Чи можу я там служити?
Відтоді, як я поклала перший пенс у свою місіонерську скарбничку, я знала, що хочу служити. Я заощаджувала гроші упродовж 12 років, коли оголосили про те, що сестри можуть служити у віці 19 років. Хоча я не знала, чи це був для мене правильний час, Господь відповів на мої молитви, і я відчула натхнення подати документи для служіння на місії.
Я хотіла, щоб моє місіонерське покликання призначалося саме для мене, і знала, що чесно сказати про все церковним провідникам, особливо про свій стан здоров’я—це єдиний спосіб відчувати спокій. У мене епілепсія—це стан, коли раптово виникають судомні напади. На щастя, мій стан повністю контролювався за допомогою медикаментів. І все ж, існувала ймовірність, що моя залежність від них могла стати обмеженням щодо того, куди мене призначать служити.
Уявіть мій подив, коли мене покликали служити в Східну місію Санто-Домінго в Домініканській Республіці. Однак була проблема: я дізналася, що в Домініканській Республіці не було потрібних мені медикаментів. Я була збентежена. Чому Господь надихнув провідників Церкви послати мене туди, де не було моїх медикаментів?
Разом із сім’єю я молилася, щоб знайти відповідь. Я відчувала сильне переконання, що Господь дійсно хоче, аби я служила в Домініканській Республіці, тож ми взялися до роботи. Мій лікар написав мені рецепт на 18 місяців, але наше страхування покривало лише річну норму ліків, і нам самостійно потрібно було заплатити за останні 6 місяців. Рухаючись вперед з вірою, ми згодом знайшли варіант, який нам підходив фінансово.
Коли мене рукопокладали, мій президент колу благословив мене, щоб стан здоров’я не впливав на мене під час місії. Це обіцяння успішно здійснилося. Хоча я була на межі своїх фізичних можливостей, я знаю, що завдяки Спокуті Ісуса Христа я змогла подолати труднощі, які стояли переді мною до місії та під час неї.