Серце вдови
Старійшина О. Вінсент Хелек
Сімдесятник
Робімо ж усе, що необхідно, аби мати серце вдови, по-справжньому радіючи благословенням, що задовольнять наші потреби.
Я мав велике благословення служити святим у Тихоокеанському регіоні більшу частину свого дорослого життя. Віра, любов і дивовижна жертовність цих відданих святих сповнює мене натхненням, вдячністю і радістю. Їхні історії схожі на ваші.
Якось мені спало на думку, що ці святі мають багато спільного з вдовою, яку побачив Спаситель, коли “сів Він … і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато.
І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш.
І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: “Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.
Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала,—свій прожиток увесь”1.
Хоча її дві лепти були скромним вкладом, для Спасителя її дар мав найбільшу цінність, бо вона віддала все. У ту мить Спаситель повністю знав ту вдову, бо її дар показав Йому її серце. Якість і глибина її любові та віри були такими, що вона віддавала, знаючи, що про її “убозтво” Господь подбає.
Я бачив, що таке саме серце мають і святі Тихоокеанського регіону. У маленькому селі на одному з цих островів уже немолодий чоловік разом зі своєю дружиною прийняв запрошення місіонерів щиро запитати Господа, чи міститься істина в тих уроках, які вони викладають. В цей же час вони також розглядали наслідки зобов’язання, яке їм треба буде взяти на себе, якщо відповідь, яку вони отримають, скерує їх до прийняття відновленої євангелії. Вони постилися і молилися, щоб дізнатися про істинність Церкви та Книги Мормона. Відповідь на їхні молитви надійшла у вигляді приємного і в той же час лункого підтвердження: “Так! Це істина!”
Отримавши це свідчення, вони вирішили охриститися. Цей вибір не обійшовся без особистої жертви. За своє рішення і хрищення вони заплатили високу ціну. Вони втратили роботу, пожертвували соціальним становищем, важливі дружні стосунки обірвалися, а їхня сім’я більше не виявляла підтримку, любов і повагу. Тепер, коли кожної неділі вони йшли до церкви, їх супроводжували сповнені подиву погляди друзів та сусідів, які прямували в протилежному напрямку.
За таких важких обставин цього доброго брата запитали, що він відчуває стосовно їхнього рішення приєднатися до Церкви. Його проста і впевнена відповідь була такою: “Вона істинна, хіба ні? Наш вибір був твердим”.
Ці двоє новонавернених святих дійсно мали серце вдови. Вони, подібно до вдови, “поклал[и] … все”, що могли дати, свідомо віддаючи зі свого “убозтва”. У той важкий період їхні серця були сповнені віри, віра була непохитною. Внаслідок цього їхні тягарі було полегшено. Їм допомагали і їх оточували приязні та послужливі члени Церкви, і вони самі зміцнювалися завдяки служінню в церковних покликаннях.
Після того, як ця подружня пара віддала все, найбільший день радості для них настав тоді, коли вони сім’єю запечаталися у храмі навічно. Як і навернених, яких скеровував Алма, “Господь зміцнив їх, щоб вони могли зносити свої тягарі з легкістю, і вони підкорилися життєрадісно і з терпінням усій волі Господа”2. Таким є приклад серця вдови, який показала ця чудова подружня пара.
Хочу поговорити про ще один випадок, коли можна було побачити яскравий приклад серця вдови. На Самоа ми співпрацюємо з сільськими радами, щоб отримати дозвіл місіонерам для проповідування євангелії. Кілька років тому у мене відбулася розмова з головою одного села, де вже дуже багато років нашим місіонерам не дозволялося перебувати. Моя розмова відбулася невдовзі після того, як головний керівник відкрив село для Церкви, дозволивши місіонерам навчати всіх, хто буде зацікавлений у вивченні євангелії та її доктрин.
Цей дивовижний поворот подій відбувся після багатьох років, тож мені було цікаво дізнатися про причину, яка змусила головного керівника прийняти таке рішення. Я запитав про це, і керівник, з яким я розмовляв, відповів: “Людина може жити в темряві довгий час, але настане момент, коли вона захоче прийти до світла”.
Головний керівник, відкривши для Церкви це село, виявив серце вдови—серце, яке пом’якшується, коли проливаються тепло і світло істини. Цей керівник був готовий відмовитися від багаторічної традиції, протистояти опозиції і виявити рішучість, аби інші могли отримати благословення. То був керівник, серце якого зосередилося на благополуччі та щасті свого народу, а не на міркуваннях про традицію, культуру та особисту владу. Він відмовився від тих міркувань на користь того, про що навчав Президент Томас С. Монсон: “Наслідуючи приклад Спасителя, ми матимемо можливість бути світлом в житті інших”3.
І під кінець хочу розповісти вам ще один випадок з життя святих у Тихоокеанському регіоні, який залишив у моїй душі глибоке духовне коріння. Багато років тому я був молодим радником єпископа в новому приході в Американському Самоа. У нас було 99 членів Церкви, переважно фермери, робітники консервного заводу, урядові чиновники та їхні сім’ї. Коли Перше Президентство оголосило в 1977 році, що на Самоа буде збудовано храм, усі ми раділи і дякували. На той час, аби дістатися до храму з Американського Самоа, треба було їхати або на Гаваї, або до Нової Зеландії. Така подорож обходилася дорого і перевищувала фінансові можливості багатьох вірних членів Церкви.
У той час членів Церкви заохочували робити внески до фонду будівництва, щоб допомагати у зведенні храмів. У цьому дусі наш єпископат попросив членів приходу з молитвою подумати, що вони можуть дати. Було встановлено дату, коли сім’ї мали зібратися і принести свої пожертвування. Пізніше, коли ці пожертвування було відкрито в приватній обстановці, наш єпископат охопило велике смирення. Ми були зворушені вірою і щедрістю наших чудових членів приходу.
Оскільки я знав кожну сім’ю та їхні обставини, мене охопило глибоке і тривале відчуття захоплення, поваги і смирення. То були в усіх відношеннях вдовині лепти нашого часу, які охоче віддавалися з “убозтва”, але з радістю через обіцяне будівництво на Самоа святого Господнього храму. Ці сім’ї посвятили все, що могли, Господу, маючи віру, що не будуть залишені в їхніх потребах. Їхній дар був виявом їхнього вдовиного серця. Усі, хто давали гроші, робили це охоче і з радістю, бо їхнє вдовине серце могло бачити оком віри величні вінцеві благословення, прибережені для їхніх сімей і всіх людей на Самоа і Американському Самоа на багато поколінь вперед. Я знаю, що Господь знав про їхні посвячені приношення, їхні вдовині лепти, і прийняв їх.
Серце вдови, яка віддала свої дві лепти,—це серце, яке віддасть усе, ідучи на жертви, вистоюючи в труднощах, переслідуваннях і нехтуваннях, а також зносячи усілякі тягарі. Серце вдови—це серце, яке відчуває і знає світло істини та віддасть усе, щоб осягнути цю істину. Воно також допомагає іншим бачити те саме світло і відчувати таке ж вічне щастя і радість. Нарешті, серце вдови визначається готовністю віддавати все заради будівництва Божого царства на землі.
Нехай же святі по всьому світу об’єднаються, щоб робити те, що необхідно, аби мати серце вдови, по-справжньому радіючи благословенням, що задовольнять наші потреби. Моя молитва про кожного з нас—це благання, щоб ми мали серце, здатне нести наші тягарі, йти на необхідні жертви і мати бажання робити і віддавати. Я обіцяю, що Господь не залишить без уваги ваші потреби. Серце вдови сповнюється вдячності за те, що Спаситель був “страдник, знайомий з хворобами”4, аби нам не потрібно було пити “гіркої чаші”5. Попри наші слабкості й невдачі та завдяки їм Він продовжує подавати нам руки, які були поранені заради нас. Він піднесе нас, якщо ми бажаємо прийти до світла Його євангелії, осягнути Його, дати Йому задовольнити наші потреби.
Я свідчу про велику любов, якою ми, учні та послідовники Господа Ісуса Христа, можемо ділитися. Я люблю і підтримую Президента Томаса С. Монсона як пророка Божого на землі. Книга Мормона—це ще одне свідчення про Ісуса Христа світові, і я запрошую всіх читати її та відкривати для себе її послання. Усі, хто приймає Господнє запрошення прийти до Нього, знайде мир, любов і світло. Ісус Христос—наш Приклад і Викупитель. Лише через Ісуса Христа і диво Його безмежної Спокути ми можемо отримати вічне життя. Про це я свідчу в Його святе ім’я, Самого Ісуса Христа, амінь.