Молитви молодої матері

Крістал Бейкер Чіпман

шт. Юта, США

Ілюстрація Джошуа Денніса

Мені, молодій мамі маленького дорогоцінного хлопчика, іноді здавалося, що моє життя складається майже виключно з переодягання підгузків і графіка годування.

Навчаючись бути матір’ю, я помітила, що нехтую своїми духовними потребами. Замість того, аби почитати Писання, я зазвичай уривала хвилинку, щоб подрімати чи завантажити ще одну порцію прання. Молитви перетворилися на поспіхом промовлені прохання, звернені до Небесного Батька, про те, щоб син заснув і довго спав, або я просто просила, щоб Він допомагав мені прожити цей день.

Коли сину було місяців чотири, я зрозуміла, як виснажилася духовно. Моє бажання зміцнити свідчення поступово слабшало. Мені не хотілося сидіти всі три години у Церкві, а решта обов’язків удома та в церкві здавалися справами, на які у мене немає часу або сил. Я знову хотіла відчути світло євангелії, але була виснажена й не знала, з чого почати. Одного вечора я палко молилася про допомогу.

Наступного ранку я неохоче пішла до церкви. Слухаючи урок в Товаристві допомоги, я побачила плакат, який ілюстрував мету Товариства допомоги. Я бачила цей плакат кожної неділі, але ніколи раніше не сприймала його послання. На плакаті було написано, що мета Товариства допомоги—допомагати сестрам “збільшувати віру і особисту праведність, зміцнювати сім’ї та домівки, а також шукати тих, хто потребує допомоги, і надавати її”.

Я знову прочитала напис. Цього разу мій розум зосередився на словах “збільшувати віру і особисту праведність”. Стало зрозуміло, що до того, як я зможу виконувати свої церковні покликання й служити іншим, необхідно прагнути зміцнити своє духовне здоров’я. Я почала відводити час кожного дня для читання Писань. Я також працювала над тим, щоб більш вдумливо молитися.

Коли я почала живити свою віру і особисту праведність та прагнути проводу Небесного Батька, моя любов до відновленої євангелії Ісуса Христа знову запалала. Служіння в покликаннях, відвідування сестер з Товариства допомоги й приймання причастя кожного тижня знову набули значення в моєму житті. І те, на що не вистачало часу та сил, тепер стало втіхою і зміцненням для мене і сім’ї.