А якщо я не зможу?
Мій страх перед невдачею заважав мені розвивати таланти і шукати можливості для зростання.
Фотоілюстрація Девіда Стокера
Коли мені було 6 років, тато взяв мене і старшу сестру пограти в баскетбол. Я вперше в житті грала в справжньому спортзалі. Баскетбольний м’яч здавався важким для моїх маленьких рук, а кільце—навіть у найнижчому положенні—здавалося недосяжно далеким.
“Не хвилюйся. Просто кидай”,—сказав тато.
Я повернулася до батька: “А якщо я не влучу?”— запитала я.
Минуло більше двох десятків років, і я не пам’ятаю, чи зробила я той кидок, чи ні. Але я й досі пам’ятаю той страх, який відчувала: “А якщо я не влучу? Якщо моїх найкращих зусиль буде недостатньо? Що ж мені робити, якщо я промахнуся?”
Страх перед поразкою
Той самий страх перед поразкою мучив мене все життя. Довгий час завдяки своїм талантам я займалася лише тим, чого не боялася. Однак він постійно проявлявся у той чи інший спосіб. Я не починала займатися певним видом спорту, поки не була впевненою, що буду в ньому успішною. Я уникала шкільних предметів, в яких не була сильною. Коли я пробувала щось нове і не досягала успіху, то приймала рішення відразу ж кинути справу й взятися за щось нове, що мені буде краще вдаватися.
Потім я поїхала на місію. Вперше мені довелося бути в обстановці, де мої слабкі сторони були явно помітні й мені нікуди було відступати. Мені було важко почати розмову. Я докладала неймовірних зусиль, щоб навчати на новій мові. Я стикалася з тим, що багато разів на день мене відмовлялися слухати. Я постійно була невдахою—робила кидок і не влучала,—а в деякі дні я думала, чи не зробити те, що я завжди робила під час невдачі: здатися і поїхати додому.
Труднощі з перекладом
У цей час я отримала довгоочікуване натхнення і спрямування завдяки історії про те, як Олівер Каудері намагався перекладати пластини. Працюючи кілька тижнів писарем Джозефа Сміта, Олівер почав міркувати, чи не міг би і він перекладати пластини.
Джозеф запитав Господа і отримав відповідь, що Оліверу буде дозволено перекладати. Однак Господь також дав Оліверу кілька застережень, два з яких були такими: “май терпіння” і “не бійся” (УЗ 6:19, 34).
Процес перекладу не був настільки простим, як Олівер думав спочатку. Коли слова не з’являлися легко, він опускав руки і невдовзі відступив.
Змарновані можливості
Коли я вивчала цю історію, то зрозуміла, що проблема Олівера була подібна до моєї. Він сподівався, що оволодіє перекладом швидко, і коли стало очевидно, що він не досягне негайного успіху—що він помилятиметься багато разів у процесі вдосконалення свого дару—він повернувся до роботи писаря, яка йому легко давалася. Господнє застереження було точним: Олівер не був терплячим до себе або до Бога, і він боявся. Тож Бог позбавив його такої можливості (див. УЗ 9:3).
Я тепер усвідомлюю, як часто страх перед помилкою зупиняв мене. Я так боялася “не влучити”, що навіть не робила кидок або здавалася після лише кількох спроб. Намагаючись уникати помилок, я пропускала можливості здобути успіх у майбутньому. Я не була терплячою до себе або до Бога, і я боялася.
Історія про Олівера Каудері також додала мені надії. Хоча Господь сказав Оліверу, що він не зможе тоді перекладати, Він також пообіцяв: “Ось, інші літописи Я маю, так що Я дам тобі силу, щоб ти міг допомагати перекладати” (УЗ 9:2). Олівер не втратив можливість перекладати, її просто було відкладено. Подібним чином мої невикористані можливості не були втрачені. Господь надасть їх більше, якщо я буду терплячою і не дозволю, щоб страх перед невдачею став перепоною для нових спроб.
Подолання страху
Я вирішила подолати cтрах перед невдачею. Хоча я все ще хвилювалася під час розмови з незнайомцями або навчаючи іноземною мовою, я покращувалася в обох напрямках. Ці навички допомогли мені в житті навіть після місії.
Все ще бувають часи, коли я вагаюся, чи варто спробувати щось нове або робити те, що не вдається мені дуже добре. Однак я навчилася бути більш терплячою. Я навчилася робити нові спроби і не боятися невдачі.