РОЗДІЛ 22

Мирська і духовна праця, “пліч-о-пліч”

У нашuх зусuллях зміцнювати наші сім’ї та розбудовувати царство Боже на землі, мu маємо виконувати працю і мирську, і духовну.

З життя Уілфорда Вудраффа

У перші дні Церкви пророки та апостоли часто увіщували людей виконувати свою частину в розбудові царства Божого. Це зусилля вимагало і духовної праці, і мирської. На додаток до таких напрямів розвитку, як моління, вивчення Писань і проповідь євангелії, святі будували доми і міста, засновували громадські школи, культивували та зрошували кам’янисті землі та перевозили граніт з гір на будівництво Солт-Лейкського храму. У 1857 р., через десять років після того, як мормонські піонери вперше ввійшли в долину Солоного озера, старійшина Уілфорд Вудрафф сказав: “Якщо ми ходимо на роботу і розбудовуємо царство Боже, а не своє, то неважливо, у якій формі ми робимо це—будуємо канал або храм, проповідуємо євангелію, культивуємо землю чи робимо щось інше. … Ми побачимо, що Господь буде допомагати нам, підтримувати нас, робити нас сміливішими Своєю силою; Він допомагатиме нам в усьому, що ми робимо”¹.

Ті, хто були знайомі з Президентом Вудраффом, знали, що він не просто вів розмови про цінність напруженої роботи— він застосовував цей принцип у своєму житті. Крім того, що він звеличував свої покликання у священстві, він був старанним у мирських трудах навіть у свої старі літа. Мормонський історик Ендрю Дженсон писав: “Його працьовитість була настільки очевидною частиною його натури, що коли у віці дев’яноста років один з його внуків трішечки обігнав його на городі на прополці овочів, він сказав з явним сумом: “Що ж, це вперше в моєму житті, коли один з моїх дітей обігнав мене на прополці”².

Один із сучасників Президента Вудраффа зауважив: “Він любив працювати, і праця була не самоціллю, але вона була пов’язана з Божою заповіддю. І не була для нього праця просто засобом існування в цьому світі, набуття додаткових зручностей і комфорту в його житті та житті тих, хто залежав від нього; для нього це було благословення, привілей, нагода, яку він завжди використовував, коли його покликання дозволяло це. … Проливати піт було такою ж Божою заповіддю, як молитися; і він сам був у найвищому ступені прикладом того простого християнського життя, що забезпечує фізичне, душевне та моральне здоров’я людини. Він щиро вірив у моральну вищість того, щоб працювати своїми руками. Він це любив і насолоджувався цим”³.

Учення Уілфорда Вудраффа

Розбудовуючи царство Боже, ми маємо виконувати мирські обов’язки.

Наш Президент [Бригам Янг] часто говорив нам, що ми не можемо відділити мирське від духовного, але мирське і духовне мають іти пліч-о-пліч, і так воно є, і так ми маємо чинити, якщо казати про розбудову Церкви і царства Божого⁴.

Дехто думає, що Президентство цієї Церкви і Дванадцятеро Апостолів не повинні займатися мирськими справами. Але ми були б у поганій ситуації, якби не займалися мирськими справами⁵.

Ми розбудовуємо на землі Боже царство—в буквальному значенні, і ми маємо виконувати мирські обов’язки. Ми живемо в мирських тілах, їмо мирську їжу, ми будуємо мирські доми, ми вирощуємо мирську худобу і мирську пшеницю; ми боремося з мирськими бур’янами і з мирськими шкідниками в ґрунті, і ці речі природно викликають необхідність звертати на них увагу і виконувати чисельні обов’язки мирського і важкого характеру, і вони, безумовно, є складовою нашої релігії⁶.

Ми не можемо розбудовувати Сіон, сидячи на смерекових колодах і неспинно оспівуючи вічне блаженство; ми маємо культивувати ґрунт, видобувати в горах скельні породи та мінерали, зводити храми Всевишньому Богові; і ця мирська робота вимагається від наших рук Богом небесним у тому самому ступені, як від Христа вимагалося померти, щоб викупити світ, або у тому самому ступені, як Спаситель вимагав, щоб Петро, Яків та Іван ішли проповідувати євангелію народам землі. Це є найвеличніший розподіл, у якому Сіон Божий має бути розбудовано, і ми, як святі останніх днів, маємо його будувати⁷.

У мирських справах ми повинні з готовністю приймати поради Господа і Його смуг.

Від початку цієї роботи і донині слугам Божим було важче готувати серця людей до того, щоб вони дозволяли Господу управляти ними та контролювати їх у їхніх мирських трудах і засобах, ніж у питаннях їхнього вічного спасіння. …

У цьому є дещо дивне, але я думаю, що, вірогідно, це є наслідком тієї позиції, яку ми займаємо. Між людиною і тим, що належить вічності, існує завіса; якби цю завісу забрали і ми змогли побачити те, що належить вічності, так, як воно є перед Господом, то жодну людину не можна було б випробовувати в тому, що стосується золота, срібла або товарів цього світу, і жодна людина через ці речі не висловила незгоди з тим, щоб Господь контролював її. Але тут ми маємо свободу волі, і ми проходимо випробування, і є завіса між нами і тим, що належить вічності, між нами і нашим Небесним Батьком та духовним світом; і це зроблено для мудрої та належної мети, що є в Господа Бога—перевірити, чи будуть діти людські залишатися в Його законі, чи ні, у тій ситуації, в яку їх було поміщено тут. Святі останніх днів, замисліться над цим! Ми завжди мали бажання, відчуваючи це всім серцем, щоб Джозеф Сміт, Президент Янг та провідники народу скеровували і направляли нас у тому, що стосується наших вічних інтересів; і благословення, запечатані на нас їхнім повноваженням, досягають іншого боку завіси і залишаються в силі після смерті, і вони визначають нашу долю у безкінечних епохах вічності.

На людях у дні Авраама, Ісака та Якова, а також у дні Ісуса та апостолів запечатували благословення, царства, престоли, князівства та сили—з усіма благословеннями Нового та Вічного Завіту. Можна спитати: чи ці вічні благословення цікавлять нас? Цікавлять, або мають цікавити. Чи ці благословення варті нашого земного добробуту—незначного чи великого? Чи варте спасіння, чи варте вічне життя упряжки волів, будинку, сотні акрів землі або чогось іншого, що ми маємо тут у плоті? Якщо варте, то ми, безумовно, зобов’язані з такою самою готовністю дозволяти Господу управляти нами й контролювати нас в усіх наших мирських трудах, як і в трудах духовних.

Знову ж таки, коли людина помирає, вона не може взяти свою худобу, коней, будинки або землі з собою; вона йде до могили—місце спочину всієї плоті. Жодна людина не уникає цього, закон смерті почиває на всіх. В Адамі всі помирають, у той час як у Христі всі оживають [див. 1 Коринтянам 15:22]. Ми всі розуміємо, що смерть приходить до всіх людей, але … ніхто з нас не знає, коли саме прийде наша черга, хоч ми і знаємо, що не доведеться чекати надто довго, перш ніж нас буде покликано послідувати за поколіннями, які жили до нас. Коли ми над цим замислюємося, я думаю, ми всі повинні мати готовність дозволити Господу скеровувати нас у мирських справах⁸.

Життя за євангелією включає духовну та мирську освіту, поєднану з чесною працею.

Є така приповість або прислів’я, яке я чув багато разів у моєму житті і яке, я думаю, є дуже вагомим, і воно звучить так: “істина могутня, і вона переможе”. Я думаю, що це явлено у будь-якій якості, у якій істина застосовується—чи вона застосовується в мирському аспекті, чи у духовному; чи вона застосовується на рівні нації, чи сім’ї, чи окремих людей; чи вона застосовується до світу цього, чи до Царства Божого⁹.

Розбудова Сіону Божого в ці останні дні включає, я можу сказати щиро, кожну галузь діяльності—і мирської, і духовної, яку ми здійснюємо. Ми не знайдемо жодного предмету, який є законним в очах Божих і людських, який би не охоплювався нашою релігією. Євангелія Ісуса Христа, яку ми прийняли і яку проповідуємо, включає всю істину і кожне законне покликання і роботу людини¹⁰.

Наших дітей не можна ігнорувати; вони мають отримати належну освіту—і духовну, і мирську. Це найкраща спадщина, яку будь-які батьки можуть залишити своїм дітям¹¹.

Коли потяг до того, що можна назвати книжною освітою, зростає, не слід ігнорувати ручну працю. Розвиток розуму та розвиток тіла мають іти пліч-о-пліч. Вправний розум має бути поєднаним із вправними руками. Ручна праця має шануватися в нашому середовищі, її завжди слід підносити. Нам не можна допускати зростання однієї тенденції, надто поширеної в наш час—коли молоді люди, здобувши початки освіти, думають, що їм уже не личить механічна праця або інші започаткування, що вимагають працьовитості. Кожний має навчитися пишатися тим, що він не тільки споживач, але й виробник. Наших дітей слід навчати підтримувати себе своєю власною працьовитістю та навичками і не тільки це, але й допомагати підтримувати інших, [їх слід навчати], що робити це, чесно працюючи, є одним з найпочесніших засобів, які Бог дав Своїмдітям на землі. Питання належної освіти для молоді Сіону є одним з найважливіших¹².

Ведучи наші фінансові справи, ми повинні забезпечувати свої сім’ї, дотримуватися закону десятини, щедро вділяти від своїх коштів та уникати боргів.

Якщо казати про наші мирські справи, ми маємо ходити на роботу і забезпечувати себе¹³.

Щодо багатства та добробуту, я не хочу їх мати, якщо вони стануть для мене прокляттям. Я хотів би отримувати достатньо, щоб мати одяг і взуття та годувати мою [сім’ю], щоб їм було зручно, якщо я можу зробити це чесно перед Господом; але скоріше погодився, щоб я і вони були бідними, ніж мати добробут і бути знищеним. Багатства є небезпечними, якщо ми не можемо користуватися ними так, щоб вони не знищили нас; якщо ми не можемо використовувати їх для слави Божої і розбудови Його царства, нам краще обійтися без них¹⁴.

Дехто вважає закон десятини чимось на зразок податку, тягаря, що покладено на них, але для кого все це робиться? Наша десятина, наша праця і все, що ми робимо в царстві Божому— для кого все це?.. Наша десятина, наша праця, наші труди—це не для піднесення Всемогутнього, але для нас самих. … Розуміймо це так, як воно є насправді, і це буде добрим для нас! Коли ми сплачуємо десятину, слухаємося кожного закону, що було дано нам, аби підносити нас і бути благом для нас—це все робиться для нашого особистого блага і блага наших дітей, і Господь не має від цього якоїсь особливої власної вигоди, Він лише задоволений вірністю Своїх дітей і прагне бачити, що вони йдуть шляхом, що веде до спасіння і вічного життя¹⁵.

Нам варто лише роззирнутися, щоб побачити,… що ті, хто є щедрими в пожертвах на Божу роботу, мають прихильність Господа. Цей досвід мали у давньому Ізраїлі, і ми маємо цей досвід. Але у ставленні до добровільних пожертв є надто багато недбалості, попри всі дорогоцінні обіцяння, що пов’язані з ними. Святим слід нагадувати про обов’язок, покладений на них. Також і наших дітей слід навчати цього обов’язку, щоб це стало для них усталеним звичаєм—бути в цьому пунктуальними. Ті, хто точно дотримується цих вимог, можуть свідчити про велике задоволення і численні винагороди, які вони отримували, дотримуючись їх.

Цей закон щедрості виявляється одним із [засобів] захисту, що їх Господь запровадив, аби захистити цей народ від злих наслідків, до яких призводить володіння багатством. Він сказав нам, що багатства землі належать Йому, і Він дає їх; але Він попередив нас стерегтися гордощів, щоб ми не стали, як Нефійці в давнину [див. УЗ 38:39]. Ми знаємо до якої руйнації довели їх багатства, і нам не треба боятися зайвий раз попередити про катастрофічний вплив багатства на нас. Багато хто зніс бідність і залишився смиренним, живучи близько до Господа, [але] не зміг знести багатства. Вони стали підноситися в гордощах, починали заздрити і забували свого Бога. Однак ті, хто постійно пам’ятає Господні учення щодо землі та її жителів, хто вділяє від своїх коштів, які Господь дає їм, щоб допомагати бідним і допомагати просувати роботу Божу, ті ставляться до себе з увагою і дають Сатані менше сили звести себе на манівці¹⁶.

Ми відчуваємо, що маємо застерігати святих останніх днів проти формування поганого звичаю залазити в борги і брати на себе зобов’язання, які часто стають для них тягарем, важчим, ніж вони можуть нести, і ведуть до втрати домів та іншого майна. Ми знаємо, що це мода нашої епохи— використовувати кредит до останньої межі. … Це велике зло—зло, якого ми, як народ і як окремі особи, маємо старанно уникати. Ми маємо, наскільки це можливо, вести справи за таким принципом: сплачувати за те, що ми купляємо, і наші потреби мають бути приведені у відповідність до наших ресурсів. Слід відмовлятися від схильності до бізнесових спекуляцій та сподівань на щасливий випадок у тому чи іншому започаткуванні. … Будьте задоволені скромним прибутком і не дозволяйте собі обманюватися ілюзорними сподіваннями здобуття багатства. Пам’ятайте цей вислів мудрої людини: “А хто спішно збагачується, непокараним той не залишиться” [див. Приповісті 28:20]. Привчаймо і наших дітей до економності, до того, щоб вони не привчалися до того, чого вони не зможуть собі дозволити, не наробивши боргів¹⁷.

В усіх наших започаткуваннях ми маємо найперше шукати царства Божого.

Серед цього народу є досить поширеним бажання стати багатими і працювати для себе, а не для царства Божого. Але що користі для вас або для мене, якщо ми припинимо молитися і будемо намагатися розбагатіти? Яка користь людині, якщо вона отримає цілий світ і втратить свою власну душу? Небагато користі. Що дасть людина в обмін за свою душу, коли перейде на той бік завіси? [Див. Марк 8:36–37].

Мене дуже дивує, наскільки малий інтерес зазвичай проявляють жителі землі до свого майбутнього стану. Сьогодні тут немає жодної людини, якій не доведеться жити по той бік завіси так довго, як її Творцеві—нескінченні епохи вічності, і вічна доля кожної людини залежить від того, на що вона витрачала кілька коротких років, прожитих у плоті. Я запитую в ім’я Господнє, що таке популярність для вас або для мене? Що таке золото, або срібло, або речі цього світу для будь-кого з нас, крім того, що вони дають нам отримувати потрібну нам їжу, питво та одяг, а також розбудовувати царство Боже. І для нас припинити молитися і поринути в божевілля гонитви за багатствами цього світу—це найвищий ступінь нерозумності та глупот.

Дивлячись на те, що роблять деякі люди, ви можете подумати, що вони збираються жити тут вічно, що їхня вічна доля залежить від того, скільки доларів вони мають. Я іноді запитую святих останніх днів, що ми мали, коли прийшли сюди? Що ми з собою принесли і звідки ми отримали це?.. Я не думаю, що хтось із нас народився, маючи коня, або фургон, що ми принесли сюди акції залізничної компанії або худобу і будинки, але ми народилися голими, як Йов, і я думаю, що ми залишимо цей світ голими, як він [див. Йов 1:20–21]. Тоді, якщо казати про речі цього світу, чого вони варті для нас, щоб принаджувати нас втратити через них своє спасіння? Натомість я скажу, дозвольте мені бути бідним усі дні мого життя; якщо багатство стане для мене прокляттям і забере ту славу, на яку я сподіваюся, дотримуючись заповідей Божих, то я молю Бога, щоб я ніколи не мав його.

Бог тримає багатства цього світу у Своїй руці—золото і срібло, худоба і землі—Його, і Він дає тому, кому Він хоче. Коли Христос був на горі, Люцифер, диявол, показав Йому всю славу світу і запропонував дати це Йому, якщо Він паде і поклониться йому [див. Матвій 4:8–9]. Але чи знаєте ви, що той бідний диявол не володіє жодним клаптиком землі у цілому світі, що у нього немає навіть тіла, скинії? Земля є підніжком Господнім, і якщо ми колись отримаємо частку землі, то це Господь дасть нам її; і ми зобов’язані бути однаково вірними нашій релігії і маючи десять мільярдів доларів, і не маючи жодного долара. Вічне життя—це те, що буде або має бути з нами в майбутньому, і саме це, якими б не були наші обставини і умови життя, має бути нашою найпершою метою. …

Я говорив про здобуття багатств. Я не знаходжу в багатстві нічого порочного. Золото і срібло належать Господу. Ми хочемо [будувати] доми, і маємо обробляти землю. Усе це правильне. Я не знаходжу нічого порочного в тому, що людина стає багатою. Я знаходжу порочне, коли ми продаємо царство Боже, наше перворідство, коли продаємо євангелію і позбавляємо себе вічного життя заради задоволення хтивостей нашої плоті, гордощів життя і моди цього світу, коли ми зосереджуємо наші серця на цьому¹⁸.

Я звернуся до слів Ісуса Христа, які Він сказав Своїм послідовникам: “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться” [див. Матвій 6:33]. Я кажу вам, брати і сестри, ми можемо всі дні нашого життя перевіряти це, ми можемо випробовувати кожний шлях і кожний принцип у цьому світі, і ми, як святі, не зможемо процвітати у жодний інший спосіб, крім того, щоб перше шукати царства небесного та його праведності; коли ми чинимо так, усі благословення, блага, піднесення, дари, благодать, прагнення і всі інше, що хороша людина може собі побажати, що є добрим тут і у вічності, буде дано нам.

Дуже багато людей намагалося шукати щастя, не шукаючи перше царства небесного,… але вони завжди бачили, що це важка справа, і ми побачимо, якщо спробуємо¹⁹.

Наша мета висока. Ми хочемо мати місце у целестіальному царстві Божому, отримати вічне життя, найвищий з дарів Бога людині. Уся пошана, слава та добробут цього світу має втратити свою значущість у наших душах у порівнянні зі спадщиною у присутності Бога та Агнця з усіма пророками, апостолами та святими, включаючи наших домашніх. Перше зникає і невдовзі зникне, а друге перебуває вічно²⁰.