Стара Книга Мормона

Ден Гоббс

шт. Айдахо, США

Кілька років тому я отримав голосове повідомлення на свій телефон: “Чи це Ден Гоббс, який живе в Айдахо-Фоллз і служив на місії у Вашингтоні в 1974 році? Це Том Дженакі. Думаю, що саме ви навчали моїх маму і тата”.

Я був здивований. Я служив у Техасі, США, а не у Вашингтоні, однак я пригадав прізвище. Я відразу ж подумав про книгу на моєму комоді—видання Книги Мормона 1948 року. Я відкрив її там, де на обкладинці було зроблено напис від руки: “Нехай Бог перебуває з тобою. Нехай Бог благословить тебе! Френк і Вірджинія Дженакі, 1974”. Раптом подумки я повернувся на 35 років назад.

Мені був 21 рік, і моя місія в Х’юстоні, шт. Техас, наближалася до кінця. Ми з напарником ходили, стукаючи у двері і шукаючи зацікавлених, але без особливого успіху. Тоді ми постукали у двері, які нам відкрив чоловік і ласкаво запросив увійти. Він назвався Френком Дженакі та познайомив нас зі своєю дружиною Вірджинією. Ми недовго з ними поговорили.

Під час наступних відвідувань ми навчали їх євангелії. Вони не хотіли христитися, однак завжди були дружелюбними. Під час одного з уроків я помітив на полиці старий примірник Книги Мормона. Я не пам’ятаю, яким чином вона опинилася у них, але пам’ятаю, як висловив своє захоплення книгою.

Невдовзі перед поверненням додому ми з напарником ненадовго зайшли до них, щоб попрощатися. Перш ніж ми вийшли, Френк підписав Книгу Мормона і вручив мені як прощальний подарунок. Він попросив написати в його сімейній Біблії своє ім’я і адресу. То був останній раз, коли я бачив сім’ю Дженакі, однак завжди цінував їхній подарунок.

Того вечора я передзвонив на той номер телефону. Том знову запитав, чи я служив місію у Вашингтоні в 1974 році. Я відповів, що служив у Техасі і запитав, чи Френк і Вірджинія є його батьками.

Він сказав, що батьки переїхали з Техасу до Вашингтона. Тому він думав, що місіонери, які відвідували його батьків, служили у Вашингтоні. Він сказав, що знайшов моє ім’я і адресу в сімейній Біблії.

“Я дзвоню вам, щоб сказати, що мій брат і я, обоє охристилися, частково завдяки тому, що місіонери приязно ставилися до наших батьків,—сказав він.— Вони були в захопленні від всіх місіонерів, які підтримували з ними контакт упродовж років”.

Потім Том повідомив мене, що обоє вони вже пішли з життя.

“Але зараз ми виконуємо за них храмову роботу”,—сказав він.

Зі сльозами на очах я подякував Томові за цей дзвінок.

Упродовж років я вважав, що моя місія не була дуже успішною. Іноді я питав себе, чи вплинуло моє служіння на життя якоїсь людини. Дзвінок Тома був лагідною милістю від Господа. Я вдячний за свою місію і за ту маленьку роль, яку я зіграв у приведенні до євангелії сім’ї Дженакі.