Покладайся на Господа і не відхиляйся
Бонні Х. Кордон
Другий радник у генеральному президентстві Початкового товариства
Ми можемо зосередити наше життя на Спасителі, приходячи до пізнання Його, і Він випростує наші стежки.
Коли я здійснювала подорож по Азії, одна дорога сестра підійшла до мене. Вона обійняла мене і запитала: “Ви дійсно вірите в істинність цієї євангелії?” Люба сестро! Я знаю—вона істинна. Я довіряю Господу.
У Приповістях 3:5–6 ми читаємо таку пораду:
“Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!
Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки”.
У цьому уривку з Писань містяться дві поради, застереження і славетне обіцяння. Дві поради: “Надійся на Господа всім своїм серцем” та “пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх”. Застереження: “На розум свій не покладайся”. І славетне обіцяння: “Він випростує твої стежки”.
Давайте спочатку обговоримо застереження. Зоровий образ дає нам приводи для роздумів. Застереження описане словами “не покладайся”—“на розум свій не покладайся”. В англійській мові слово покладатися має додаткове значення: фізично хилитися або зміщуватися в один бік. Якщо ми фізично хилимося в той чи інший бік, то відхиляємося від центру, втрачаємо рівновагу і нахиляємося. Якщо ми духовно хилимося, покладаючись на власний розум, то відхиляємося від нашого Спасителя. Якщо ми хилимося, ми не центровані, ми не збалансовані, ми не зосереджені на Христі.
Сестри, пам’ятайте, у нашому доземному житті ми підтримували Спасителя. Ми довіряли Йому. Ми висловлювали нашу підтримку, ентузіазм та радість від плану щастя, підготовленого нашим Небесним Батьком. Ми не відхилялися. Ми боролися своїми свідченнями і “приєдналися до сил Бога, і ті сили зрештою вибороли перемогу”1. Ця битва між добром і злом перемістилась на землю. Ми знову маємо священний обов’язок бути свідком і довіряти Господу.
Кожна з нас має поставити собі запитання: Як мені залишатися зосередженою і не покладатися на власний розум? Як мені розпізнавати голос Спасителя і йти за ним, якщо голоси світу настільки переконливі? Як мені навчитися довіряти Спасителю?
Дозвольте мені запропонувати три способи того, як поглибити наше знання про Спасителя і збільшити довіру до Нього. Ви відкриєте для себе, що ці принципи не нові, але вони основоположні. Про них співають у кожному Початковому товаристві, вони відлунюють в уроках Товариства молодих жінок і вони є відповідями на багато запитань Товариства допомоги. Це принципи центрування, а не відхилення.
Перший—ми можемо прийти до пізнання Господа і довіри до Нього, якщо ми “бенкетуємо словами Христа; бо ось, слова Христа скажуть вам усе, що вам треба робити”2.
Кілька місяців тому ми проводили сімейне вивчення Писань. Коли ми читали, мій дворічний онук сидів у мене на коліні. Я повністю зосередилась на своїй ролі бабусі, яка насолоджується візитом до сім’ї свого сина.
Коли наше вивчення Писань завершилося, я закрила книгу. Мій онук знав, що невдовзі потрібно буде йти в ліжко. Він подивився вгору своїми блакитними очима, в яких було сильне бажання, і промовив таку вічну істину: “Бабусю, хочу більше Писань”.
Мій син, гарний і послідовний батько, застеріг мене: “Мамо, не будь слабкою ланкою. Він просто намагається виграти час, щоб не йти у ліжко”.
Але коли мій онук просить більше Писань, ми читаємо більше Писань! Більше Писань просвітлюють наш розум, підживлюють наш дух, дають відповіді на наші запитання, збільшують нашу довіру до Господа і допомагають нам зосереджувати наше життя на Ньому. “Не забувайте вивчати їх старанно, щоб мати користь від цього”3.
Другий—ми можемо прийти до пізнання Господа і довіри до Нього через молитву. Яке це благословення молитися нашому Богу! “Моліться Батькові з усією енергією серця”4.
У мене є один приємний спогад про молитву, який я дуже ціную. На час одних з моїх літних канікул у коледжі я влаштувалася на роботу в Техасі. Мені було потрібно проїхати сотні миль з Айдахо до Техасу на моїй старій машині, яку я ніжно назвала Верном. Верн був напакованим аж до даху, і я була готова до нової пригоди.
Я підійшла до дверей, обійняла мою любу матусю, і вона сказала: “Перед тим, як ти поїдеш, давай разом помолимося”.
Ми стали навколішки і моя мама почала молитися. Вона благала Небесного Батька про те, щоб я була у безпеці. Вона молилась про мою машину без кондиціонера, просячи, щоб машина працювала так, як потрібно мені. Вона просила ангелів бути зі мною протягом всього літа. Вона молилася, молилася і молилася.
Мир, який прийшов завдяки цій молитві, дав мені мужність довіряти Господу і не покладатися на власний розум. Господь скеровував мій шлях під час прийняття багатьох рішень того літа.
Набувши звичку звертатися до Небесного Батька в молитві, ми прийдемо до пізнання Спасителя. Ми навчимося довіряти Йому. Наші бажання стануть більш схожими на Його бажання. Ми зможемо отримати для себе та інших благословення, які Небесний Батько готовий дати, якщо ми тільки попросимо з вірою5.
Третій—ми можемо прийти до пізнання Господа і довіри до Нього, коли ми служимо іншим. Я поділюся наступною історією з дозволу Емі Райт, яка усвідомила принцип служіння, навіть страждаючи на жахливу і смертельну хворобу. Емі писала:
“29 жовтня 2015 р. я дізналась, що у мене рак. При такому типі раку рівень виживання становить 17%. Шанси одужати були невеликими. Я знала, що мені доведеться боротися за своє життя. Я вирішила зробити все, що можливо, не лише для себе, але, найважливіше, для своєї сім’ї. У грудні я розпочала хіміотерапію. Я знала про багато побічних ефектів протиракових ліків, але не знала, що людина може бути настільки хворою і все ще живою.
У якусь мить я проголосила хіміотерапію порушенням прав людини. Я сказала своєму чоловікові, що з мене досить. Я це припиняю! Я не повернуся назад до лікарні. З властивою йому мудрістю, мій любий терпеливо вислухав мене і потім відповів: “Гаразд, тоді нам треба знайти людину, якій можна послужити”.
Що? Хіба він не усвідомлює того факту, що в його дружини рак і вона не може знести ще одного нападу нудоти або ще однієї миті нестерпного болю?”
Далі Емі пояснює: “Мої симптоми поступово погіршилися до такого ступеня, що у мене загалом було один або два “нормальних” дні на місяць, [коли] я могла в деякій мірі функціонувати, як жива, здатна дихати людська істота. Саме у такі дні наша сім’я знаходила можливості для служіння”.
В один з таких днів сім’я Емі роздавала набори для підбадьорення іншим хворим, які проходили хіміотерапію. Набори наповнили речами, які підбадьорювали і допомагали полегшити симптоми. Коли Емі не могла спати, вона обдумувала способи, як зробити для кого-небудь день яскравішим. Деякі способи були масштабними, але багато способів просто полягали в тому, щоб підготувати маленькі записки або текстові повідомлення зі словами підтримки і любові. У ті ночі, коли її біль був таким сильним, що не давав спати, вона лежала у ліжку зі своїм Айпедом і шукала, які обряди слід виконати за своїх померлих предків. Якимось дивом біль вщухав, і вона могла триматися далі.
“Служіння,—свідчить Емі,—врятувало моє життя. Я знайшла для себе джерело сили, щоб рухатися вперед, у щасті, яке відкрила, намагаючись полегшити страждання людей навколо мене. Я чекала на наші проекти служіння з великою радістю і нетерпінням. Аж до сьогодні це видається дивним парадоксом. Вам може здатися, що людину—лису, отруєну, і яка бореться за [своє життя],—виправдано за думки про те, що “зараз я маю зосередитися виключно на собі”. Однак, коли я думала про себе, свою ситуацію, свої страждання і біль, світ ставав дуже темним і депресивним. Коли моя увага переключилась на інших, з’явилися світло, надія, сили, мужність і радість. Я знаю, що це можливо завдяки силі Спокути Ісуса Христа, яка підтримує, зцілює і сповнює силами”.
Пізнавши Господа, Емі навчилася довіряти Йому. Якби вона покладалася, навіть хоч трохи, на власний розум, то могла б відкинути думку, що буде служити. Служіння сповнило її силою знести біль та страждання і жити відповідно до цього вірша з Писань: “Коли ви служите вашим ближнім, то ви тільки служите вашому Богові”6.
Ісус Христос подолав світ. І завдяки Йому, завдяки Його безкінечній Спокуті, усі ми маємо велику причину довіряти, знаючи, що зрештою все буде добре.
Сестри, кожна з нас може довіряти Господу і не відхилятися. Ми можемо зосередити наше життя на Спасителі, приходячи до пізнання Його, і Він випростує наші стежки.
Ми знаходимося на землі, щоб продемонструвати таку ж довіру до Нього, як та, що дозволила нам стояти з Ісусом Христом, коли Він проголосив: “Ось Я, пошли Мене”7.
Мої дорогі сестри, Президент Томас С. Монсон свідчив, що “нам обіцяно незліченну кількість неймовірних благословень. І хоча можуть збиратися грозові хмари, і дощі проливатимуться на нас, знання євангелії та любов до Небесного Батька і до нашого Спасителя будуть втішенням і підтримкою для нас, … якщо ми будемо ходити в праведності. … Ніщо у цьому світі не здолає нас”8.
Я додаю своє свідчення до свідчення нашого любого пророка. Якщо ми довіряємо нашому Небесному Батькові та Спасителю і не покладаємося на власний розум, Вони випростують наші стежки і простягнуть нам руку милості. В ім’я Ісуса Христа, амінь.