І нині причащаючись
Причащання приносить нам священні хвилини у святому місці.
Близько року чи двох тому я мав нагоду відвідати Інститут релігії у Логані, штат Юта. Будівлю, де проводилися заняття Інституту, нещодавно відремонтували. Мені розповіли, що коли будівельники виносили за межі каплиці стару кафедру, вони знайшли полиці, які були щільно закриті нею протягом певного часу. Знявши покриття, вони знайшли причасну тацю. Напевно, її виготовили багато років тому, оскільки причасні стаканчики були зі скла. Один з цих скляних стаканчиків, такий як ви бачите тут, оздобили і подарували мені—імовірно тому, що я досить старий, щоб пам’ятати часи, коли користувалися скляними стаканчиками.
Коли я дивлюсь на стаканчик зі скла, мене сповнюють приємні спогади. Скляними причасними стаканчиками користувалися у часи, коли мені виповнилось 12 років—дуже важлива віха мого життя. Мій 12-й день народження припав на неділю. Протягом років я спостерігав, як диякони розносять причастя, чекаючи на той день, коли і я матиму благословення отримати Ааронове священство і цей привілей.
Коли цей день зрештою настав, мене запросили прийти до будинку зборів раніше і зустрітися з братом Амброзом Колом, другим радником у єпископаті нашого приходу. Брат Кол запросив мене до кімнати і попросив помолитися. Тоді він відкрив Писання і прочитав мені розділ 13-й з Учення і Завітів:
“Вам, мої товариші у служінні, в ім’я Месії я передаю священство Аарона, яке володіє ключами священнослужіння ангелів, і євангелії покаяння, і хрищення зануренням для відпущення гріхів; і його ніколи вже не буде забрано знову з землі до того часу, як сини Левія пожертвують знову жертву Господу в праведності”.
Тоді брат Кол попросив мене прокоментувати цей розділ. Моє пояснення, напевно, було не дуже повним, отже брат Кол присвятив час, щоб пояснити мені, що означає бути носієм святого священства. Гідність бути носієм священства вповноважувала мене застосовувати силу Бога, делеговану людині. Гідний носій священства може з належним повноваженням виконувати обряди, встановлені Богом для спасіння людства. Це повноваження надходить безпосередньо від Самого Спасителя, послідовно передаючись через носіїв священства.
Співбесіда з братом Колом напевно мала позитивний результат, оскільки мене запросили на збори кворуму дияконів. Там члени єпископату поклали руки на мою голову і єпископ, який був моїм батьком, дарував мені Ааронове священство і висвятив мене у чин диякона. Мене також було підтримано іншими дияконами як нового члена їхнього кворуму священства.
На причасних зборах того вечора я вперше мав привілей застосувати священство для рознесення причастя членам нашого приходу. З того дня причастя вже сприймалось мною по-іншому. Спостерігаючи, як таця передається членами Церкви вздовж рядів, я помітив, що в кожного є своє ставлення до причастя. Були люди, які, здавалось, причащались просто за звичкою, але багато інших причащались з великим благоговінням.
Протягом років, як і всі ми, я брав участь у багатьох причасних зборах, і для мене вони, в дійсності, є чимось значно більшим ніж просто збори. Причащання приносить нам священні хвилини у святому місці. Ми робимо це згідно з заповіддю, яку Господь дав нам у 59-му розділі Учення і Завітів:
“І щоб ти міг повніше утримувати себе незаплямованим від світу, ходи в дім молитви і піднось свої священнодійства в Мій святий день” (в. 9).
Від самого початку, до заснування світу, Бог представив план, за яким Він міг би наділяти благословеннями Своїх дітей, згідно з їхньою послушністю Його заповідям. Однак Він розумів, що час від часу нас будуть відволікати речі цього світу, а тому нам слід регулярно нагадувати про наші завіти і Його обіцяння.
Одна з перших заповідей, даних Адаму, була, щоб він поклонявся Господу і приносив жертву перворідних від своїх отар для жертвоприношення Йому. Цей обряд було дано як згадку народові, що Ісус Христос прийде у світ і неминуче принесе Себе у жертву.
“І Адам був послушний заповідям Господа.
І через багато днів ангел Господа явився Адаму, кажучи: Чому приносиш ти жертви Господу? І Адам сказав йому: Я не знаю, тільки Господь наказав мені.
І тоді ангел промовив, кажучи: Це є подобою жертви Єдинонародженого від Батька, повного благодаті та істини” (Мойсей 5:5–7).
Від того дня і до часів нашого Спасителя дітям Небесного Батька було заповідано приносити жертви. Зі спокутною жертвою Спасителя жертвоприношення було припинено. Тоді, у ніч перед тим, як завершити жертву, Спаситель встановив причастя Вечері Господньої, щоб допомогти нам пам’ятати Його і Спокуту, здійснену Ним для всього людства. Отже, через давній закон жертви і через причастя Господь допомагає нам пересвідчитися, що ми не забули Його обіцяння і вимогу слідувати за Ним і виконувати Його волю.
У Новому Завіті розповідається про те, як Господь прислуговував причастя Своїм учням. Цю подію описано у 26-му розділі книги Матвія:
“Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: “Прийміть, споживайте, це—тіло Моє”.
“А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: “Пийте з неї всі,
Бо це—кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!” (вв. 26–28).
У Книзі Мормона, у 18-му розділі 3 Нефія, дається детальний опис того, як Спаситель запровадив причастя серед Нефійців:
“І сталося, що Ісус наказав Своїм учням, що вони мусять принести хліба й вина Йому.
І поки вони пішли за хлібом і вином, Він наказав натовпу, щоб вони сіли на землю.
А коли учні підійшли з хлібом і вином, Він узяв хліб і розломив, і благословив його; і Він дав учням і наказав, щоб вони їли.
А коли вони з’їли і наситилися, Він наказав, щоб вони дали людям з натовпу.
І коли люди з натовпу з’їли і сповнилися, Він сказав учням: Дивіться, буде одного з-поміж вас посвячено, і йому Я дам владу, щоб він розламував хліб і благословляв його, і давав Його людям з Моєї церкви, всім тим, хто повірить і буде хрищений в ім’я Моє.
І це ви завжди будете ретельно виконувати, саме як Я зробив, саме так, як Я розломив хліб, і благословив його, і дав його вам.
І це ви будете робити в пам’ять Мого тіла, яке Я показав вам. І це буде свідченням Батькові, що ви завжди пам’ятаєте мене. А якщо ви завжди пам’ятатимете Мене, Мій Дух буде завжди з вами.
І сталося, що коли Він сказав ці слова, Він наказав Своїм учням, щоб вони взяли вина з чаші, і пили його, і щоб вони також дали людям з натовпу, щоб ті могли пити з неї.
І сталося, що вони зробили так, і випили вина, і сповнилися; і вони дали людям з натовпу, і ті випили, і вони сповнилися.
І коли учні зробили так, Ісус сказав їм: Благословенні ви за те, що ви зробили, бо це є виконання Моїх заповідей, і це свідчить Батькові, що ви бажаєте робити те, що Я заповідав вам” (вв. 1–10).
Він дуже ясно навчає, що у нас має бути бажання виконувати те, що Він заповідав нам робити. І напевно слід було очікувати, що і в наш час нам знов буде заповідано причащатися. Як говориться в Ученні і Завітах:
“Доцільно, щоб Церква часто зустрічалася разом, щоб причащатися хлібом і вином у пам’ять Господа Ісуса” (УЗ 20:75).
Куштування причастя має на меті, звичайно, відновлення завітів, укладених нами з Господом.
Старійшина Делберт Л. Степлі наставляв нас у цьому, говорячи про завіти:
“Євангелія нашого Господа Ісуса Христа є завітом між Богом і Його народом… Коли нас охрищує вповноваженний слуга Бога, ми вступаємо в завіт виконувати волю Бога і дотримуватися Його заповідей… Причащаючись, ми відновлюємо всі завіти, в які увійшли з Господом, і обіцяємо взяти на себе ім’я Його Сина, щоб завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей” (in Conference Report, Oct. 1965, 14).
Причастя є одним з найбільш священних обрядів у Церкві. Гідне куштування причастя дає нам можливість зростати духовно.
Пам’ятаю, що коли я був дитиною, під час рознесення причастя грала чудова музика. Згодом Брати попросили нас припинити цю практику, оскільки наші думки більше зосереджувались на музиці, ніж на спокутній жертві нашого Господа і Спасителя. Причащаючись, ми не думаємо про речі світу. Це період духовного оновлення, коли ми визнаємо глибоку духовну значущість обряду, запропонованого кожному з нас особисто. Ми позбавляємо себе можливості духовного зростання, якщо причащаємось недбало.
Старійшина Мелвін Дж. Баллард колись сказав:
“Я свідчу, що проведення обряду причастя супроводжує дух, який зігріває душу від голови до п’ят; ви відчуваєте, як духовні рани зцілюються, а тягар полегшується. Втіха і щастя сповнюють душу, яка є гідною і істинно прагне скуштувати цієї духовної їжі” (“The Sacramental Covenant,” Improvement Era, Oct. 1919, 1027).
Гідно причащаючись, ми згадуємо про жертву нашого Господа і Спасителя, про те, що Він віддав Своє життя і взяв на Себе гріхи світу, аби наділити нас благословенням безсмертя. Ми беремо на себе ім’я нашого Спасителя і обіцяємо завжди пам’ятати Його і дотримуватись Його заповідей, тобто “жити кожним словом, що йде з вуст Бога” (УЗ 84:44).
Батьки, на вас лежить відповідальність навчати свої сім’ї важливості щотижневого відвідування причасних зборів. Це має бути регулярною сімейною практикою. Кожна родина потребує цього часу відновлення і присвячення себе жити за євангелією згідно з ученням Спасителя. Сім’ї, що належно підготувалися, відвідують причасні зборі у дусі благоговіння і з вдячністю за можливість причаститися цими священними символами.
Пригадую випадок, який стався з нашою сім’єю, коли ми відпочивали на курорті. Оскільки час нашого перебування припадав й на неділю, ми зібралися відвідати причасні збори у розташованому поблизу будинку зборів. Сотні інших відпочиваючих зробили те саме. Будинок зборів був заповненим вщерть. Перед початком зборів єпископ запросив усіх дияконів, що прийшли і були гідними та належно одягнутими, взяти участь у рознесенні причастя. Вони вийшли вперед у необхідній кількості, одягнуті у білі сорочки з краватками, щоб отримати інструкції, як провести обряд для усіх численних присутніх. Обряд було виконано благоговійно і ефективно. Спостерігаючи за присутніми, я бачив, що багатьох з них було глибоко зворушено духом тих зборів.
Повернувшись до місця відпочинку, ми побачили явну різницю між заходами дня Суботнього порівняно з іншими днями. Човни залишалися прив’язаними до причалу, на озері майже не було плавців, одяг був дуже доречним для дня Суботнього. Ці сім’ї бачили здійснення обіцяння Господа: ідучи до дому молитви у Його святий день і відновивши свої завіти дотримуватися заповідей, вони змогли повніше утримувати себе незаплямованими від світу (див. УЗ 59:9).
Хай же в кожному з нас укріпиться більше благоговіння до дня Суботнього. Хай же ми повніше усвідомимо особливе благословення куштувати причастя і його значущість для нашого життя. Хай же ми завжди пам’ятатимемо Його і дотримуватимемось Його заповідей, які Він дав нам, щоб здійснити мету життя і мати надію прийдешніх вічностей. Ми виконуємо роботу Господа. Бог живе. Ісус є Христос, Спаситель світу. Нам дозволено брати участь у цьому великому плані євангелії, важливою частиною якого є причастя. В ім’я Ісуса Христа, амінь.