Господи, нехай мені розкриються очі!
Старійшина У. Крейг Цвік
Почесний сімдесятник
Ми повинні дивитися на інших очима нашого Спасителя.
Король Лев—це класичний анімаційний фільм про африканську савану. Коли король лев помирає, рятуючи свого сина, юний принц лев змушений втекти у вигнання, а в той час деспотичний правитель руйнує баланс у савані. За допомогою наставника принц лев повертає собі царство. Його очі відкриті до розуміння необхідності балансу у великому колі життя в савані. Домагаючись свого законного місця, щоб бути царем, юний лев дотримувався поради “дивитися далі того, що бачиш”1.
Коли ми навчаємося, щоб стати спадкоємцями всього, що має Батько, євангелія вчить нас дивитися далі того, що ми бачимо. Щоб дивитися далі того, що ми бачимо, ми повинні дивитися на інших очима нашого Спасителя. Євангелія об’єднує багато різних людей. Ми не можемо у повній мірі зрозуміти вибір і психологічні особливості людей у нашому світі, в церковних громадах та навіть у власних сім’ях, оскільки ми рідко бачимо повну картину того, ким вони є. Ми повинні дивитися далі поверхневих припущень і стереотипів та розширювати вузький кругозір нашого власного досвіду.
Мої очі відкрилися, щоб “дивитися далі того, що я міг бачити”, коли я служив президентом місії. Якось прибув один молодий старійшина з побоюванням в очах. Коли ми познайомились з ним на співбесіді, він пригнічено сказав: “Я хочу повернутися додому”. Я подумав: “Гаразд, це ми можемо виправити”. Я порадив йому старанно працювати і молитися про це протягом тижня, а потім зателефонувати мені. Він зателефонував через тиждень з точністю майже до хвилини. Він все ще хотів повернутися додому. Я знову порадив йому молитися, старанно працювати і зателефонувати мені через тиждень. На нашій наступній співбесіді нічого не змінилося. Він наполягав на поверненні додому.
Я збирався не допустити цього. Я почав навчати його про священну природу його покликання. Я закликав його “забути про [себе] і йти працювати”2. Але яку б формулу я не пропонував, його рішення не змінилося. Зрештою я усвідомив, що, можливо, не бачу повної картини. Саме тоді я відчув спонукання поставити йому запитання: “Старійшино, що саме вам важко робити?” Його слова пронизали моє серце: “Президенте, я не вмію читати”.
Мудра порада, почути яку, як мені здавалось, було для нього дуже важливо, абсолютно не відповідала його потребам. Те, що йому найбільше було потрібно, це щоб я подивився далі свого поспішного судження і дозволив Духу допомогти мені зрозуміти, про що насправді думав цей старійшина. Він потребував того, щоб я бачив його правильно і дав привід для надії. Натомість я діяв, наче гігантська куля для знесення будівель. Цей доблесний старійшина навчився читати і став дуже відданим учнем Ісуса Христа. Він відкрив мені очі на Господні слова: “Чоловік-бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (1 Самуїлова 16:7).
Яке це благословення, коли Дух Господа розширює наше бачення. Пам’ятаєте пророка Єлисея, який, прокинувшись, дізнався, що сирійське військо оточило його місто, і коні, і колесниці? Його слуга злякався і запитав Єлисея, що вони будуть робити проти тих, хто має таку перевагу. Єлисей сказав йому не хвилюватися, промовивши такі незабутні слова: “Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними” (2 Царів 6:16). Слуга і гадки не мав про те, що говорив пророк. Він не міг подивитися далі того, що міг бачити. Однак Єлисей бачив війська ангелів, готових до бою за народ пророка. Тож Єлисей помолився Господу, щоб відкрилися очі цього юнака, “і він побачив, аж ось гора повна коней та огняних колесниць навколо Єлисея!” (2 Царів 6:17).
Ми часто відділяємо себе від інших через відмінності в тому, що ми бачимо. Ми почуваємося комфортно серед тих, хто думає, говорить, вдягається і діє, як ми, і некомфортно з тими, чиї обставини або походження відрізняються від наших. Насправді, чи не всі ми походимо з різних країн і говоримо різними мовами? Хіба не всі ми бачимо світ крізь величезну обмеженість нашого власного життєвого досвіду? Бо дехто, як пророк Єлисей, бачить духовними очима і відповідно говорить, а дехто бачить і спілкується буквально, наче я з моїм неписьменним місіонером.
Ми живемо у світі, повному порівнянь, навішування ярликів і критики. Замість того, щоб дивитися крізь лінзу соціальних медіа, нам слід вдивлятися всередину, шукаючи ті побожні риси, на наявність яких кожен з нас претендує. Ці побожні якості та прагнення неможливо розмістити в Pinterest чи в Instagram.
Прийняття інших і виявлення любові до них не означає, що ми повинні погоджуватися з їхніми ідеями. Безперечно, істина для нас має бути понад усе, але вона ніколи не повинна бути бар’єром для доброти. Для того, щоб по-справжньому любити інших, слід постійно напрацьовувати навичку сприйняття найкращих зусиль людей, чий життєвий досвід та обмеження ми можемо ніколи повністю не зрозуміти. Щоб дивитися далі, ніж ми можемо бачити, необхідно свідомо зосереджуватися на Спасителі.
28 травня 2016 року 16-річний Беу Річі та його друг Остін були на сімейному ранчо в Колорадо. Беу та Остін сіли на свої квадроцикли, з великим нетерпінням очікуючи на день, повний пригод. Від’їхавши ще не дуже далеко, вони потрапили в небезпечну ситуацію, і тоді сталась трагедія. Квадроцикл, на якому їхав Беу, раптом перевернувся, затиснувши Беу під 180 кілограмами сталі. Коли його друг Остін підбіг до нього, він побачив, як Беу бореться за своє життя. Зібравши всі сили, він спробував зіштовхнути квадроцикл зі свого друга. Той не зрушив з місця. Він помолився про Беу і тоді несамовито помчав по допомогу. Зрештою прибули рятівники, але через кілька годин Беу помер. Він пішов з цього смертного життя.
Приїхали його вбиті горем батьки. Коли вони стояли у маленькій лікарні з найкращим другом Беу та родичами, до кімнати увійшов поліцейський і вручив матері Беу його мобільний телефон. Вона взяла телефон і відразу пролунав сигнал. Вона відкрила телефон і побачила, що це щоденне нагадування для Беу. Вона прочитала вголос послання, яке її син-підліток, який так любив веселитися і дуже полюбляв пригоди, встановив собі, щоб читати кожного дня. Там було сказано: “Пам’ятай, що сьогодні ти маєш зосередити своє життя на Ісусі Христі”.
Те, що Беу зосереджувався на Спасителі, не применшує горе його близьких через його відсутність. Але це сповнює великою надією і сенсом життя Беу та рішення, які він приймав у житті. Це дозволяє його сім’ї та друзям бачити не лише сум від його передчасної смерті, але й вдивлятися далі у радісну реальність прийдешнього життя. Яка це лагідна милість для батьків Беу бачити очима свого сина те, що він цінував найбільше.
Нам, членам Церкви, було даровано особисті духовні сигнали-нагадування, які попереджають нас, коли ми дивимося лише смертними очима в інший бік від спасіння. Причастя—це наше щотижневе нагадування про те, що нам слід постійно зосереджуватися на Ісусі Христі, щоб ми могли завжди пам’ятати Його і щоб Його Дух міг завжди бути з нами (див. УЗ 20:77). Однак іноді ми ігноруємо ці почуття нагадування і сигнали попередження. Якщо ми зосередимо наше життя на Ісусі Христі, Він зробить так, щоб наші очі могли бути відкритими для більших можливостей, ніж ми самі в змозі осягнути.
Я отримав цього дуже цікавого листа про те, як в однієї відданої сестри спрацював захисний сигнал. Вона розповіла мені, що, намагаючись допомогти своєму чоловіку зрозуміти її почуття, почала вести на своєму телефоні електронний список його дій або слів, які її дратували. Вона вважала, що коли настане слушний час, у неї будуть зібрані письмові докази, щоб поділитися з ним, які спонукатимуть його прагнути змінити свою поведінку. Однак однієї неділі, причащаючись і зосереджуючись на Спасителевій Спокуті, вона усвідомила, що документування негативних почуттів до свого чоловіка насправді змушує Дух віддалитися від неї і цим ніколи його не змінити.
У її серці пролунав духовний сигнал попередження: “Відпусти це; хай усе це мине. Видали ті замітки. Вони не корисні”. Потім вона написала, і я цитую: “Мені знадобилося чимало часу, щоб натиснути на “вибрати все”, і ще більше часу, щоб натиснути на “видалити”. Але, коли я це зробила, усі ті негативні почуття розтанули в просторі. Моє серце сповнилося любов’ю—любов’ю до мого чоловіка і любов’ю до Господа”. Її бачення змінилося подібно до того, як це сталося з Савлом по дорозі до Дамаска. Луска викривлення відпала з її очей.
Наш Спаситель часто відкривав очі фізично і духовно сліпим. Коли наші очі відкриваються до божественної істини, це в буквальному і переносному сенсі готує нас до зцілення від земної недалекоглядності. Якщо ми приділяємо увагу духовним “сигналам”, що попереджають про необхідність змінити курс або про ширшу вічну перспективу, тоді ми отримуємо згадуване в словах причастя обіцяння, що Його Дух буде з нами. Це сталося з Джозефом Смітом і Олівером Каудері в Кертлендському храмі, коли Ісус Христос навчав незаперечним істинам, пообіцявши, що “завісу” смертної обмеженості буде “знято з [їхнього] розуму, і очі [їхнього] розуміння бу[де] відкрито” (УЗ 110:1).
Я свідчу, що силою Ісуса Христа ми стаємо здатними духовно дивитися далі того, що бачимо фізичними очима. Якщо ми пам’ятаємо Його і Його Дух перебуває з нами, очі нашого розуміння буде відкрито. Тоді велична реальність божественності в кожному з нас сильніше закарбується у наших серцях. В ім’я Ісуса Христа, амінь.