РОЗДІЛ 7

Спокута Ісуса Христа

Сnокута Ісуса Христа є фундаментальним nринципом сnасіння і головним джерелом надії для людства.

З життя Уілфорда Вудраффа

Коли старійшина Уілфорд Вудрафф почав своє священнослужіння в якості апостола, він і його браття працювали в Сполучених Штатах та Англії, серед людей, які вшановували Ісуса Христа як Сина Божого і Викупителя людства. Знаючи, що їхні слухачі вже мають фундамент віри в Спокуту Ісуса Христа, вони зосереджували свої учення на таких предметах, як покликання пророка Джозефа Сміта, появу Книги Мормона і відновлення священства¹. Однак, коли люди піддавали сумнівам учення про Спокуту, старійшина Вудрафф спростовував їхні заяви з силою і ясністю. Він свідчив, що “метою Христової місії на землі було принести Себе в жертву, щоб викупити людство від вічної смерті”².

У 1845 р. член Церкви на Британських островах видав памфлет, у якому намагався довести, що Ісус Христос необов’язково мав страждати і померти для викуплення людства. Старійшина Вудрафф, який тоді служив як головний Церковний провідник на Британських островах, публічно спростував цю заяву у статті, озаглавленій “Раціональність Спокути”. Видаючи цю статтю, він сподівався домогтися того, “щоби погляди [Церкви] на цей предмет могли бути правильно сприйняті всіма і щоб святі Божі могли бути підготовленими до того, щоб протистояти найбільшому ворогу спасіння людини, а також, щоби остаточно прояснити це питання для всіх тих, хто вірив в одкровення Божі”³. Його слова, що засуджували лжевчення і вшановували Спасителя, відкрили його глибоку любов до Господа і його глибоку вдячність за план викуплення.

Він висловлював жаль, що розум людини, яка написала той памфлет, “вірогідно був настільки переможений силами темряви, що вона так далеко відійшла від порядку і плану дій царства Божого”. Він зазначав: “Людині було б набагато краще бути повністю позбавленою талантів, ніж використовувати їх у спробах довести недієвість спокути Христа і атаках на фундаментальний принцип спасіння, як вона це зробила”⁴.

Старійшина Вудрафф присвятив більшу частину своєї статті цитуванню з Писань, показуючи “зливу свідчень” від давніх пророків і від Самого Господа⁵. Він казав, що вчення про Спокуту було “не тільки темою, яку висвітлювали з захопленням давні пророки і слуги Божі, але головним джерелом усіх їхніх сподівань, їхньої сили й підтримки”⁶.

Учення Уілфорда Вудраффа

У відповідності до волі Свого Батька, Ісус Христос прийшов на землю, щоб викупити нас від наслідків Падіння.

Я вірю, що Всемогутній знав, що Він буде робити з цим світом ще до того, як Він створив його. Він знав, які саме духи заполонять його і яку роботу буде необхідно виконати, щоб спасти Своїх синів і дочок, яким доведеться приходити на цю землю. І, читаючи історію стосунків Бога з людьми від сотворіння світу і до нинішнього розподілу, ми бачимо Батька, Який трудиться, аби благословити Своїх синів і дочок. Він віддав Свого Єдинонародженого Сина, щоб Той помер і викупив світ—жертва, яку міг принести тільки Сам Бог. І в ці останні дні Він почав організацію великого і останнього розподілу—найвеличнішого з усіх розподілів⁷.

Сам Спаситель сказав нам, якою була Батькова мета в тому, що Ісус приходив у світ. “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся”. [Іван 3:16–17].

Одкровення, що їх Бог дав людині, надають рясноту доказів, що Бог і целестіальні світи керуються целестіальним законом; і для того, щоб людина могла витримати ту саму славу, що й Він, було необхідним, щоб вона дотримувалася того самого закону, “щоби те, що управляється законом, було також збережено за законом, і вдосконалено, і освячено законом”. [УЗ&З 88:34]. Але людина, переступивши закон Бога, за справедливістю накликала на себе прокляття непослуху, і від цього вона не могла викупити сама себе, як і ніщо менше за безкінечну жертву, яка спокутувала її падіння.

Наслідком її непослуху, як добре відомо, була смерть, і це прокляття успадкувало все потомство Адамове. Пам’ятаймо про те, що людина, підпадаючи під це покарання, не має жодної притаманної їй сили, аби незалежно, самотужки здійснити своє воскресіння і відновлення до присутності Бога та Його слави. Вона тепер перебуває під юрисдикцією і пануванням смерті, і для того, щоб здобути перемогу над смертю, було необхідно, щоби Хтось більш святий і чистий, ніж істота, що стала переступником, увійшов у її панування, щоб це панування було знищено; і якби це не було зроблено, той контроль, під яким смерть тримає людство, був би вічним. Не потрібно багато аргументів, щоб довести те, що Син Божий був, в усіх відношеннях, здатний виконати це завдання, будучи чистим, святим і незаплямованим; і те, що Він був Тим, Кого було призначено виконати це завдання, повністю підтримується свідченням Івана про Нього: “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” [див. Іван 1:29], а також “Як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть”. [1 Коринтянам 15:22]. …

Це повністю встановлено, поза всіма суперечностями, з величезного джерела свідчень,… з одкровень Божих, даних у різних розподілах та епохах світової історії, у різних частинах земної кулі, що метою місії Христа на землі було принести Себе в жертву, щоб викупити людство від вічної смерті, і що це повністю відповідало Батьковій волі—щоб така жертва була принесена. Він діяв у суворій відповідності до волі Його Батька в усьому від початку і випив з гіркої чаши, яку Йому дали. У цьому було явлено світло, славу, честь, безсмертя і вічне життя з тим милосердям, що перевищує віру або надію, бо Агнець Божий цим здійснив для людини те, що [людина] не могла здійснити для себе⁸.

Ми можемо здобути дар піднесення тільки через Спокуту Ісуса Христа і нашу послушність законам і обрядам євангелії.

Ми повинні, як народ, усвідомлювати той факт, що наш Небесний Батько зробив усе, що Він міг, для спасіння роду людського. Він оголосив закони, необхідні для піднесення і слави людини, і зробив усе, що може бути зробленим за законом. … Ісус помер, щоб викупити всіх людей; але для того, щоб вони могли бути благословенними завдяки Його смерті і щоб Його кров могла очистити їх від усіх гріхів, вчинених у плоті, вони мусять дотримуватися закону євангелії. Ми викуплені від гріхів, вчинених через Адама, завдяки крові Христа; і для того, щоб отримати спасіння, ми мусимо бути послушними Й вірними приписам євангелії⁹.

Якщо я колись отримаю повноту спасіння, це буде через моє дотримання законів Бога¹⁰

Правосуддя спочатку отримало те, на що мало свій позов, і слова Бога були виконані: “В день їди твоєї від нього ти напевно помреш!” [Див. Буття 2:17.] Таким чином, з іншого боку, милість була простягнута і любов Божа явлена в розірванні пут смерті, у якому знову об’єднуються дух і тіло. Духи праведників отримують піднесення у присутності Бога і Агнця—у тих самих скиніях [фізичних тілах], в яких вони вершили труд і страждали на землі, і без цього об’єднання душам людським неможливо отримати повноту слави. І слава, поєднана з цим, буде вічним джерелом радості для кожного громадянина целесті- ального царства. З іншого боку, духи тих, хто відкинув євангелію Христа і знехтував Його запропонованими милостями, мусять повернутися в свої тіла під час останнього воскресіння, щоб отримати повноту свого покарання у тих самих скиніях, в яких вони жили і боролися проти Бога. Цим ми застерігаємо всіх людей, які можуть чути звук цих слів, щоб вони розкаялися у своїх гріхах і підкорилися євангелії Сина Божого¹¹.

Якою є та євангелія, що її навчав Сам Ісус? НаИпершим принципом є віра в Месію; це був перший принцип з усіх, що колись викладалися людині. Коли Адам, після того, як його було вигнано з саду Еденського, пішов до Адам-онді-Амана, щоб принести жертву, ангел Господній спитав його, чому він це робить. Адам відповів, що він цього не знає, але Господь заповідав йому робити це. Після цього йому було сказано, що кров бугаїв та цапів, баранів та ягнят має проливатися на олтар як символ великої і останньої жертви, яку буде принесено за гріхи світу. [Див. Мойсей 5:4–7.] Отже, перший принцип, якому був навчений батько Адам, це була віра в Месію, Який мав прийти у середині часів, щоб покласти Своє життя заради викуплення людини. Другим принципом було покаяння. А що таке покаяння? Залишення гріха. Людина, що кається, якщо вона лаялася, більше не лається; або якщо вона була крадієм, вона більше не краде; вона відвертається від усіх колишніх гріхів і більше не вчиняє їх. Це не покаяння— сказати: “Я каюся сьогодні”, а після цього вкрасти завтра; це покаяння світу цього, і воно є неприйнятним в очах Божих. Покаяння є другим принципом.

Я чув багатьох людей, які казали, що жодні обряди не є не-обхідністю, що для спасіння потрібна лише віра в Господа Ісуса Христа. Сам я не знайшов цього в жодному одкровенні від Бога до людини—ні в давньому, ні в сучасному. Але з іншого боку, вірі в Христа, покаянню і хрищенню для відпущення гріхів нав-чали патріархи і пророки, а також Ісус Христос і Його апосто-ли. Хрищення для відпущення гріхів є обрядом євангелії. Хтось каже, що хрищення не є обов’язковим для спасіння. Ісус не тільки навчав цього, але Сам виявив послух до цієї вимоги, не тому, що Його охрищували для відпущення гріхів—але, як він сказав, “щоб виконати всю правду”, отже, в цьому, як і в усіх ін-ших випадках, Він дав приклад для всіх Своїх послідовників [Див. Матвій 3:15]. Коли ці принципи євангелії дотримані, людина тоді правомочно може отримати Святого Духа; і цей святий дар надається сьогодні, як це було в давнину, рукопокладанням чоловіків, які мають повноваження виконувати обряди євангелії. Це перші принципи євангелії, у яку ми, святі останніх днів, віруємо і якій навчаємо своїх ближніх¹².

Коли людей закликають розкаятися у своїх гріхах, мова йде про їхні особисті гріхи, а не переступ Адама. Те, що зветься перворідним гріхом, було спокутовано через смерть Христа, незалежно від будь-яких дій з боку людини; також особисті гріхи людини було спокутовано через ту саму жер-тву, але за умови послушності євангельському плану спасіння, коли людина може чути таке проголошення ¹³.

Усі діти людські, які [дожили] до років підзвітності, винні у гріху, усі схильні творити зло, так само як іскри [вогнища] завжди летять догори. “Що нам робити, аби спастися”,— волали люди, які чули проповідування Петра в день П’ятдесятниці [Див. Дії 2:37], і можна сказати, що це стосу-ється всіх людей в кожному поколінні. Ось відповідь: вико-нуйте закон євангелії. Це безпечний засіб, даний для спасіння роду людського ¹⁴.

Я відчуваю, що ми, як народ, маємо радіти; і ми маємо ці-нувати ці дари і благословення, які Бог вклав у наші руки, і нам слід прагнути звеличувати наші покликання і як народ сповнювати очікування нашого Небесного Батька і очікуван-ня тих, хто пішов [з життя] ще до нас. …

Євангелія Христова є одним з найбільших благословень, які можна дарувати людині. Вічне життя, як сказав Господь, є найбільшим даром Божим [Див. УЗ 14:7]. Ми можемо отри-мати його тільки через послушність цій євангелії. Це, брати і сестри, є нашим благословенням¹⁵

Моя палка молитва за те, щоби благословення нашого Бога могли бути з нами вчасно, щоб, коли ми закінчимо жит-тя і перейдемо за завісу, ми залишили за собою зробленим весь труд, що вимагався від нас, і були підготовленими до того, щоб жити разом з освяченими і праведними, що стали досконалими через кров Агнця¹⁶.

Через благодаті Спокути ми можемо вдосконалюватися у Христі.

Не існує істоти, яка б мала силу спасти душі людей і дати їм вічне життя, крім Господа Ісуса Христа, Який діє за повелінням Свого Батька¹⁷.

Головним у нашому навчанні є те, щоб ми зберігали як скарб слова життя, щоб ми могли зростати у благодаті та просувалися у пізнанні Бога і ставали вдосконаленими у Христі Ісусі, щоб ми могли отримати повноту і стати спадкоємцями Бога і співспадкоємцями Ісуса Христа. [Див. Римлянам 8:16–17.]¹⁸

Брати і сестри, хіба ми не сини й дочки Бога, і коли Він з’явиться, якщо ми будемо вірними, хіба ми не будемо подібними до Нього? [Див. 1 Івана 3:2]. Так; і коли той славетний день настане, ми ще раз матимемо привілей стояти на цій землі і зустрічати з радістю та подякою … тисячі інших, хто омив свій одяг добіла у крові Агнця, і хто, через благодаті Його спокути, є помазаними царями і священиками для Бога і разом з ними царюють у піднесенні, у Його Царстві. Тож будьмо всі знайдені гідними цієї нагороди; і тепер, поки ми подорожуємо цим світом непостійності і суму, берімо приклад з життя гідних … і, найголовніше, ходімо шляхами великого Взірця всієї праведності, нашого Господа Ісуса Христа, чия благодать нехай завжди буде з усіма вами!¹⁹.