РОЗДІЛ 8

Розуміння смерті і воскресіння

Коли nомирають наші близькі і коли ми замислюємся над тим, що й самі смертні, ми можемо знайти втіху і впевненість у відновленій євангелії Ісуса Христа та вічній реальності воскресіння.

З життя Уілфорда Вудраффа

на початку серпня 1839 р. старійшина Уілфорд Вудрафф залишив свій дім у Монтроузі, Айова, послушний Господньому покликанню служити на місії на Британських островах. Він попрощався зі своєю дружиною Фобі та єдиною дитиною, однолітньою Сарою Еммою. У той час Фобі була вагітною, виношуючи Уілфорда мол., який народився 22 березня 1840 р.

Через кілька місяців після від’їзду з Монтроуза, старійшина Вудрафф був у східній частині Сполучених Штатів, проповідуючи євангелію і готуючись до подорожі до Великої Британії. Поки він був там, він записав у своєму щоденнику про три сни, у яких він бачив свою дружину. Після першого сну він написав у своєму щоденнику наступне: “Я бачив уві сні міссіс Вудрафф у Монтроузі у великих бідуваннях. Я не бачив Сару Емму”¹. Його запис про другий сон також був коротким: “Я бачив сон вночі і мав бесіду з міссіс Вудрафф, але не бачив Сари Емми”². Третій сон описано більш детально: “Ми дуже раділи тому, що говорили одне з одним, однак наші обійми були затьмарені сумом, бо поговоривши трошки про те, як ідуть справи вдома, я спитав, де Сара Емма… Вона заплакала і сказала: “Вона померла”. Ми переживали сум, а за мить я проснувся… Чи цей сон показав правду? Час мав показати це”. ³

14 липня 1840 р. старійшина Вудрафф, який був уже у Великій Британії, зробив запис у щоденнику, згадуючи про важливий для його сім’ї день: “Сьогодні Сарі Еммі виповнилося два роки. Хай Господь збереже мою дружину і моїх дітей від хвороб і смерті до мого повернення”. Завжди покірний Господній волі, він додав: “О Господи, я ввіряю їх у Твої руки; годуй, одягай і втішай їх, і слава нехай буде Тобі”⁴. Через три дні маленька Сара Емма померла.

Старійшина Вудрафф не знав про смерть своєї дочки до 22 жовтня 1840 р., коли прочитав новини у листі, посланому одному з його братів по Кворуму Дванадцятьох⁵. Чотирма днями пізніше він зрештою отримав новини від Фобі у листі, датованим 18 липня. Він переписав частину її листа до свого щоденника:

“Мій дорогий Уілфорде, що ти відчуватимеш, коли я скажу, що вчора мене покликали бути присутньою при відході нашої маленької Сари Емми з цього світу? Так, вона пішла. Безжальна рука смерті вкрала її з моїх обійм… Коли я дивилася на неї, я часто думала, що б я відчула, якби довелося розлучитися з нею. Я думала, що не зможу жити без неї, особливо у відсутності мого чоловіка. Але вона пішла. Господь забрав її додому, до Себе, для якоїсь мудрої мети.

Для мене це випробування, але Господь стояв поруч зі мною, і це було дивовижно. Я могла бачити і відчувати, що Він забрав її додому і буде краще піклуватися про неї, ніж я могла б, і Він робитиме це недовго, аж доки я не прийду і не зустріну її. Так, Уілфорд, у нас є один маленький ангел на небесах, і я думаю, що її дух міг відвідати тебе ще раніше.

Жити без неї тяжко. … Вона залишила мені поцілунок для тата якраз перед смертю. … Старійшини покладали на неї руки і благословляли її кілька разів, але наступного дня її дух беззвучно відлетів від цього світу до іншого.

Сьогодні Уілфорд [мол.] і я разом з кількома друзями, що були з нами, дісталися [селища] Коммерс, [Іллінойс], щоб віддати останню шану нашій маленькій дорогій доньці і бути свідками того, як її з благоговінням поховають. У неї не було родичів, щоб іти за труною до могили або оплакувати її, крім її матері та маленького Уілфорда. … Я щойно повернулася із втішної і меланхолічної прогулянки до Сариної могили. Вона самотньо покоїться в мирі. Я можу сказати, що Господь дав і Господь забрав, і благословенним нехай буде ім’я Господа [див. Йов 1:21]”⁶.

Старійшина Вудрафф не тільки переписав листа Фобі, але написав трохи сам про смерть своєї дочки. Він просто сказав, що Сару Емму “забрали з часу” і що вона “пішла, і її не побачать більше у цьому житті”⁷.

Уже 91-літній, Уілфорд Вудрафф пережив смерті багатьох близьких людей—і членів сім’ї, і всіх апостолів, з кими він служив під проводом пророка Джозефа Сміта. У ці важкі часи він знаходив розраду у своєму свідченні про відновлену євангелію і у “вічній реальності” воскресіння⁸. Він часто навчав, що смерть праведного святого останніх днів є і часом випробування, і часом для того, щоб радіти. Насправді, ближче до кінця його життя він написав такі настанови стосовно свого власного похорону: “Я не бажаю, щоб моя сім’я або друзі виглядали заплаканими через мене на моєму похороні або після нього, бо якщо я є відданим і вірним до самої смерті, немає необхідності, щоб хтось оплакував мене”⁹.

Учення Уілфорда Вудраффа

Після смерті дух кожної людини входить у духовний світ, де праведні радіють разом і продовжують виконувати Господню роботу.

Дуже багато [людей] вважають, що коли людина помирає, це кінець її існування, що загробного життя немає. Чи може будь-яка людина, що здатна мати почуття, повірити, що Бог небесний створив дві або три сотні мільярдів духів і дав їм скинії [фізичні тіла] тільки для того, щоб вони прийшли і прожили на землі, а потім перейшли у забуття або припинили існування? Мені здається, що жодна людина, здатна замислюватися, не може прийняти таку віру. Це протирічить здоровому глузду і серйозним роздумам¹⁰.

Оплакуючи смерть моїх друзів, я не міг не думати про те, що в кожній смерті є народження; дух залишає тіло, яке ми бачимо мертвим, і переходить живий на інший бік завіси, у те велике і шляхетне товариство, яке також працює над здійсненням цілей Божих у викупленні і спасінні занепалого світу¹¹.

Коли духи святих Живого Бога входять у духовний світ і зустрічаються зі святими, які пішли з життя раніше, там радіють¹².

Дехто працює на цьому боці завіси, інші—на іншому боці завіси. Якщо ми залишаємося тут, ми будемо працювати заради справи спасіння, а якщо ми йдемо туди, ми будемо продовжувати нашу роботу аж до пришестя Сина Людини¹³.

Через Спокуту Ісуса Христа усі люди будуть воскрешені, а їхні духи знову об’єднаються з їхніми безсмертними тілами.

Ми визнаємо, що через Адама всі помирають, що смерть через Падіння має прийти до всіх представників людського роду, а також до всієї звірини польової, риб морських і птахів небесних, а також до всіх створінь Божих на цій землі. Це є законом, що є незмінним і нескасовним. … Сам Спаситель пізнав смак смерті; Він помер, щоб викупити світ; Його тіло було покладено в могилу, але воно не було піддано тлінню; і після трьох днів воно постало з могили і зодяглося у безсмертя. Він був первістком воскресіння¹⁴.

Для мене втішно зараз (і було втішно завжди) думати про воскресіння. Я радію цьому. Нам було відкрито шлях через кров Сина Божого¹⁵.

Коли прийде воскресіння, ми вийдемо зодягнені в безсмертні тіла; і переслідування, страждання, сум, біль і смерть, притаманні смертному життю, зникнуть назавжди¹⁶.

Це вчення про воскресіння мертвих є найславетнішим. Це втішно, щонайменше для мого духа, думати, що ранком воскресіння мій дух матиме привілей жити у тому самому тілі, яке він займав тут. Як старійшини Ізраїля, ми промандрували багато миль у втомі та виснаженні, вкладаючи свій труд у проповідь євангелії Ісуса Христа для дітей людських. Я з великою радістю отримав би у воскресінні те саме тіло, в якому я перетинав болота, перепливав річки і подорожував та працював у розбудові царства Божого тут на землі¹⁷.

Євангелія втішає, коли вмирають близькі.

Без євангелії Христової розлука, що її приносить смерть, є одним з найсумніших предметів для роздумів; але як тільки ми отримуємо євангелію і пізнаємо принцип воскресіння, сум, смуток і страждання, породжені смертю, значною мірою відступають. Я часто думаю, що дивитися на мертве тіло, бачити, як це тіло кладуть у могилу і засипають землею, є одним з найсумніших видовищ на землі; без євангелії це наче зробити стрибок у темряву. Але як тільки ми отримуємо євангелію, як тільки дух людини просвітлено натхненням Всемогутнього, ми можемо вигукнути, підхоплюючи той давній вигук: “Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав” [див. 1 Коринтянам 15:55–57]. Воскресіння мертвих представляє себе перед просвіченим розумом людини, і вона має основу для покою свого духа. Це позиція святих останніх днів сьогодні. Ми дійсно знаємо це самі, ми не блукаємо в темряві в цьому питанні; Бог відкрив це нам, і ми дійсно розуміємо принцип воскресіння мертвих, а також те, що євангелія виводить життя і безсмертя на світло [див. 2 Тимофія 1:10]¹⁸.

Тяжко, безумовно, розлучатися з нашими друзями. … Для нас є природнім виявляти свої почуття через сльози, коли ми ховаємо тіла наших любих друзів, і є певна міра в цьому, яка є для нас доречною і правильною; але є і крайності, до яких ми часто доходимо і які є ані належними, ані правильними для того, щоб святі останніх днів брали це собі за приклад¹⁹.

З якоїсь причини, невідомої мені, я живу так довго, що відвідував похорони і проводжав до могили багатьох Пророків і апостолів, а також багатьох святих, які працювали в цій Церкві у свій час і в своєму поколінні. … Я ніколи не відчував бажання плакати в дусі, проводжаючи до могили жодного з Пророків, апостолів і святих Бога живого, які були відданими й вірними Богові, які були відданими і вірними Його завітам, які отримали євангелію Ісуса Христа та її обряди, а також святе священство. Такі чоловіки й жінки виконували свої місії тут на землі з честю, з працею, з любов’ю, доки їх не покликали додому. Вони померли у вірі, і вони отримають вінець слави.

Такими були мої почуття, коли помирали Президент [Бригам] Янг, брат [Гебер Ч.] Кімбол, брат [Джон] Тейлор, члени Кворуму Дванадцятьох Апостолів, а також усі ті, хто прийняв євангелію Христову і був відданим і вірним у цій місії. Є вічна реальність—яку для себе відкриє весь світ—у житті. Є вічна реальність і в смерті. Є вічна реальність у воскресінні, і в майбутніх судах, і у справах Бога з усіма людьми в майбутньому, відповідно до діянь, вчинених у плоті; і коли чоловіки й жінки, які ввійшли у завіт з Господом, які прийняли євангелію та її обряди, які були відданими і вірними у свій час і в своєму поколінні, покликаються додому, в духовний світ, де ми знайдемо когось, хто, розуміючи ці принципи, буде оплакувати такого брата або сестру?²⁰

Завдяки Спокуті Ісуса Христа усі діти, які померли, не досягши віку підзвітності, успадкують целестіальне царство.

Немає немовляти або дитини, які померли, не досягши віку підзвітності, які б не були викуплені і завдяки цьому не були повністю позбавлені мук пекла. … Я кидаю виклик: нехай хтось знайде у будьякому записі божественної істини будьякий обряд, встановлений для спасіння маленьких невинних дітей; це є очевидно зайвим, і єдине, що можна знайти, це [описання] того, як Ісус брав малюків на руки і благословляв їх, що є і буде абсолютно правильним, у відповідності до порядку Божого. Але окропіння немовлят водою або вчення про те, що немовлята за якихось умов ідуть до пекла, є ученням від людини, а не від Бога, отже воно є непотрібним, і абсолютно неправильним, і неприємним в очах Божих. Все, що можна сказати про немовлят… Вони викуплені кров’ю Ісуса Христа²¹.

Діти є невинними перед Господом; якщо казати про їхню смерть та її причини, то це в руках Божих, і ми не повинні скаржитися на Господа або Його діяння більше, ніж це робив Йов. … У цьому питанні є розрада—вони невинні, вони не вчиняли переступів. Вони сплатили ціну закону смерті, який Бог видав для Адама і всього його потомства; але коли їхні духи залишають їхні тіла і йдуть до духовного світу, їхні негаразди і біди закінчуються. … Вони вийдуть зі своїх могил ранком першого воскресіння,.. зодягнені в славу, безсмертя і вічне життя, у вічній красі й цвітінні, і вони будуть віддані в руки своїх батьків, і ті приймуть їх у сімейну організацію целестільного світу, і вони будуть у своїх батьків вічно. Вони житимуть так довго, як довго живе їхній Бог. Це має бути джерелом втіхи й розради для святих останніх днів, які вірять у воскресіння.

…У мене і у вас може виникнути запитання: “Чому Господь забрав моїх дітей?” Але не мені казати вам про це, бо я не знаю; це в руках Господа, і так було від сотворіння світу і донині. Дітей забирають у їхньому немовлячому віці, і вони йдуть до духовного світу. Вони приходять сюди і виповнють мету свого пришестя, тобто, вони отримують скинію з плоті. Вони приходять, щоби отримати випробування і успадкування на землі; вони отримують тіло, або скинію, і ця скинія буде збережена для них, і ранком воскресіння духи і тіла об’єднаються знову, і як тут ми знаходимо в сім’ї дітей різного віку, від немовлят біля грудей їхньої матері до дорослих, так само воно буде і в сімейній організації у целестіальному світі. Наші діти будуть відновлені для нас такими, якими їх поховали, якщо ми, їхні батьки, зберігаємо віру і доводимо, що ми гідні отримати вічне життя; а якщо ми не доводимо свою гідність, наші діти все-таки будуть збережені і успадкують целестіальну славу. Це моя позиція щодо всіх немовлят, що померли, чи то вони народилися в Юдея чи Іновірця, у праведників або у злочестивих. Вони походять від свого Вічного Батька і своєї Вічної Матері, у Яких вони народилися у вічному світі, і вони будуть відновлені до своїх Вічних Родителів; і всі батькі, які отримали дітей тут у відповідності до порядку Божого і святого священства, у які б часи вони не жили, матимуть право на тих дітей ранком воскресіння, і вони будуть передані їм, і вони будуть насолоджуватися своєю сімейною організацією у целестіальному світі. …

Я кажу своїм друзям, що плачуть: ваші діти забрані, і ви нічого не можете з цим вдіяти, ніхто з нас не може; не можна засуджувати батьків, коли вони роблять все, що вони здатні зробити. Матір не можна засуджувати через те, що вона не може спасти своє хворе дитя, і ми маємо залишити це в руці Божій. Не пройде багато часу, коли вони будуть відновлені для нас. …

Якщо казати про зростання, славу або піднесення дітей у житті майбутньому, то Бог не відкрив нічого з цього приводу мені, ні про ваших дітей, ні про моїх, ні про чиїхось, ми тільки знаємо, що вони спасенні. І я відчуваю, що ми маємо покласти свою надію на Господа у цих бідуваннях, ми маємо покластися на Його руку і дивитися на Нього, щоб отримати втіху і розраду. Ми не плачемо в цих бідуваннях так, як ті, хто не має надії; ми не оплакуємо втрату наших дітей так, нібито вже ніколи не побачимо їх знову, бо ми знаємо більше. Господь навчив нас краще, і навчила нас євангелія; одкровення Ісуса Христа показали нам, що вони будуть відновлені до нас у воскресінні праведних. …

Я молюся моєму Небесному Батькові, щоб він благословив брата і сестру Уіллер [пару, у яких нещодавно померли чотирирічний і шестирічний сини] у їхній важкій втраті і дав їм Свого Святого Духа, щоб коли вони лягали ввечері і прокидалися вранці з відчуттям втрати своїх дітей, вони могли відчувати бажання віддати себе в руки Господа і усвідомлювали, що їхня розлука з їхніми малюками не вічна, але що невдовзі вони будуть відновлені для них. Це стосується нас усіх у втраті наших дітей. Ми поховали їх у могилах, але вони вийдуть ранком воскресіння, і якщо ми будемо вірні істині, ми отримаємо їх і будемо радіти з ними²².

Ми повинні жити так, щоб бути підготовленими до отримання тих благословень, які Бог дарує нам після нашої смерті.

Наша майбутня доля лежить по інший бік завіси. Коли я помру, я хочу мати привілей піти туди, де є Бог, мій Небесний Батько, а також Ісус Христос, Спаситель світу²³.

Ми повинні намагатися краще використовувати наш час, наші таланти і наші нагоди, поки ми тут, на землі. Я усвідомлюю, що цей світ—це не те місце, де ми будемо завжди. Ми знаходимо цьому підтвердження кожного дня нашого життя. Нас покликають ховати наших пророків, апостолів, старійшин, батьків, матерів, дружин і дітей, і все вказує нам на те, що наші життєві сили не поновлюються. Отже, ми повинні краще використовувати наш час сьогодні²⁴.

Це увіщування з великою силою звучить для живих: “Тому будьте готові й ви”. [Матвій 24:44]. Це стосується і всіх нас. І ми маємо, як батьки і старійшини Ізраїля, працювати заради справи Божої, поки нам дозволено залишатися тут; живучи гідно світла і знання, якими нас благословили. Бо для кожного призначено свій час; і Він забирає багато кого, згідно зі Свою власною волею. Він забирає тих, кого Він забирає, і залишає тих, кого Він залишає, для мудрої мети, що є в Ньому²⁵.

Коли ми пройдемо крізь скорботи смертного життя і матимемо радість і славу целестіального царства, покладену на нас, ми тоді пізнаємо, що бідування смертного життя підготували нас, зробили нас здатними цінувати благословення, які Бог має для вірних²⁶.

Я молюся, щоб цей народ міг покаятися в усіх їхніх гріхах, і прокинутися, і здобути силу прийти до Бога, щоб їхні молитви могли бути почуті, щоб вони були підготовлені захищати царство і ніколи не залишати свої завіти і своїх братів, не зраджувати євангелію, але долати світ і бути підготовленими до того, щоб стати співспадкоємцями з Христом у повноті першого воскресіння, яке підготовлене для тих, хто дотримується заповідей Божих.²⁷