2006
Повноцінне життя
Tpaвeнь 2006


Повноцінне життя

Повноцінне життя доступне нам лише за умови, що ми будемо пити повною мірою від води життя, сповнювати серця любов’ю і творити зі свого життя шедевр.

Гарі де Лейер того сніжного дня 1956 року на аукціон запізнився, і майже всі коні були вже розпродані. А кілька тих, що залишилися, були старі й затягані, і їх купувала одна компанія для забою і переробки.

Гарі, учитель верхової їзди в школі для дівчат, що в Нью-Йорку, уже хотів було піти, коли його погляд зупинився на одному з тих коней—занедбаному, сивому мерині з жахливими ранами на ногах. Стан тварини красномовно свідчив про її важку працю в упряжі й тяжке життя. Але щось у ній привертало увагу Гарі, і він запропонував за неї 80 доларів.

Ішов сніг, коли діти Гарі вперше побачили того коня, і, оскільки він був білий від снігу, вони прозвали його “Сніговик”.

Гарі добре дбав про коня, той виявився розумним та надійним другом, і дівчаткам подобалося їздити верхи на ньому, бо він був урівноважений і нелякливий, як деякі з інших коней. Справді, стан Сніговика так швидко поліпшився, що сусід купив його в Гарі удвічі дорожче, ніж за нього було заплачено.

Але Сніговик постійно збігав із сусідського пасовища—іноді до прилеглих ділянок картоплі, іноді назад до Гарі. Було очевидно, що для цього коню треба було перестрибувати огорожу між угіддями господарів, але це здавалося неможливим, бо Гарі ніколи не бачив, щоб Сніговик перестрибував через щось вище за повалену колоду.

Урешті-решт, у сусіда урвався терпець, і він наполіг, щоб Гарі відкупив у нього того коня.

Довгі роки великою мрією Гарі було виростити коня, який став би чемпіоном-скакуном. До цього він вже добився невеликого успіху, але знав: щоб змагатися на найвищих рівнях, йому необхідно купити чистокровного породистого коня-скакуна. А такий чистокровний кінь був йому не по кишені.

Сніговик постарів—коли Гарі його придбав, йому вже було вісім років і він був заїжджений. Але, безсумнівно, Сніговик любив стрибати, тому-то Гарі й вирішив подивитися, на що цей кінь здатний.

З побаченого Гарі зробив висновок, що, можливо, його кінь матиме шанс взяти участь у перегонах.

У 1958 році Гарі вивів Сніговика на його перші перегони. Сніговик стояв серед прекрасних породистих коней-чемпіонів і здавався там зайвим. Наїздники інших коней прозвали Сніговика “сірий у яблуках”.

Але того дня сталося дивне, неймовірне.

Сніговик переміг!

Гарі продовжував виводити Сніговика на інші перегони, і Сніговик продовжував перемагати.

Уболівальники вигуками вітали кожну перемогу Сніговика. Він став символом того, яким надзвичайним може бути звичайний кінь. Його показували по телебаченню. Про нього писали оповідання й книги.

Сніговик продовжував перемагати, і один покупець запропонував за цього старого тяглового коня 100 000 доларів, та Гарі не продав. У 1958 і 1959 роках Сніговика визнали “Конем року”. У кінцевому рахунку, сивий мерин, проданий тому, хто запропонував низьку ціну, опинився на іподромі серед скакунів, яких гучно вітали трибуни1.

Для багатьох Сніговик був не просто конем, а чимось більшим. Він став уособленням схованого, невикористаного потенціалу, який є в кожному з нас.

У мене була можливість знайомитися з багатьма чудовими людьми, у яких по-різному складається життя. Я знав багатих і бідних, славетних і невідомих, мудрих і немудрих.

Одні були обтяжені великими скорботами, а в інших відчувався постійний внутрішній спокій. Деякі ледь жевріли у безкінечній гіркоті свого життя, тоді як інші сяяли нестримною радістю. Одні здавалися переможеними, тоді як інші, всупереч нещастям, долали смуток і відчай.

Я чув, як деякі заявляють—можливо, тільки жартома,—що щасливі тільки ті, хто серйозно не сприймає те, що відбувається навколо них.

Та я вважаю інакше.

Я знайомий з багатьма, хто завжди радіє і випромінює щастя.

Я знайомий з багатьма, хто живе повноцінним життям.

І думаю, що я знаю чому.

Сьогодні я хочу назвати декілька характерних рис, які є спільними для відомих мені найщасливіших людей. Саме ці риси дозволяють перетворити звичайне існування на захоплююче повноцінне життя.

По-перше, вони повною мірою п’ють із вод життя.

Спаситель навчав: “А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода… стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне”2.

Євангелія Ісуса Христа, якщо її повною мірою зрозуміти і прийняти, зцілює скрушені серця, дає зміст життю, з’єднує люблячих тими узами, що тривають і після смерті, приносить в життя величезну радість.

Президент Лоренцо Сноу сказав: “Господь дав нам євангелію не для того, щоб ми сумували всі дні нашого життя”3.

Євангелія Ісуса Христа—це не релігія смутку й суму. Віра наших прабатьків—це віра надії і радості. Це не євангелія кайданів, а євангелія крил.

Прийняти її повною мірою означає сповнитися бажанням знати і жити, маючи внутрішній вогонь. Наш Спаситель заявив: “Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали”4.

Ви прагнете душевного спокою?

Пийте повною мірою із вод життя.

Ви прагнете прощення? Миру? Розуміння? Радості?

Пийте повною мірою із вод життя.

Повноцінне життя—це духовне життя. Надто багато тих, які сидять за бенкетним столом євангелії Ісуса Христа і лише відщипують від бенкетного частування, яке поставлене перед ними. Вони по інерції відвідують свої збори, одним оком читають Писання, повторюють ті самі молитви, а серце їхнє дуже далеко. Якщо вони чесні, то мали б визнати, що цікавилися більше свіжими плітками про сусідів, курсами цінних паперів на фондових ринках і своєю улюбленою телепрограмою, ніж божественними дивами і чудовим опікуванням Святого Духа.

Ви хочете напитися цієї води життя і відчути в собі божественне джерело, що тече в життя вічне?

Тоді не бійтеся. Вірте усім серцем. Розвивайте непохитну віру в Божого Сина і виливайте серце в палкій молитві. Наповніть свій розум знанням про Нього. Позбудьтеся своїх недоліків. Ходіть у святості, живіть за заповідями.

Пийте повною мірою із вод життя євангелії Ісуса Христа.

По-друге, ті, хто живуть повноцінними життям, сповнюють своє серце любов’ю.

Любов—це сама суть євангелії і найбільша з усіх заповідей. Спаситель навчав, що кожна інша заповідь і пророче вчення “стоїть” на ній5. Апостол Павло писав, що “ввесь Закон в однім слові міститься: ”Люби свого ближнього, як самого себе!”6

Здебільшого ми не знаємо про наслідки простого вияву доброти. Пророк Джозеф Сміт був взірцем співчуття і любові. Одного дня група з восьми афроамериканців прибула в дім Пророка в Наву. Вони пройшли з рідного Буффало, штат Нью-Йорк, 1300 кілометрів, аби бути з Божим пророком і святими. І хоч вони були вільними, та все ж вимушені були ховатися від тих, хто міг помилково прийняти їх за рабів-утікачів. Вони зазнали холоду й голоду, геть зносили спочатку черевики, тоді—шкарпетки і потім вже босоніж йшли до самого Міста Джозефа. Коли вони дісталися Наву, Пророк гостинно прийняв їх у себе вдома і допоміг кожному знайти, де зупинитися.

Але була одна дівчина на ім’я Джейн, якій місця не знайшлося, і вона плакала, не знаючи, що робити.

“У нас тут не плачуть”,—сказав їй Джозеф. Він повернувся до Емми і мовив: “Ця дівчина каже, що залишилася без притулку. Тобі не здається, що її дім буде тут?”

Емма погодилась. Відтоді Джейн стала жити в сім’ї як своя.

Пройшли роки після мученицької смерті Пророка, Джейн приєдналася до піонерів і пройшла довгий шлях до Юти; вона розповідала згодом: “Усе ще прокидаюся серед ночі і думаю про брата Джозефа і сестру Емму, які були такими добрими до мене. Джозеф Сміт,—казала вона,—був найкращою людиною, яку я будь-коли бачила на Землі”7.

Президент Гордон Б. Хінклі сказав, що ті, хто прагнуть надихнути інших і служити, “пізнають щастя,… якого не знали ніколи раніше… Небеса знають, що існує дуже, дуже, дуже багато людей у цьому світі, яким потрібна допомога. О як багато! Давайте, мої брати і сестри, позбудемося в нашому житті роз’їдаючого, егоїстичного ставлення [до людей], і станемо трішечки вищими і сягнемо трішечки вище у служінні іншим”8.

Усі ми зайняті. Дуже легко знайти виправдання своїй байдужості до інших, але я уявляю, що ті виправдовування будуть такими ж безглуздими для Небесного Батька, як і пояснення учня початкових класів, який подав учителю записку з проханням вибачити його відсутність у школі з 30 по 34 березня.

Ті, хто присвячують життя гонитві за вдоволенням власних егоїстичних бажань, забуваючи про інших, врешті-решт зрозуміють, що їхня радість—поверхова, а життя —малозначне.

На надгробку однієї такої людини вибито епітафію:

Тут лежить той, хто про інших не дбав,

Тільки собі гаманець набивав.

Де він тепер, чи радіє, сумує,

Зараз нікого уже не хвилює9.

Ми найщасливіші, коли наше життя пов’язане з іншими через безкорисливу любов і служіння. Президент Дж. Рубен Кларк навчав, що “немає більшого благословення, більшої радості і щастя, ніж те, що приходить до нас, коли ми полегшуємо страждання інших”10.

По-третє, ті, хто живуть повноцінним життям, з допомогою Небесного Батька самі роблять його таким.

Незалежно від нашого віку, обставин або здібностей, кожен з нас може зробити зі своїм життям щось надзвичайне.

Давид бачив себе пастухом, а Господь бачив його царем Ізраїля. Йосип з Єгипту служив як раб, а Господь бачив у ньому провидця. Мормон носив зброю воїна, а Господь бачив у ньому пророка.

Ми сини і дочки безсмертного, люблячого і всемогутнього Небесного Батька. Ми створені в рівній мірі з праху вічності і з праху землі. Кожний з нас має потенціал, який ми навряд чи можемо уявити.

Апостол Павло писав: “Чого око не бачило і вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!”11.

Як же тоді виходить, що так багато людей сприймають себе лише як того старого, сивого мерина, який ні на що вже не здатний, а так—непотріб? У кожному з нас є іскра величі—дар від нашого люблячого і вічного Небесного Батька. Що ми робимо з тим даром, залежить від нас.

Любіть Господа всім своїм серцем, могуттю, розумом і силою. Долучіться до великих і благородних справ. Зробіть зі своєї домівки святилище сили і святості. Звеличуйте свої покликання в Церкві. Завантажте свій розум навчанням. Зміцнюйте свої свідчення. Наближайтеся до інших.

Зробіть зі свого життя шедевр.

Брати і сестри, повноцінне життя не приходить до нас вже готовим і упакованим. Його не можна передплатити і чекати, що принесуть з післяобідньою поштою. Воно не приходить без труднощів і смутку.

Воно приходить через віру, надію і милосердя. І воно приходить до тих, хто, незважаючи на труднощі і смуток, розуміє слова письменника, який сказав: “У саму зиму я нарешті дізнався, що в мені—нескінченне літо”12.

Повноцінне життя—це не кінцевий пункт призначення. Скоріше воно—розкішна подорож, що почалася багато-багато століть тому і ніколи-ніколи не закінчиться.

Одна з найбільших утіх євангелії Ісуса Христа—це наше знання, що земне існування є лише миттю для вічності. Чи ми на початку своєї земної подорожі, чи в кінці її, це життя є лише одним кроком, одним маленьким кроком.

Наші пошуки повноцінного життя не вичерпуються лише турботами про те, що від смертного праху; насправді вони завершуються тільки тоді, коли осяжною стає перспектива вічностей, які безмежно простягаються перед нами.

Брати і сестри, у пошуках цього повноцінного життя ми й знаходимо свою долю.

На прикладі історії про старого, вже ні на що не придатного коня, який мав душу чемпіона, ми побачили, що в кожному з нас є божественна іскра величі. Хто знає, на що ми станемо здатні, якщо тільки постараємося? Повноцінне життя доступне нам лише за умови, що ми будемо пити повною мірою від води життя, сповнювати серця любов’ю і творити зі свого життя шедевр.

Щоб ми могли зробити це, я смиренно молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Див. Rutherford George Montgomery, Snowman (1962).

  2. Іван 4:13,14

  3. Teachings of Lorenzo Snow, ed. Clyde J. Williams (1996), 61.

  4. Іван 10:10.

  5. Див. Maтвій 22:40.

  6. Галатам 5:14.

  7. Newell, Neil K., “Joseph Smith Moments: Stranger in Nauvoo”, Church News, Dec. 31, 2005, 16.

  8. Teachings of Gordon B. Hinckley, 1997), 597.

  9. In Obert C. Tanner, Christ’s Ideals for Living, (Sunday School manual, 1955), 266.

  10. “Fundamentals of the Church Welfare Plan”, Church News, 2 March 1946, 9.

  11. I Коринтянам 2:9.

  12. Albert Camus, in John Bartlett, Familiar Quotations, 16th ed. (1980), 732.

Роздрукувати