов’язках життя.

Коли я чую, як брати говорять про справи Бога з нинішнім поколінням, я бачу, що їхні розуми працюють об’єднано; свідчення, яке вони несуть, є єдиним; вони всі погоджуються у своєму свідченні; вони єдині у твердженні, що робота Господа Бога нашого переможе всіх її ворогів¹⁵.

Є одна особливість, пов’язана з проповідуванням євангелії. Ви можете послати тисячу старійшин і вони всі викладатимуть те саме вчення; вони всі працюватимуть над розбудовою тієї самої Церкви, вони будуть єдині; бо їхня віра, їхні учення і організація Церкви—усе це стало відомим їм через одкровення Божі: отже, вони побачать на свої власні очі у площині принципів євангелії. … Наш союз і єдність почуттів складає один з найпомітніших виявів краси організації царства Божого¹⁶.

Труд у Божому царстві

Ми маємо розбудовувати це царство через єднання і вірне слідування за тими людьми, яких поставлено вести нас, інакше нас буде розсіяно; благословення Божі будуть забрані від нас, якщо ми підемо в будь-якому іншому напрямі¹⁷.

Це мій обов’язок—мати спілкування з Богом, яким би слабким знаряддям я не був у руках Божих. Це мій обов’язок—мати силу від Бога. І коли я маю це, тоді мої радники мають стояти поруч зі мною, разом зі мною. Ми маємо бути одного серця і розуму в усіх питаннях, мирських і духовних, які постають перед нами в трудах Церкви і царства Божого. І я вдячний, що можу сказати, що так воно було відтоді, як мене було покликано на цю посаду, або з часу організації [нинішнього] Президентства Церкви. Дванадцятеро Апостолів з’єднані тут з нами. І це їхній обов’язок бути одного серця і одного розуму. Вони не мають права чинити інакше. Вони не можуть чинити інакше і при цьому процвітати перед Богом. Вони мають бути єдиними з нами, а ми—з ними. Вони мають свої права; вони мають свою свободу волі. Але коли Президентство Церкви каже комусь із них: “Це є слово Господнє” або “Це є правильним”, вони мають підтримувати це і працювати з нами. Закон Бога вимагає цієї єдності від наших рук. Також обов’язком сімдесят- ників є єднання з Дванадцятьма Апостолами. Сімдесятників покликали апостоли, щоб ті йшли і працювали у винограднику Господньому, і вони працюють разом. І так воно є, брати і сестри, з кожною організацією цієї Церкви. Повинна бути єдність. Не повинно бути незгоди, роз’єднання. Якщо це є, Господь не задоволений цим, і нашій роботі будуть перешкоджати¹⁸.

Скрізь на лиці землі ми можемо бачити, якими є наслідки роз’єднання. Чим більше роз’єднані народи, суспільства, сім’ї або організації людей будь-якого характеру під небесами, тим меншу силу вони мають, щоб здійснити будь-яку мету або принцип, які тільки можна уявити; а чим більше єдності мають вони, чи то в юридичному аспекті, чи в якомусь іншому, тим більше сили вони мають, щоб здійснити те, чого вони прагнуть. Ми можемо бачити, що народи світу стають все більше і більше розділеними з кожним днем, і те зло, яке є наслідком цього, є очевидним повсюди. Нас покликано розбудовувати Сіон, і ми не можемо розбудовувати його, якщо ми не маємо єдності; і в цій єдності ми маємо виконувати заповіді, які дав нам Бог; і ми маємо слухатися тих, кого поставлено, аби вести і направляти справи Царства Божого. …

Принципи євангелії Ісуса Христа, які було відкрито в наш час, є силою Божою на спасіння всіх тих, хто вірує, і Юдея і Іновірця, в цю епоху світової історію, як і в будь-яку іншу; і якщо ми будемо об’єднані у застосуванні порад, які ми отримали, ми зможемо здолати будь-яке зло, що лежатиме у нас на путі, розбудовувати Сіон Божий і бути в такому стані, щоб ми могли бути спасенними¹⁹.

Любов одне до одного

Будьте добрими одне до одного. Не шукайте помилок одне в одного. … Підтримуйте одне одного²⁰.

Не повинно бути егоїстичних почуттів з боку будь-кого із членів сім’ї,—“Мені байдуже, що з цього вийде, те чи інше, якщо тільки я зможу сам отримати те, що хочу”. Це егоїзм, він викликає роз’єднання і є несумісним з віросповіданням святого Божого. Ми повинні трудитися—кожен з нас, щоб видалити такі почуття з наших сердець, і тоді ми в нашій сімейній організації маємо докладати всіх зусиль, аби сприяти спільним інтересам її членів²¹.

Якщо наша релігія не веде нас до того, щоб любити нашого Бога і нашого ближнього, а також справедливо і праведно ставитися до всіх людей, тоді сповідання нашої віри є марним. Апостол каже:

“Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?” [1 Івана 4:20].

Ми можемо найкраще проявити свою любов до нашого Бога, живучи за нашою релігією. Марно сповідувати любов до Бога, якщо говорити зле про Його дітей або чинити їм кривди. Священні завіти, які ми уклали з Ним, суворо накладають на нас обов’язки, які ми маємо виконувати стосовно одне до одного; і великий обов’язок релігії—навчати нас, як виконувати ті обов’язки так, щоб це приносило більше щастя нам і нашим ближнім. Коли зобов’язання нашої релігії дотримуються, не буде ані слів сказано, ані вчинків зроблено, що зашкодили би ближньому. Якби святі останніх днів жили так, як їм слід це робити і як їхня релігія навчає їх робити це, то в жодних грудях не було б інших почуттів, крім почуттів братської та сестринської любові. Обмови і лихослів’я не існували б серед нас; але мир, і любов, і добра воля царювали б у серцях усіх наших людей, в усіх оселях і поселеннях. Ми були б найщасливішим народом на лиці землі, і благословення миру небесного почили б на нас і на всьому, що нам належить.

Якщо серед нас є нещастя, сердечний біль, суперечки та ненависть, то це існує через те, що ми не дотримуємося релігії, яку ми сповідуємо. Це не є плодом нашої релігії. Там, де існує це зло, існує кричуща необхідність покаятися. …

Ми—святі останніх днів, і наш загальний звичай—причащатися щотижня. Якщо посилатися на учення нашого Господа, на спомин Якого ми виконуємо цей священний обряд, то жодній людині, що вчинила переступ, не дозволяється брати в ньому участь, доки вона не сягне примирення. Це виразна заповідь Господа Ісуса, що жодній людині не дозволяється причащатися від Його плоті і крові недостойно [див. 3 Нефій 18:28–32]. Більш досконалу систему запобігання недоречним почуттям і кривдам між братами і сестрами неможливо уявити. Якщо святі виконують свої обов’язки, труднощі не залишаються невре- гульованими після дня Господнього, коли вони збираються, щоб їсти [хліб] і пити [воду] на спомин про Нього²².

Я хочу закликати всіх святих, щоб усі ми дотримувалися вислову нашого Господа, як це записано в 12, 13 та 14 віршах 15 розділу Євангелії від Івана—якщо ми любимо одне одного, як Христос любить нас, ми можемо з легкістю врегулювати всі труднощі, які можуть виникнути в нашому середовищі, простити одне одного і сповнитися милістю, світлом, любов’ю, радістю, єдністю, миром, і наші товариські стосунки будуть опорою нашого часу, що буде набагато кращим в очах Бога, ангелів і людей, ніж тривалі дріб’язкові чвари з приводу помилок наших братів²³.

Ми повинні бути одного серця і одного розуму і не дозволяти нічому мирському або духовному відділяти нас від любові Бога та людей²⁴.