РОЗДІЛ 4

Влада і повноваження святого священства

Бог дарує священство Своєму народові заради їхнього благословення і nіднесення.

З життя Уілфорда Вудраффа

молоді роки Уілфорд Вудрафф прагнув знайти церкву з істинним повноваженням священства—з “владою, визнаною небесами, та існуючою на землі”¹. У зверненні, яке він виголосив у 1889 р., він казав:

“Хлопчиком я ходив до суботньої школи… У тій суботній школі я читав Новий Завіт. Я вивчав вірш за віршем і розділ за розділом. Чого саме навчав мене [Новий] Завіт? Він навчав мене євангелії життя і спасіння; він навчав мене євангелії влади, що визнана небесами та існує на землі. Він навчав мене, що організація Церкви складалася з пророків, апостолів, пасторів і вчителів, маючи допоміжні [структури] та уряди. Для чого? “Щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти” [Див. 1 Коринтянам 12:28; Ефесянам 4:11–13.]

Ось що я пізнав, і це справило на мене враження. Я вірив у це; але я ніколи не чув, щоб цього навчав хтось із духовенства або числа богословів на землі. На початку свого дорослого життя я відвідував збори майже всіх існуючих [у нас] деномінації Одного разу я відвідував одні з цих великих зборів, що час від часу проводилися у Коннектикуті, і там зібралися сорок або п’ятдесят священиків з різних деномінації Вони молилися про дні п’ятидесятниці і про багато чого іншого. На цих зборах було дозволено висловлюватися будь-якій людині. Я тоді був дуже молодим. Я підвівся і вийшов у прохід, і я сказав цьому зібранню священиків: “Друзі мої, чи не скажете ви мені, чому ви не обстоюєте віру, колись передану святим? Чи не скажете ви мені, чому ви не обстоюєте ту євангелію, яку викладав Ісус Христос і Його апостоли? Чому ви не обстоюєте ту релігію, яка дає вам владу від Бога, владу зцілювати хворих, давати зір сліпим, давати кульгавим ходити, яка дає вам Святого Духа і ті дари й благодаті, які проявлялися від сотворіння світу? Чому ви не навчаєте людей тим принципам, яким навчали давні патріархи і пророки, поки були огорнуті одкровеннями Божими? їм служили ангели; вони мали сни і видіння і постійні одкровення, що вели й скеровували їх на стезю, якою вони мали йти”.

“Головуючий старійшина сказав: “Мій дорогий юний чоловіче, ви були б дуже розумною людиною і, по-правді, дуже корисною людиною, якби не вірили у ці глупоти. Ці речі давалися дітям людським у темні віки світової історії, і їх давали саме для того, щоби просвітити дітей людських тієї епохи, щоб вони могли вірити в Ісуса Христа. Сьогодні ми живемо у блиску славетного євангельського світла, і нам ці речі непотрібні”. Я сказав: “Тоді дайте мені ті темні віки світової історії; дайте мені ті віки, коли люди отримували ці приципи”².

29 грудня 1833 р. Уілфорд Вудрафф зрештою почув євангелію від уповноважених слуг Божих. Він згадував: “Уперше в житті я бачив старійшину Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. То був Зера Палсіфер. Він сказав мені, що був надихнутий Господом. Він молотив зерно у своїй стодолі, коли голос Господа дійшов до нього і сказав йому піднятися і піти на північ, бо там у Господа була справа для нього. Він покликав брата [Елайджу] Чені, свого сусіда і члена Церкви. Вони промандрували шістдесят миль пішки … у глибокому снігу, і перше місце, де вони відчули враження звернутися [до людей], було домом, де ми жили з братом. Вони зайшли в дім і говорили з дружиною мого брата, і вони сказали їй, хто вони і чим займаються. Вони сказали їй, що мали натхнення йти на північ, і досі не мали відчуття зупинитися в жодному місці, доки не прийшли до цього дому. Коли вони розповіли їй про свої принципи, вона сказала, що її чоловік і дівер є тими людьми, які вірили у ті принципи, і що вони молилися, [щоб отримати їх] роками. Вони призначили збори в будинку школи на території нашої ферми.

Я прийшов додому ввечері, і моя невістка розповіла мені про цю зустріч. Я перетягував колоди з берегів озера Онтаріо (у мене були ділові справи з деревиною), і я повернув коней, не залишаючись, щоби щось поїсти, і я пішов на збори. Я знайшов, що і дім і сіни були заповнені людьми. Уперше в житті я слухав євангельську проповідь, яку викладали старійшини цієї Церкви. Це було те, чого я шукав з дитячих років. Я запросив цих чоловіків до нас додому. Я позичив Книгу Мормона і просидів над нею всю ніч, читаючи. Вранці я сказав братові Палсіферу, що хочу охриститися. Я мав своє власне свідчення, що ті принципи істинні. Ми з братом… пішли і охристилися—перші двоє чоловік у тій окрузі”³.

Старійшина Палсіфер охристив Уілфорда Вудраффа у ручаї 31 грудня 1833 р. і конфірмував його того самого дня. Через три дні Уілфорд Вудрафф отримав Ааронове священ- ство і був висвячений у чин учителя. Це було початком священнослужіння для Господа, що тривало все життя. Згадуючи той день, він казав: “Моя місія почалася негайно”⁴.

Учення Уілфорда Вудраффа

Бог творить усі Свої діяння силою священства.

Я не знаю в Церкві жодного предмету, що мав би більшу важливість для жителів землі і для нас, ніж святе священство⁵.

Силою священства Бог, наш Вічний Батько, організував усі світи і викупив усі світи, які будь-коли були викуплені. Через те саме священство люди служили на землі в обрядах євангелії Христа⁶.

Святе священство є тим каналом, через який Бог спілкується і має справи з людиною на землі; і небесні посланці, які відвідують землю, щоб спілкуватися з людиною, є тими людьми, які шанували священство за свого життя у плоті; і все, що Бог спричинив для спасіння людини від пришестя людини на землю і до викуплення світу, виконується і буде виконуватися силою вічного священства⁷.

у Господа ніколи не було на лиці землі церкви—від її першої організації і донині—без того, щоб ця церква була організована через одкровення, з пророками і апостолами, пасторами, учителями, допоміжними організаціями і урядами, обдарованими святим священством—і цю владу делегує Бог людині, що уповноважує її виконувати роботу для Бога; і без цього священства жодна людина—від того дня, коли цей світ став існувати, не має жодного права виконувати жодний з обрядів цього святого дому, і жодна людина не має права на це священство, якщо тільки її не покликано Богом, як Аарона, який, як нам сказано, був покликаний через одкровення [див. Євреям 5:4]. Для чого це священство? Для того, щоб виконувати обряди євангелії, саме євангелії нашого Небесного Батька, вічного Бога, Елогима Юдеїв і Бога Іновірців⁸.

Жодна людина не має повноваження від Бога, щоб виконувати для дітей людських обряди життя і спасіння, [якщо тільки] це не виконується владою святого священства. Влада цього священства є у святих останніх днів⁹.

Носії священства мають використовувати священство, щоб служити й розбудовувати царство Боже, а не для себе самих.

Яка це відповідальністьволодіти цим небесним, цим вічним священством! І нам доведеться звітувати про те, [як ми використовували] його. Апостоли, сімдесятники, первосвященики, старійшини та всі чоловіки, які носять будь-яку частку цього священства, яке було дано нам, матимуть відповідальність за це¹⁰.

На наші плечі покладено певний труд. Це мав Джозеф Сміт, Бригам Янг; це мають Дванадцятеро Апостолів, це маємо ми всі, і нас буде проклято, якщо ми не будемо виконувати це. Ми побачимо це, коли перейдемо на інший бік завіси. … Часто у своїх думках я бажав повністю усвідомити ту відповідальність, що її я маю перед Богом, і ту відповідальність, яку має кожний чоловік, що має священство у цьому поколінні. Але я кажу вам, брати, я думаю, що наші серця надто зосереджені на речах цього світу. Ми не цінуємо, як це мають цінувати чоловіки, що мають святе священство у цьому поколінні, той серйозний обов’язок, який ми маємо перед Богом, і перед небесами, і перед землею. Я думаю, що ми надто віддалені від Господа.¹¹

Якщо ми, … ті, хто має святе священство, використовуємо це священство для будь-якої іншої мети під небесами, ніж для розбудови царства Божого—якщо ми це робимо, наша сила буде втрачена. … Немало людей починали так чинити—люди, що мали високе покликання у священстві, навіть апо- стольство—вони підносили себе через повноваження священства. І куди вони пішли? Ви можете сказати “амінь” їхній владі і повноваженню. … Замислимось над цими речами. Я кажу те саме собі самому. Я кажу те саме апостолам, сімде- сятникам і первосвященикам. Ви не можете використовувати священство для будь- якої іншої мети під небесами, ніж для розбудови царства Божого і виконання волі Божої; і коли ви намагаєтеся чинити інакше, ваша сила буде забрана від вас¹².

Я завжди читаю з великою увагою це одкровення, дане Джозефу Сміту у відповідь на його молитву у в’язниці Ліберті [див. УЗ 121:34–46]. Я завжди дивився на це одкровення Бога для людей, звертаючи увагу на кілька речень, включених до нього, як на таке, що містить той принцип, якого немає в жодному з одкровень, даних Богом людям. Він дав Джозефу зрозуміти, що той має священство, яке є за чином Божим, за чином Мелхиседека, те саме священство, яким Сам Бог виконував усі свої труди в небесах і на землі, і кожний чоловік, що має це священство, має ту саму владу. Це священство має зв’язок з небесами, з силою зрушувати небеса, з силою виконувати небесну роботу, і коли людина звеличує це покликання, Бог наказує Своїм ангелам опікуватися цією людиною, і її свя- щеннослужіння залишається в силі і в цьому світі, і у світі прийдешньому; але якщо ця людина буде використовувати це священство для будь-якої іншої мети, ніж розбудова царства Божого, для чого і було його дано, тоді небеса віддаляються, сила священства відходить, і людину залишено ходити в темряві, а не у світлі, і це є ключем відступництва всіх людей і в цьому поколінні, і було в будь-якому попередньому¹³.

Ми маємо священство, яке було дано нам, і якщо ми не будемо використовувати його правильно, ми підведемо себе під засудження. Отже, підставимо свої плечі і понесімо це царство! Працюймо, щоб отримати Святого Духа—і силу євангелії Ісуса Христа,—яку було вкладено у наші руки, і якщо ми будемо чинити так, благословення Божі супроводжуватимуть наші зусилля¹⁴.

Господь підтримує кожну людину, що володіє частиною свя- щенства,—священика, старійшину, сімдесятника або апостола, якщо вона звеличує своє покликання і виконує свій обов’язок¹⁵.

Я був дуже задоволений, побачивши якось, як група дияконів звеличує своє покликання… Вони ходили [своїм] містом і кололи дрова всім вдовам цього міста. Брат [Джордж] Тісдейл, президент колу, мав три або чотири в’язанки кедрових дров на своїй ділянці, і якось ввечері він прийшов додому і побачив, що в’язанки зникли. Він не знав, що сталося, але коли він пошукав, то знайшов дрова порубаними і скла деними у його дров’яному сараї. Вони чудово звеличували своє покликання.

Сьогодні ми знаходимося, у певних аспектах, в особливих обставинах. Ми повинні довіряти Господу і робити те, що є правильним. Я знаю, що священство було дано для спасіння людей і для виконання обрядів для живих і для мертвих. Десятки тисяч було викуплено в духовному світі їхніми потемками, які живуть у плоті і тримають ключі спасіння своїх мертвих. Спасителі на Горі Сіон поставлені, і царство є Господнім, саме так, як казав пророк Овдій [Овдій 1:21]. Ці люди виконують цю роботу сьогодні. Господь разом з вами, і ваші предки у духовному світі радіють. Отже, будьмо вірними, живучи тут, на землі. Бог призначив, щоб ми були носіями цього священства. З … мільйонів людей на землі Господь вибрав цю маленьку групу людей, щоб вони володіли ним; щоб висвячувати, організовувати, застерігати світ, проповідувати їм євангелію. Я сподіваюся, що мої брати, які володіють цим священством, пам’ятатимуть про його цінність. …

Будьмо відданими й вірними! Не дозволяймо собі втратити наше право на священство і на царство Боже! Наближаймося в особистих молитвах до Господа і прикликаймо Його святе ім’я! Саме в Ньому—наша сила¹⁶.

Якщо ми вірні нашим завітам і обов’язкам, ми отримаємо благословення священства в цьому житті і в житті прийдешньому.

Коли Господь надає дари дітям людським у зв’язку із священством, ті, хто отримує ці дари, є відповідальними за те, як вони ними скористаються¹⁷.

Коли апостол або президент, єпископ або будь-яка людина, що має священство, виконує обряд, він робить це через повноваження від Господа Ісуса Христа; тоді священство працює, і всі благословення, які слуга Божий дарує дітям людським, матимуть силу і в цьому житті, і в житті прийдешньому. Якщо я маю благословення, дане мені через святе священство, або якщо я отримую благословення від патріарха, ті дари й благословення простягаються в інший світ; і якщо я завжди вірний моїм завітам у цьому житті, я зможу мати право на кожне благословення, дароване мені, тому що те повноваження, яким їх було даровано, встановлено Богом, і це є те повноваження, яким сини Всевишнього священнослу- жили дітям людським в обрядах життя і спасіння, і ці офіційні дії залишатимуться в силі для тих осіб і за могилою, як і в цьому житті. Це істинні скарби; це скарби, які залишаться на всю вічність, і ми маємо завдяки цим благословенням силу, даровану євангелією—отримати наші тіла знову і зберегти свою особистість у вічності. Так, ми можемо мати на це право завдяки силі святого священства¹⁸.

Я часто думаю про обіцяння, дані у зв’язку зі священством. Господь в одкровенні, що стосується цього предмету, каже: “Той, хто є вірним в отриманні цих двох священств, про які Я говорив, і звеличенні своїх покликань, є освяченими Духом до оновлення їхніх тіл. … Усе, що Мій Батько має, буде дано йому. Отже, усі ті, хто отримує священство, отримують цю клятву і завіт Мого Батька, які Він не може зламати, і не може воно бути зсунуто”. [Див. УЗ 84:33–40.] І подекуди я ставлю собі запитання—чи ми розуміємо ці речі? Чи ми розуміємо, що якщо ми залишаємося в законі священства, ми станемо спадкоємцями Бога і співспадкоємцями з Ісусом Христом? Я розумію, що наші очі не бачили, наші вуха не чули, і не входило це у серця—усвідомлення слави, яка чекає на тих, хто є вірними [див. 1 Коринтянам 2:9]¹⁹.

Якими чоловіками й жінками повинні бути ми—ті, кого покликано взяти участь у великій роботі останніх днів? Ми повинні бути чоловіками й жінками віри, доблесними [у захисті] істини, яку було відкрито і ввірено в їхні руки. Ми повинні бути чоловіками й жінками, цілковито [відданими] Богові і Його святому священству, вірними Йому і вірними одне одному. Ми не повинні дозволяти, щоб доми і землі, золото і срібло, жодне з мирських благ відволікало нас від великої мети, яку Бог послав нас здійснювати. Наша мета є високою, наша доля є високою, і ми повинні ніколи не розчаровувати нашого Батька та небесні воїнства, які дивляться на нас. Ми не повинні розчаровувати мільйони з духовного світу, які також дивляться на нас із такою зацікавленістю і хвилюванням, що нам важко відчути і усвідомити це у своїх серцях. Це є те велике й могутнє, що Бог вимагає від нас. Ми не були б гідними спасіння, ми не були б гідними вічного життя в царстві нашого Бога, якби щось змогло відвернути нас від істини або від любові до істини²⁰.