Стати учнем нашого Господа Ісуса Христа

Старійшина Роберт Д. Хейлз

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Сузір’я характеристик, які є результатом віри в Христа, усі необхідні, щоб ми могли міцно стояти в ці останні дні.

Що означає бути учнем нашого Господа Ісуса Христа? Учень—це людина, яка охристилася і бажає взяти на себе ім’я Спасителя та слідувати за Ним. Учень намагається стати таким, як Він, виконуючи Його заповіді в смертному житті, так само як підмайстер прагне стати таким, як його або її майстер.

Багато людей чують слово учень і думають, що воно значить “послідовник”. Але справжнє учнівство—це стан буття. Мається на увазі щось більше, ніж просто набуття індивідуальних якостей за переліком та застосування їх. Учні живуть так, що характеристики Христа вплітаються в кожну фібру їхнього єства, неначе в якийсь духовний гобелен.

Послухайте запрошення апостола Петра стати учнем Спасителя:

“Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті—пізнання,

а в пізнанні—стримання, а в стриманні—терпеливість, а в терпеливості—благочестя,

а в благочесті—братерство, а в братерстві—любов”¹.

Як ви бачите, ткання духовного гобелену особистого учнівства вимагає більше однієї нитки. За часів Спасителя було багато тих, хто стверджував, що був праведним в тому чи іншому аспекті свого життя. Вони практикували те, що я називаю вибірковим послухом. Наприклад, вони виконували заповідь не працювати в Суботній день, проте критикували Спасителя за те, що Він зцілював у святий день². Вони давали милостиню бідним, але лише від лишка свого—те, що їм самим було непотрібно³. Вони постилися лише з сумним виразом обличчя⁴. Вони молилися, але тільки щоб їх бачили⁵. Ісус сказав: “Вони наближаються до Мене своїми вустами, але їхні серця далеко ухилилися від Мене”⁶. Такі чоловіки і жінки можуть зосереджуватися на оволодінні конкретною якістю або дією, але не обов’язково стають такими, як Він, у своєму серці.

Про них Ісус заявляв:

“Багато-хто скажуть Мені того дня: “Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?”

І їм оголошу Я тоді: “Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!”⁷

Якості Спасителя, як ми їх розуміємо,—це не просто сценарій, якого треба дотримуватися, чи список справ, виконання яких треба позначати галочкою. Це переплетені характеристики, додані одна до одної, які розвиваються в нас інтерактивно. Іншими словами, ми не можемо отримати одну якість, подібну до Христової, не отримуючи інших і впливаючи на них. Коли одна характеристика стає сильною, те саме відбувається й з іншими.

З 2 Петра і Учення і Завітів 4 ми дізнаємося, що віра в Господа Ісуса Христа—це фундамент. Ми вимірюємо нашу віру тим, до чого вона нас веде—нашим послухом. “Якщо ви матимете віру в Мене,—обіцяє Господь,—то матимете силу робити все, що Я вважаю за доцільне”⁸. Віра є каталізатором. Без діл, без доброчесного життя, наша віра не має сили, щоб активувати учнівство. Дійсно, віра мертва⁹.

І тому Петро пояснює: “Покажіть у вашій вірі чесноту”. Ця чеснота—щось більше, ніж сексуальна чистота. Це чистота і святість розуму й тіла. Чеснота—це також сила. Коли ми вірно живемо за євангелією, то матимемо силу бути доброчесними в кожній думці, почутті й ділі. Наш розум стане більш сприйнятливим до спонукань Святого Духа і Світла Христа¹⁰. Ми представляємо Христа не лише тим, що ми говоримо і робимо, а також й тим, ким ми є.

Петро продовжує: “А в [вашій] чесноті пізнання”. Коли ми живемо доброчесно, то пізнаємо нашого Небесного Батька і Його Сина по-особливому. “Коли хоче хто волю чинити [Батька], той довідається про науку”¹¹. Це знання є особистим свідченням, і приходить завдяки власному досвіду людини. Саме воно, знання, перетворює нас настільки, що наше “світло припадає до [Його] світла”, а наша “чеснота любить [Його] чесноту”¹². Коли ми живемо доброчесно, то подорожуємо від “Я вірю” до славетного пункту призначення “Я знаю”.

Петро закликає нас: “А в пізнанні—стримання, а в стриманні—терпеливість”. Як помірковані учні, ми живемо за євангелією збалансовано і стійко. Ми не “бі[жимо] швидше, ніж [нам] під силу”¹³. День за днем ми просуваємося вперед, не лякаючись очищувальних випробувань смертного життя.

Будучи такими поміркованими, ми розвиваємо терпеливість і довіру до Господа. Ми можемо покладатися на Його план для нашого життя, навіть якщо й не можемо бачити його своїми власними природними очима¹⁴. Тому ми можемо “бут[и] спокійними та знат[и], що [Він] є Бог”¹⁵. Коли ми потрапляємо у шторми нещасть, то запитуємо: “Що Ти хочеш, щоб я навчився з цього досвіду?” З Його планом і цілями в наших серцях ми просуваємося вперед, не просто терплячи все, а також терплячи все терпеливо і добре¹⁶.

Ця терпеливість, як навчає Петро, веде нас до благочестя. Так само, як Батько терпеливий з нами, Його дітьми, ми стаємо терпеливими одне з одним і самими собою. Ми радіємо свободі волі інших і можливості, яку вона дає їм, зростати “рядок за рядком”¹⁷, і світло “яскравішає і яскравішає аж до дня досконалого”¹⁸.

Від стримання до терпеливості і від терпеливості до благочестя—так змінюється наша природа. Ми досягаємо братерства, що є головною ознакою усіх справжніх учнів. Так само, як і добрий самарянин, ми переходимо дорогу, щоб послужити нужденним, навіть якщо вони і не входять в коло наших друзів¹⁹. Ми благословляємо тих, хто проклинає нас. Ми творимо добро тим, хто кривдить нас²⁰. Чи є якась інша якість більш божественною чи подібною до Христової?

Я свідчу, що зусилля, які ми докладаємо, щоб стати учнями нашого Спасителя, дійсно додаються доти, доки ми “матиме[мо]” Його любов²¹. Ця любов є визначальною характеристикою учня Христа.

“Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю,—то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю,—то я ніщо!”²²

Саме віра, надія і милосердя роблять нас правомочними для роботи Бога²³. “А тепер залишаються … оці три. А найбільша між ними—любов!”²⁴

Брати і сестри, зараз більше ніж будь-коли ми не можемо бути “учнем неповний робочий день”! Ми не можемо бути учнем лише стосовно одного принципу євангелії чи іншого. Сузір’я характеристик, які є результатом віри в Христа—включаючи й ті, про які ми сьогодні говорили,—усі необхідні, щоб ми могли міцно стояти в ці останні дні.

Якщо ми щиро намагаємося бути справжніми учнями Ісуса Христа, ці характеристики будуть переплітатися, додаватися і взаємно зміцнювати нас. Не буде відмінності між добротою, яку ми виявляємо до наших ворогів, і добротою, яку ми даруємо нашим друзям. Ми будемо чесними і тоді, коли нас ніхто не бачить, і тоді коли всі на нас дивляться. Ми будемо відданими Богу як на людях, так і в своєму домі.

Я свідчу, що кожний може бути учнем Спасителя. Учнівство не обмежується віком, статтю, етнічним походженням чи покликанням. Своїм індивідуальним учнівством ми, святі останніх днів, створимо колективну силу, щоб благословляти наших братів і сестер по всьому світу. Настав час знову зобов’язатися бути Його учнями з усією старанністю.

Брати і сестри, нас усіх покликано бути учнями нашого Спасителя. Нехай ця конференція буде вашою можливістю “поч[ати] як у давнину, і прийт[и] до [Нього] всім серцем вашим”²⁵. Це Його Церква. Я приношу своє особливе свідчення про те, що Він живе. Нехай же Він благословить нас в нашому вічному прагненні стати відданими і доблесними учнями. В ім’я Ісуса Христа, амінь.