Хліб живий, що з неба зійшов
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Якщо ми прагнемо перебувати в Христі і дозволити Йому перебувати в нас, тоді святість—це те, чого ми прагнемо.
Через день після того, як Ісус у дивовижний спосіб нагодував 5000 в Галілеї лише п’ятьма ячними хлібами та двома рибами1, Він знову говорив до людей в Капернаумі. Спаситель відчував, що багато хто цікавилися не стільки Його вченнями, скільки тим, щоб їх знову нагодували2. Відповідно, Він намагався переконати їх про набагато важливішу цінність “пожив[и], що зостається на вічне життя, яку дасть вам Син Людський”3. Ісус проголосив:
“Я—хліб життя!
Отці ваші в пустині їли манну,—і померли.
То є хліб, Який сходить із неба,—щоб не вмер, хто Його споживає.
Я—хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам”4.
Ті, хто сприйняв слова Спасителя буквально, не зрозуміли того, що Він хотів донести до них. Відсахнувшись від такої думки, вони роздумували: “Як же Він може дати нам тіла спожити?”5 Ісус намагався пояснити принцип глибше:
“Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя.
Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя,—і того воскрешу Я останнього дня.
Бо тіло Моє—то правдиво пожива, Моя ж кров—то правдиво пиття”6.
Потім вів пояснив глибоке значення Своєї метафори:
“Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому.
Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною”7.
Однак ті, хто слухав Його, все ще не розуміли, що казав їм Ісус, і “багато хто … , як почули оце, гомоніли: “Жорстока це мова! Хто слухати може її?” … Із того часу відпали багато хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним”8.
Споживати Його тіло та пити Його кров—це незвичний спосіб виявлення того, наскільки повністю ми повинні зробити Спасителя частиною нашого життя—самого нашого єства—щоб ми могли бути єдиними. Як це відбувається?
По-перше, ми розуміємо, що жертвуючи Своїм тілом і кров’ю, Ісус спокутував наші гріхи і подолав смерть, як фізичну, так і духовну9. Тоді очевидно, що ми приймаємо Його тіло і п’ємо Його кров, коли отримуємо від Нього силу і благословення Його Спокути.
Учення Христа показує, що ми повинні робити, щоб отримати спокутну благодать. Нам треба повірити і мати віру в Христа, покаятися й охриститися, та отримати Святого Духа, “а тоді приходить прощення ваших гріхів вогнем і Святим Духом”10. Це ворота, наш доступ до спокутної благодаті Спасителя та до тісної і вузької путі, що веде до Його царства.
“Отже, якщо ви просуватиметеся вперед [на шляху], бенкетуючи словом Христа, і витерпите до кінця, ось так каже Батько: Ви будете мати вічне життя.
… Слухайте, це є вчення Христа, і єдине й істинне вчення Батька, і Сина, і Святого Духа, Які є єдиним Богом, без кінця”11.
Краса символізму причастя Господньої вечері розкривається, коли ми обдумуємо її. Хліб і вода представляють тіло і кров Того, Хто є Хлібом Життя і Живою Водою12, які гостро нагадують нам про ціну, що Він сплатив, аби викупити нас. Коли хліб ламають, ми пригадуємо розірване тіло Спасителя. Якось старійшина Даллін Х. Оукс зауважив, що “через те, що його рвуть чи ламають, кожен шматок хліба є унікальним, так само, як і ті, хто приймає його, є унікальними. Всім нам треба розкаятися в різних гріхах. У всіх нас є різні потреби щодо зміцнення через Спокуту Господа Ісуса Христа, Якого ми згадуємо під час цього обряду”13. Коли ми п’ємо воду, то думаємо про кров, яку Він пролив у Гефсиманії і на хресті та про її освячуючу силу14. Знаючи, що “ніщо нечисте не може увійти в Його царство”, ми вирішуємо бути серед “тих, хто омив свій одяг в [Спасителевій] крові через свою віру, і покаяння в усіх своїх гріхах, і свою вірність до кінця”15.
Я говорив про те, як отримати спокутну благодать Спасителя, яка забере наші гріхи і очистить від плям, якими ті гріхи забруднили нас. Але, образно кажучи, те, що ми їмо Його тіло і п’ємо Його кров, має додаткове значення, а саме—для засвоєння якостей і характеру Христа, відкидаючи тілесну людину і стаючи святими “через спокуту Христа Господа”16. Коли ми приймаємо причасний хліб і воду кожного тижня, нам слід подумати, наскільки повно ми повинні вплести Його характер і зразок Його безгрішного життя у наше життя і єство. Ісус не міг би спокутувати гріхи інших, якби Він Сам не був безгрішним. Оскільки правосуддя не мало претензій до Нього, Він міг запропонувати Себе замість нас, аби задовольнити правосуддя і потім поширити милосердя. Коли ми пам’ятаємо і шануємо Його спокутну жертву, нам слід також думати про Його безгрішне життя.
А це означає, що нам треба докласти багато зусиль. Ми не можемо задовольнятися тим, що залишаємося такими, як є, а повинні постійно просуватися вперед до “мір[и] зросту Христової повноти”17. Як і батько царя Ламонія в Книзі Мормона, ми повинні хотіти відмовитися від усіх наших гріхів18 і зосереджуватися на тому, що Господь очікує від нас, як окремо, так і разом.
Недавно друг розповів мені про досвід, який він отримав, коли служив президентом місії. Він переніс операцію, яка вимагала кілька тижнів реабілітації. Під час свого одужання він присвятив час вивченню Писань. Одного дня, коли він роздумував над словами Спасителя в 27-му розділі 3 Нефія, він заснув. Далі він розповів наступне:
“Я бачив сон, в якому мені дали яскравий, панорамний погляд на моє життя. Мені показали мої гріхи, неправильний вибір, моменти, … коли я ставився до людей з нетерпеливістю, плюс моменти, коли я міг сказати або зробити щось хороше, та не зробив цього. … Всеосяжний … [огляд] мого життя мені показали за кілька хвилин, але це здавалося набагато довшим. Я прокинувся, здивований і … відразу ж упав на коліна поруч з ліжком і почав молитися, благати про прощення, виливаючи почуття мого серця так, як раніше ніколи цього не робив.
До того, як я заснув, я не усвідомлював, що мав настільки глибоко покаятися. Мої недоліки і слабкості раптом стали такими очевидними для мене, що прірва між тим, ким я був, та святістю і добротою Бога, здавалася в мільйон кілометрів завширшки. У своїй молитві того дня я висловив свою найглибшу вдячність Небесному Батьку і Спасителю усім своїм серцем за все, що Вони зробили для мене і за стосунки з моєю дружиною і дітьми, які я так цінував. Коли я стояв на колінах, я також відчув Божу любов і милість, які були такими відчутними на дотик, незважаючи на мої почуття негідності. …
Я можу сказати, що з того дня я став іншою людиною. … В моєму серці сталася переміна. … Після цього я розвинув більше співчуття до інших, з більшою здатністю любити, поєднаною з почуттям невідкладності роботи з проповідування євангелії. … Я зміг розуміти послання віри, надії і дару покаяння, що знаходяться в Книзі Мормона, [як] ніколи раніше”19.
Важливо зауважити, що цей хороший чоловік, отримавши таке яскраве одкровення про свої гріхи і недоліки, не знеохотився і не впав у відчай. Так, він відчув шок та жалкування. Він відчув сильну потребу покаятися. Він смирився, проте відчував вдячність, мир і надію—справжню надію—завдяки Ісусу Христу, “хліб[у] жив[ому], що з неба зійшов”20.
Мій друг говорив про прірву, яку він бачив у своєму сні, між своїм життям і святістю Бога. Святість—це підходяще слово. Їсти тіло і пити кров Христа означає прагнути святості. Бог заповідує: “Будьте святі,—Я-бо святий!”21
Енох радив нам: “Навчайте своїх дітей, що всі люди повсюди повинні покаятися, інакше вони ніяк не зможуть успадкувати царство Боже, бо ніщо нечисте не може перебувати там, або перебувати в Його присутності; бо, мовою Адама, Людина Святості Його імʼя, а імʼя Його Єдинонародженого є Син Людини, саме Ісус Христос”22. Коли я був хлопцем, мені було цікаво, чому в Новому Завіті Ісуса часто називали (Він Сам навіть себе так називає) Сином Людини, коли Він насправді є Сином Бога, але твердження Еноха прояснює, що ці імена є розпізнанням Його божественності і святості—Він є Сином Людини Святості, Бога Батька.
Якщо ми прагнемо перебувати в Христі і дозволити Йому перебувати в нас23, тоді святість—це те, чого ми прагнемо, як тілом, так і духом24. Ми прагнемо її в храмі, на якому написано “Святість Господові”. Ми прагнемо її в наших шлюбах, сім’ях і домівках. Ми прагнемо її кожного тижня, коли вважаємо приємністю святий день Господа25. Ми навіть прагнемо її в деталях повсякденного життя: у нашій мові, в нашому одязі, у наших думках. Як заявляв Президент Томас С. Монсон: “Ми—результат усього, що читаємо, усього, що дивимося, усього, що чуємо і всього, що думаємо”26. Ми прагнемо святості, коли щоденно несемо свого хреста27.
Сестра Керол Ф. Мак-Конкі зауважила: “Ми розуміємо, що існує багато перевірок, спокус і негараздів, які можуть відштовхнути нас від усього чеснотного і гідного похвали перед Богом. Але земний досвід дає нам можливість обирати святість. Найчастіше саме жертви, на які ми йдемо заради дотримання завітів, і є тим, що освячує нас та робить святими”28. А до жертв, на які ми йдемо, я хочу додати служіння, яке ми надаємо.
Ми знаємо, що коли ми служимо своїм ближнім, то ми тільки служимо нашому Богові29. А Господь нагадує нам, що таке служіння займає центральне місце в Його житті і характері: “Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох”30. Президент Меріон Дж. Ромні мудро пояснював: “Служіння—це не якесь випробування, яке ми маємо витерпіти на землі, аби заслужити право жити в целестіальному царстві. Служіння—це сама суть піднесеного життя в целестіальній славі”31.
Захарія пророкував, що в дні тисячолітнього правління Господа, навіть на кінських дзвінках буде викарбовано напис: “Святе Господеві”32. У цьому дусі піонери-святі в цих долинах прикріплювали нагадування “Святе Господеві” на всьому, що здавалося звичайним або простим, як і на предметах, які асоціювалися з релігійною практикою. Воно було викарбуване на причасних склянках і тарілках, і надруковане на свідоцтвах висвячення сімдесятників, і на прапорі Товариства допомоги. Напис “Святе Господеві” також з’явився на вікнах Закладу кооперативної торгівлі Сіону, в універмазі закладу. Він знаходився на верхній частині молотка і на барабані. Напис “Святе Господеві” був викарбуваний на металевих дверних ручках дому Президента Бригама Янга. Ці посилання на святість в начебто незвичних або несподіваних місцях можуть здатися неприйнятними, але вони показують, наскільки всеосяжним і постійним повинно бути наше зосередження на святості.
Приймати тіло Спасителя і пити Його кров означає відкласти з нашого життя все, що не відповідає характеру, притаманному Христу, і зробити Його якості своїми власними. Це ширше пояснення значення покаяння: особа не лише відвертається від минулого гріха, а також і “повертає волю й серце до Бога”33, йдучи вперед. Так само, як це сталося в сні-одкровенні мого друга, Бог покаже нам наші вади і недоліки, але Він також допоможе нам перетворити слабке в сильне34. Якщо ми щиро запитаємо: “Чого ще бракує мені?”35, Він не залишить нас здогадуватися, але з любов’ю відповість заради нашого щастя. І Він дасть нам надію.
Це всепоглинаюча справа, і вона була б жахливо тяжкою, якби ми були самі в нашому пошуку святості. Славетна істина полягає в тому, що ми не самі. У нас є любов Христа, благодать Христа, втіха і спрямування Святого Духа та товариство і заохочення святих в тілі Христа. Давайте не задовольнятися тим, ким ми є, але й не будемо знеохочуватися. В простому, але вдумливому гімні нас заохочують:
Виділіть час, щоб бути святими, хоча світ й мчить уперед;
проводьте багато часу наодинці з Ісусом.
Шукаючи Ісуса, маєте бути, як Він;
ваші друзі у вашій поведінці побачать Його36.
Я свідчу про Ісуса Христа, “хліб[а] жив[ого], що з неба зійшов”37, і що той, “хто тіло [Його] споживає та кров [Його] п’є, той має вічне життя”38, в ім’я Ісуса Христа, амінь.