РОЗДІЛ 13

Щоденники: “Набагато цінніші за золото”

Наші щоденники є цінністю для нас особисто, і вони також можуть nринести благословення нашим сім’ям і всім майбутнім nоколінням.

З життя Уілфорда Вудраффа

У1835 р. Уілфорд Вудрафф розпочав вести свій перший щоденник, “сподіваючись, що він стане в пригоді для перегляду нашого минулого, а також, що ведення точних записів наших діянь є не тільки нашим привілеєм, але й обов’язком”. Він писав: “Саме з цим наміром я збираюся віднині вести щоденник моїх подорожей, щоб коли знадобиться, я міг дати звіт про моє управительство”¹. Він вів щоденник протягом наступних 63 років, зробивши свій останній запис 31 серпня 1898 р., за два дні до смерті. Записи в його щоденнику є вірним і точним літописом його особистого життя, і вони показують його любов до сім’ї, його інтерес до навколишнього життя, його старанність у виконанні щоденних завдань, його віру в часи випробувань і його свідчення про євангелію та його розуміння євангелії. Ці записи також висвітлюють фрагменти з життя інших членів Церкви тих часів.

Крім того, що Уілфорд Вудрафф описував своє особисте життя і священнослужіння, він вів точні записи історії Церкви. Він пояснював: “Я відчув натхнення і спонукання вести щоденник і записувати справи цієї Церкви, наскільки це було в моїх силах. Я не розумів, чому мої почуття [з цього приводу] були настільки глибокими в перші дні цієї Церкви, але я розумію це тепер. Рідко мені доводилося чути, як брат Джозеф або хтось із Дванадцятьох проповідує або викладає якийсь принцип, і не почуватися при цьому некомфортно, наче риба, витягнута з води—аж доки я не записував цього. [Записавши це], я почував себе добре. Я міг записати Джозефову проповідь через тиждень після того, як він виголошував її, майже слово в слово, а після того, як вона була записана, вона забиралася від мене, або з мого розуму. Це був для мене дар від Бога”².

Зусилля Президента Вудраффа, спрямовані на ведення хронології Церковної історії, частково були присвячені записуванню важливих деталей зборів, які він відвідував. На одних зборах він навчав одному принципові, який можна застосувати і до щоденників, і до офіційних Церковних записів: “Переходячи швидкий потік, ми не можемо ввійти двічі в одну й ту саму воду. Не можемо ми також прожити два однакових проміжки часу. Коли ми вийдемо за ці двері, робота цих зборів буде закрита для нас навічно. Ми вже ніколи не проведемо знову час цього вечора. І хіба ми не повинні вести літопис про нашу роботу, навчання і поради, виголошені нами на цих зборах? [Певно,] що повинні”³.

Щоденники Президента Вудраффа стали нетлінним даром його потомкам, а також усім членам Церкви. Біограф Меттіас Ф. Каулі відзначав: “Життя Уілфорда Вудраффа було сповнене дивами. Це було просте життя, у плині якого він з готовністю відкривав своє серце і свої наміри. Щирість його виразів, увага до деталей, а також його свідомі зусилля бути точним, зробили його, вірогідно, найкращим літописцем подій в усій історії Церкви”⁴. Старійшина Б. Г. Робертс, член Першої ради сімдесятників і відомий Церковний історик, писав: “Президент Вудрафф виконував для Церкви служіння найвищого ступеню важливості. Його Щоденники, які велися регулярно і методично, які було акуратно переплетено,.. є оригіналом безцінного історичного скарбу документальної історії. Церква завдяки цим Щоденникам має достовірний літопис лекцій і висловлювань Пророка Нового розподілу—Джозефа Сміта,—які були б втрачені навіки, якби не [Уілфорд Вудрафф]. Те саме можна сказати і про лекції та висловлювання Бригама Янга, а також інших провідних старійшин Церкви; [і] якщо згадати протоколи важливих нарад, прийняття рішень, судові слухання, питання політики [Церкви] та численні офіційні заходи, що на той час не підлягали широкому розголосу, то без них історик був би нездатним мати бачення багатьох речей—в усіх цих аспек-тах ці Щоденники Президента Вудраффа є безцінними”⁵.

Більшість з висловлювань у цьому розділі взяті із записів проповідей Президента Вудраффа, які він виголошував на зборах священства. Хоч він часто звертається у цих твердженнях до старійшин, його учення є корисними для всіх членів Церкви.

Учення Уілфорда Вудраффа

Коли ми записуємо історії свого життя, це стає благом для нас самих, для нашого потомства і для Церкви.

Літописи та історія цієї Церкви і царства будуть затребувані у дні майбуття. Ще не було на землі розподілу, діяння якого були б більш цікавими, ніж діяння того розподілу, в який ми живемо. …

Це правда, що Джозеф Сміт вів історію свого життя, а також історію тих подій, які певною мірою були пов’язані з ним. Тепер він мертвий, але його життя й свідчення тепер розповсюджуються по світу. … Також Президент Янг [мав] писарів, які [записували] його щоденні діяння і життя, і це є правильним і добрим. Але хіба це описує історію життя і справи Бога з багатьма тисячами апостолів і старійшин, які живуть або ще будуть жити по цілому світу, серед кожного народу під небесами? Ні, безумовно, ні. Отже, усі ви, старійшини Ізраїля, описуйте свою історію і те, як Бог спілкувався вами—по всьому світу—заради вашого блага і блага вашого потомства, заради блага дому Ізраїля, заради блага Юдея та Іновірця, заради блага майбутніх поколінь⁶.

Дехто може вважати неважливим описання, або ведення літопису про наші труди або труди Бога, але я вважаю, що це важливо. Якби це було не так, то пророки не відчули б натхнення увіщувати нас вірно виконувати цей [обов’язок]. Господь сказав нам, що те, що ми запечатуємо на землі, буде запечатано на небесах, і те, що ми записуємо на землі, буде записано на небесах, а те, що не запечатано або записано на землі, не запечатано або не записано на небесах [див. УЗ 128:7–8]. Отже, виглядає так, що це дуже важливо, аби ми дійсно вели точний і вірний літопис про все⁷.

Дехто може сказати, що [ведення щоденника]—це велика морока. Але ми не повинні називати морокою те, що приносить добро. Я вважаю, що та частина мого життя, яку я провів, ведучи щоденники і описуючи історію, була проведена з великою користю⁸.

Якби не було жодного іншого мотиву, [крім] того, щоб мати привілей перечитувати знову і знову наші щоденники і давати їх читати нашим дітям, це б окупило час, витрачений на їх написання⁹.

Ми повинні описувати те, як Бог благословив нас, а також наші офіційні діяння в Церкві.

Кожна людина має описати коротку історію свого життя: свій родовід, народження, релігійну приналежність, коли його охристили і хто це зробив, коли її висвятили, в який чин і хто це зробив—людина має стисло описати всі свої місії та всі офіційні справи і діяння, що їх Бог мав з нею. Тоді, якщо вона помре, а історики захочуть видати її історію, вони зможуть на щось спиратися. Багато хто може подумати, що це предмет нецікавий і неважливий, але я так не вважаю¹⁰.

Я хочу порадити вам описати всі свої благословення і зберігати ці записи. … Я дійсно хочу передати вам це як наказ— щоб ви записували кожне офіційне діяння вашого життя. Якщо ви охрищуєте, конфірмуєте, висвячуєте або благословляєте когось чи виконуєте помазання для хворих, робіть про це запис. Якщо кожен буде це робити, Церква зможе мати точний запис про це [діяння]. … Якщо сила і благословення Бога явлені, коли вас врятовано від небезпеки,.. ви маєте зробити про це запис. Щоденно описуйте те, які справи веде з вами Бог. Я описав усі благословення, що отримав, і не віддам ці записи і за золото¹¹.

Хіба нам не варто поважати Бога настільки, щоб описувати ті благословення, які Він проливає на нас і наші офіційні діяння, які ми чинимо в Його ім’я на лиці землі? Я думаю, варто¹².

Президентство Церкви, яке тепер веде нас,… веде історію своїх стосунків з Богом і з людьми,… і це буде цікаво [читати] мільйонам з майбутніх поколінь. Але хіба це вибачає тисячі старійшин, і первосвящеників, і апостолів, які подорожують багато років, розбудовуючи цю Церкву й царство, які отримували дари Святого Духа і завдяки цьому мали силу зцілювати хворих і виганяти дияволів, відкривати очі сліпим, вуха—глухим, давати кульгавим можливість стрибати … і наказувати демонам, і ті слухалися їх, і мати ангелів-охоронців, які зберігали їх від небезпек і смерті? Я кажу, чи можливо, щоб старійшин благословляли усім цим, а вони не вважали це гідним описання? І навіть літери не залишити, щоб зробити описання, яке могли б читати їхні діти і майбутні покоління? Я кажу, вони повинні [це робити]. Я думаю, що Господь вимагає цього від наших рук, і це є багатий і святий спадок, на який справедливо заслуговує наше потомство¹³.

Ми повинні описувати події по мірі того, як вони відбуваються.

Ми є тими людьми, яких висвятив Бог, щоб встановлювати Його царство на землі, розбудовувати Сіон і готувати шлях до пришестя Ісуса Христа. Хіба ми не повинні вести щоденник, літопис та історію стосунків Бога з [нами] по мірі того, як вони відбуваються день у день перед нашими очима? Ми повинні [робити це] …

I замість того, щоб нехтувати цим аспектом нашої роботи, нехай кожна людина, яка може це робити, веде щоденник і записує події по мірі того, як вони проходять перед нашими очима день у день. Це створить цінний спадок для наших дітей і велике благо для майбутніх поколінь, бо їм буде передано істинну історію про постання і прогрес Церкви і царства Бога на землі в цьому останньому розподілі замість того, щоб наші вороги складали лжеісторію істинної Церкви Христа¹⁴.

Ми не схильні до того, щоб замислюватися над важливістю подій, які зараз відбуваються, але ми відчуваємо їхню важливість пізніше. Ми живемо в одному з найважливіших поколінь в історії людства на землі, і ми повинні складати описання цих важливих подій, що відбуваються перед нашими очима на сповнення пророцтв і одкровень Божих. Величезний потік одкровень сповнюється в наш час, і ми хочемо, щоб це описувалося по мірі того, як це відбувається¹⁵.

Діти мають починати вести щоденник змалку.

Я хочу сказати моїм молодим друзям, що для них і їхніх майбутніх дітей буде великим благословенням, якщо вони вестимуть щоденник, описуючи, що відбувалося з ними і навколо них. Нехай усі хлопці й дівчата візьмуть собі маленький [блокнот] і роблять в ньому короткі записи майже щодня.

“Про що мені писати?”—запитуєте ви. Описуйте все, що варто зберегти або те найкраще, що у вас є; і якщо ви почнете це в юності, вам буде досить легко робити це, коли ви станете чоловіками і жінками. Наскільки приємно буде вам і вашим дітям через тридцять, п’ятдесят або вісімдесят років сісти і почитати про те, що відбувалося навколо вас у вашому дитинстві та юності! Хіба вам не захочеться почитати про те, що відбувалося з вашим батьком, матір’ю, дідусями й бабусями, коли вони були молодими і протягом [усього] їхнього життя? Але головна мета не в тому, щоб схилити вас вести щоденник в юності, але в тому, щоб ви продовжували робити це, коли станете чоловіками й жінками, навіть протягом усього вашого життя. Це є особливо потрібним для вашого покоління, в якому ви живете, бо ви живете у найважливішому поколінні, яке тільки бачили досі діти людські, і для вас є набагато важливішим, ніж для інших поколінь, щоб ви почали змалку вести щоденник і продовжували робити це все життя.

Ви—діти Сіону, і ваші батьки були покликані Богом, щоб розбудовувати Церкву Христа і Царство Бога на землі в останні дні, і не пройде багато часу, як ваші батьки помруть, а вам доведеться зайняти їхнє місце. Ви будете батьками й матерями, і ви, маленькі хлопчики,… станете пророками, апостолами і старійшинами, і ви житимете, щоб подорожувати, й проповідувати євангелію, й отримувати слово Господа. Тоді буде надзвичайно необхідним, щоб ви вели щоденника і описували діяння Господні з вами. …

Тепер це велике задоволення для мене і моєї сім’ї—сісти і читати описання моїх подорожей, де ми були і що ми робили, а також про те, що Бог робив для нас, і про те, як багато хорошого ми пережили разом з нашими друзями. Я можу читати в моїх щоденниках про ті добрі учення, які я багато разів чув від Президентів Джозефа Сміта, Бригама Янга, Гебера Ч. Кімбола, Дванадцятьох Апостолів і багатьох інших добрих старійшин, а також про ті добрі часи, які ми прожили разом з ними. Якщо мої молоді друзі почнуть робити це і продовжуватимуть, у майбутні дні це буде для них набагато ціннішим за золото¹⁶.