Через мале і просте
Коли я думаю про досвід, набутий у юності, на думку спадає багато малих і простих речей, які зміцнили моє свідчення (див. Aлма 37:6–7). Приход, у який я ходила в юності, нагадував велику сім’ю. Коли в нас був обід приходу—приходили всі. Коли Товариство допомоги проводило ярмарок чи Початкове товариство брало участь у параді—приходили всі. Наше світське життя було нерозривно пов’язане з приходом.
Коли я пригадую нашу першу аматорську виставу у приході, то добре пам’ятаю, як ми рано-вранці проводили репетиції, молилися, розмовляли з іншими перед виходом на сцену, який дух братерства панував серед нас, коли ми малювали декорації, проводили репетиції й разом училися. Часом я мала змогу спостерігати, як євангелія діяла в реальному житті реальних людей. Я бачила, як порадниці [Товариства молодих жінок] допомагали вирішувати проблеми, як поводилися провідники за складних обставин, які стосунки були між подружжями, і я пообіцяла собі, що буду жити за принципами, яких мене навчають у неділю. Я відчувала Духа, коли ми молилися про чудеса: щоб запам’яти свої ролі або щоб одужав хтось із юних учасників.
Я вже не пам’ятаю своїх слів у тій виставі і забула інші подробиці. Але я добре пам’ятаю, що відчувала під час вистави, як я дивилася в обличчя членів свого приходу, відчувала їхнє схвалення і любов.