РОЗДІЛ 16

Шлюб і батьківство: готуючи наші сім’ї до вічного життя

Скеровані праведними і люблячими батьками, сім’ї можуть об’єднатися, щоб допомагати розбудовувати царство Боже і бути причасниками всіх благословень небес.

З життя Уілфорда Вудраффа

У ілфорд Вудрафф та Фобі Уіттмор Картер одружилися 13 квітня 1837 р. в Кертленді, шт. Огайо. Протягом усього їхнього спільного життя вони пройшли крізь численні випробування, і завдяки цьому вони зростали у своїй відданості одне одному, своїм дітям і царству Божому. Один такий випадок стався взимку 1838 р., приблизно за п’ять місяців до того, як Уілфорда Вудраффа покликали бути апостолом. У той час як брат Вудрафф вів групу святих, щоб їм зустрітися з іншими членами Церкви, його дружина тяжко захворіла. Пізніше він згадував:

“23 листопада моя дружина Фобі відчула дуже сильний головний біль, і закінчилося це запаленням мозку. їй ставало все гірше й гірше кожного наступного дня, поки ми були в дорозі. Це було жахливе випробування для жінки—подорожувати у фургоні вибоїстими шляхами, почуваючись так, як почувалася [тоді] вона. У той самий час наша дитина також дуже тяжко хворіла”.

У наступні дні стан сестри Вудрафф продовжував погіршуватися, хоч вони i мали змогу в дорозі робити зупинки і знаходити місця для відпочинку. Брат Вудрафф згадував: “3 грудня моя дружина була дуже хвора. Я весь день провів піклуючись про неї, і наступного дня я повернувся до Ітона [місто, що було поруч], щоб взяти дещо для неї. Здавалося, що вона поступово згасає, і ввечері її дух, вірогідно, залишив тіло, і вона померла.

Сестри зібралися навколо її тіла і плакали, а я стояв і з сумом дивився на неї. Дух і сила Божа почали сходити на мене, доки, вперше за час її хвороби, віра не сповнила мою душу, хоч вона і лежала переді мною, як мертва”.

Зміцнившись у своїй вірі, Уілфорд Вудрафф дав своїй дружині благословення священства. “Я поклав на неї свої руки,— сказав він,—і в ім’я Ісуса Христа докорив силі смерті та згубнику, і я наказав їм відійти від неї, і дух життя ввійшов в її тіло.

Її дух возз’єднався з її тілом, і в той час вона була зцілена; і всі ми відчували бажання славити ім’я Боже, і довіряти Йому, і дотримуватися Його заповідей.

Поки зі мною відбувалося все це (як пізніше розповідала моя дружина), її дух залишив тіло і вона побачила своє тіло на ліжку, а також сестер, що плакали. Вона дивилася на них, і на мене, і на свою дитину, і поки вона бачила все це, дві особи ввійшли до кімнати. … Один з цих посланців сказав їй, що вона може вибирати: вона може йти відпочивати в духовний світ або ж вона може отримати привілей возз’єднатися з її скинією і продовжувати свої труди на землі—за однієї умови. Ось яка була умова: якщо вона відчуває, що може до кінця залишатися поруч зі своїм чоловіком і разом з ним пройти крізь усі турботи, випробування, лихоліття, та незгоди життя, пройти крізь які його покликано заради євангелії. Коли вона побачила стан свого чоловіка та дитини, вона сказала: “Так, я це зроблю!”

У ту мить, коли було прийнято це рішення, сила віри зійшла на мене, і коли я … благословив її на зцілення, її дух увійшов у її скинію. …

Вранці 6 грудня Дух сказав мені: “Вставай і продовжуй свою подорож!”, і з милості Божої моя дружина змогла піднятися, і вдягтися, і піти до фургона, і ми продовжили нашу подорож, радіючи”¹.

Вірна своєму обіцянню, сестра Вудрафф залишалася поруч із чоловіком, навіть коли його обов’язки апостола вимагали, щоб він був далеко від сім’ї протягом тривалого часу. 4 травня 1840 р., коли старійшина Вудрафф служив місію в Англії, вона послала йому листа, в якому написала: “Я знаю, що це воля Бога, щоб ти працював у Його винограднику; отже, я приймаю Його волю в цьому. Мене не було залишено, щоб я ремствувала або скаржилася на те, що ти залишив мене, але я чекаю того дня, коли ти знову повернешся додому, в лоно своєї сім’ї, виповнивши свою місію в любові й страхові Божому. Ти завжди зі мною, коли я йду до престолу благодаті, і коли я прошу захисту і благословення для себе і дітей, я прошу того самого для мого дорогого супутника, який далеко поїхав від мене, в іншу країну, щоб проповідувати повноту євангелії Ісуса Христа”².

У такі часи розлуки Президент Вудрафф також висловлював тугу за своєю сім’єю, поєднану з рішучістю виконувати волю Господню. 3 квітня 1847 р. він готувався до подорожі з першою групою піонерів до долини Солоного озера. Він записав у щоденнику: “Ніколи, залишаючи мою сім’ю й вирушаючи на місію, я не відчував в душі такої тяжкості, як тепер. Я молю Бога, щоб Він підтримав мене і мою сім’ю, щоб ми знову зустрілися на землі, як Він робив це багато разів, коли я був на місіях, які я відслужив на землі, у винограднику Господньому”³. Через чотири дні його сім’я вже дивилася, як він від’їжджає з поселення в Уінтер-Квортерз, в Небрасці. Зупинившись на перевалі неподалік поселення, він став видивлятися свою сім’ю в польовий бінокль⁴.

Уілфорд Вудрафф радів знанню про те, що його сім’я може бути вічною. Ця істина давала йому силу зносити труднощі життя. Він казав: “Я часто думав про те, що якби я працював, доки не дожив би до віку Метушалаха і завдяки цьому уможливив би те, щоб моя сім’я жила зі мною у славі у вічних світах, це було б варто всього болю, усіх страждань, які я міг знести в цьому світі”⁵. Обіцяння вічної сім’ї впливало на його вчинки стосовно членів сім’ї. У листі до своєї дочки Бланш, він зауважив: “Усі ми чекаємо, що будемо жити разом вічно після смерті. Я думаю, що ми всі—і батьки, і діти—маємо приділити максимально можливу увагу тому, щоб зробити одне одного щасливими, поки ми живемо, щоб нам не було про що шкодувати”⁶.

Учення Уілфорда Вудраффа

Благословення шлюбу і батьківства є набагато вищими за мирське багатство

Господь сказав нам, що шлюб встановлено Богом для людини [див. УЗ 49:15]. Інститут шлюбу в деяких суспільствах, про які ми читаємо, вже сприймається як щось небажане. Вважається, що є зростаюча тенденція в цьому напрямі і серед нас. Безсумнівно, причину можна простежити—це зростання добробуту і несхильність молодих чоловіків брати на себе тягар—дружину і сім’ю. Віддаляючись від простоти перших днів, ми можемо, природно, чекати, що ця тенденція буде зростати по мірі того, як молоді чоловіки будуть утримуватися від того, щоб пропонувати молодим жінкам руку і серце, якщо вони не зможуть дати їм щось настільки ж комфортабельне, як те житло, яке вони мали під батьківським дахом. Дівчата, яких виховували так, що вони звикли до екстравагантних речей або розкошів, також будуть впливати на молодих чоловіків таким чином, що ті не поспішатимуть одружуватися. Молодих людей обох статей слід навчати того, що багатство не є необхідним для того, щоб бути щасливими в шлюбі⁷.

Коли молоді люди просять дочок Сіону об’єднатися з ними в шлюбі, замість того, щоб запитувати: “Чи є в цього чоловіка гарний цегляний будинок, пара гарний коней і гарний віз?”—їм необхідно запитати: “Чи це чоловік від Бога? Чи перебуває з ним Дух Божий? Чи він святий останніх днів? Чи він молиться? Чи є на ньому Дух, щоб робити його гідним праці розбудови царства?” Якщо в нього це є, забудьте про віз і цегляний будинок, беріть його і об’єднайтеся з ним, відповідно до закону Бога⁸.

Це обов’язок цих молодих людей [у] Сіоні—брати за дружин дочок Сіону і готувати скинії [фізичні тіла] для духів людей, які є дітьми нашого Небесного Батька. Вони чекають на скинії, вони мають призначення прийти сюди, і вони мають народитися в землі Сіону, а не у Вавилоні⁹.

Я закликаю батьків по всьому Сіону робити все можливе, щоб переконати ваших синів і дочок ходити стезями праведності та істини і розширювати [горизонти] своїх можливостей. Не дозволяйте собі повністю зосереджувати свої серця на марнотах і справах цього світу, але вчіться цінувати той факт, що вірні діти—це одне з найвибраніших і найвищих благословень¹⁰.

Благословення, яке Бог відкрив нам у патріаршому порядку шлюбу—запечатування на час і на вічність—не цінується нами так, як належало б¹¹.

Ми маємо цінувати наші сім’ї і наші стосунки, пам’ятаючи, що ми успадкуємо славу, безсмертя і вічне життя, якщо будемо вірними, і це є найвищий з усіх дарів Бога для людини [див. УЗ 14:7]¹².

Через навчання і приклад батьків діти можуть підготуватися до служіння в Церкві і залишатися відданими вірі

У мене ніколи не було жодних сумнівів щодо істинності та остаточного тріумфу цієї роботи. Немає в мене сумнівів і сьогодні. Я не сумніваюся, що в Сіоні буде все, що бачили пророки, в його славі, силі, владарюванні й могутності, з владою Божою, покладеною на нього.

У світлі цих речей я знаходжу в своїй душі запитання, і ось що змушує мене серйозно замислюватися—хто візьме це царство, хто отримає його? Кого саме Господь знайде, щоб вони отримали це царство у його остаточному тріумфі і готували його в його досконалості й славі до пришестя Сина Людини? Наших синів і дочок. … На їхніх плечах має покоїтися це царство, коли їхні батьки і старійшини перейдуть на той бік завіси. Це для мене настільки ж ясно, як світло сонця на тверді небесній. І коли я думаю про це, я запитую себе, у якому стані перебувають наші молоді чоловіки й жінки? Чи ми, як батьки, виконуємо наш обов’язок по відношенню до них? Чи вони намагаються готуватися до великої долі і роботи, яка лежить перед ними?¹³

Ніхто з нас не знає, яким шляхом підуть наші діти. Ми показуємо їм хороший приклад, і ми намагаємося навчати їх праведних принципів; але коли вони досягають років підзвітності, вони мають свою свободу волі і діють самостійно¹⁴.

У нашому палкому прагненні проповідувати євангелію всім народам ми не повинні забувати про обов’язки, покладені на нас, щодо належного виховання наших власних дітей, щодо прищеплення їм, поки вони молоді, любові до істини і чес- нотності, а також благоговіння перед священним, щодо пе- редання їм знання принципів євангелії¹⁵.

Докладаймо зусиль, щоб виростити наших дітей у вихованні та увіщуванні Господа [див. Ефесянам 6:4]! Будьмо для них хорошим прикладом і навчаймо їх добрих принципів, поки вони молоді! їх дав нам наш Небесний Батько, вони є нашим царством, вони є основою нашого піднесення і слави; вони є “насадженнями слави” [див. УЗ 124:61], і ми маємо докласти всіх зусиль, щоб підтримувати їх перед Господом і навчати їх молитися і мати віру в Господа, наскільки це в наших силах, щоб коли ми помремо і підемо звідси, а вони стануть нашими наступниками на цій сцені діянь, вони змогли просувати цю велику роботу останніх днів і царство Боже на землі¹⁶.

Ті, хто живуть в умовах того, що зветься цивілізованим правлінням, навчені морального закону—десятьох заповідей—вони навчені не брехати, не лаятися, не красти, коротше кажучи, не робити того, що вважається безбожним, несвятим і неправедним в суспільстві. Коли батьки навчають своїх дітей в ранньому дитинстві, вони справляють враження на їхню душу, і коли діти досягнуть віку підзвітності, перші враження будуть впливати на їхні дії протягом усього подальшого життя. Діти, які отримали це враження і виховання, завжди відчуватимуть шок, якщо чутимуть від своїх товаришів брудні слова, або вживання імені Божого надаремно, і якщо вони колись і навчаться лаятися, що спершу їм доведеться докласти величезних зусиль, щоб здолати свої дитячі враження¹⁷.

Це … велике благословення для дітей—мати батьків, які моляться і навчають своїх дітей добрим принципам, показуючи їм добрий приклад. Батьки не можуть належно картати дітей за те, що ті роблять те, що роблять самі батьки¹⁸.

Якщо ми показуємо нашим дітям добрий приклад і намагаємося навчати їх з дитинства до зрілості, навчаймо їх молитися і шанувати Всемогутнього; навчаймо їх тих принципів, які будуть підтримувати їх у їхніх випробуваннях, щоб Дух Господній міг сходити на них,.. тоді їх нелегко буде звести на манівці. Добрі враження слідуватимуть за ними все їхнє життя, і з якими б принципами вони не стикнулися, ті добрі враження ніколи не залишать їх¹⁹.

Мудрі батьки не дозволять, щоб зовнішні проблеми були важливішими за їхні сім’ї.

Я вже давно переконався, що диявол докладає величезних зусиль, щоб вбити клин між батьками і дітьми, намагаючись надихнути, вкласти в душі синів і дочок святих ті тлінні поняття, які не дозволять їм слідувати за своїми батьками і матерями. …

Наскільки ж це важливо, щоб ми були мудрими батьками і матерями, щоб ми діяли з мудрістю, прищеплюючи їхнім молодим душами усі ті принципи, які вестимуть їх до того, що є праведним, і втілюватимуть у їхньому житті принципи праведності та істини. …

… Це прекрасно—знати, як діяти, щоб завоювати [добрі] почуття, любов членів наших сімей, і це поведе їх тим шляхом, на якому вони можуть бути спасенними. Це навчання і робота, які батьки не можуть відкладати вбік. Багато разів ми можемо вважати свої справи настільки терміновими, що це може витісняти ці речі з наших душ, але так бути не повинно. Якщо душа відкрита, якщо людина з задоволенням сприймає працю, яку нам належить виконувати, вона побачить і відчує, що відповідальність, яку покладено на неї стосовно її сім’ї, а особливо стосовно виховання її дітей, є дуже великою.

Ми хочемо спасти наших дітей, щоб вони стали причасни- ками усіх благословень, які оточують освячених, щоб вони отримали благословення їхніх батьків, які були вірними повноті євангелії ²⁰.

Піклуймося про свої домівки, і нехай кожний намагається керувати своєю сiм’ єю і впорядкувати свій дім ²¹.

Кожний батько має головувати у своїй сім’ї з добротою і в праведності.

Коли я був хлопчиком і ходив до школи, наш директор ходив з пучком восьмифутових різок, і серед того, що може статися в першу чергу, ми чекали пороття. За все, що йому не подобалося, нас сильно пороли. Усі ті пороття не дали мені нічого доброго. … Доброта, м’якість і милість є кращими в усіх відношеннях. Я хотів би, щоб цей принцип оселився в душах наших молодих чоловіків, щоб вони могли практикувати його в усіх вчинках свого життя. Тиранія—це недобре, чи то до неї вдаються царі, чи президенти, чи слуги Божі. Добрі слова є набагато кращими за різкі слова. Якби ми були добрими і приязними одне до одного в часи проблем, що виникають між нами, ми б звільнили одне одного від численних проблем. …

Підіть до сім’ї, де чоловік з добротою поводиться з дружиною та дітьми, і ви знайдете, що вони поводяться з ним так само. Мені скаржаться на те, як чоловіки поводяться зі своїми дружинами. Вони не забезпечують їх. Вони не поводяться з ними з добротою. Мені боляче [чути] це. Такого бути не повинно. … Ми повинні бути добрими одне до одного, творити добро одне для одного, працювати заради добробуту, в інтересах одне одного, заради щастя одне одного, особливо наших домашніх.

Чоловік очолює сім’ю. Він є патріархом у своєму домі. … На землі не знайти видовища кращого, ніж чоловік, що стоїть на чолі своєї сім’ї і навчає їх праведним принципам, даючи їм добрі поради. Ці діти шанують свого батька, і вони знаходять втіху й радість у тому, що мають батька, який є праведною людиною ²².

Повчання і приклад матері можуть вплинути на її сім’ю в цьому житті й у вічності.

Як правило, ми вважаємо матір тією особою, хто формує характер дитини. Я вважаю, що матір має більший вплив на потомство, ніж може мати будь-яка інша людина. Іноді запитують: “А коли починаєтся ця освіта?” Наші пророки сказали: “Коли дух життя від Бога входить у скинію”. Стан матері в цей час матиме вплив на плід її утроби; і від народження дитини, і протягом усього життя повчання і приклад матері скеровують і контролюють, значною мірою, цю дитину, і її вплив відчувається через це в цьому житті й у вічності²³.

На ваших плечах, матері, лежить, значною мірою, відповідальність за те, щоб молоде покоління правильно розвивало свої розумові й моральні сили—в немовлячому віці, в дитинстві або у старші літа. … Жодна мати в Ізраїлі не повинна дозволяти, щоб у неї навіть один день пройшов без навчання її дітей молитві. Ви повинні молитися самі й навчати своїх дітей робити те саме, і ви маєте виховувати їх таким чином, щоб після вашої смерті, коли вони займуть ваше місце у просуванні великої роботи Бога, в їхніх душах були вкорінені ті принципи, що будуть підтримувати їх у цьому житті й у вічності. Я часто кажу, що саме матері формують розум дитини. …

Покажіть мені матір, яка молиться, яка пройшла крізь випробування життя з молитвою, яка довіряла Господу Богу Ізраїлевому в її випробуваннях і труднощах—і її діти підуть її шляхом. Це не відійде від них, коли вони стануть діячами в царстві Божому²⁴.

Наші сестри … мають виконувати обов’язки, які вони мають перед своїми чоловіками. Вони повинні розуміти положення чоловіка і його обставини. … Кожна дружина має бути доброю зі своїм чоловіком. Вона має заспокоювати його і робити для нього все, що може, в усіх обставинах життя. Коли вся сім’я об‘єднана, вони насолоджуються небесним духом тут, на землі. Саме так і повинно бути; бо коли чоловік у цій Церкві бере собі дружину, він очікує, що залишатиметься з нею весь час і всю вічність. Він чекає, що ранком першого воскресіння він матиме сімейну організацію зі своєю дружиною і дітьми і залишатиметься в цьому стані віковічно. Як прекрасно думати про це!²⁵