Служити всім
Як заклик старійшини Ухтдорфа щодо служіння природним і прийнятним чином може допомогти вам по-іншому ділитися євангелією?
Зображення від Getty Images
Щоб наше служіння відбувалося у святіший і вищий спосіб, провідники Церкви почали говорити про місіонерську роботу членів Церкви як про служіння всім, “незалежно від того, чи є їхні імена у вашому списку сестер або братів, яким вас призначено служити”1. Щоб служити в цей більш досконалий спосіб, нам необхідно змінити своє мислення—застосувати більш серйозний підхід, який може докорінно змінити все, що стосується того, як і чому ми служимо іншим.
Старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, зазначив: “Діліться з людьми тим, чому Ісус Христос і Його Церква для вас важливі, так, як ви вважаєте природним і прийнятним. Запрошуйте їх “прийти і побачити”. А тоді заохочуйте їх прийти і допомогти. У нашій Церкві існує безліч можливостей для того, щоб люди могли надавати допомогу.
Моліться не лише про те, щоб місіонери знайшли обраних. Щодня всім серцем моліться, щоб ви знайшли тих, хто прийде і побачить, прийде і допоможе, та прийде і залишиться”2.
Суть служіння в тому, щоб стати більш відданими й наверненими учнями Ісуса Христа, які мають таке ж серце й співчуття, які були у Спасителя. Господь запросив нас відтепер служити іншим людям природним і прийнятним чином, керуючись почуттям любові. Суть полягає не в тому, щоб здійснювати служіння. Суть полягає в тому, щоб стати такими служителями, як Ісус Христос.
Навчитися служити (тому, кого вам призначили)
Ми все ще навчаємося бути братами-служителями і сестрами-служительками. Подібна зміна вимагатиме часу, і ми, найвірогідніше, припускатимемося помилок. Ось якою, на мою думку, є одна з тих помилок: ми зводимо призначення служити до “несправжньої” абo “вимушеної” дружби—яка не є ні прийнятною, ні природною. Але Господь дає нам, братам-служителям і сестрам-служителькам, конкретні призначення. Таким чином Він робить усе можливе, щоб ніхто не був забутий.
Коли стихійні лиха вражають Сполучені Штати, Червоний Хрест і Національна гвардія мобілізують волонтерів з цих організацій та призначають їм конкретні райони, аби максимально охопити постраждалу територію. Дар приділеного волонтерами часу і виявленої любові не втрачає свою цінність через те, що волонтери отримують призначення. Не було такого, щоб людина, яка пережила стихійне лихо в своєму житті, ставила під сумнів ці призначення. Ті, кому прийшли на допомогу, вдячні, що хтось їм допоміг!
Подібно до волонтерів Національної гвардії або Червоного Хреста, коли ми, уклавши святі завіти, стаємо послідовниками Ісуса Христа, ми добровільно погоджуємося на виконання особливих доручень допомагати іншим.
Ці доручення є для нас можливістю навчатися і зростати у своїй здатності служити, часто шляхом подолання власних помилок. Але невдовзі служіння стане “нашим другим я”, подібно до того, як ми вже навчилися ходити, розмовляти, їздити на велосипеді, грати на музичному інструменті або займатися якимось видом спорту.
Зображення від Getty Images
Що означає служити всім людям “природним і прийнятним чином”?
Наші особисті призначення служити готують нас “служити всім людям” природним і прийнятним чином. Служіння всім вимагає небайдужого серця і очей, які помічають людей навколо нас—людей, яких Господь поставив на нашому шляху. “Служіння” на цьому етапі може бути дуже простим: запрошувати цих людей—природним і прийнятним чином—“прийти і побачити” або “прийти і допомогти”.
Сам Спаситель показав нам приклад. Коли Ісус явився людям у храмі в землі Щедрій, Він сказав їм: “Але тепер Я йду до Батька, і ще щоб показати Себе загубленим колінам Ізраїля” (3 Нефій 17:4).
Як і нам, Спасителеві потрібно було кудись іти. Далі історія продовжується:
“І сталося, що коли Ісус промовив так, Він кинув оком знову навколо на натовп і побачив, що вони були в сльозах і дивилися нерухомо на Нього, нібито хотіли попросити Його залишитися трохи довше з ними.
І Він сказав їм: Знайте, Моє нутро сповнене співчуттям до вас” (3 Нефій 17:5–6; курсив додано)3.
Хоча Спаситель планував кудись піти, Він мав очі, щоб бачити, і серце, щоб відчувати, тож Він зупинився, щоб послужити цим людям:
“Чи маєте хворих серед вас? Приведіть їх сюди. Чи маєте ви кривих, або сліпих, або кульгавих, або скалічених, або прокажених, або сухоруких, або глухих, або яких інших стражденних? Приведіть їх сюди, і Я зцілю їх, бо Я маю співчуття до вас; Моє нутро сповнене милості” (3 Нефій 17:7).
З огляду на наше знання про Спасителя, бачимо, що для Нього було природним приділити час на зцілення хворих, перш ніж Він візьметься за іншу справу. У нашому випадку, для служіння всім природним і прийнятним чином, можна просто запрошувати когось робити те, що ви запланували робити, або піти на захід, який ви запланували відвідати.
Якщо ви відвідуєте заняття із самозабезпечення, запросіть сусіда піти разом з вами. Якщо ви йдете на захід приходу, запросіть із собою співробітника. Якщо ви вже проводите сімейне вивчення Писань або домашній вечір, запросіть друга приєднатися до вас. Оце й означає “прийти і подивитися”. Це не вимагає від нас жодного додаткового заходу в нашому напруженому графіку. І у випадках, коли неможливо відвідати людину особисто, служіння можна здійснити за допомогою текстового повідомлення, електронної пошти або телефонного дзвінка.
Гідні довіри служити
Коли президент М. Рассел Баллард рукопокладав мене служити президентом Першого колу неодруженої молоді в Прово, Юта, він дав просте і конкретне доручення: “Ідіть і відвідуйте провідників і членів вашого колу в їхніх будинках і квартирах!” Тільки це; він не провів жодного іншого навчання і не дав жодних інших доручень.
Скоординувавши свої зусилля з єпископами, ми почали діяти у вівторок, через два дні після конференції нашого колу. Служачи у нашому колі, ми припускалися помилок, втрачали можливості й часто думали: “Я міг сказати це краще” або “Треба було поставити краще запитання”.
Кевін Дж. Уортен, президент Університету Бригама Янга, зазначав, що “невдача є важливою складовою нашого вічного розвитку—нашого шляху до досконалості. І завдяки Спокуті ми можемо—якщо правильно реагуємо на невдачі—отримувати благословення нового способу навчання, завдяки якому наші помилки стають складовою процесу вдосконалення”4.
Таким був наш досвід, коли ми навчалися служити провідникам і членам колу та іншим людям. Ми продовжували служити, і Господь поміщав на нашому шляху все більше людей.
Якось разом зі своїм радником Дж. Б. Хозом ми проходили між багатоквартирними будинками і зустріли на парковці юнака. Ми зупинилися, щоб привітатися, і дізналися, що він переїжджає з нашого колу. Ми трохи поговорили й дізналися, що він—колишній місіонер, який ставить під сумнів свою віру. Мій радник—взірцевий учитель, який легко спілкується з людьми. Для Дж. Б. відповідати на такі запитання—природно і прийнятно. Під час розмови я помітив, як в очах юнака з’явилося світло, якого вже певний час не було.
Це було очевидним, що Дж. Б. зацікавився ним, його питаннями і його тривогами. Юнак довірився йому, тому що Дж. Б. виявив співчуття. “Нутро” мого радника “було сповнене” любові, і він мав бажання зрозуміти цього юнака, не засуджуючи його. Дж. Б. запитав, чи можемо ми провідати його, коли він обживеться в новій квартирі. Юнак кивнув, ми обмінялися номерами мобільних телефонів і пообіцяли зв’язатися з ним.
Перш ніж попрощатися, ми запитали, чи можемо чимось допомогти. Він відповів: “Те, що ви зупинилися, аби привітатися, і є найбільшою допомогою, яку ви мені могли сьогодні надати”. Пізніше того вечора я подумав: “Якби ми з Дж. Б. не пішли на служіння, то, можливо, ніколи б не зустріли цього юнака”.
Здається, Господь знав, що ми будемо служити того вечора, тож Він поставив на нашому шляху цього юнака, будучи впевненим, що ми його побачимо й послужимо йому.
Якщо ми бажаємо служити всім, коли займаємося своїми повсякденними справами, Господь ставитиме на нашому шляху людей, сподіваючись, що ми відірвемося від своїх мобільних телефонів, приділимо мить, щоб усміхнутися незнайомцеві чи запитати про щось у людини, яку зустрічаємо в магазині або де б ми не були: на навчанні, на роботі чи в церкві.
Зображення від Getty Images
Дивовижні результати служіння
Обмірковуючи приклад, поданий Спасителем у 3 Нефії, я зрозумів один важливий принцип стосовно служіння. Як ви пам’ятаєте:
“І сталося, що коли Він так сказав, увесь натовп, одностайно, підійшов зі своїми хворими, і своїми страждаючими, і своїми кривими, і зі своїми сліпими, і зі своїми глухими, і з усіма тими, хто страждав від чогось; і Він зцілив кожного з тих, кого було приведено до Нього.
І вони всі, кого було зцілено і хто був здоровим, схилилися до Його ніг і поклонялися Йому; і всі, хто зміг підійти з натовпу, цілували Йому ноги, так що омили Його ноги сльозами” (3 Нефій 17:9–10; курсив додано).
Зверніть увагу, що ті брати-служителі й сестри-служительки, які допомогли привести тих, кого знали й любили, ближче до Ісуса Христа, також опинилися біля ніг Спасителя. Вони схилилися, поклонялися і цілували Йому ноги, так що омили їх сльозами.
Коли ми служимо всім, то побачимо, як Христос зцілює емоційні, духовні й фізичні рани. А запрошуючи інших “прийти і побачити” та “прийти і допомогти” природним і прийнятним чином, ми виявимо, що й наші рани також зцілюються.