Треба більше доброти
Чому хтось з нас має бути таким непривітним і недобрим до інших? Чому всі ми не можемо дружньо ставитися до кожного навколо нас?
Після брата Монсона дуже важко виступати. Він сповнений гумору і дуже щирий.
Дякую, брати, за вашу віру і молитви. Дуже вам вдячний за них.
З віком людина стає лагіднішою і приязнішою. Останнім часом я багато над цим думав.
Я міркував, чому так багато у світі ненависті. Ми втягнені у жахливі війни, які позбавляють людей життя і багато кого роблять каліками. Щодо нас, то тут так багато заздрощів, гордості, пихатості та уїдливої критики; так багато батьків, які гніваються через незначне і неважливе, викликаючи у дружин сльози, а в дітей страх.
Расова незгода все ще має місце. Мені відомо, що вона трапляється навіть серед членів Церкви. Я не можу зрозуміти, як таке може бути. Мені здається, що ми всі раділи в 1978 році, коли Президент Кімбол отримав одкровення. Я був там, у храмі, коли це відбувалося. Ні я, ні мої товариші не мали ніяких сумнівів у тому, що те одкровення виражає думку і волю Господа.
Тепер виявляється, що навіть серед нас можна іноді почути образливі натяки і принизливі зауваження расового характеру. Я нагадую вам: жодна людина, яка зневажливо ставиться до представників іншої раси, не може вважати себе справжнім учнем Христа. Вона не може також вважати, що цілком дотримується вчень Церкви Христа. Як може чоловік, який має Мелхиседекове священство, пихато заявляти, що він має право на це священство, а інший, який живе праведним життям, але відрізняється кольором шкіри, такого права не має?
Упродовж свого служіння членом Першого Президентства я усвідомив і багато разів казав про різноманіття, яке ми бачимо у нашому суспільстві. Воно притаманне нам, і ми повинні намагатися пристосуватися до цього різноманіття.
Давайте всі визнаємо, що кожен з нас є сином або дочкою нашого Небесного Батька, Який любить усіх Своїх дітей.
Брати, немає жодної підстави для расової ненависті серед носіїв священства цієї Церкви. Якщо хтось із тих, хто чує мене зараз, схильний дозволяти собі таке, нехай він звертається до Господа і просить прощення, і більше не дозволяє собі такого.
Час від часу я отримую листи, автори яких пропонують торкнутися на конференції тієї чи іншої теми. Саме такий лист прийшов нещодавно від жінки, яка написала, що її перший шлюб закінчився розлученням. Пізніше вона зустріла чоловіка, який здавався дуже добрим і тактовним. Однак невдовзі після весілля вона виявила, що його фінансові справи у безладі; грошей у нього залишилося мало, у нього не було роботи і працювати він відмовлявся. І вона змушена була йти працювати, щоб забезпечувати сім’ю.
Пройшли роки, а він так і залишається безробітним. Далі вона написала про двох інших чоловіків, які також відмовляються працювати, через що їхні дружини вимушені витрачати довгі години, щоб забезпечувати сім’ю.
Сказав Павло Тимофію: “Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного” (1 Тимофію 5:8). Це дуже сильні слова.
Господь сказав у сучасному одкровенні:
“Жінки мають право на утримання від своїх чоловіків, доки їхніх чоловіків не буде забрано…
Усі діти мають право бути на утриманні своїх батьків, доки не виростуть” (УЗ 83:2,4).
Від початку існування цієї Церкви чоловіки вважалися годувальниками сім’ї. Я гадаю, жоден чоловік не може вважатися членом Церкви з доброю репутацією, якщо він відмовляється працювати, щоб утримувати свою сім’ю, якщо він фізично здатний це робити.
Я зазначив вище, що не знаю, чому у світі так багато конфліктів, ненависті і люті. Звичайно, я знаю, що все це робота диявола. Він працює з нами індивідуально. Він руйнує сильних чоловіків. З моменту організації цієї Церкви він так робив. Президент Уілфорд Вудрафф сказав:
“Я бачив Олівера Каудері, коли здавалося, що земля тремтить у нього під ногами. Я ніколи не чув людини, що склала свідчення сильніше, ніж він, коли був під впливом Духа. Але в ту мить, коли він залишив царство Боже, його сила зникла. … Він втратив свою силу, наче Самсон в руках Деліли. Він втратив свою силу і свідчення, які він мав, і він так ніколи і не відновив їх в усій повноті, живучи у плоті, хоч він і помер [будучи членом] Церкви” (Учення Президентів Церкви: Уілфорд Вудрафф, 2005 р., с. 106).
Мені дозволили розказати вам історію одного юнака, який виріс в нашій місцевості. Він не був членом Церкви. Він і його батьки належали до іншого віросповідання.
Він розповідає, що коли підростав, то дехто з його товаришів, які були святими останніх днів, принижували його, змушуючи ніяковіти, кепкували з нього.
І він просто зненавидів цю Церкву і її членів. Він ні в кому з них не бачив нічого хорошого.
Потім його батько втратив роботу, і вони мали переїхати. На новому місці він у 17 років вступив до коледжу. Там вперше у своєму житті він відчув тепло друзів, один з яких, на ім’я Річард, запросив його приєднатися до свого клубу, де він був президентом. Він пише: “Вперше у моєму житті хтось хотів бути зі мною. Я не знав, як і реагувати на це, але з вдячністю погодився приєднатися. …Було відчуття, що мене люблять, що в мене є друг. Я молився про друга все своє життя. І ось тепер, через 17 років чекання, Бог відповів на мою молитву”.
Коли йому було 19 років, він опинився з Річардом в одному наметі під час літньої практики. Він звернув увагу, що Річард щовечора приблизно півгодини читає якусь книгу. Він спитав, що той читає. І почув у відповідь: Книгу Мормона. Він додає: “Я швидко заговорив про щось інше, а потім ліг спати. Як-ніяк, а ця книга зруйнувала моє дитинство. Я намагався забути про неї, але весь наступний тиждень я не міг через неї спати. Чому він читає ту книгу щовечора? Довго у мене в голові роїлися запитання без відповідей. Тож одного вечора я запитав його, чому ця книга така важлива. Про що вона? Він подав мені її. Я відразу заявив, що ніколи не хотів навіть торкатися цієї книги. Мені просто хотілося знати, про що вона. Він почав читати з того місця, де зупинився. Він читав про Ісуса і про Його явлення на Американському континенті. Я був вражений. Я й не думав, що мормони вірять в Ісуса”.
Річард запропонував йому разом співати в хорі під час конференції колу. Настав призначений день, і конференція розпочалася. “Запрошеним промовцем був старійшина Гері Дж. Коулман, член Першого кворуму сімдесятників. На конференції я дізнався, що він теж [був наверненим]. Після її закінчення Річард підштовхував мене, щоб я пішов поговорити з ним. Зрештою я погодився, і коли я підійшов, він повернувся до мене і усміхнувся. Я назвався і сказав, що не належу до Церкви і що я тут просто тому, що прийшов співати в хорі. Він посміхнувся і сказав, що радий бачити мене тут і що музика була чудова. Я спитав його, звідки він знав, що Церква істинна. Він коротко переповів своє свідчення і запитав, чи прочитав я вже Книгу Мормона. Я сказав, що ні. Він пообіцяв мені, що коли я читатиму її вперше, то відчую Святого Духа”.
Пройшов час, цей юнак зі своїм другом разом подорожували. Одного разу Річард подав йому Книгу Мормона і попросив почитати вголос. Він почитав і раптом відчув натхнення від Святого Духа.
Минав час, і його віра зростала. Він погодився, щоб його було охрищено. Батьки були проти, але його це не зупинило, він охристився і став членом цієї Церкви.
Його свідчення продовжує зміцнюватися. Усього кілька тижнів тому він одружився на час і на вічність з прекрасною дівчиною, святою останніх днів, у Солт-Лейкському храмі. Запечатував їхній шлюб старійшина Коулман.
Це кінець історії, але вона містить важливі уроки. З одного боку, погане ставлення до нього його юних товаришів з мормонської громади.
З іншого боку, ставлення його новознайденого друга Річарда. Воно разюче відрізнялося від того, що він відчував раніше. Воно привело його до навернення й хрищення, хоч це здавалося малоймовірним.
Таке чудо може трапитися і буде траплятися, коли виявляють доброту, повагу і любов. Чому хтось з нас має бути таким непривітним і недобрим до інших? Чому всі ми не можемо дружньо ставитися до кожного навколо нас? Чому так багато гіркоти й ворожості? Це не входить в євангелію Ісуса Христа.
Ми всі часом спотикаємося. Ми всі помиляємося. Я перефразую слова Ісуса з Його молитви: “І прости нам наші провини, як ми прощаємо провини проти нас” (див. Матвій 6:12; ПДС 6:13).
Уільям В. Фелпс, який був близький до пророка Джозефа, зрадив його в 1838 році, в результаті той потрапив у в’язницю в Міссурі. Визнаючи велике зло від зробленого, брат Фелпс написав пророку, просячи прощення. Пророк відповів на це так:
“Дійсно, ми дуже постраждали від наслідків твого вчинку—від цієї гіркої чаші, занадто повної для смертної людини, з якої вже справді аж через вінця переливалося, коли ти повернувся проти нас.
Однак ту чашу випито, волю нашого Батька виконано, і ми все ж таки вижили, за що дякуємо Господу…
Вірячи в правдивість твоєї сповіді і в щирість твого покаяння, я знову буду щасливий подати тобі руку дружби і радію поверненню блудного сина.
Твого листа прочитали святим минулої неділі, їхні почуття виразилися тим, що вони одностайно вирішили, що У. В. Фелпс має бути прийнятий у товаришування.
“Приходь, любий брате, скінчилась війна,
Бо друзі від початку—це знов друзі до кінця” (Teachings of the Prophet Joseph Smith, sel. by Joseph Fielding Smith, [1976], 165–166).
Брати, саме цей дух, переданий пророком, ми повинні підтримувати у своєму житті. Ми не можемо задовольнятися тим, що є. Ми члени Церкви нашого Господа. Ми маємо зобов’язання перед Ним, так само як перед собою й іншими людьми. Цей грішний старий світ дуже потребує сильних і доброчесних чоловіків, чоловіків віри і праведності, чоловіків, які готові прощати і забувати.
І на завершення мені приємно зауважити, що наведені мною приклади і розповіді не відображають вчинки й ставлення переважної більшості наших людей. Скрізь навколо себе я бачу надзвичайні прояви любові і турботи про інших.
Тиждень тому цей зал був заповнений прекрасними молодими жінками, які намагаються жити за євангелією. Вони щедрі одна до одної. Вони прагнуть зміцнити одна одну. Ними можуть пишатися батьки і сім’ї, з яких вони походять. З часом вони стануть справжніми жінками і пронесуть через усе життя ідеали, якими керуються зараз.
Подумайте про величезне добро, яке чинять жінки із Товариства допомоги. Скрізь по світу відчуваються наслідки їхньої благочинної діяльності. Жінки готові віддавати свій час, свою люблячу турботу і своє вміння, щоб допомогти хворим і бідним.
Подумайте про програму благополуччя, за якою волонтери допомагають забезпечувати їжею, одягом та іншим необхідним тих, хто в біді.
Подумайте про великий розмах наших зусиль в наданні гуманітарної допомоги не членам Церкви в поневолених нуждою країнах світу. У багатьох краях лихо, що йшло від кору, припинилося завдяки внеску цієї Церкви.
Погляньте на роботу Постійного фонду освіти, який піднімає тисячі [людей] з болота нужди на сонячне світло знання і процвітання.
Я міг би й далі нагадувати вам про всі величезні зусилля доброго народу цієї Церкви, спрямовані на благословення одне одного, на програму допомоги бідним і нужденним, яка поширюється по світу для убогих і нещасних на землі.
Немає кінця добру, яке ми робимо, впливу, який ми можемо мати на інших. Нехай у нас не буде критики або негативного ставлення. Давайте молитися про зміцнення, давайте молитися про здатність і бажання допомагати іншим. Давайте завжди і скрізь випромінювати світло євангелії, щоб від нас міг випромінюватися Дух Викупителя.
Брати, Господь говорить Ісусу Навину: “Буть сильний та відважний… Не бійся й не лякайся, бо з тобою Господь, Бог твій, у вьому, де ти будеш ходити” (Ісус Навин 1:9).
Про це я смиренно молюся, в ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.