Співані та неспівані пісні

Старійшина Джеффрі Р. Холланд

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Я благаю кожного з вас залишатися постійно і вірно в хорі.

“Сонце світить у душі моїй,—писала Еліза Гевітт,—“і радісно стає, бо любов несе Спаситель мій, це Він тим сонцем є”¹. З сяйвом в кожній ноті просто неможливо співати той чудовий старий християнський гімн не усміхаючись. Але сьогодні я хочу взяти з контексту лише один рядок з нього, який, можливо, допоможе в ті дні, коли нам важко співати чи усміхатися і, здається, ми не відчуваємо миру і щастя. Якщо ви в певний період життя не можете співати під цю радісну мелодію, яку ви чуєте від інших, я прошу вас чіпко схопитися за рядок гімну, який запевняє вас, що “чує Бог”, і може навіть почути ті пісні, які ви не можете співати².

Серед реалій, з якими ми стикаємося як діти Божі, що живуть у занепалому світі, є та, що деякі дні є тяжкими, дні, коли наша віра і наша стійкість піддаються випробуванням. Ці випробування можуть прийти від нестачі чогось в нас, нестачі чогось в інших або нестачі чогось в житті, але, незважаючи на причини, ми усвідомлюємо, що вони можуть вкрасти у нас пісні, які ми так хочемо співати, і затемнити світло сонця в наших душах³, яке Еліза Гевітт описує в одному з куплетів.

Що ж нам робити в такі часи? По-перше, ми приймаємо пораду апостола Павла і “сподіваємось [на те], чого не бачимо, …[і] очікуємо того з терпеливістю”⁴. В такі моменти, коли мелодія радості слабшає настільки, що ми не можемо її почути, нам, можливо, варто помовчати протягом певного періоду часу і просто слухати інших, черпаючи силу з величі музики, що оточує нас. Багато з нас, у кого є “проблеми з музикою”, зміцнили свою впевненість, а наш спів значно покращився, коли ми стали поруч з тим, у кого є сильний, більш впевнений голос. Звичайно ж, це означає, що співаючи гімни вічності, нам слід стояти якомога ближче, наскільки це можливо, до Спасителя і Викупителя світу, у Кого абсолютно досконалий голос. Ми тоді набираємося мужності з Його здатності чути наше мовчання і отримуємо надію від Його мелодійного месіанського заступництва за нас. Це дійсно так, що коли з нами “поруч … Господь”, то “вже серце сповнює любов [і] все квітне у душі”⁵.

В ті дні, коли ми відчуваємо себе не налаштованими на спів, трохи відрізняємося від того, що, на нашу думку, бачимо або чуємо в інших, я хочу попросити вас, особливо молодь Церкви, пам’ятати, що за божественним задумом всі голоси в Божому хорі різні. Потрібна різноманітність—сопрано і альти, баритони і баси—щоб музика була багатою. Хочу позичити рядок, що цитувався в радісній переписці двох видатних жінок святих останніх днів: “Для усіх Божих творінь є місце в хорі”⁶. Коли ми принижуємо нашу унікальність або намагаємося пристосуватися до фіктивних стереотипів—стереотипів, натхненних ненаситною споживчою культурою та ідеалізованих поза межами будь-якого уявлення соціальними мережами—ми втрачаємо багатство тону і тембру, які Бог задумав, коли створив такий різноманітний світ.

Все ж, це не означає, що будь-хто в цьому божественному хорі може просто почати викрикувати свою власну ораторію! Різноманіття—це не какофонія, а хорам потрібна дисципліна—в нашому випадку, старійшино Хейлз, я сказав би учнівство—але як тільки ми прийняли божественно відкритий текст пісні і гармонійне оркестрування, складені до початку світу, тоді наш Небесний Батько радіє, що ми співаємо своїм власним голосом, а не чиїмось. Вірте в себе і вірте в Нього. Не принижуйте свою цінність і не паплюжте свій внесок. Понад усе, не відмовляйтеся від своєї ролі у хорі. Чому? Тому що ви—унікальні; ви—незамінні. Втрата хоча б одного голосу послаблює усіх інших співаків в цьому нашому величному земному хорі, включаючи тих, хто відчуває, що знаходиться на узбіччі суспільства або на узбіччі Церкви.

Але навіть коли я заохочую всіх вас мати віру стосовно пісень, які, можливо, важко співати, я з готовністю усвідомлюю, що, з інших причин, я борюсь з іншими типами пісень, які слід співати, але їх ще не проспівали.

Коли я бачу вражаючу економічну нерівність в світі, то відчуваю себе винуватим, коли співаю разом з пані Гевітт про “всі земні дари, [які Бог дає мені, і що я] сподіваюсь блага неземні в піднесенні знайти”⁷. Той приспів не можна в повній мірі, вірно заспівати, поки ми шанобливо не подбаємо про бідних. Економічна недостатність—це прокляття, яке тягнеться рік за роком, покоління за поколінням. Вона пошкоджує тіла, калічить духи, завдає шкоди сім’ям і руйнує мрії. Якби ми могли зробити щось більше, аби зменшити бідність, як Ісус нам постійно заповідує робити, то, можливо, ті, кому пощастило менше в світі, змогли б наспівувати кілька нот гімну “Світло істини чудове”, можливо, вперше у своєму житті.

Мені також важко співати сонячні, бадьорі слова пісні, коли так багато людей навколо нас страждають від психічних та емоційних захворювань, або інших виснажливих обмежень здоров’я. На жаль, ці тягарі інколи не зникають, незважаючи на доблесні зусилля осіб, які надають догляд різного виду, включаючи членів сім’ї. Я молюся про те, щоб ми не дозволили цим дітям Бога страждати мовчки, і щоб нас було наділено здатністю чути пісні, які вони не можуть зараз співати.

І одного дня я сподіваюсь, що великий всесвітній хор згладить усі расові та етнічні лінії, заявляючи, що зброя, образи і злі слова—це не спосіб для вирішення конфліктів між людьми. Проголошення небес вигукують до нас, що єдиний спосіб, яким можна будь-коли успішно вирішити складні соціальні питання,—це люблячи Бога і виконуючи Його заповіді, тим самим відкриваючи двері одному тривалому, спасительному способу любити одне одного як ближніх своїх. Пророк Етер навчав, що нам треба “надіятися на кращий світ”. Читаючи цю думку тисячу років потому, втомлений від війни і насильства Мороній проголосив, що “більш чудовим шляхом” для світу завжди буде євангелія Ісуса Христа⁸.

Які ж ми вдячні, що посеред усіх цих випробувань з’являється, час від часу, інша пісня, яку ми не можемо співати, але з інших причин. Це коли почуття є такими глибокими і особистими, навіть такими священними, що їх не можна або не слід виражати—як любов Корделії до свого батька, про яку вона сказала: “За мій язик моя любов багатша і щедріша. … Уста мої не вміють мойого серця висловити голос”⁹. З’являються, як дещо святе, ці почуття є просто невимовними—духовно невимовними—як молитва, яку промовив Ісус за нефійських дітей. Свідки тієї події записали:

“Око ніколи не бачило, також і вухо ніколи не чуло … такого великого і дивовижного, як те, що Ісус, як ми побачили і почули, говорив Батькові;

… жодний язик не може вимовити, а також жодний чоловік не може це написати, а також не можуть серця людей сприйняти такого великого і дивовижного, як те, що Ісус, як ми і побачили, і почули, говорив”¹⁰.

Такі освячені моменти залишаються невимовними, тому що будь-яка спроба, якщо вона й можлива, може здатися оскверненням.

Брати і сестри, ми живемо в смертному світі з багатьма піснями, які ми не можемо поки що співати або просто не робимо цього. Але я благаю кожного з вас залишатися постійно і вірно в хорі, де ми завжди зможемо насолоджуватися тією найдорогоціннішою піснею—“пісн[ею] викупительної любові”¹¹. На щастя, кількість місць для цього виступу є безмежною. Є місце для тих, хто говорить різними мовами, має різноманітні культурні традиції і живе в різних місцевостях. Є місце для неодружених, для одружених, для великих сімей і для бездітних. Є місце для тих, хто одного разу мав питання стосовно своєї віри, і місце для тих, у кого вони ще залишилися. Є місце для людей з різною сексуальною орієнтацією. Коротше кажучи, є місце для всіх, хто любить Бога і шанує Його заповіді, в якості незмінного вимірювального жезла особистої поведінки, бо, якщо любов Бога є мелодією нашої спільної пісні, то наш загальний квест бути слухняним Йому є її невід’ємною гармонією. З божественними настановами любові і віри, покаяння і співчуття, чесності і прощення, в цьому хорі є місце для всіх, хто хоче бути там¹². “Приходьте такими, якими ви є,—каже люблячий Батько кожному з нас, але додає: Не плануйте залишитися такими, як ви є”. Ми усміхаємося і згадуємо, що Бог сповнений рішучості зробити нас кимось більшим, що ми навіть і не думали, що таке є можливим.

В цій великій ораторії, що є Його планом нашого піднесення, давайте смиренно слідувати Його естафеті і продовжувати працювати над піснями, які ми не можемо поки що співати, поки ми не зможемо запропонувати ті пісні нашому Царю¹³. В той день, як співається в нашому улюбленому гімні:

“Співаймо разом з неземними хорами.
… Осанна Христові і Богу осанна. …
І Бог серед сяйва на землю зійде”14.

Я свідчу, що той час настане, коли Бог наш Вічний Батько ще раз пошле на землю Свого Єдинонародженого Сина, але цього разу правити і царювати назавжди як Цар Царів. Я свідчу, що це Його відновлена Церква, яка є транспортом, що доставляє усьому людству вчення і спасительні обряди Його євангелії. Коли Його послання “проникне на кожний континент [і] відвідає кожний край”¹⁵, Ісус “[покаже] Своє усміхнене обличчя”¹⁶. Буде достатньо вічного світла для душі в той день. Я з нетерпінням молюсь про те, щоб настав цей обіцяний час, в ім’я Ісуса Христа, амінь.