Даром і силою Бога
Це шостий розділ нової чотиритомної історії Церкви під заголовком Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні. Книга невдовзі буде надрукована 14 мовами, доступна в додатку Gospel Library в розділі Church History та он-лайн на сайті святі.lds.org. У розділі 5, опублікованому в липневому номері, розповідається про втрату 116 сторінок перекладу Книги Мормона в 1828 році.
Коли влітку 1828 року Джозеф повернувся у Гармоні, Мороній знову з’явився і забрав у нього пластини. “Якщо ти будеш достатньо смиренним та cповненним каяття,—сказав ангел,—ти отримаєш їх знову двадцять другого вересня”1.
Відчуття провини бентежило розум Джозефа2. Він знав, що зробив неправильно, коли не послухався волі Бога і віддав рукопис Мартіну. Тепер Бог більше не довіряв йому пластини і тлумачі. Він відчував, що заслуговує на будь-яке покарання, яке небеса пошлють на нього3.
Обтяжений своєю провиною та відчуваючи розкаяння, він став навколішки, щоб сповідатися у своїх гріхах та благати про прощення. Він обмірковував, що саме зробив неправильно і що може зробити краще, якщо Господь знову дозволить йому перекладати4.
Одного дня у липні, коли Джозеф прогулювався неподалік від свого дому, перед ним з’явився Мороній. Ангел передав йому тлумачі, і Джозеф побачив у них божественне послання: “Діяння, і замисли, і наміри Бога не можуть бути зруйнованими, не можуть вони також зійти нанівець”5.
Слова були втішливими, але далі прозвучав і докір. “Якими суворими були тобі заповіді,—сказав Господь.— Тобі не слід було боятися людину більше, ніж Бога”. Він наказав Джозефу бути обережнішим із священними речами. Літопис на золотих пластинах був важливішим, ніж репутація Мартіна чи бажання Джозефа догодити людям. Бог підготував їх, аби відновити Свій давній завіт і навчити всіх людей, щоб вони, дбаючи про своє спасіння, покладалися на Ісуса Христа.
Господь закликав Джозефа пам’ятати про Його милість. “Покайся в тому, що ти зробив,—наказав Він,—і ти все ще є обраним”. І знову Він покликав Джозефа бути Його пророком та провидцем. Проте Він попередив, що Джозеф має прислухатися до Його слова.
“Якщо ти не зробиш цього,—заявив він,—тебе буде звільнено і ти станеш таким, як усі інші люди, і не буде в тебе більше дару”6.
Тієї осені батьки Джозефа відправилися на південь, до Гармоні. Минуло вже майже два місяці, як Джозеф поїхав з їхнього дому у Манчестері, і вони нічого не чули від нього. Вони турбувалися, що трагічні події, які сталися влітку, спустошили його. Усього за кілька тижнів він втратив свою першу дитину, ледве не втратив дружину і втратив рукопис. Вони хотіли переконатися, що з ним та Еммою все було гаразд.
Коли Джозеф старший та Люсі майже за милю (приблизно 2 км) до місця, куди вони їхали, побачили Джозефа, який стояв там на дорозі і виглядав спокійним та щасливим, вони сповнилися радістю. Він розповів їм про втрату довіри Бога, покаяння у своїх гріхах та отримання одкровення. Докір Господа викликав у нього гострий біль, але, подібно до пророків давнини, він записав одкровення, щоб інші могли прочитати його. Це вперше він записав слово Господа до нього.
Джозеф також сказав своїм батькам, що після того Мороній повернув тлумачі та пластини. Джозеф розповів, що ангел, здавалося, був задоволеним. “Він сказав мені, що Господь любить мене за мою відданість та смиренність”.
Літопис тепер безпечно зберігався у домі, схований у скрині. “Для мене зараз пише Емма,—сказав їм Джозеф,—але ангел запевнив, що Господь когось пришле писати для мене, і я вірю, що так воно і буде”7.
Наступної весни Мартін Гарріс прибув до Гармоні з поганими новинами. Його дружина подала позив у суд, стверджуючи, що Джозеф був шахраєм, який прикидався, що робить переклад із золотих пластин. Тепер Мартін очікував на виклик до суду, щоб свідчити там. Він мав заявити, що Джозеф ошукав його, або ж Люсі звинуватить в обмані і його8.
Мартін наполягав, щоб Джозеф дав йому більше доказів того, що пластини дійсно існували. Він хотів розповісти у суді все про переклад, але його непокоїло, що люди не повірять йому. Зрештою Люсі все обшукала у домі Смітів, але літопису так і не знайшла там. І хоча Мартін два місяці був писарем у Джозефа, він також ніколи не бачив пластини і не міг свідчити про те, що вони були у того9.
З цим запитанням Джозеф звернувся до Господа й отримав відповідь для свого друга. Господь не буде вказувати Мартіну, що казати у суді, і Він не надасть йому більше доказів до того, як Мартін не вибере виявляти віру та бути смиренним. “Ось, якщо вони не повірять Моїм словам, вони не повірять тобі, Моєму слузі Джозефу,—сказав Він,—навіть якби було можливо, щоб ти показав їм усі ці речі, які Я довірив тобі”.
Однак Господь обіцяв поставитися до Мартіна милостиво, якщо той зробить так, як Джозеф зробив влітку,—упокорить себе, довірившись Богу, і навчиться зі своїх помилок. У певний час три вірних свідки побачать пластини і, за словами Господа, Мартін зможе бути одним з них, якщо він припинить шукати схвалення від інших10.
І на завершення Своїх слів Господь заявив наступне: “Якщо це покоління не закамʼяніє серцями своїми,—сказав Він,—Я встановлю Свою Церкву”11.
Джозеф обмірковував ці слова, коли Мартін переписував це одкровення. Потім вони з Еммою слухали, коли Мартін читав його, щоб переконатися у правильності записаного. Під час читання у кімнату зайшов батько Емми і став слухати. По закінченню він запитав, чиїми були ті слова.
“Це слова Ісуса Христа”,—пояснили Джозеф та Емма.
“Я вважаю все це обманом,—сказав Айзек.— Припиніть це”12.
Не зважаючи на батька Емми, Мартін забрав копію одкровення і сів у поштову карету, щоб їхати додому. Він приїхав у Гармоні, прагнучи доказів про існування пластин, а повернувся з одкровенням, яке свідчило про їхню реальність. Він не міг скористатися ним у суді, але повернувся у Пальміру, переконаний, що Господь знав про нього.
Пізніше, коли Мартін стояв перед суддею, він приніс просте і переконливе свідчення. З рукою, піднятою до небес, він свідчив про істинність золотих пластин і заявив, що він сам віддав Джозефу п’ятдесят доларів на виконання Господньої роботи. Через відсутність доказів за звинуваченням Люсі суд закрив справу13.
А тим часом Джозеф продовжував перекладати, молячись про те, щоб Господь скоріше послав йому іншого писаря14.
Вдома у Манчестері, у батьків Джозефа, зупинився молодий чоловік на ім’я Олівер Каудері. Олівер був на рік молодший за Джозефа, і восени 1828 року почав навчати у школі, яка знаходилася на відстані біля милі на південь від ферми Смітів.
Вчителі часто жили у сім’ях своїх учнів, і коли до Олівера дійшли чутки про Джозефа і золоті пластини, він поцікавився, чи може пожити у Смітів. Спочатку він дізнавався про деякі подробиці від сім’ї. Однак викрадений рукопис та місцеві плітки настільки втомили Смітів, що вони нічого не розказували15.
Але взимку 1828–1829 років, коли Олівер навчав дітей Смітів, він завоював довіру господарів. Приблизно у цей час Джозеф старший повернувся з подорожі у Гармоні з одкровенням, у якому проголошувалося, що Господь вже скоро розпочне дивовижну роботу16. На той момент Олівер вже довів, що щиро шукає істину, і батьки Джозефа розповіли йому про божественне покликання свого сина17.
Їхня розповідь захопила Олівера, і в нього виникло палке бажання допомагати з перекладом. Так само, як і Джозефа, Олівера не задовольняли сучасні церкви, і він вірив у Бога чудес, Який все ще відкриває Свою волю людям18. Але Джозеф і золоті пластини були далеко, і Олівер не знав, як він міг допомогти у роботі, залишаючись у Манчестері.
Одного весняного дня, коли дощ з силою барабанив по даху будинку Смітів, Олівер сказав сім’ї, що коли закінчиться навчання у школі, він хоче поїхати у Гармоні, щоб допомагати Джозефу. Люсі та Джозеф старший порадили йому запитати Господа, чи його бажання було правильним19.
Олівер, пішовши до свого ліжка, помолився на самоті, щоб дізнатися, чи те, що він почув про золоті пластини, було істинним. Господь показав йому у видінні золоті пластини і те, як Джозеф намагається перекласти їх. Він відчув спокій і тоді вже знав, що повинен запропонувати себе Джозефу як писаря20.
Олівер нікому не сказав про свою молитву. Але як тільки закінчилося навчання у школі, він та Сем’юел, брат Джозефа, відправилися пішки у Гармоні, а туди було більше ніж 100 миль. Дорога була холодною і багнистою від весняного дощу, і доки вони добралися з Сем’юелом до домівки Джозефа й Емми, Олівер відморозив собі палець на нозі. Однак він дуже бажав познайомитися з цією парою й особисто побачити, як Господь діяв через молодого пророка21.
Коли Олівер прибув до Гармоні, то відчував себе так, неначе він завжди був там. Джозеф розмовляв з ним до пізньої ночі, слухаючи його історію та відповідаючи на його запитання. Було зрозуміло, що Олівер мав хорошу освіту, і Джозеф із задоволенням прийняв його пропозицію бути йому за писаря.
Після прибуття Олівера першочерговим завданням Джозефа було знайти безпечне місце для роботи. Він попросив Олівера скласти контракт, у якому Джозеф обіцяв своєму тестю платити за маленький дерев’яний дім, у якому жили він з Еммою, а також за хлів, землю для фермерської роботи та джерело, що було неподалік22. Турбуючись про добробут доньки, батьки Емми погодилися на ці умови та пообіцяли допомогти розвіяти страхи сусідів стосовно Джозефа23.
Тим часом Джозеф та Олівер почали перекладати. Вони добре працювали разом, іноді цілими тижнями, часто разом з Еммою, яка у тій самій кімнаті займалася своїми щоденними справами24. Іноді Джозеф перекладав, дивлячись через тлумачі і читаючи англійською письмена з пластин.
Часто для нього було зручніше користуватися одним каменем провидця. Він клав камінь провидця у свій капелюх, прикладав до нього своє обличчя, щоб унеможливити потрапляння зовнішнього світла, і вдивлявся у камінь. Світло від каменя сяяло у темряві, і з’являлися слова, які Джозеф диктував, а Олівер швидко їх записував25.
Олівер Каудері був писарем під час перекладу цих сторінок Книги Мормона.
Фотографія оригінального зображення сторінок манускрипту Книги Мормона люб’язно надана Бібліотекою історії Церкви; фотографію збільшено, щоб зображення було чіткішим
За вказівкою Господа Джозеф не намагався знову перекладати те, що він втратив. Замість цього він та Олівер продовжували перекладати літопис далі. Господь відкрив йому, що Сатана спокусив злочестивих людей забрати рукопис, змінити слова і використати їх, аби посіяти сумніви стосовно перекладу. Але Господь запевнив Джозефа, що Він надихнув давніх пророків, які підготували пластини, включити іншу, повнішу розповідь того, що було у втраченому рукописі26.
“Я розстрою плани тих, хто змінив Мої слова,—сказав Джозефу Господь.— Я покажу їм, що Моя мудрість більша за підступність диявола”27.
Олівер був у захопленні від того, що був писарем для Джозефа. День за днем він слухав, як його друг диктує складну історію двох великих цивілізацій, нефійців і ламанійців. Він дізнався про праведних та злочестивих царів, про людей, які були у полоні, і як їх було звільнено з нього, про давнього пророка, який використовував камені провидця, аби перекласти літописи, знайдені на полях, вкритих кістками. Подібно до Джозефа, той пророк був одкровителем та провидцем, благословенний даром і силою Бога28.
У літописі знову і знову свідчили про Ісуса Христа, і Олівер бачив, як пророки керували давньою церквою і як звичайні чоловіки та жінки виконували роботу Бога.
Однак Олівер все ще мав багато запитань стосовно роботи Господа і бажав знайти відповіді. Джозеф спробував отримати для нього одкровення через Урім і Туммім, й Господь відповів. “Якщо ви проситимете у Мене, ви отримаєте,—проголосив Він.— Якщо ти питатимеш, то ти знатимеш таємниці, величні й дивовижні”.
Господь також порадив Оліверу пам’ятати про свідчення, яке він отримав перед тим, як прибути у Гармоні, про яке він нікому не розповідав. “Хіба Я не промовляв мир твоєму розуму стосовно цього? Яке більше свідчення ти можеш мати, ніж від Бога?—запитав Господь.— Якщо Я сказав тобі те, що жодна людина не знає, хіба не отримав ти свідчення?”29
Олівер здивувався. Він негайно розповів Джозефу про свою молитву на самоті та про божественне свідчення, яке він отримав. Як він стверджував, ніхто не міг знати про це, крім Бога, і тепер він знав, що робота була істинною.
Вони повернулися до роботи, і Олівер почав розмірковувати над тим, чи зміг би він також перекладати30. Він вірив у те, що Бог для Своєї роботи може використовувати знаряддя, подібні до каменів провидця, і він сам інколи використовував лозу, щоб знайти воду або мінерали. Однак він все ще не був упевненим, що використовував свою лозу силою Бога. Процес одкровення все ще був для нього таємницею31.
Джозеф знову поставив Господу запитання, що були у Олівера, і Господь сказав Оліверу, що у нього була влада отримувати знання, якщо він попросить з вірою. Господь підтвердив, що лоза Олівера функціонувала саме силою Бога, подібно до жезла Аарона у Старому Завіті. Після цього Він більше навчив Олівера про одкровення. “Я скажу тобі у твоєму розумі й у твоєму серці, через Святого Духа,—проголосив Він.— Тепер ось, це є дух одкровення”.
Він також сказав Оліверу, що той міг би перекладати літопис, як Джозеф це робив, якщо покладатиметься на віру. “Памʼятай,—сказав Господь,—що без віри ти не можеш нічого зробити”32.
Після цього одкровення Олівер був радий перекладати. Він наслідував приклад Джозефа, але коли слова відразу не з’явилися, він розчарувався і збентежився.
Джозеф помітив, що його другу було важко, і співчував йому. У нього зайняло час, щоб налаштувати своє серце і розум на труд перекладу, але, здавалося, Олівер гадав, що йому це вдасться швидко. Недостатньо було мати духовний дар. Йому потрібно було довго його розвивати та удосконалювати, щоб використовувати для Божої роботи.
Невдовзі Олівер перестав перекладати і запитав Джозефа, чому йому це не вдалося.
Джозеф запитав Господа. “Ти вважав, що Я дам це тобі, тоді як ти не взяв на думку нічого, крім того, щоб просити Мене,—відповів Господь.— Ти повинен з’ясувати це повністю своїм розумом; потім ти повинен спитати Мене, чи це правильно”.
Господь навчав Олівера бути терплячим. “Нема в тому необхідності, щоб ти перекладав тепер,—сказав Він.— Робота, яку тебе покликано виконувати—це писати для Мого слуги Джозефа”. Він пообіцяв Оліверу пізніше дати іншу нагоду перекладати, але зараз він був писарем, а Джозеф—провидцем33.