Щоденне ставлення до вічного

Старійшина Квентін Л. Кук

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Смиренне ставлення до того, хто ми, і Божої мети для нас є важливим.

З часів мого служіння в Британській місії я полюбив британський гумор. Він іноді характеризується самозневажливим, скромним, смиренним підходом до життя. Прикладом цього є те, як описують літо. В Британії літо відносно коротке і непередбачуване. Як виважено сказав один автор: “Мені подобається британське літо. Це мій улюблений день року”¹. Одну з моїх улюблених героїнь британських мультфільмів зобразили в ліжку, як вона прокидається пізно вранці й каже своїм собакам: “Це просто жах! Здається ми проспали і проґавили літо”².

У цьому гуморі є певна аналогія з нашим життям на цій прекрасній землі. У Писаннях ясно сказано, що наше дорогоцінне смертне життя триває дуже короткий час. Можна сказати, що з вічної перспективи наш час на землі такий же скороминущий, як і британське літо³.

Іноді мета людини і саме її існування також описуються дуже скромними словами. Пророк Мойсей виріс в умовах, які деякі люди сьогодні можуть назвати привелійованими. Як написано в Дорогоцінній Перлині, Господь, готуючи Мойсея стати пророком, показав йому світ і всіх дітей людських, які є і яких було створено⁴. Мойсей відреагував дещо здивовано: “Тепер … я знаю, що людина—ніщо, а я так ніколи не вважав”⁵.

Згодом Бог проголосив Свою істинну мету, спростовуючи почуття неважливості, яке могло виникнути в Мойсея: “Бо ось, це є Моя робота і Моя слава—здійснювати безсмертя і вічне життя людини”⁶.

Ми всі рівні перед Богом. Його вчення ясне. У Книзі Мормона ми читаємо: “Всі є однаковими для Бога”, включаючи “чорного і білого, зв’язаного і вільного, чоловічої статі і жіночої”⁷. Відповідно, всіх запрошено прийти до Господа⁸.

Будь-яка людина, що проголошує вищість у Батьковому плані через такі характеристики, як раса, стать, національність, мова чи економічне становище, не права з моральної точки зору і не розуміє істинної мети Господа для всіх дітей нашого Батька⁹.

На жаль, у наші дні майже в кожному сегменті суспільства ми бачимо хизування зарозумілістю і самовпевненістю, а скромність та відповідальність перед Богом принижуються. Багато людей у суспільстві втратили почуття того, що є правильним, і не розуміють, чому ми знаходимося на цій землі. Справжнє смирення, яке необхідне, щоб досягнути Господньої мети для нас, рідко можна побачити¹⁰.

Важливо розуміти велич смирення, праведності, характеру та розуму Христа, наведених, як взірець, у Писаннях. Нерозумно недооцінювати необхідність постійних зусиль з набуття цих Христових рис та якостей день за днем, особливо смирення¹¹.

У Писаннях ясно сказано, що хоча це життя є відносно коротким, воно надзвичайно важливе. Амулек, який був місіонером, напарником Алми, сказав: “Це життя є часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом; так, ось цей день цього життя є днем для людей чинити діяння свої”¹². Ми не хочемо, подібно до моєї героїні мультфільму, проспати це життя.

Приклад смирення Спасителя і жертва заради всього людства—це найголовніша подія в історії. Спаситель, навіть будучи членом Божества, виявив готовність прийти на землю скромним немовлям і почати життя, під час якого навчати і зцілювати Своїх братів та сестер і, зрештою, перенести невимовні страждання в Гефсиманії та на хресті, щоб звершити Свою Спокуту. Цей акт любові та смирення з боку Христа відомий як Його поблажливість¹³. Він зробив це для кожного чоловіка і кожної жінки, яких Бог створив або створить.

Наш Небесний Батько не хоче, щоб Його діти були розчаровані або облишили свій пошук целестіальної слави. Коли ми по-справжньому замислюємося про Бога Батька та Христа Сина, хто Вони є і що Вони зробили для нас, це сповнює нас благоговінням, захватом, вдячністю і смиренням.

Смирення необхідне, щоб допомогти Господу встановлювати Його Церкву

Алма у свій час поставив запитання, яке є доречним і сьогодні: “Чи пережили ви переміну в серці, і чи відчули ви, ніби співаєте пісню викупительної любові, я хочу спитати, чи можете ви відчувати це тепер?”¹⁴ Алма продовжив: “Чи могли б ви, якби вас було покликано вмерти в цей час, сказати …, що ви були достатньо смиренними?”¹⁵

Щоразу, коли я читаю, як Алма молодший відмовляється від своєї ролі голови держави, щоб проповідувати слово Бога¹⁶, я вражений. В Алми безперечно було глибоке свідчення про Бога Батька та Ісуса Христа, і він відчував себе відповідальним перед Ними цілковито і беззастережно. У нього були правильні пріоритети і смирення, щоб відмовитися від свого статусу і посади, оскільки він усвідомив, що служіння Господу було значно важливішим.

Наявність достатнього смирення у нашому житті, щоб допомагати встановлювати Церкву,—це особливо цінно. В історії Церкви є один чудовий приклад. У червні 1837 року пророк Джозеф Сміт, знаходячись у Кертлендському храмі, отримав натхнення покликати апостола Гебера Ч. Кімбола проголошувати євангелію Ісуса Христа в “Англії … і відкрити двері спасіння тому народові”¹⁷. Апостолу Орсону Гайду та кільком іншим доручили його супроводжувати. Реакція старійшини Кімбола була визначною. “Думка про те, що мені доручать таку важливу місію, була для мене майже нестерпною. … [Я] майже був ладен здатися під тягарем, який на мене було покладено”¹⁸. Однак він виконав місію з абсолютною вірою, відданістю і смиренням.

Іноді виявлення смирення—це прийняття покликань, коли ми відчуваємо свою невідповідність. Інколи проявом смирення є віддане служіння, коли ми відчуваємо себе спроможними виконувати більш відповідальне доручення. Смиренні провідники словами і прикладом довели, що важливо не де ми служимо, а наскільки віддано ми служимо¹⁹. Іноді смирення долає неприємні почуття, коли ми відчуваємо, що провідники або інші люди недобре поставилися до нас.

23 липня 1837 року пророк Джозеф зустрівся зі старійшиною Томасом Б. Маршем, президентом Кворуму дванадцятьох. Старійшина Марш явно був розчарований тим, що пророк, не порадившись з ним, покликав двох членів його кворуму вирушити в Англію. Коли Джозеф зустрівся зі старійшиною Маршем, будь-які неприємні почуття були відкладені вбік, і пророк отримав чудове одкровення. Зараз це 112-й розділ Учення і Завітів ²⁰. У ньому дано важливі настанови з небес щодо смирення та місіонерської роботи. У вірші 10 сказано: “Будь смиренним; і Господь Бог твій вестиме тебе за руку і дасть тобі відповідь на твої молитви”²¹.

Це одкровення було дано в той самий день, коли старійшини Кімбол, Гайд та Джон Гудсон, сповнені смирення, проголошували Відновлення євангелії Ісуса Христа у Воксхольській каплиці в Престоні, Англія²². Це був перший раз, коли місіонери проголошували відновлену євангелію поза межами Північної Америки в цьому розподілі. Майже миттєвим результатом їхніх місіонерських зусиль було хрищення навернених і завдяки цьому з’явилося багато відданих членів Церкви²³.

В подальших частинах цього одкровення даються настанови щодо місіонерської роботи в наші дні. Зокрема, там сказано: “Всі …, кого … ви посилатимете в імʼя Моє, матимуть силу відкривати двері Мого царства для будь-якого народу …, якщо вони упокорять себе переді Мною, і перебуватимуть у Моєму слові, і прислухатимуться до голосу Мого Духа”²⁴.

Завдяки смиренню, яке було важливою складовою цієї чудової місіонерської роботи, Господь встановив дивовижним чином Свою Церкву.

Приємно, що ми постійно бачимо це у Церкві в наш час. Члени Церкви, зокрема підростаюче покоління, вділяють свій час і відкладають на деякий час здобуття освіти та роботу, щоб служити на місії. Багато літніх членів Церкви залишають роботу та жертвують іншим, щоб служити Богові, куди б і ким би їх не покликали. Ми не дозволяємо особистим проблемам відволікати або відхиляти нас від досягнення Його цілей²⁵. Для церковного служіння потрібно смирення. Ми смиренно служимо у нашому покликанні всією своєю могутністю, розумом і силою. На кожному рівні в Церкві важливо усвідомлювати Христову рису—смирення.

Щоденне виявлення смирення необхідне, щоб допомагати людям підготуватися до зустрічі з Богом

Мета—шанувати Господа і підкорити себе Його волі²⁶ не настільки цінується в сучасному суспільстві, як це було в минулому. Деякі очільники інших християнських конфесій вважають, що ми живемо у постхристиянському світі²⁷.

Протягом поколінь юдейсько-християнська чеснота смирення і світські чесноти скромність та стриманість були переважно нормою.

У сьогоденному світі наголос здебільшого робиться на гордості, прагненні влади та багатства і так званій “автентичності”, що іноді веде до браку справжнього смирення. Дехто вважає, що моральними цінностями для щастя в наш час є, зокрема, “бути самими собою, бути сильними, бути ефективними—і, найголовніше, не покладатися на інших людей, … оскільки ваша доля … у ваших власних руках”²⁸.

В Писаннях пропонується інший підхід. Там сказано, що ми повинні бути справжніми учнями Ісуса Христа. Це включає в себе набуття сильного почуття відповідальності перед Богом та смиренного ставлення до життя. Цар Веніямин навчав, що тілесна людина є ворогом для Бога, і закликав нас піддатися “натхненню Духа Святого”. Він, серед іншого, пояснив, що для цього потрібно стати “смиренними, лагідними, покірними, терпеливими і сповненими любові”²⁹.

Дехто неправильно розуміє слово автентичність, як вихваляння тілесної людини і якостей, що протилежні смиренню, доброті, милості, прощенню та ввічливості. Ми можемо визнавати нашу індивідуальну унікальність, як дітей Бога, не використовуючи автентичність як виправдання нехристиянської поведінки.

У нашому пошуку смирення сучасний Інтернет створює проблеми, які заважають уникати гордості. Двома прикладами цього є підхід “дивіться на мене”, в основі якого—самопотурання, або напади на інших вибухами гнівних тирад у соціальних медіа. Ще одним прикладом є “хвальба під виглядом скромності”. За визначенням, це “нібито скромне або самозневажливе висловлювання [або зображення], справжня мета якого—привернути увагу до чогось, чим людина гордиться”³⁰. Пророки завжди попереджали про гордість і застерігали проти зосередження на суєтних речах світу³¹.

Поширеною проблемою також є те, що люди перестають спілкуватися з повагою. Вічний принцип свободи волі вимагає, щоб у багатьох випадках ми ставилися з повагою до вибору, з яким ми не згодні. У конфліктах і суперечках нині часто порушуються “межі елементарної пристойності”³². Нам потрібно більше скромності та смирення.

Алма застерігає проти того, щоб “чванитися в гордовитості ваших сердець”, “вважати, що ви кращі один одного”, та переслідувати смиренних, хто “йдуть за святим чином Бога”³³.

Я бачив щиру доброту в людях всіх віросповідань, які смиренні та відчувають відповідальність перед Богом. Багато з них погодяться зі старозавітним пророком Михеєм, який проголосив: “Чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно”³⁴.

Коли ми дійсно смиренні, ми молимося про прощення і прощаємо інших. Як ми читали у книзі Мосії, Алма навчав, що Господь прощатиме наші гріхи настільки часто, скільки ми каємося³⁵. З іншого боку, як сказано в Господній молитві³⁶, якщо ми не прощаємо іншим їхніх гріхів, то підводимо себе під осуд³⁷. Завдяки Спокуті Ісуса Христа, через покаяння наші гріхи прощаються. Якщо ми не прощаємо тих, хто згрішив проти нас, ми фактично відкидаємо Спасителеву Спокуту. Якщо ми затаїли образу і відмовляємося прощати та відмовляємося зі смиренням поставитися до наших стосунків, так, як це зробив би Христос, тоді це дійсно підведе нас під осуд. Затаювання образи отруює наші душі³⁸.

Дозвольте мені також застерегти від зарозумілості в будь-якій формі. Господь через свого пророка Моронія чітко показує різницю між зарозумілими і смиренними: “Дурні насміхаються, але вони будуть плакати; а Моєї благодаті вистачить для лагідних”. Далі Господь проголосив: “Я даю людям слабкість, щоб вони були покірними; і достатньо Моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді Мною; бо якщо вони упокорюються переді Мною і мають віру в Мене, то Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них”³⁹.

Смирення—це також виявлення вдячності за наші численні благословення та божественну допомогу. Смирення—це не якесь велике упізнаване досягнення або навіть подолання якогось значного виклику. Це ознака духовної сили. Це спокійна впевненість в тому, що день за днем і годину за годиною ми можемо покладатися на Господа, служити Йому і досягати Його цілей. Я молюся про те, щоб у цьому схильному до суперечок світі ми кожного дня невпинно прагнули ставати істинно смиренними. У моїй улюбленій поемі про це сказано так:

Тест на велич людини один знаю я.

Це до вічного ставлення наше щодня⁴⁰.

Я твердо свідчу про Спасителя і Його Спокуту та надзвичайну важливість смиренного служіння Йому кожного дня. В ім’я Ісуса Христа, амінь.