Чи припинився день чудес?

Старійшина Дональд Л. Холлстром

Сімдесятник

Найбільше ми маємо бути зосереджені на духовних чудесах, які доступні всім Божим дітям.

Рік тому, маючи доручення у штаті Каліфорнія, ми з президентом колу поїхали відвідати Кларка і Холлі Фейлзів та їхню сім’ю у них удома. Мені сказали, що недавно з ними сталося чудо. Коли ми приїхали, Кларк ледве стояв, вітаючи нас, оскільки його спина, шия й руки були у бандажу.

Трохи більше, як два місяці до того, Кларк, його син Тай і близько 30 інших молодих чоловіків і провідників вирушили, щоб узяти участь у високогірному пригодницькому заході колу, в поході на вершину гори Шаста, висотою 4322 м, однієї з найвищих гір у Каліфорнії. На другий день важкого походу більшість учасників дісталися вершини. Це захоплююче звершення стало можливим завдяки багатьом місяцям підготовки.

Одним з перших вершини того дня дістався Кларк. Трохи відпочивши на краю вершини, він підвівся, щоб пройтися. Зробивши крок, він спотикнувся і впав за край обриву, пролетівши близько 12 м, а потім безконтрольно котивсь крижаним схилом ще приблизно 90 метрів. На диво, Кларк вижив, але він був сильно травмований і не міг рухатися.

Чудеса, які сталися з Кларком під час цієї травматичної події, лише починалися. Перші люди, які знайшли його, “виявилися” групою туристів, серед яких були спеціалісти з рятувальних робіт у горах та професіонали служби екстреної медичної допомоги. Вони відразу ж вивели Кларка з шокового стану і забезпечили підігрів, щоб зігріти його. Ця група тестувала, також “випадково”, новий комунікаційний пристрій і надіслала екстрений запит про допомогу з району, куди не доходив сигнал зв’язку з мобільними телефонами. До гори Шаста негайно було послано невеликий гелікоптер, який прилетів за годину. Після двох небезпечних та невдалих спроб приземлитися на граничній висоті для цього гелікоптера, який боровся з віроломним вітром, пілот почав робити третю й останню спробу. Коли гелікоптер заходив під іншим кутом, вітер “раптом” змінив напрямок і гелікоптер приземлився якраз на час, достатній для того, щоб група швидко й дещо боляче для Кларка втиснула його у маленький відсік за кріслом пілота.

Коли Кларка обстежили у травматологічному центрі, обстеження показали, що у нього були численні переломи в області шиї, спини, ребер і зап’ясток, прокол легені і багато порізів та подряпин. Відомий хірург-нейротравматолог “випадково” чергував того дня; він працює в цій лікарні лише кілька разів на рік. Пізніше цей лікар казав, що ще ніколи не бачив, щоб людина, яка отримала так багато пошкоджень спинного мозку і сонних артерій, вижила. Очікувалося, що Кларк не лише виживе, але й повернеться до повноцінного життя. Вважаючи себе агностиком, хірург сказав, що випадок з Кларком суперечив усім його науковим дослідженням неврологічних травм і його можна було назвати лише чудом.

Коли Кларк і Холлі розповіли цю вражаючу історію, мені було важко вимовити й слово. Не лише через очевидні чудеса, але й через величніше чудо. У мене було сильне враження—духовне свідчення—що Холлі і кожен з п’яти прекрасних дітей, які сиділи у вітальні навколо своїх батьків, мають таку віру, що прийняли б будь-які наслідки, які могли бути того дня, і вони все ще б духовно процвітали. Кларк, Холлі та їхні двоє старших дітей, Тай і Портер, сьогодні з нами у Конференц-центрі.

Розмірковуючи над тим, що сталося з сім’єю Фейлз, я багато думав про обставини багатьох інших людей. Як щодо незліченної кількості святих останніх днів, які сповнені віри, які отримували благословення священства, за яких постійно моляться, які дотримуються своїх завітів і сповнені надії, та які так і не побачили чуда? Принаймні так, щоб вони зрозуміли це чудо. Принаймні так, щоб з іншими могли статися чудеса.

Як щодо тих людей, які протягом років, десятиліть або всього свого смертного життя страждають від важких недугів—фізичного, розумового, емоційного характеру? Як щодо тих, хто помирає у дуже юному віці?

Лише два місяці тому, два подружжя, які мали храмові рекомендації, троє дітей-місіонерів повного дня і п’ятеро інших дітей між ними, злетіли на маленькому літаку для невеличкого польоту. Я впевнений, що вони молились про безпеку перед польотом, і палко молилися, коли з їхнім літаком трапилися серйозні механічні проблеми перед падінням. Ніхто не вижив. Як щодо них?

Чи є у хороших людей і дорогих їм людей підстава поставити запитання, виголошене Мормоном: “Чи припинився день чудес?”¹

Я зі своїм обмеженим знанням не можу пояснити, чому іноді божественне втручання має місце, а іноді—ні. Але, можливо, нам не вистачає розуміння того, що таке чудо.

Часто ми вважаємо, що чудо—це коли хтось зцілюється, і медицина не може пояснити цього, або коли хтось уникає катастрофічної небезпеки, послухавшись чіткої підказки. Однак поняття чуда, яке визначено як “благотворна подія, здійснена божественною силою, яку смертні люди не розуміють”², дає краще бачення речей, що є більш вічними за своєю природою. Це визначення також дозволяє нам міркувати над життєво важливою роллю віри в отриманні чуда.

Мороній навчав: “І також ніхто ніколи не творив чудес, як тільки внаслідок своєї віри”³. Аммон проголосив: “Бог надав засіб, щоб людина через віру могла робити справжні чудеса”⁴. Господь відкрив Джозефу Сміту: “Бо Я є Бог, … і Я покажу чудеса … усім тим, хто вірить у Моє імʼя”⁵.

Цар Навуходоносор вимагав, щоб Шадрах, Мешах та Авед-Неґо вклонилися золотому бовванові, якого він поставив за бога, погрожуючи: “Якщо ви не поклонитеся … будете вкинені до середини палахкотючої огненної печі”. Після цього він глузував з них, запитуючи: “Хто той Бог, що врятує вас від моїх рук?”⁶

Ці троє відданих учнів відповіли: “Наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі. … А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо”⁷.

Вони були цілком упевнені в тому, що Бог може врятувати їх, “а якщо ні”, вони повністю довіряли Його плану.

Подібним чином старійшина Девід А. Беднар якось запитав молодого чоловіка, який попросив благословення священства: “Якщо наш Небесний Батько воліє, аби через смерть ти молодим перейшов у духовний світ, щоб продовжувати своє служіння, чи є у тебе віра підкоритися Його волі і не бути зціленим?”⁸ Чи маємо ми віру “не бути зціленим[и]” від наших земних недугів, щоб мати змогу зцілитися на вічність?

Важливе запитання, яке слід обміркувати: “На що ми покладаємо нашу віру?” Чи зосереджена наша віра на тому, щоб просто прагнути полегшення болю й страждань, чи вона твердо зосереджена на Богові Батькові і Його святому плані та на Ісусі Христі і Його Спокуті? Віра в Батька і Сина дозволяє нам розуміти й приймати Їхню волю в той час, як ми готуємося до вічності.

Сьогодні я свідчу про чудеса. Бути дитиною Бога—це чудо⁹. Отримати тіло за Його образом і подобою—це чудо¹⁰. Дар Спасителя—це чудо¹¹. Спокута Ісуса Христа—це чудо¹². Потенціал мати вічне життя—це чудо¹³.

Хоч це і добре молитися і працювати протягом нашого смертного життя задля фізичного захисту і зцілення, найбільше ми маємо бути зосереджені на духовних чудесах, які доступні всім Божим дітям. До якої б раси ми не належали, якої б національності ми не були, що б ми не зробили, якщо ми каємося, що б не зробили нам—всі ми маємо однаковий доступ до цих чудес. Ми живемо серед чуда і попереду нас чекають інші чудеса. В ім’я Ісуса Христа, амінь.