Не озирайся навколо, дивись вгору!
Старійшина Йон Гван Чоі
Сімдесятник
Запрошувати людей прийти до Христа—це наша мета, і ми можемо досягти цієї мети, дивлячись на Ісуса Христа.
Моя мета—“запрошувати людей прийти до Христа”1. Це—також ваша мета. Ми можемо досягти цієї мети, дивлячись на Ісуса Христа.
Я охристився разом зі своїми батьками, коли мені було 16 років. Мій молодший брат, Кюнг Гван, якому було 14 років, приєднався до Церкви завдяки моєму дядькові, Йонгу Джику Лі, і запросив нас до його церкви. Кожен з 10 членів нашої родини належав до різних церков, тому ми були щасливі знайти істину і хотіли поділитися цим щастям, яке ми пізнали у євангелії Ісуса Христа після нашого хрищення.
Найщасливішим з усіх нас був мій батько: готовий дізнатися про істину і ділитися нею. Він щодня вставав рано-вранці, аби вивчати Писання більше ніж дві години. Після роботи він йшов з місіонерами, щоб відвідати членів нашої родини, друзів і сусідів майже щодня. Через сім місяців після нашого хрищення 23 людини з нашої родини стали членами Церкви. Після цього сталося диво хрищення 130 людей протягом року завдяки місіонерській роботі мого батька як члена Церкви.
Сімейна історія також була важливою для нього, і він знайшов вісім поколінь наших предків. З того часу плоди навернення нашої родини, яке розпочалося завдяки моєму 14-річному братові, незліченно збільшувалися не тільки серед живих, але також й серед померлих. Ґрунтуючись на роботі, зробленій моїм батьком та іншими членами родини, на теперішній день наше сімейне дерево налічує 32 покоління, і ми зараз виконуємо храмову роботу для багатьох його гілок. Сьогодні я відчуваю превеликий подив і колосальну радість, поєднуючи наших предків з нашими нащадками.
Президент Гордон Б. Хінклі написав про подібний досвід у храмі в Колумбусі, шт. Огайо:
“Сидячи у храмі й роздумуючи над життям [мого прадіда, діда та батька], я подивився на мою дочку, на її дочку, … і на її дітей, моїх правнуків. І раптом я усвідомив, що стою саме посередині цих семи поколінь—трьох переді мною і трьох після мене.
У тому священному й святому домі мій розум пронизало відчуття величезного обовʼязку, який лежав на мені,—передати далі все, що я отримав як спадок від моїх предків, тим поколінням, які тепер прийшли після мене”2.
Всі ми знаходимося посередині вічної сім’ї. Наша роль у ній може стати поворотним моментом, який може принести значні зміни: як позитивні, так і негативні. Президент Хінклі продовжував: “Ніколи не дозволяйте собі стати слабкою ланкою у ланцюгу ваших поколінь”3. Ваша вірність у євангелії зміцнить вашу родину. Як ми можемо гарантувати, що будемо міцною ланкою у нашій вічній сім’ї?
Одного дня, декілька місяців після мого хрищення, я почув у Церкві, як деякі члени Церкви критикували одне одного. Я був дуже розчарованим. Я пішов додому і сказав моєму батькові, що, можливо, не повинен більше ходити до церкви. Було неприємно бачити, як члени Церкви критикували одне одного подібним чином. Послухавши, мій батько навчив мене, що євангелія була відновлена, і вона—досконала, але члени Церкви—ще недосконалі так само, як і він або я. Він впевнено сказав: “Не втрачай віру через людей навколо тебе, але будуй міцні стосунки з Ісусом Христом. Не озирайся навколо, дивись вгору!”
Дивитись на Ісуса Христа—ця мудра порада мого батька зміцнює мою віру щоразу, коли я стикаюся з випробуваннями у житті. Він навчив мене, як застосовувати вчення Христа, що знаходиться у цих словах: “Звертайтеся до Мене в кожній думці; не вагайтеся, не бійтеся”4.
Коли я був президентом Вашингтонської Сієтльської місії, більшість днів року були дощовими. Проте наші місіонери були навчені йти і проповідувати під час дощу. Я казав їм: “Йдіть у дощ, дивіться в Небеса, відкривайте свої уста і пийте з них! Коли ви дивитеся вгору, ви будете зміцнені, аби відкривати свої уста до кожного без жодного страху”. Це був символічний урок для них, щоб вони дивилися вгору, коли стикалися з випробуваннями, навіть після своєї місії. Будь ласка, не намагайтеся робити це у місцевостях із забрудненим повітрям.
Під час мого служіння у Сієтльській місії, мені зателефонував мій старший син, Санбим, він піаніст. Він сказав, що отримав привілей виступати у Карнегі-холі у Нью-Йорку, оскільки він переміг у міжнародних змаганнях. Ми були дуже раді й щасливі за нього. Однак того вечора, молячись з вдячністю, моя дружина зрозуміла, що ми не зможемо бути на його виступі. Вона сказала Небесному Батькові щось подібне до цього: “Небесний Батьку, я вдячна за благословення, які Ти дав Санбиму. До речі, мені шкода, що я не можу піти туди. Я могла б піти, якби Ти дав це благословення перед цією місією чи після неї. Я не скаржуся, але мені трохи шкода”.
Як тільки вона закінчила цю молитву, вона почула чіткий голос. “Саме через те, що ти не можеш піти, твоєму синові була дана ця можливість. Ти б хотіла помінятися?”
Моя дружина була здивована. Вона знала, що діти могли бути благословенні через вірну роботу батьків у царстві Господа, але це було вперше, коли вона зрозуміла свою роль так чітко. Вона відповіла Йому негайно. “Ні, ні, все добре, я не піду. Дозволь йому мати таку честь”.
Любі брати і сестри, нам важко розпізнати любов Небесного Батька, коли ми озираємося навколо себе нашими смертними очима, тому що відразу ми бачимо незручності, втрату, тягарі чи самотність. З іншого боку, якщо ми дивимося вгору, поза всім цим ми можемо побачити благословення. Господь відкрив: “І коли ми отримуємо якесь благословення від Бога, то це завдяки виконанню того закону, на якому воно ґрунтується”5. Всі ті, хто починає будь-яке служіння Богу, знайте, що ви—міцна поєднуюча ланка могутніх благословень для тих, хто був перед вами, і для поколінь після вас.
Сьогодні я вдячний, що бачу багатьох членів нашої родини, які залишилися вірними на шляху навернення, але мені сумно уявляти якісь порожні місця поряд з нами. Старійшина М. Рассел Баллард сказав: “Якщо ви виберете стати неактивними або залишити відновлену Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів, куди ви підете? Чим ви будете займатися? Рішення “не ходи[т]и вже” з членами Церкви й обраними Господніми провідниками буде мати далекосяжні наслідки, які не завжди видно прямо зараз”6. Президент Томас С. Монсон заохочував нас: “Завжди обираймо те, що складніше й правильне, аніж те, що легше й неправильне”7.
Ніколи не пізно підняти погляд на Ісуса Христа. Його обійми завжди відкриті для нас. Перед нами і після нас знаходяться покоління, які залежать від того, чи ми слідуємо за Христом, аби ми могли бути вічною сім’єю Бога.
Коли мене звільнили від мого покликання президента колу, мої сини були раді проводити більше часу зі мною. Через три тижні мене покликали бути сімдесятником. Спочатку я подумав, що вони можуть засмутитися, але смиренна відповідь мого наймолодшого сина була: “Тату, не турбуйся. Ми—вічна сім’я”. Яка це була проста і ясна істина! Я трохи турбувався, тому що я спочатку оглядався на це смертне життя, але мій син був щасливим, тому що він не озирався навколо, але дивився вгору—очима зверненими до вічності і до цілей Господа.
Не завжди легко дивитися вгору, коли батьки протистоять євангелії, коли ти—член маленької філії, коли твоє подружжя—не член Церкви, коли ти все ще неодружений, хоча зробив все, щоб одружитися, коли дитина збилася зі шляху, коли стаєш батьком-одинаком, коли у тебе фізичні або емоційні випробування, коли ти постраждав у катаклізмах і так далі. У ті тяжкі часи тримайтеся своєї віри. Дивіться на Христа для отримання сили, балансу та зцілення. Завдяки силі Спокути Ісуса Христа “все спрацює [вам] на добро”8.
Я свідчу про Ісуса Христа, що Він—наш Спаситель і Викупитель. Коли ми слідуємо за нашим сучасним пророком, президентом Томасом С. Монсоном, ми дивимося на Ісуса Христа. Коли ми молимося й вивчаємо Писання щодня і щиро приймаємо причастя щотижня, ми отримуємо силу завжди дивитися на Нього. Я щасливий бути членом цієї Церкви і бути частиною вічної сім’ї. Мені подобається ділитися цією чудовою євангелією з людьми. Запрошувати людей прийти до Христа—це наша мета, і ми можемо її досягти, дивлячись на Ісуса Христа. Я смиренно свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.