Молитва, віра і сім’я: Камені для переходу до вічного щастя
Небесний Батько почує наші молитви і з любов’ю направить нас в тому, чого ми прагнемо
Це був день після Різдва 1946 року у Санта-Кларі, штат Юта. Мені було дев’ять років, я спитав маму, чи можна мені взяти свій різдвяний подарунок—новий лук і стріли—і піти на пагорб за нашим домом пошукати кроликів. Було вже пізненько, і мама не погоджувалася, але я умовляв її, тож вона дозволила мені піти, однак лише за умови, що я повернуся додому ще засвітла.
Піднявшись на вершину пагорба, я вклав стрілу в лук і почав тихенько ходити серед кущів, де росла шавлія, сподіваючись побачити кролика, який під цими кущами їсть ніжну травичку, що все ще зеленіла.
Мене стривожив великий заєць, що вистрибнув із кущів шавлії прямо переді мною. Я натягнув тятиву, швидко прицілився і випустив стрілу в зайця, який прудко втікав. Стріла десь упала, а заєць зник далі у кущах.
Я пішов туди, де, я думав, упала стріла, щоб забрати її. Лише п’ять стріл було у комплекті з луком, і мені не хотілося втратити цю. Я поглянув туди, де б та стріла могла бути, та її там не було. Я роздивлявся скрізь навколо, де, я був впевнений, вона впала, але знайти її не міг.
Сонце вже сідало; я знав, що стемніє вже через якихось 30 хвилин і не хотів поночі повертатися додому. Я знову обшукав те місце, де мала впасти стріла, ретельно шукаючи під кожним кущем, та вона не знаходилась.
Час збіг швидко, мені потрібно було повернутися додому ще до темноти. Я вирішив помолитися і попросити Небесного Батька допомогти мені знайти стрілу. Я впав на коліна, заплющив очі і молився до свого Батька на Небесах. Я сказав Йому, що не хочу втрачати мою нову стрілу, і просив Його вказати мені, де її знайти.
Ще стоячи на колінах, я розплющив очі і в кущі шавлії переді мною, на рівні очей, побачив ту стрілу, прикриту гілками. Я схопив її і помчав додому, повернувшись саме перед тим, як смеркалось.
Я ніколи не забуду тієї надзвичайної події. Небесний Батько відповів на мою молитву. Це вперше я помолився, щоб Він допоміг мені, і Він допоміг! Того вечора я навчився вірити і довіряти Небесному Батьку.
Коли нам потрібна допомога—як і тому наївному хлопчику, що зіткнувся з важливою для себе проблемою,—Небесний Батько чує наші молитви і з любов’ю направляє нас в тому, чого ми прагнемо.
Ісус Христос, наш Спаситель, сказав нам: “Будь смиренним; і Господь Бог твій вестиме тебе за руку і дасть тобі відповідь на твої молитви”1.
Яків дав нам через Писання таку настанову:
“А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто,
а не докоряє,—і буде вона йому дана.
Але нехай просить із вірою, без жодного сумніву”2.
Президент Джеймс Е. Фауст навчав нас: “Палка, щира молитва—це двосторонній зв’язок, саме через нього приходить Його Дух, що зливається на нас як цілюща вода, аби допомогти у випробуванні, стражданні, болю, муці, які в нас є”3.
Молитва—один з каменів, по яким ступаючи, ми йдемо дорогою, що веде до вічного життя з Батьком на Небесах.
Віра, ще один камінь для переходу, є просто необхідним для нашого вічного спасіння.
Спаситель також сказав: “І чого б ви не попросили у Батька в Моє ім’я, того, що є правильним, віруючи, що отримаєте, ось це буде дано вам”4.
Тридцять років тому у найвіддаленішій частині Нової Зеландії сталася така подія. У південній частині Тихого океану, майже за 800 км на схід від Крайстчерч, знаходяться спустошені вітром острови Чатем. Там, ізольовано від світу, у несприятливих умовах того часу, жило 650 міцних і винахідливих людей; один молодий, недосвідчений лікар, який тільки-но закінчив навчання, ніс відповідальність за надання їм медичної допомоги.
Восьмирічний хлопчик, на ім’я Шане, отримав важку травму голови, це сталося у віддаленій частині острова, до якої було 65 км. Його поспішно везли через болота і узбережжям на задньому сидінні проржавілої машини у сільську лікарню на чотири ліжка. Він був непритомний.
Молодий лікар не був готовий до такого, у нього було мало досвіду, він мав лише найнеобхідніші медичні інструменти. Шане був у критичному стані. Було ясно, що в нього внутрішньочерепна кровотеча і кров, що згортається, може завдати смертельної шкоди мозку. Той лікар навіть ніколи не бачив, як роблять операції на мозку, але знав, що повинен виконати цю тонку операцію негайно—або дивитися, як хлопчик помирає.
Треба було покликати донорів, перевірити кров на відповідність, підготувати анестезію. Старий рентгенівський апарат не працював, тому неможливо було зробити рентгенівський знімок.
Відбулася перша з багатьох телефонна розмова з Веллінгтоном, де один нейрохірург намагався уявити собі ситуацію і направляв знервованого молодого лікаря у проведенні дуже тонкої хірургічної операції.
Мати Шане молилася. Лікар молився, медсестри молилися, дружина лікаря молилася.
У цій складній ситуації розподілили обов’язки. Поліцейський відповідав за анестезію, медсестра стала операційним асистентом, робота розпочалася при світлі настільної лампи на кронштейні, бо вже стемніло.
Перший, нервово зроблений, хірургічний розріз не виявив, де була кровотеча, тому на маленькому черепі Шане треба було зробити ще розрізи, аби знайти те місце. Ще дзвінки до нейрохірурга; його вказівки, що робити; дуже детальне і точне їх виконання. Після шести годин переживань і напруження операція була закінчена, кровотеча в черепі зупинена, успіх був досягнутий. На зміну хаосу прийшов спокій. Уже було десь опівночі.
Той лікар був молодим батьком. Він думав про свою сім’ю і благословення, які у них є. Він був вдячний за багато ніжних проявів Господнього милосердя в його житті і особливо за присутність Утішителя в останні 12 годин. Він був вдячний за невидимого експерта, який безкорисливо передавав йому свої набагато більші знання в час, коли вони йому були так потрібні.
У критичний час безнадійності Господь направив і дав молодому недосвідченому лікарю зробити чудо і врятувати життя хлопчику, який був безцінним перед Господом.
Нейл Хатчісон був тим молодим лікарем, який молився про допомогу і мав віру покластися на Господа та нейрохірурга, тому він і міг зробити чудо у надзвичайно складних умовах. Зараз він служить єпископом східного приходу Коуст Бейс в Окленді, Нова Зеландія.
Єпископ Хатчісон розказав мені: “Пару років тому у мене був привілей зустрітися з Шане і його батьком в Крайстчерчі, уперше з того дня 1976 року. Він електрик, має власну справу, у нього не було жодних ускладнень після тієї довгої операції. Він такий чудовий молодий чоловік; я не можу не думати, наскільки тонка завіса між цим життям і наступним”.
“І Христос сказав: Якщо ви матимете віру в Мене, то матимете силу робити все, що Я вважаю за доцільне”5.
Старійшина Річард Г. Скотт навчав: “Ви зберете плоди віри, якщо дотримуєтеся принципів, установлених Богом для застосування її. Один з цих принципів—довіряти Богу і вірити, що Він готовий надати допомогу, коли потрібно, незважаючи ні на які обставини”6.
Старійшина Роберт Д. Хейлз свідчив, що Джозеф Сміт, “будучи чотирнадцятирічним хлопчиком, … виявив непохитну віру і виконав настанову, дану пророком Яковом “проси[ти] від Бога”. Тому що Джозефа було покликано стати пророком, Бог Батько і Його Син Ісус Христос явилися йому і дали настанови”7.
Президент Томас С. Монсон закликав нас: “Коли ми підносимо до Господа нашу сімейну і особисту молитву, то давайте робити це з вірою і довірою до Нього. … Якщо хтось з нас ще не прислухався до поради молитися завжди, то немає кращого часу почати це, ніж зараз”8.
Немає значення, хто до Нього звертається: хлопчик з простим проханням чи лікар, що зіткнувся із загрозливою для життя ситуацією, наш Небесний Батько почує наші смиренні молитви і дасть нам втішення і направить нас до того, чого ми прагнемо.
Третій камінь для переходу і важлива частина шляху, що веде нас у безпеці до Батька на Небесах,—це сім’я.
Президент Гордон Б. Хінклі навчав нас: “Сім’я є божественною. Вона встановлена нашим Небесним Батьком. В ній—найсвященніші з усіх стосунки. Тільки через її організацію можуть бути досягнуті цілі Господа”9.
Президент Хінклі продовжив: “Я вірю в сім’ю, де чоловік вважає свою дружину за свій найбільший скарб і відповідно ставиться до неї; де дружина дивиться на чоловіка як на свій якір і силу, свій спокій і захист; де діти дивляться на батька і матір з повагою і вдячністю; де батьки дивляться на своїх дітей як на благословення і вважають великим, серйозним і прекрасним обов’язок годувати і виховувати їх”10.
Я щиро вірю, що в святилищі сім’ї наша любов, прихильність, повага і підтримка одне одного може стати священним щитом, що захистить нас від вогняних стріл диявола. У сімейному колі, наповненому любов’ю Христа, ми знайдемо мир, щастя і захист від нечестя світу, що оточує нас.
Я свідчу, що саме завдяки сім’ї ми можемо бути запечатаними разом і повернутися сім’єю у присутність наших небесних батьків, туди, де матимемо радість і щастя.
Я щиро молюся, щоб ми не забували про ці камені для переходу: молитву, віру і сім’ю, вони допоможуть нам підготуватися, аби повернутися до Небесного Батька й отримати життя вічне; щоб ця мета нашого перебування на землі була успішно досягнута, в ім’я Ісуса Христа, амінь.