РОЗДІЛ 17

Храмова робота: повернутися серцем до наших сімей і до Господа

Коли ми входимо в дім Госnода гідно, ми nроходимо обряди, які доnомагають nідготуватися нам, nідготувати наших nредків і наших nотомків до того, щоб вічно жити в Божій nрисутності.

З життя Уілфорда Вудраффа

Коли 27 березня 1836 р. було освячено Кертлендський храм, Уілфорд Вудрафф служив на місії повного дня в південній частині Сполучених Штатів. Через три тижні після цього він почув про події, що відбувалися під час освячення і записав у щоденнику, що ці новини є “у вищому ступені славетними”¹. Завершивши свою місію, він повернувся до Кертленду, прийшовши “пішки в завірюху”. Він записав: “Ми побачили храм Господній, ще не дійшовши до села, і я дійсно відчув радість, побачивши його, бо це було вперше, щоб мої очі побачили дім Господній, зведений через заповідь і одкровення”²

Любов до храмової роботи ніколи не згасала в Уілфорді Вудраффі. Він брав участь в усіх фазах роботи—від побудови до освячення і від сімейно-історичної роботи до обрядової роботи заради мертвих. Він також радів тим храмовим обрядам, які він та його сім’я пройшли за себе.

Президент Вудрафф часто говорив про той час, коли він отримав свій ендаумент. Пророк Джозеф Сміт, відчуваючи, що його земне священнослужіння скоро підійде до кінця, виконав ендаумент для Дванадцятьох Апостолів в Наву, навіть ще до закінчення побудови храма. Президент Вудрафф свідчив: “Джозеф Сміт вперше розкрив для мене ті самі обряди, які ми [тепер] виконуємо для святих останніх днів в наших ендаументах. Я отримав свій [ендаумент] під керівництвом Джозефа Сміта”³.

Як член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, а пізніше—як Президент Церкви, Уілфорд Вудрафф постійно брав участь у спільних зусиллях з побудови храмів. Він допомагав у роботі в храмі Наву, шт. Іллінойс, і в храмах у чотирьох містах Юти: Погані, Сент-Джорджі, Ментай та Солт-Лейк-Сіті. Він підніс молитву освячення у храмах у Ментай та Солт-Лейк-Сіті.

Солт-лейкський храм, який було збудовано за 40 років відданої праці святих, мав особливе значення для Президента Вудраффа. Він вперше побачив цей храм у докладному видінні ще до того, як святі досягли долини Солоного озера⁴. Через чотири дні після прибуття в долину він був присутній при тій нагоді, коли Президент Бригам Янг отримав натхнення і визначив храмову ділянку⁵. За багато років до закінчення будівництва храму він бачив сон, у якому йому було дано ключ до храму і Президент Янг сказав йому “допускати до храму всіх, хто шукає спасіння”⁶. Він був невтомним захисником ідеї закінчення будови храму—навіть у часи випробувань і переслідувань. І коли будівництво зрештою закінчили в квітні 1893 р., він дотримався настанови, що її дав йому в тому сні Президент Янг, і організував богослужіння освячення, які тривали три тижні, щоб усі святі мали нагоду взяти в них участь.

Після освячення Солт-Лекського храму Президент Вудрафф наголосив на важливості сім’ї в храмовій роботі. Він говорив: “Ми хочемо, щоб святі останніх днів віднині досліджували свої родоводи настільки глибоко, наскільки зможуть, і запечатувалися до своїх батьків і матерів. Запечатуйте дітей до батьків і простягайте цей ланцюжок настільки далеко, наскільки можливо”⁷. (Історична довідка, пов’язана з цим ученням, вміщена на сс. xxxiii-xxxv у вступі до цієї книги).

У 1894 р. Президент Вудрафф координував створення Генеалогічного товариства Юти, що [згодом] призвело до сучасної роботи, яку виконує Церква по всьому світу, допомагаючи людям відшукувати своїх предків. Через сто років старійшина Расселл М. Нельсон з Кворуму Дванадцятьох Апостолів зауважив: “Події того історичного року встановили дослідження з сімейної історії та храмове служіння як єдину роботу в Церкві”⁸. Ці події були частиною безперервного сповнення пророцтва про те, що “серця дітей буде привернуто до їхніх батьків” (УЗ 2:2; див. також Малахія 4:5–6).

Оскільки у Президента Вудраффа є багато значущих учень з храмової роботи, цей розділ є першим з тих двох, які присвячено цій темі в цій книзі. Цей розділ зосереджено на благословеннях відвідування храму і вічній природі сім’ї, а розділ 18 зосереджено більше на роботі за мертвих.

Учення Уілфорда Вудраффа

Ми беремо участь у храмовій роботі з небесною радістю, знаючи, що це допомагає підготуватися нам і підготувати наших предків до того, щоб жити в Божій присутності.

Немає іншої такої роботи, виконуючи яку святі останніх днів відчувають більшу зацікавленість, ніж будівництво і завершення храмів⁹.

Коли я думаю про силу, яку ми отримували, щоб зводити храми для імені Бога Всевишнього,… і наш привілей ходити в ті храми і виконувати роботу, необхідну для нашого власного спасіння і для викуплення наших мертвих, я надзвичайно радію і відчуваю, що нас благословляють дуже рясно¹⁰.

Історія цих храмів—перед вами. Ви знаєте, що пророків [Джозефа і Гайрума Смітів] було вбито і Господь вимагав, щоб святі добудували храм [у Наву], перш ніж їх було вигнано в пустиню. Було дано одне одкровення, яке великою мірою надихнуло старійшин Церкви Божої на виконання цієї роботи [див. УЗ 124:25–41]. Вони працювали з усією силою, що була в них, і вони виконали ту роботу. Вони пішли в той храм і пройшли обряди та отримали ендаументи, перш ніж піти в пустиню. Ці храми, що ми побудували,… стоять, наче пам’ятники віри й трудів святих останніх днів перед Богом, ангелами і людьми¹¹.

Очевидно, що святі останніх днів цінують благословення, які отримують через цю храмову роботу. … Наші серця сповнено радістю, і ми не можемо втриматися від прославляння нашого Бога і Його доброти до Його народу, [за те, що Він] дозволив їм, попри протидію і численні труднощі, які вони мали, звести такі будівлі та освятити їх, у відповідності до зразка, який Він дав для цих священних ритуалів.

Жодний святий останніх днів, що має добрі почуття, не може без трепету думати про те, що Бог зробив для нас у нашому поколінні, забезпечивши нас тим, чим Він нас забезпечив—усім [необхідним], щоб підготувати нас, наше потом-ство і наших предків до того вічного світу, що лежить за нинішнім життям. Святі останніх днів насправді є надзвичайно уподобаним народом, і хвала Богу має підноситися з кожного серця і кожної оселі нашої землі за велику милість і доброту, які Він явив нам. Він дав нам обіцяння найдорого-цінніші, і Він виповнював їх аж донині. Ми були б найбільш невдячними і негідними людьми серед усіх, що будь-коли жили на землі, якби, отримавши такі чудові прояви Його доброти, ми послабили свою старанність або відмовилися від послуху й відданості Йому і Його величній справі¹².

Ми хочемо продовжувати [служити] в цих храмах. Ми хочемо, щоб їх заповнювали святі останніх днів. Ми хочемо, щоб наші брати і сестри продовжували ходити туди, й викупляти мертвих і благословляти живих¹³.

Уривок з молитви освячення Солт-Лейкського храму: О Господи, ми маємо глибокі й невимовні почуття стосовно завершення будівництва цього священного дому. Зглянься і прийми цей четвертий храм, який Твої завітні діти з Твоєю допомогою збудували серед цих гір. У минулі віки Ти надихав Своїм Святим Духом Твоїх слуг, пророків, говорити про той час в останні дні, коли гора дому Господнього буде поставлена на верхівці гір і буде піднесена над усіма пагорбами [див. Ісая 2:2; Михей 4:2]. Ми дякуємо Тобі, що маємо славетну нагоду зробити свій внесок у сповнення цих видінь Твоїх давніх провидців, що Ти зглянувся і дозволив нам взяти участь у цій великій роботі¹⁴.

Через сімейно-історичну роботу і храмові обряди ми запечатуємося з нашими сім’ями, утворюючи ланк[и] між поколіннями.

Принципи євангелії Ісуса Христа мають силу і дієвість після смерті; вони об’єднають чоловіка, і дружину, і дітей у сімейній організації і возз’єднають їх навічно. … Святим останніх днів були відкриті запечатувальні обряди, і ці обряди залишатимуться в силі після смерті, і, як я вже казав, вони возз’єднають чоловіка і жінку навічно в сімейній організації. Ось чому ці принципи є частиною нашої релігії, і завдяки їм чоловіки і дружини, батьки і діти будуть возз’єднуватися, доки ланки в ланцюгові не будуть возз’єднані аж до Адама, Батька. Ми не змогли б отримати повноту целестіальної слави без цього за-печатувального обряду¹⁵.

Брати і сестри, все це є славетним, тому що, коли ми перейдемо [за завісу], ми матимемо наші сім’ї з нами—наших батьків і наших матерів, наших братів і наших сестер, наших дружин і наших дітей—ранком першого воскресіння, у сімейній організації целестіального світу, щоб жити віковічно. Це варто всього, що ви або я можемо пожертвувати протягом тих небагатьох років, що ми проводимо тут, у плоті¹⁶.

Нехай кожна людина буде [запечатана] до її батька; і тоді ви будете чинити саме так, як сказав Бог, коли Він проголосив, що Він пошле Іллю-пророка в останні дні [див. Малахія 4:5–6]. Ілля-пророк явився Джозефу Сміту і сказав йому, що настав день, коли цей принцип має практикуватися [див. УЗ 110:13–16]. Джозеф Сміт не дожив до того, щоб більш детально пізнати ці речі. Його душа була віддана цій роботі, доки його не було вбито за слово Боже і свідчення про Ісуса Христа. Він казав нам, що мають бути поєднувальн[і] ланк[и] між усіма розподілами і роботою Бога від одного покоління до іншого [див. УЗ 128:18]. Це займало в його душі більше місця, ніж більшість інших речей, переданих йому.

Я молився, і Господь відкрив мені, що це мій обов’язок— сказати всьому Ізраїлю, щоб практикували цей принцип, і на сповнення цього одкровення я викладаю це перед цим народом. … Ми хочемо, щоб святі останніх днів віднині досліджували свої родоводи настільки глибоко, наскільки зможуть, і запечатувалися до своїх батьків і матерів. Нехай діти будуть запечатані до батьків, і нехай цей ланцюг буде простягнено настільки далеко, наскільки це можливо¹⁷.

Уривок з молитви освячення Солт-Лейкського храму: Наш Батьку Небесний, ми представляємо Тобі ці олтарі, які було підготовлено для Твоїх слуг і служниць, щоб вони отримали благословення своїх запечатувань. Ми освячуємо їх в ім’я Господа Ісуса Христа, для Твого найсвятішого імені, і ми просимо Тебе освятити ці олтарі, щоб ті, хто приходитимуть до них, могли відчувати силу Святого Духа на собі і усвідомлювали святість завітів, які вони уклали. І ми молимося, щоб наші завіти і угоди, що їх ми уклали з Тобою і одне з одним, могли бути скеровані Твоїм Святим Духом, щоб ми їх дотримувалися у святості, щоб вони були прийнятними для Тебе, і щоб усі проголошені благословення, могли бути здійснені для всіх святих, які приходитимуть до цих олтарів, ранком воскресіння праведних. …

О Боже наших батьків—Авраама, Ісака та Якова,—і Ти радий зватися їхнім Богом,—ми дякуємо Тобі з усією палкістю безмежної подяки за те, що Ти відкрив сили, через які серця дітей повертаються до їхніх батьків, а серця батьків—до дітей, щоб сини людські в усіх їхніх поколіннях могли стати причасника-ми слав і радощів царства небесного. Затверди на нас дух Іллі, ми молимо Тебе, щоб ми могли завдяки цьому викупляти наших мертвих, а також об’єднуватися з нашими батьками, які перейшли за завісу, і далі запечатувати наших мертвих, щоби постати в першому воскресінні, щоб ми, хто живе на землі, могли бути зв’язані з тими, хто живе на небесах. Ми дякуємо Тобі за тих, хто закінчив свій труд у смертному житті, і за нас самих, що двері в’язниці були відкриті, за те, що визволення було проголошено полоненим і узи були розірвані на тих, хто був зв’язаний. Ми дякуємо Тобі, що наші батьки, від останнього до першого, віднині і до початку, можуть бути об’єднані з нами нерозривними ланками, з’єднаними через святе священство, і [бути] однією великою сім’єю, об’єднаною в Тобі, і скріпленою Твоєю силою, ми разом станемо перед Тобою і силою спокутної крові Твого Сина будемо визволені від усього зла, будемо спасенними і освяченими, піднесеними та прославленими¹⁸.

Ми маємо готуватися духовно, щоб отримати благословення храмового служіння.

Перш ніж іти до храму,… усамітніться у приватній молитві. Піднесіть ваші молитви до Господа і моліться, щоб ваші гріхи могли не тільки бути прощені, але щоб ви всі могли мати Духа Божого і свідчення Господа Ісуса Христа; щоб Дух Божий міг бути з тими, хто збиратиметься в храмі. …

Я маю прагнення, щоб святі так чинили, бо я бажаю бачити, щоб ті, хто йде до храму, йшли з чистим серцем і щоб Дух Божий міг бути з ними, щоб вони могли знаходити задоволення від самих себе, щоб вони могли відчувати вплив цієї сили¹⁹.

Жодного члена Церкви, якого можна визнати гідним того, щоб ввійти в цей святий дім, не можна вважати необізнаним на принципах євангелії. Це не буде занадто—вважати, що кожний знає свій обов’язок перед Богом і своїм ближнім. Ніхто не має пам’ять настільки коротку, щоб втратити з поля зору те увіщування, що ми маємо бути сповнені любов’ю і милосердям до наших братів. І тому ніхто не може і на мить сумніватися у найвищій важливості того, щоб кожний присутній був у мирі з усіма своїми братами і сестрами і в мирі з Богом. Як іще ми можемо сподіватися отримати благословення, які Він обіцяв, якщо не через дотримання тих вимог, нагородою за дотримання яких є ці благословення!

Чи можуть чоловіки й жінки, які порушують закон Бога, або ті, хто не виявляє послуху Його заповідям, чекати, що те, що вони просто зайшли до Його святого дому,… зробить їх достойними отримання і дозволить їм отримати Його благословення?

Чи думають вони, що можна так легко відмовлятися від покаяння і припинення гріховної практики?

Чи насміляться вони, навіть подумки, таким чином обвинувачувати нашого Батька у несправедливості і необ’єктивності, приписуючи Йому халатність у сповненні Його власного слова?

Безумовно, жоден, хто заявляє про те, що належить до Його народу, не буде винним у такому.

Отже, ті, хто є негідними, мусять припинити чекати благословення за те, що відвідують храм, у той час як нерозкаяні гріхи все ще оточують їх, у той час як гіркота або навіть непростимо холодне ставлення до своїх братів і сестер живе в їхніх серцях.

З приводу цього останнього предмету, як ми відчуваємо, є багато що сказати. У намаганнях відповідати тому, що здається “найважливішим в Законі”, можна [припуститися] недооцінки важливості цього духа любові, і доброти, і милосердя. …

Перш ніж входити до храму, щоб прийти і стати перед Господом,… ми повинні позбавитися всіх брутальних і недобрих почуттів між нами; щоб припинилися не тільки наші суперечки, але щоб їх причину було усунуто, щоб кожне почуття, яке викликає і підтримує їх, було розсіяно; щоб ми сповідували наші гріхи одне перед одним і просили пробачення одне в одного; щоб ми умовляли Господа дати нам дух покаяння, а отримавши його, слідували його спонуканням; щоб в упокоренні себе перед Ним і знаходженні прощення одне в одного, ми виявляли це милосердя і щедрість до тих, хто прагне отримати від нас те прощення, про яке ми просимо і якого чекаємо з небес.

Отже, приходьмо в ці святі місця з серцями, вільними від лукавства, і душами, підготовленими до обіцяних наставлень! Отже, нехай наші прохання, не затьмарені думкою про незгоду, об’єднано підносяться до вух Єгови і прикликають вибрані благословення Бога Небесного!…

Ми закликаємо членів Церкви: прагніть встановлювати товариські стосунки зі своїми братами й сестрами, здобувати їхню повну довіру і любов; а найперше шукати товариства і єдності зі Святим Духом. Нехай цього Духа шукають і плекають так само старанно в найменшому і найскромнішому сімейному колі, як у колі найвищої організації та кворуму. Нехай це проникне в серця братів і сестер, батьків і дітей, а також у серця Першого Президентства і Дванадцятьох. Нехай це пом’якшить і знівелює всі відмінності між членами президентств колів і вищих рад, а також між сусідами, що живуть в межах одного приходу. Нехай це об’єднує молодих і старих, чоловіків і жінок, паству і пастиря, людей і священство в узах вдячності, і прощення, і любові, щоб ми могли відчувати, що Господь задоволений нами, щоб ми могли всі прийти до Нього з сумлінням, вільним від кривд перед усіма людьми. Тоді не буде розчарування у зв’язку з благословеннями, обіцяними тим, хто щиро поклоняється Йому. Втішні нашіптування Святого Духа будуть дані їм, і скарби Небес, спілкування з ангелами будуть додаватися час від часу, бо Його обіцяння вийшло і не може бути не сповнене!²⁰.

Уривок з молитви освячення Солт-Лейкського храму: Наш Батьку Небесний, Ти, Хто створив небеса, і землю, і все що в них; Ти, Найславетніший, досконалий у милості, любові та істині, ми Твої діти, прийшли цього дня до Тебе і в цьому домі, який ми збудували Твоєму найсвятішому імені, смиренно молимо про спокутну кров Твого Єдинонародженого Сина, щоб наші гріхи могли більше вічно не згадуватися на наш осуд, але щоб наші молитви могли підноситися до Тебе і мати вільний доступ до Твого престолу, щоб ми могли бути почуті у Твоєму святому помешканні. І нехай з Твоєї ласки Ти зглянешся і почуєш наші моління, відповіси на них, згідно з Твоєю безмежною мудрістю і любов’ю і дозволиш, щоб благословення, яких ми прагнемо, могли бути даровані нам, навіть стократ, якщо ми прагнемо цього у чистоті серця і повноті прагнення виконувати Твою волю і прославляти Твоє ім’я.

Ми йдемо до Тебе з радістю і подякою, з духом святковим і серцем, сповненим хвалою, що Ти дозволив нам побачити цей день, заради якого ми протягом сорока років сподівалися, працювали і молилися, щоб мати змогу освятити для Тебе цей дім, який ми збудували Твоєму найславетнішому імені. Рік тому ми поставили вінцевий камінь з вигуками “Осанна!” Богові та Агнцю. І сьогодні ми освячуємо весь [храм] Тобі, з усім, що належить йому, щоб він міг бути святим в Твоїх очах; щоб він міг бути домом молитви, домом подяки і поклоніння; щоб Твоя слава могла почити на ньому; щоб Твоя свята присутність могла постійно бути в ньому; щоб він міг бути обителлю Твого улюбленого Сина, нашого Спасителя; щоб ангели, які стоять перед Твоїм лицем, могли бути святими посланцями, які відвідуватимуть його, передаючи нам Твої бажання і Твою волю, щоб він міг бути освяченим в усіх його частинах для Тебе, Боже Ізраїля, Всемогутній Правителю людства. І ми молимо Тебе, щоб усі люди, які зможуть переступати через поріг цього дому, Твого святого дому, могли відчувати Твою силу і були спонукані визнати, що Ти освятив його, що це—Твій дім, місце Твоєї святості²¹.