Що таке віра?

Мері Б. Фергюсон

Про сестру Фергюсон

Мері Тіндейл Бакстер Фергюсон (1826--1909) народилася в Глазго, Шотландія, і в юному віці осиротіла. Після знайомства з мормонськими місіонерами сестра Фергюсон відчула занепокоєння, однак чим більше вона дізнавалася, тим краще розуміла, що Церква істинна. Вона охристилася в 1846 році й написала, що після того “всі мої друзі мене залишили і моє добре ім’я знеславили, як зле ім’я через євангелію”.

На конференції Церкви в Шотландії Мері познайомилася з Джоном Бакстером, з яким уклала шлюб у 1849 році. Вони емігрували до Сполучених Штатів у 1851 році. Вона доглядала свого чоловіка, оскільки у нього було погане здоров’я після довгих років роботи у вугільних шахтах. Джон помер у 1869 році, залишивши Мері з сімома дітьми на руках. У некролозі потім зазначалося, що “вона долала багато труднощів, щоб піднімати таку велику сім’ю, де було багато малих дітей, та дбати про них, однак Господь почув її волання і благословив, даючи сили нести ті важкі тягарі”.

Сестра Фергюсон утримувала сім’ю, заробляючи на життя роботою медсестри і акушерки. Згодом вона вдруге вийшла заміж і переїхала до Спеніш-Форк, шт. Юта, служачи там упродовж кількох років президентом Товариства допомоги. Її життєвий досвід свідчить про відданість Богу, незважаючи на труднощі й випробування. Наведені уривки взяті з промови, яку у 1879 році вона виголосила, звертаючись до молодих жінок.

Оскільки віра є першим принципом євангелії, необхідно запитати: а що ж таке віра? В Писаннях сказано, що “віра—це переконаність у сподіваному, доказ невидимого” [Переклад Джозефа Сміта, Євреям 11:1]. … Отже, коли ми живемо за євангелією, тоді ми маємо певні благословення; але якщо ми кажемо, що віримо і не слухаємося, тоді наша віра марна. Це---як тіло без духа. Воно мертве. Саме така жива віра, мої молоді сестри, змушувала ваших батьків і матерів дотримуватися євангелії у тих країнах і домівках, де вони жили; не зважати на глузування, переслідування і, керуючись вірою, залишати домівки, рідних і все, що вони мали, та вирушати в неозорий океан, … ввіряючи себе у руки Єгови та сподіваючись, що Він безпечно доведе їх до спокійної гавані; і багато з них ніколи не знали випробувань і труднощів життя. … Подумайте про це, юні сестри: ваші батьки й матері подолали півтори тисячі кілометрів, тягнучи візок з продуктами, постіллю, кухонним приладдям, одягом та іншими речами; у багатьох були малі діти. Вони переходили вбрід річки, коли вода доходила їм до пояса, і торували багато миль через піски; та все ж біля вогнища ввечері лунали пісні хвали Богові, бо принципи віри були посіяні глибоко в їхніх серцях. Вони мали впевненість у тому, чого не бачили. Вірою вони прибули в ці долини. В той час вони не були чудовими родючими долинами, які ви бачите зараз. Вірою вони підкорили сухі, неродючі землі, і завдяки Божим благословенням досягнули успіху, перетворюючи пустиню на квітучу троянду. …

У мене мало часу, щоб розповісти про випробування нашої віри, такі як нашестя цвіркунів, сарани, посухи, повені й також переслідування ворогів; однак загалом ми надзвичайно благословенний і щасливий народ; і за допомогою віри ми маємо намір зростати, збільшуватися і поширюватися за наші межі, бо, подібно до Авраама в давнину, ми будемо збільшуватися безкінечно.

А зараз, дорогі юні друзі, вам не треба думати, що оскільки ми зробили так багато, то вам нічого не залишилося. Вам треба тепер треба іти все далі й далі. Вам не слід думати, що територія Юти буде вміщувати дітей Сіону. Вам треба буде будувати нові поселення. …

Отже, ревно боріться за віру, яку в ці останні дні було дано вашим батькам, щоб ви були спроможні вірою допомагати в здійсненні цілей Єгови; і нехай оживляючий вплив Духа Божого зійде на дітей Сіону, щоб він міг бути подібним до живого вогню, що горить в них, завдяки чому вони принесуть багато плодів праведності.