Вони свідчили нам
Не такі, як усі
З виступу на конференції колу, яка транслювалася 7 вересня 2008 року в окрузі Юта, шт. Юта.
Нехай Бог благословить нас розумінням, що важливою віхою на шляху до Христа є наше хороше ставлення до інших, особливо до тих, хто не такий, як усі.
За два роки до мого народження у 1942 році моя мама народила мого старшого брата Гарі. Гарі—дуже особлива людина. Під час народження його мозок було травмовано через кисневу недостатність. За своїм розумовим розвитком він так і залишився на рівні шести-семирічної дитини.
Понад 60 років я спостерігав, як мої батьки піклувалися про Гарі. Вони допомагали йому чистити зуби, розчісувати волосся, зав’язувати краватку по неділях. Оскільки Гарі любив коней і ковбоїв, вони возили його на родео й ходили в кіно дивитися вестерни. В усьому, що батьки для нього робили, вони керувалися любов’ю й добротою.
На жаль, люди не завжди так добре ставляться до тих, хто не такий, як усі. Мені важко про це казати, але деякі діти—навіть діти з сімей святих останніх днів—погано ставилися до мого брата. Вони не приймали його в свої ігри, називали його нехорошими іменами і немилосердно дражнили.
Гарі за натурою був як мала дитина, яка швидко прощає. Він любив усіх і був відкритий до кожної людини. Думаю, що, крім батьків, цей особливий брат, як ніхто інший, вплинув у моєму дитинстві на формування моїх життєвих поглядів. Іноді я думаю, як усе буде після Воскресіння, коли, за словами Алми, “все буде відновлено до свого належного і досконалого стану” (Алма 40:23). Тоді ми побачимо справжнього Гарі, і, вважаю, ми будемо дуже вдячні за все те добро, яке зробили для нього, й сумуватимемо через те, що не виявляли йому достатньо любові й розуміння.
Потреба в любові й розумінні
У світі є багато інших людей, таких як Гарі. Навіть у Церкві є брати і сестри, яких вважають “не такими, як усі” і які особливо потребують нашої любові й розуміння. Їхня потреба в любові й розумінні частково пояснюється культурою, до якої ми долучаємося, коли намагаємося жити за планом, створеним для нас Богом. Як і всі культури, культура, яка ґрунтується на нашому бажанні жити відповідно до євангелії Ісуса Христа, включає певні сподівання й основані на моралі традиції. Наприклад, високо цінуються шлюб і сім’я, а батьки й матері мають Богом призначені ролі. Дітей і молодь заохочують жити за певними нормами й виконувати встановлені правила для здобуття відповідної освіти й досягнення духовних цілей.
Бажані наслідки зосередженого на євангелії життя вважаються ідеалом, до якого всіх нас заохочують прагнути. І хоча такі ідеали мають доктринальне підґрунтя й уособлюють бажані цілі в наших пошуках вічного життя, іноді вони можуть стати джерелом розчарувань і болю для тих, чиє життя може не відповідати ідеалу.
Наприклад, дискомфорт і несправджені сподівання присутні в житті розлучених членів Церкви, у людей, які самотні, хоча вже досягли віку укладення шлюбу, у людей, які борються з нападами депресії або неправильним способом харчування, а також у батьків непутящої дитини. Є й інші члени Церкви, які можуть відчувати, що не вписуються в загальну культуру,—це ті, які належать до расових меншин, ті, хто борються з потягом до осіб своєї статі, юнаки, які з якоїсь причини не відслужили місію разом з однолітками. Члени Церкви, які каються й провина яких вимагає формального, а, отже, більш публічного церковного покарання, також часто відчувають труднощі у спілкуванні з іншими людьми всередині Церкви.
Навіть якщо члени Церкви є гідними, але їхнє життя не відповідає встановленому ідеалу, їх також вважають не такими, як усі. Через це вони страждають від почуття неповноцінності й провини. Такі почуття посилюються, коли ми, їхні брати й сестри, недостатньо вдумливі й чуйні. Уявіть, як хтось із членів приходу ненавмисне може завдати болю бездітному подружжю, запитуючи, коли вже у них будуть діти, і не усвідомлюють, що вони вже давно хочуть мати дітей, але не спроможні на це.
Працюючи над розв’язанням цих нелегких ситуацій, важливо розуміти, що їхнє вирішення полягає не в усуненні чи навіть у заниженні рівня ідеалу. Пророки й апостоли завжди мали обов’язок навчати й заохочували прагнути до ідеалу. Саме це робив Спаситель. Його наказ був таким: “Отож, будьте досконалі” (Матвій 5:48).
Усі ми різні
Мені дуже допомогла думка, яка кілька років тому прийшла до мене під час читання Спасителевого вчення про чоловіка, у якого загубилася одна вівця. Спаситель запитує: “Чи він не покине дев’ятдесятьох і дев’ятьох у горах, і не піде шукати заблудлої?” ( Матвій 18:12).
Як провідник священства упродовж багатьох років, я завжди думав про себе як про пастиря—того, хто шукає заблудлу вівцю. Але в ту мить розмірковувань мені спало на думку, що, певним чином, ми всі є тією загубленою вівцею. У всіх у нас є недоліки. Тим чи іншим чином наше життя не відповідає ідеалу. Ми всі не такі! Цей факт упокорює, але визнати його дуже корисно.
Важливо також пам’ятати: навчаючи про ідеал, Спаситель вказував, що не завжди ідеал досягається миттєво. Кажучи про духовні дари—ці чудові таланти, дані через Святого Духа,—Спаситель сказав: “Їх дано на благо тих, хто любить Мене і виконує всі Мої заповіді”. Необхідність виконувати всі заповіді для того, щоб насолоджуватися духовними дарами здається недосяжно високим стандартом, але, дякуємо за це Спасителю, Він додає, що духовні дари даються на благо “того, хто прагне робити так” (УЗ 46:9; курсив додано). Сильне бажання дотримуватися всіх заповідей—навіть якщо ми далекі від ідеалу—посильне для кожного з нас і прийнятне для Небесного Батька.
Оскільки під час хрищення ми всі укладаємо завіт “сумувати з тими, хто сумує; так, і співчувати тим, хто потребує співчуття” (Мосія 18:9), втішати й чуйно ставитися до людей з особливими потребами—не таких, як усі—це важливий аспект того, що ми робимо як учні Христа. Нефій так писав про Ісуса: “Він не робить нічого, крім того, що на благо світові” (2 Нефій 26:24). Неможливо навіть подумати, що Спаситель щось зробить чи скаже, аби посилити біль чи образити хоч одного з Божих дітей. Справді, Алма навчав, що під час Спокути Христос добровільно взяв на Себе наші болі, хвороби й недуги, щоб “Він міг знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах” (Алма 7:12).
Ми можемо знайти велику втіху в ставленні Христа до того, що відбувається з нами,—ця риса називається співчуттям. Описи Спасителевого служіння переповідають велику кількість випадків того, як Він виявляв співчуття і доброту до людей, не схожих на всіх.
Коли в 1989 році велася робота над укладанням Збірника дитячих пісень, шукали пісню, яка б розповідала дітям, а отже, і всім нам, про тих, хто через свою несхожість на всіх, має особливу потребу в нашій любові й розумінні. Ця проста пісня під назвою “Дружить з тобою буду я” чудово описує, як ми можемо виявляти любов і розуміння:
Якщо не можеш сам ти ходить,
Важко комусь тебе любить,
Але не мені.
Слова не вимовляєш, як слід,
З тебе глузує цілий світ.
Та тільки не я.
Дружить з тобою буду я,
Тебе любити буду я.
Наш Господь усіх любив,
В біді нікого не лишив.
І я так зроблю.
Всіх Ісус благословляв.
“Ідіть за Мною”,—Він казав.
За Ним я піду.
Як Він зроблю.
Дружить з тобою буду я,
Тебе любити буду я1.
Нехай Бог благословить нас розумінням, що важливою віхою на шляху до Христа є наше хороше ставлення до інших, особливо до тих, хто не такий, як усі. І пам’ятаймо, що, в тій чи інші мірі, ми всі не такі.
Загублена вівця, художник Дел Парсон, копіювання заборонено
Фотоілюстрація Роберта Кейсі