Віддані вірі
Давайте тут і зараз приймемо рішення слідувати тим прямим шляхом, який веде додому, до нашого Батька.
Багато років тому, виконуючи завдання на мальовничих островах Тонга, я мав привілей відвідати нашу церковну школу, Ліягона Хай Скул, де нашу молодь навчають вчителі спільної віри, впроваджуючи тренування розуму та підготовку до життя. Користуючись нагодою, я зайшов в одну з класних кімнат і звернув увагу на те, що діти слухали свого місцевого вчителя затамувавши подих. Ні вчитель, ні учні не відкривали підручники, які лежали на столах. У руці вчитель тримав дивного вигляду риболовну наживку, виготовлену з круглого каменя та великих морських раковин. Це, як я дізнався, була мака-феке, пастка для восьминогів. На Тонга м’ясо восьминога є делікатесом.
Вчитель пояснив, що рибалки на Тонга, пропливаючи шлюпкою понад рифом, однією рукою гребуть, а другою погойдують мака-феке за бортом. Восьминіг вискакує зі своєї кам’яної печери і хватає наживку, помилково приймаючи її за дуже бажану їжу. Так міцно тримає восьминіг дорогоцінну здобич і такий міцний має інстинкт схоплення, що рибалка може спокійно тягти його прямо в шлюпку.
Цей яскравий приклад допоміг учителю показати приголомшеним учням, що Злий—сам Сатана—створив так звану мака-феке, аби за її допомогою ловити у пастку наївних людей і керувати їхніми судьбами.
Сьогодні нас оточують мака-феке, які Злий розгойдує перед нами і за допомогою яких намагається привабити нас, а потім захопити. Один раз потрапивши в таку мака-феке, звільнитися потім дуже важко, а то й зовсім неможливо. Щоб лишитися в безпеці, нам треба навчитися розпізнавати ці пастки, а також бути непохитними в своєму рішенні уникати їх.
Пастка аморальності загрожує нам постійно. Куди не кинути оком, завжди знайдуться такі, що бажатимуть, аби ми повірили, нібито те, що колись вважалось аморальним, сьогодні є прийнятним. Я пригадую вірш з Писань: “Горе тим, хто називає зло добром, а добро злом, хто ставить темряву за світло, а світло—за темряву”1. Саме така мака-феке аморальності. Книга Мормона нагадує нам, що цнотливість та моральна чистота є найціннішими за все.
Зіткнувшись зі спокусою, пам’ятайте мудру пораду апостола Павла, який проголошував: “Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її”2.
Далі, Злий також розгойдує перед нами мака-феке порнографії. Він хотів би змусити нас вважати, що перегляд порнографії насправді нікому не шкодить. Тут дуже доречні рядки з класичного вірша Олександра Поупа “Нарис про людину”:
Порок страшним здається в перший раз,
Ненависть викликає він у нас.
Згодом жаліємо його, беремо в прийми,
І ладні монстрові розкрить свої обійми3.
Багато видавців принижують гідність своєї преси, друкуючи мільйони порнографічних малюнків щодня. Не зупиняючись ні перед якими витратами, вони виробляють продукцію, яку безсумнівно будуть роздивлятися знов і знов. Одним з найдоступніших джерел порнографії сьогодні є Інтернет, коли достатньо включити комп’ютер, і миттєво мати під рукою численні порнографічні сайти. Президент Гордон Б. Хінклі сказав: “Я боюся, що подібні речі можуть відбуватися у вас вдома. Це зло. Це хтиво і нечестиво. Це спокушає і формує звички. Це неодмінно, як будь-що погане в цьому світі, приведе хлопця чи дівчину до знищення. Це бруд, на якому багатіють його виробники, а цього жертви гідні жалю”4.
Розбещеними є також кінопродюсери, автори телепрограм і виконавці, які сприяють розповсюдженню порнографії. Давно вже немає стриманості минулих часів. У погоні за так званим реалізмом нас оточують сьогодні оцим брудом.
Уникайте порнографії в будь-якому вигляді. Вона руйнує дух та знищує совість. В Ученні і Завітах сказано: “А те, що не напучує, не є від Бога, і є темрявою”5. Такою є порнографія.
Далі я згадаю мака-феке наркотиків та алкоголю. Один раз опинившись в цій пастці, вирватися з неї надзвичайно важко. Наркотики та алкоголь затьмарюють розум, послаблюють самоконтроль, розбивають сім’ї, руйнують мрії, скорочують життя. Їх можна знайти усюди, і розміщують їх навмисно на шляху уразливої молоді.
Кожен з нас має тіло, яке нам довірив люблячий Небесний Батько. Нам було наказано дбати про нього. Чи можемо ми свідомо ображати або руйнувати свої тіла, не даючи за це звіт? Не можемо! Апостол Павло заявив: “Чи не знаєте ви, що ви—Божий храм, і Дух Божий у вас перебуває?..
Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той—то ви!”6 Давайте ж тримати наші тіла—наші храми—гідними і чистими, вільними від шкідливих речовин, які руйнують наше фізичне, душевне та духовне благополуччя.
Останньою мака-феке, про яку я хотів би сьогодні згадати, це та, яка може розбити вщент нашу самооцінку, зруйнувати відносини та залишити нас у жалюгідних обставинах. Це пастка надмірного боргу. Людина схильна бажати тих речей, які забезпечать їй видатне становище та престиж. Ми живемо в такий час, коли позичати легко. Ми можемо купити майже все, що забажаємо за допомогою кредитної картки або взявши позику. Дуже розповсюджені зараз позики під заставу домашнього майна. Ми можемо навіть не усвідомлювати, що позика під заставу домашнього майна рівноцінна другому закладу. День розплати прийде, якщо ми постійно витрачали більше, ніж заробляли.
Мої брати і сестри, уникайте тієї філософії, що нібито вчорашні предмети розкоші стали сьогодні необхідністю. Вони не є необхідними, якщо ми не зробимо їх такими. Багато людей зв’язують себе довгостроковими боргами, а пізніше з’ясовується, що обставини змінюються: люди хворіють або втрачають працездатність, компанії банкрутують або скорочують штат, зростає безробіття, може статися природне лихо. Є багато причин, які можуть перешкодити робити регулярні внески, щоб виплатити заборгованість. Наш борг перетворюється на Дамоклів меч, який висить над нашими головами, погрожуючи знищити нас.
Я наполегливо раджу вам жити за вашим достатком і не витрачати більше, ніж заробляєте, залишаючись платоспроможними. Я обіцяю вам, що ви будете тоді щасливіші, ніж були б, якщо не були б змушені постійно хвилюватися, як знайти гроші для наступного внеску, щоб покрити борг, без якого можна було обійтися. В Ученні і Завітах ми читаємо: “Сплати борг, який ти взяв на себе… Звільни себе від залежності”7.
Звичайно, є численні інші мака-феке, якими Злий спокушає нас, аби увести з праведного шляху. Однак наш Небесний Батько дав нам життя, а разом з ним здібність думати, міркувати та любити. Ми маємо владу опиратися будь-якій спокусі і здатні обирати собі шлях і напрямок для подорожі. Наша мета—целестіальне царство Бога. Наша ціль—прямувати туди незмінним курсом.
Всіх, хто йде земним шляхом, Небесний Батько попереджає: стережіться обхідних шляхів, ям, пасток. Хитро замасковані мака-феке манять нас вхопитися за них і втратити те, чого ми прагнемо понад усе. Не давайте себе ошукати. Знаходьте час молитися. Прислухайтеся до того спокійного тихого голосу, який з глибин вашої душі нагадує лагідне запрошення Вчителя: “Іди вслід за Мною!”8. Виконуючи це, ми відвертаємося від руйнації, від смерті і знаходимо щастя та вічне життя.
Проте є такі, хто не чують, не хочуть підкорятися, ті, хто слухають спокуси Злого, ті, хто хапають і стискають мака-феке так міцно, що вже не відпустити, і тоді втрачають усе. Я згадую владну постать у духовенстві—кардинала Уолсі, якого Вільям Шекспір змалював своїм плідним пером як людину, яка досягла величних вершин влади. І те ж саме перо розповідає, як принципи було зруйновано марним честолюбством, бажанням досягти певних цілей, прагненням видатного становища і погонею за престижем. Це призвело до трагічного падіння та гірких нарікань того, хто заволодів усім, а потім усе втратив.
Звертаючись до свого вірного слуги Кромвеля, кардинал Уолсі каже:
О Кромвелю! Якби моєму Богу
Я хоч наполовину так служив старанно,
Як королю моєму, Він ніколи б мене, старого і уразливого
Не кинув самого серед ворогів9.
Ту натхненну заповідь, яка привела б кардинала Уолсі до безпеки, було знищено погонею за владою і видатним становищем та багатством. Подібно до інших його попередників та ще більшої кількості послідовників, кардинал Уолсі зазнав падіння.
Ще раніше випробування підступного царя проходив слуга Бога. Підтриманий натхненням з Небес, Даниїл переклав для царя Валтасара напис на стіні. Щодо запропонованої винагороди—царської пурпури та золотого ланцюга—Даниїл сказав: “Твої дари нехай будуть тобі, а дарунки свої давай іншим”10.
Дарій, наступний цар, також вшанував Даниїла, піднявши його до найвищої посади. Це викликало заздрощі натовпу, ревнощі принців та інтриги честолюбців.
Через шахрайство та лестощі цар Дарій підписав заборону людям звертатися з проханням до будь-якого бога чи людини, крім царя. Того, хто порушить цей наказ, належало кинути до лев’ячої ями. Молитву було заборонено. У таких справах Даниїл слухав настанови не земного царя, а царя небес і землі—свого Бога. Захоплений зненацька під час своїх щоденних молитов, Даниїл представ перед царем. Неохоче було проголошено покарання. Даниїла мали кинути до лев’ячої ями.
Мені подобається, як про це говориться в Біблії:
“Цар устав за зірниці на світанку, і в поспіху пішов до лев’ячої ями.
А як цар наближався до ями, він крикнув сумним голосом… Даниїле! Чи твій Бог, якому ти завжди служиш, міг урятувати тебе від левів?
Тоді Даниїл заговорив із царем…
Мій Бог послав Свого ангела, і позамикав пащі левів, і вони не пошкодили мені.
Тоді цар сильно зрадів… Даниїл був виведений з ями. І жодної шкоди не знайдено на ньому, бо він вірував у Бога свого”11.
У критичну хвилину рішення Даниїла залишатися вірним і відданим забезпечили божественний захист та безпеку.
Історичний запис, як пісок у годиннику, відмічає плин часу. Інші актори виходять на сцену життя. Проблеми сьогодення приголомшують нас. Оточені викликами сучасного життя, ми дивимося в небеса, шукаючи чітких настанов щодо напрямку, аби ми могли накреслити мудрий і належний курс і прямувати ним. Наш Небесний Батько не відкине наше прохання.
Коли я думаю про праведних людей, на згадку зразу ж приходять імена Густава та Маргарет Векер. Дозвольте мені розповісти про них. Я вперше зустрівся з ними, коли мене було покликано очолити Канадську місію в 1959 році. Вони емігрували зі своєї рідної Німеччини в Кінгстон, провінція Онтаріо, Канада.
Брат Векер працював перукарем. Його фінансові можливості були обмежені, але він та сестра Векер завжди жертвували більш, ніж десятину. Як президент філії брат Векер започаткував місіонерський фонд, і траплялося так, що протягом місяців був єдиним жертводавцем. Коли в місті були місіонери, Векери дбали про них, годували, і місіонери ніколи не покидали дім Векерів, не відчувши реальної підтримки для своєї роботи та добробуту.
Дім подружжя Векерів був небесами. Господь не благословив їх дітьми, але вони стали батьками для багатьох відвідувачів Церкви. Чоловіки та жінки з вищою освітою прагнули спілкуватися з цими смиренними, неосвіченими слугами Бога і вважали за щастя провести годину в їхній присутності. Зовнішність у Векерів була непримітною, їхня англійська мова—недосконалою і важкозрозумілою, їхня домівка—скромною. Вони не мали ні машини, ні телевізора, і вони не робили нічого, аби привернути увагу світу. Проте вірні часто відвідували їх, аби насолодитись духом, який перебував в їхній оселі.
У березні 1982 брата та сестру Векер було покликано служити храмовими працівниками повного дня у Вашингтонському храмі. 29 липня 1983 року, служачи в храмі поруч з коханою дружиною, брат Векер мирно перейшов від смертного стану до своєї вищої винагороди. Тут доречні слова: “Господь шанує тих, хто шанує Його”12.
Мої брати і сестри, давайте тут і зараз приймемо рішення слідувати тим прямим шляхом, який веде додому, до нашого Батька, аби дар вічного життя—життя в присутності нашого Небесного Батька—міг бути нашим. Якщо для цього потрібно щось міняти і виправляти у вашому житті, я закликаю вас подбати про це невідкладно.
Згідно зі словами відомого гімну, давайте будемо завжди…
Віддані вірі, що предки плекали,
Вірі, за котру життя віддавали.
Хочемо ми в світлі іти,
З Богом об’єднані назавжди13.
За те, щоб таким був кожний з нас я приношу смиренну молитву, в ім’я Ісуса Христа, амінь.