Духовна основа фінансового самозабезпечення Церкви
Адаптовано з виступу “Financing Faith: The Intersection of Business and Religion” (Фінансування віри: де перетинаються бізнес і релігія), виголошеного на Симпозіумі з історії Церкви 2018, що відбувся в Університеті Бригама Янга 2 березня 2018 року.
Ми, провідники Церкви, постійно відчуваємо велику відповідальність за використання священної десятини і пожертвувань у такий спосіб, який буде приємний Господу.
Нещодавно я мав можливість відвідати Кертленд, шт. Огайо. У цьому історичному місці, де відбулося багато визначних подій, пов’язаних з Відновленням, відвідувачам пропонують поміркувати про віру і спадок відважних чоловіків і жінок, які заклали підвалини цієї величної роботи останніх днів. Хоча Кертлендський період був часом небаченого зростання і духовних проявів, більшість тих перших святих були надзвичайно бідними і жили у надзвичайно складних умовах. Вони пожертвували всім---часто процвітаючими фермами і прибутковою роботою---щоб іти за Ісусом Христом і Його пророком Джозефом Смітом.
Коли я ходив цією священною землею, я не міг не думати про разючий контраст, що існував між бідністю, яка була в Кертленді на той час, і сьогоденним відносним процвітанням Церкви й багатьох поколінь її членів. Господь надзвичайно благословив Свою Церкву і святих останніх днів!
Ця ряснота мирських благословень основується на часто повторюваному обіцянні Бога, що “якщо ви будете виконувати Мої заповіді, ви будете процвітати на землі”1.
Це обіцяння є основоположним в сюжеті й ученнях Книги Мормона. Воно з’являється у 18 різних віршах і в семи з її 15 книг. Хоча обіцяння процвітання, про яке йдеться у цих віршах, головним чином має духовне забарвлення, воно також включає здатність Божого народу мати переваги економічного розвитку й ставати матеріально самозабезпеченими.
Найголовніше те, що матеріальне процвітання основується на вірному дотриманні кількох керівних принципів, які Господь через одкровення дав Своїм пророкам і які стали складовими повсякденного життя і культури святих останніх днів. Ці принципи включають закон десятини, закон посту, а також необхідність освіти, працевлаштування та самозабезпечення. Членам Церкви також радять жити відповідно до своїх доходів, уникати непотрібних боргів і готуватися до майбутнього, створюючи матеріальні запаси, що включає в себе продукти і фінансові накопичення.
В той час як членів Церкви навчають принципів матеріального благополуччя, провідники Церкви також застосовують їх, тільки у більшому масштабі, до всієї Церкви. У фінансовій та інвестиційній політиці Церква просто застосовує вчення і приписи, яких навчає своїх членів. Я зараз розповім про чотири з цих принципів.
Перший принцип: закон десятини
В одкровенні, отриманому Джозефом Смітом 8 липня 1838 року, Господь дав настанову, що “ті, хто таким чином віддав десятину, сплачуватимуть одну десяту всього свого прибутку щорічно”. Було також пояснено, що ця конкретна настанова буде для всіх святих “постійним законом для них назавжди”2.
Закон десятини було отримано того дня як заповідь від Господа і як відновлення божественного закону, що його дотримувався в давнину народ Ізраїля. То було ознакою завіту, укладеного Господом зі Своїм народом---що коли вони будуть вірно його дотримуватися, Він благословить їх як духовно, так і матеріально. Дотримання закону десятини і сьогодні залишається важливим для святих останніх днів незалежно від місця проживання, їхнього соціального статусу чи матеріальних обставин. Він також є основою фінансової стабільності Церкви.
З часу мого покликання до Верховного єпископату я ніколи не переставав дивуватися вірі та відданості членів Церкви, які живуть за цим законом. Без десятини Церква була б неспроможна виконати свою божественну місію. У незабутньому виступі на генеральній конференції Президент Гордон Б. Хінклі (1910--2008) проголосив: “Я глибоко вдячний за закон десятини. Для мене---це диво, яке ніколи не припиняється. Воно стає можливим завдяки вірі людей. Це---Господній план фінансової роботи для Його царства”3.
Того самого дня 1838 року Джозеф отримав ще одне одкровення, в якому Господь роз’яснив порядок, у який десятина має ухвалюватися й використовуватися. Він проголосив: “Істинно, так каже Господь, тепер прийшов час, коли цим буде розпоряджатися рада, що складається з Першого Президентства Моєї Церкви, і з єпископа та його ради, і з Моєї вищої ради, і Мій власний голос до них, каже Господь”4. “Єпископ та його рада” і “Моя вища рада”, про які йдеться у цьому одкровенні, відомі сьогодні як Верховний єпископат і, відповідно, Кворум Дванадцятьох Апостолів.
У наш час ці настанови, що містяться в 120 розділі Учення і Завітів продовжують ретельно застосовуватися. Кожної першої п’ятниці грудня Перше Президентство, Кворум Дванадцятьох Апостолів і Верховний єпископат зустрічаюся разом, щоб проаналізувати й ухвалити розподіл священних церковних фондів десятини та пожертвувань, які очікуються в наступному році. Проведення такої наради є гарантією того, що рішення приймаються в дусі спільного обговорення, одкровення і одностайності.
Ми, провідники Церкви, постійно відчуваємо свою велику відповідальність за використання священної десятини і пожертвувань у належний спосіб, який буде приємний Господу. Як добре висловився старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Ми чітко усвідомлюємо, наскільки священною є лепта вдови”5. Президент Хінклі додавав:
“Гроші, які отримує Церква від своїх вірних членів, є освяченими. Це Господній гаманець. … Фонди, за які ми несемо відповідальність, включають священну довіру в те, що ними будуть розпоряджатися абсолютно чесно і обережно, оскільки вони є освяченою жертвою від людей.
Ми відчуваємо величезну відповідальність перед вами, хто робить ці внески. Ми відчуваємо навіть більшу відповідальність перед Господом, кому й належать ці кошти”6.
Ми не є фінансовою установою чи комерційною корпорацією. Ми є Церквою Ісуса Христа, і ця Церква не має іншої мети, ніж та, яку Сам Господь призначив їй---а саме запрошувати всіх “прий[ти] до Христа і удосконалю[ватися] в Ньому”7, тобто “допомагати членам Церкви жити за євангелією Ісуса Христа, здійснювати збирання Ізраїлю через місіонерську роботу, піклуватися про бідних і нужденних та забезпечувати можливості для спасіння померлих через будівництво храмів і виконання вікарних обрядів”8.
Згідно з політикою Церкви, священні фонди десятини затверджуються і призначаються для досягнення духовної і релігійної місії Церкви. Їх витрачають на виконання роботи за 6 основними напрямками: (1) забезпечення наявності й обслуговування місць поклоніння для понад 30 тис. підрозділів Церкви по всьому світу; (2) здійснення програм благополуччя Церкви та гуманітарної допомоги, яка надається Церквою; серед них понад 2700 проектів у 2017 році; (3) забезпечення освітніх програм, у тому числі шкіл, університетів, які належать Церкві, а також програм семінарії та інституту; (4) підтримка всесвітньої місіонерської програми, яка включає 420 місій та ресурсів, необхідних приблизно 70 тисячам місіонерів; (5) побудова і робота понад 160 храмів по всьому світу і багатьох інших, які будуть будуватися в майбутньому, обслуговування широкомасштабних програм з сімейної історії та збереження записів; (6) здійснення загального керування Церквою.
Я вдячний за закон десятини. Він є джерелом благословень, як духовних, так і фізичних, для Церкви і для кожного її члена.
У липні 2016 року благодійна організація LDS Charities пожертвувала 280 інвалідних візків та триколісних велосипедів з ручним керуванням до Карімнагара, Індія. З 2001 року LDS Charities розподілила 500 тис. інвалідних візків у 133 країнах.
Другий принцип: самозабезпечення і незалежність
Особиста свобода волі---це один з найбільших дарів Бога. Вона є вирішальною для нашого земного розвитку і вічного спасіння. Стаючи самозабезпеченими матеріально і духовно, Божі діти розвивають свою здатність робити вибір незалежно, а отже, і виконувати міру свого сотворіння.
Відповідно, не є дивним те, що пророки нашого розподілу невтомно закликають членів Церкви намагатися бути самозабезпеченими. Слова Президента Хінклі є дуже красномовними:
“Я раджу … вам оцінити ваш фінансовий стан. Я раджу вам бути скромними у своїх видатках; дисциплінувати себе, роблячи покупки, аби уникати боргу. Сплатіть борг якомога швидше і звільніться від залежності.
Це---частина євангелії, що стосується матеріальних аспектів, і ми в неї віримо. Нехай же Господь благословить вас, … щоб ви привели свої домівки в порядок. Якщо ви сплатили свої борги, якщо ви маєте заощадження, хай і невеликі, тоді нехай бурі шумлять у вас над головою, ви будете мати прихисток для вашої [сім’ї] і мир у ваших серцях”9.
Президент Рассел М. Нельсон також наголошував на благословеннях самозабезпеченості, коли вказав: “Працюючи з охотою, святі по-новому дивляться на те, ким є і якою є їхня вічна цінність. Праведність, незалежність, ощадливість і самозабезпечення стають особистими цілями. Ці якості змінюють життя”10.
Так само, як складання мудрого бюджету домашніх коштів дає можливість окремим членам Церкви та сім’ям залишатися незалежними, розумний розподіл фінансів є ключовим у здатності Церкви діяти незалежно. Це є продовженням божественного наказу, даного через Джозефа Сміта---щоб “через [Господнє] провидіння … Церква могла стояти незалежною над усіма іншими створіннями, нижчими целестіального світу”11.
Це провидіння є особливо очевидним у наш час. Ми радіємо тому факту, що Церква досягла повної фінансової незалежності і здатна здійснювати свою місію, не маючи жодних боргів. Як заявляв Президент Хінклі: “Якщо ми не зможемо продовжувати, то будемо скорочувати наші програми. … Ми не будемо брати в борг”12.
Політика фінансового управління була визначена провідниками Церкви і ретельно застосовується під час складання щорічного бюджету і визначення витрат. Ця політика включає два прості й чіткі принципи:
-
Перший: загальні витрати не перевищують прогнозованого доходу.
-
Другий: бюджет на поточні витрати не збільшуватиметься з року в рік швидше, ніж очікуване зростання внесків десятини.
Члени Церкви, які живуть поблизу ферм, які є власністю Церкви, мають можливість працювати волонтерами під час збирання фруктів та овочів. Продукцію з церковних ферм постачають на консервні заводи і в комору єпископа, щоб допомагати членам Церкви, які потрапили в скрутне становище.
Третій принцип: ощадливе життя
Члени Церкви усвідомлюють той факт, що вони живуть у період катастроф, спричинених як діями людей, так і силами природи. Пророцтва про останні дні чіткі, і дуже мудро готуватися до майбутнього: можливого голоду, катастрофи, фінансової депресії або іншого непередбачуваного скрутного становища. Провідники Церкви часто радять членам Церкви жити ощадливо, створюючи домашній запас, що включає запас води, основних продуктів харчування, медикаментів, одягу та інших речей, що можуть знадобитися в екстренній ситуації. Членам Церкви також радять “поступово робити фінансовий запас, регулярно заощаджуючи частину свого доходу”13.
Той самий принцип матеріальної підготовки також застосовується на загальноцерковному рівні. Наприклад, зерносховища та склади, наповнені основними запасами, необхідними в непередбачуваних ситуаціях, були засновані по всій Північній Америці. Церква також методично виконує настанову кожного року відкладати частину ресурсів, щоб бути готовими до будь-яких потреб, що можуть виникнути в майбутньому.
Відкладені гроші потім додаються до інвестиційних резервів Церкви. Вони інвестуються в акції та облігації; контрольні пакети в оподаткованих підприємствах (деякі з них сягають днів раннього періоду історії Церкви в Юті); комерційну, промислову та житлову нерухомість і сільськогосподарські підприємства. Церковними резервами управляють групи професійних працівників та незалежні радники. Ризики є диверсифікованими, відповідають мудрим та обережним принципам управління і сучасним принципам управління інвестиціями.
У притчі про таланти господар, який просив своїх слуг звітувати, насварив того слугу, який не інвестував гроші, довірені йому, а натомість закопав їх у землю. Він сказав тому слузі, що він “лукавий і лінивий”14 за те, що не інвестував гроші, аби отримати відповідний фінансовий приріст. Відповідно до цього духовного принципу церковні фінансові резерви не просто собі лежать на непродуктивному банківському рахунку, але натомість використовуються там, де можуть дати фінансовий приріст.
Ці інвестовані фонди можуть використовуватися в часи труднощів для забезпечення постійної та неперервної роботи зі здійснення місії, програм, установ Церкви і у випадках непередбачених фінансових витрат. Фонди також необхідні для забезпечення додаткових фінансових ресурсів, необхідних для здійснення місії Церкви з підготовки до Другого пришестя Господа. Вони допомагатимуть у забезпеченні зростання Церкви на виконання пророцтва про те, що євангелії Ісуса Христа будуть навчати і Церкву буде встановлено в усіх країнах на землі. Ми передбачаємо, що велика частина цього зростання відбуватиметься в густонаселених країнах світу, які розвиваються. Постійно зростаюча кількість засобів буде необхідна для забезпечення тисяч будинків зборів, додаткових храмів та інших важливих ресурсів, щоб благословляти життя членів Церкви, де б вони не жили. Одним словом, усі ці фонди існують лише для однієї мети---здійснення божественно призначеної місії Церкви.
Четвертий принцип: у Господній спосіб
Павло застерігав святих у Коринті, щоб була їхня “віра … не в мудрості людській, але в силі Божій!”15 Я краще зрозумів важливість цього принципу, коли мене покликали до Верховного єпископату Церкви.
Ми, єпископат, радимося разом, щоб вивчати питання з огляду особистої освіти, досвіду і напрацювань кожного з нас. Але кінцеві рішення приймаються в дусі молитви й постійного пошуку одкровення щодо Господньої волі. В той час як ми обмірковуємо такі теми, як індикатори макроекономіки та фінансовий аналіз, наша кінцева мета---виконувати свої обов’язки у такий спосіб, аби втілювати задуми Господа і місію Церкви, запрошуючи всіх прийти до Христа. Ця мета може бути досягнена, і це може бути втілено лише через натхнення і силу Його священства. З огляду на настанову виконувати все в Господній спосіб, це покликання сповнює мене смиренням кожного дня.
Висновок
Деякі люди іноді кажуть про сьогоденну Церкву як про сильну, процвітаючу організацію. Можна сказати, що так і є, однак сила Церкви не може вимірюватися кількістю або красою будівель, фінансовою стабільністю чи кількістю нерухомого майна. Як одного разу сказав Президент Хінклі: “Коли все сказано і зроблено, єдиним справжнім багатством Церкви є віра її людей”16. Ключ розуміння Церкви---це “дивитися на неї не як на всесвітню корпорацію, а як на мільйони вірних членів Церкви, що збираються в тисячах церковних підрозділів по всьому світу, які ідуть за Христом і дбають одне про одного та про ближніх”17.
Іншими словами, головне в Церкві---це люди. Головне---це окремі члени Церкви, які поєднані між собою однаковими віруваннями і завітами. Вони є силою і майбутнім Церкви. Я глибоко вдячний за одкровення, дані Господом у перші роки Відновлення стосовно закону десятини, самозабезпечення і незалежності, ощадливого життя й забезпечення святих у Господній спосіб. Я свідчу, що ці принципи є джерелом великих духовних і матеріальних благословень для членів Церкви, їхніх сімей і Церкви в цілому. Ці принципи будуть і надалі скеровувати наші кроки й підтримувати місію Церкви аж до повернення Спасителя.