Когось не буде наступного року
У Святвечір я думала про те, як сильно люблю свою сім’ю. Потім у мене з’явилося сильне відчуття.
Ілюстрація Кендри Бінні
То був Святвечір. Ми щойно отримали нові піжами за традицією в нашій сім’ї. Діти грали Різдвяну музику і всі танцювали. Ніхто не сердився, всі були радісні, усміхалися і веселилися. Знаючи, що скоро у мене буде ще одна дитина, я думала про те, як сильно люблю свою сім’ю, як радію тому, що у нас народиться ще одна дитина.
Потім у мене з’явилося сильне відчуття. Дух прошепотів мені, що одного члена нашої сім’ї не буде з нами наступного року.
Пізніше того вечора, коли разом зі своїм чоловіком Тімом ми розкладали подарунки під ялинкою, він сказав мені, як раніше того вечора відчув, що когось із нашої сім’ї не буде з нами наступного Святвечора. Я сказала йому, що мала таке саме відчуття.
Перш ніж ми вирушили у подорож, щоб після Різдва провідати своїх родичів у іншому штаті, Тім поговорив з дітьми про безпеку під час подорожі. Нас непокоїла думка про втрату члена сім’ї під час подорожі, але ми відчули запевнення, що все буде добре. Ми подорожували, гарно провели час з родичами й безпечно повернулися додому.
Невдовзі настав час планової перевірки вагітності. Лікар повідомив сумну новину. Ультразвукове дослідження підтвердило, що дитина померла за два тижні до цього візиту.
Коли ми з Тімом їхали додому, засмучені, то зрозуміли, що два тижні тому був Святвечір. Ми не знаємо, коли саме дух входить у тіло, але ми з Тімом відчули, що наше немовля побуло в нашій сім’ї хоча б на мить у той Святвечір, коли всі танцювали й були щасливі. Ми відчули таку радість, і ми знаємо, що наше немовля також святкувало з нами. Ми впевнені, що, залишивши нас, воно стало тим членом нашої сім’ї, якого не буде з нами наступного Святвечора. Я вірю, що колись ми знову побачимо наше немовля. Я вдячна за спокій, який мені приносить це знання.