Зближуватися: любити так, як Спаситель
Автори живуть у штаті Юта, США.
Ми можемо багато чого навчитися зі Спасителевого прикладу спілкування з іншими людьми.
Біля криниці, художниця Крістал Клоуз
Будучи членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, які є ґеями, ми часто звертаємося до прикладу Спасителя, щоб зрозуміти, як нам краще розвивати стосунки з членами Церкви та іншими людьми. Одного дня ми думали про те, що Спаситель просив нас: “Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!” (Іван 13:34). Цікаво, що Він не сказав: “Тому, що Я вас полюбив”, а натомість промовив: “Як Я вас полюбив”. Це змусило нас замислитися над тим, як Спаситель любить людей. Як Він виявляв Свою любов?
Ми вирішили присвятити деякий час вивченню Нового Завіту, приділяючи особливу увагу історіям про те, як Спаситель взаємодіяв з іншими людьми під час Свого земного священнослужіння. Як чоловік і дружина, які обидва відчувають потяг до осіб своєї статі, ми перш за все хотіли краще зрозуміти, як Ісус ставився до тих, хто не відповідав загальноприйнятому визначенню “типової людини”. Ось кілька закономірностей, на які ми звернули увагу.
Ісус з добротою ставився до культурних відмінностей
Ми живемо у часи, коли є багато розбіжностей в тому, що стосується соціуму та політики, і вони можуть бути приводами для розбрату. Майже так само було під час земного життя Спасителя. Деякі конфлікти у Його дні були тривалими, а їхні причини значною мірою корінилися в історичних подіях та культурних традиціях.
Наприклад, Господь навмисно подорожував через Самарію—місцевість, якої юдеї уникали через ворожнечу, що тривала вже сотні років. Коли Ісус зустрів одну жінку й попросив її дати Йому напитися, її реакція в політичному та релігійному аспектах відповідала реакції “інших людей”—вона звернула увагу на різницю між Ним, юдеєм, та нею, самарянкою. (Див. Іван 4). Ісус, у Свою чергу, поставився до тієї жінки, як до дочки Бога. Те, як Він щиро, з любов’ю розмовляв з нею, є великим прикладом для кожного з нас. Звична стратегія супротивника—намагатися розділити нас по різних таборах, які налаштовані на боротьбу один з одним. Але “Господь дивиться на серце” (1 Самуїлова 16:7).
Так легко застосувати урок з цієї історії до нашого сучасного суспільства. У нашому повсякденному житті, у тому числі й на церковних зборах та заходах, ми зустрічаємо людей з різним минулим. До декого світ може навіть ставитися як до тих, чиї політичні погляди або культура є ворожими. Замість того, щоб зосереджуватися на тому, що нас може розділяти, ми можемо зосередитися на тому, що нас об’єднує як дітей небесних батьків, і навчатися розмовляти з іншими з любов’ю, як це робив Спаситель.
Коли після Свого Воскресіння Спаситель явився людям на Американському континенті, він навчав, що “диявол … є батьком суперечок, і він підбурює серця людей сперечатися із злістю, один з другим” (3 Нефій 11:29). Люди послухалися Його, і упродовж наступного покоління вони створили суспільство, де “не було багатих і бідних, залежних і свободних, але всі вони були свободними і причасниками небесного дару” (4 Нефій 1:3).
Ісус наближався, а не віддалявся
Ісус активно намагався наближатися до людей—емоційно, іноді навіть фізично,—а не наводив виправдання, щоб дистанціюватися від тих, кого нерідко зневажали й виганяли з суспільства.
Наприклад, одного разу Ісус побачив чоловіка зі скаліченою рукою. Оскільки тоді був Суботній день, існували певні релігійні табу, якими обмежувалося те, що можна було робити в той день. Замість того, щоб відійти від людини, якій потрібна була допомога, і почекати більш підходящої з точки зору суспільства можливості, Ісус вирішив “чинити добро” негайно (Maтвій 12:12). Він попросив того чоловіка простягнути руку. “Той простяг, і стала здорова вона, як і друга” (Maтвій 12:13).
Подібні історії неодноразово зустрічаються у всіх Писаннях. Ісус співчутливо поставився до жінки, яку вважали нечистою (див. Лука 8), не відвернувся від чоловіка, який чув голоси й травмував себе, і зцілив його (див. Maрк 5), і Він зцілив чоловіка, про якого склалася хибна думка (див. Іван 9:1–7). Одна із закономірностей, яку ми спостерігаємо по всіх Писаннях, є такою: коли “Ісус простяг[ав] руку” (Maтвій 8:3),—то це було зазвичай для того, щоб підбадьорити, виявити любов, зцілити і заспокоїти.
Принаймні одним з того, до чого нас закликають в цих історіях, є ось що: ми можемо наближатися до тих, хто здається нам не такими, як ми. Наприклад, чи сідаємо ми поруч з людиною, яка прийшла до церкви, навіть якщо вона вдягнена не так, як решта присутніх? Чи запрошуємо ми таких людей взяти участь у спілкуванні, яке відбувається в фойє? Чи усміхаємося ми і вітаємося та ставимо чемні запитання, намагаючись ближче познайомитися з такими людьми й допомогти їм почуватися затишно?
А, можливо, ще важливішим є те, як нам розвинути міцніші емоційні та духовні стосунки з іншими, допомагаючи їм відчути мир і любов, як це робив Спаситель? Ми знаємо, що отримуємо від Бога благословення, коли робимо зусилля встановити контакт—особливо з тими, хто відрізняється від нас.
Ісус запрошував людей розділяти трапезу
Вивчаючи Новий Завіт, ми були зворушені тим, як часто Спаситель розділяв трапезу з іншими людьми. У багатьох випадках на Його адресу лунала критика з огляду на те, з якими людьми Він вирішував проводити час.
Ось один приклад: Ісус покликав Своїм учнем чоловіка на ім’я Матвій, який був “митником”, тобто представником правлячого у той час режиму (див. Лука 5:27; Путівник по Писаннях, “Митар”). Юдеї зазвичай ненавиділи митників. Тож коли Матвій влаштував велику гостину для Ісуса та Його учнів, книжники і фарисеї—ті, що, як вважалося, виконують заповіді Бога,—виявили незадоволення. “Чому з митниками та із грішниками ви їсте та п’єте?”—запитували вони. Ісус відповів: “Лікаря не потребують здорові, а слабі” (Лука 5:30–31).
Ісус і учні в долині Кедрон, художник Беледж Балоу, Art Resource
Це чудовий приклад того, як Спаситель вирішив не зважати на зовнішній вигляд або мирську репутацію. Натомість Він зосереджувався на потребах, цінності та потенціалі кожної людини. І дуже цікава думка прийшла до нас, коли ми читали про те, як Ісус розділяв трапезу з Матвієм та іншими. Ми ніколи не зможемо впливати на людину, якщо не підійдемо до неї. Якщо ми не будемо приділяти час тому, щоб знайомитися з людьми, любити їх, приймати такими, як вони є, тоді, найвірогідніше, наш вплив на їхнє життя буде дуже незначним.
Ви, мабуть, чули висловлювання: “Люби грішника, ненавидь гріх”. Чи приділяємо ми достатньо часу першій половині цього заклику? Ісус каже нам: “Любіть один одного” (див. Іван 13:34) і прощайте “до семидесяти раз по семи” (див. Maтвій 18:22). Замість того, щоб витрачати час на спроби виявляти й ненавидіти гріхи інших людей, ми можемо спрямовувати ту енергію на зміцнення стосунків з нашими братами і сестрами.
Ми любимо промовляти фразу: “Любіть грішників; запрошуйте їх на обід!” Оскільки всі ми згрішили “і позбавлені Божої слави” (Римлянам 3:23), це має дати нам багато можливостей служити іншим за допомогою з любов’ю приготовленої їжі, якою пригощають там, де є Дух Господа. Давайте ж за нашими столами говорити про щиру доброту, справжню дружбу та свідомі зусилля, аби бачити одне одного такими, якими бачить нас Ісус.
Будувати Сіон
Цього року ми святкували двохсоту річницю Першого видіння, коли Ісус Христос проголосив, що Його євангелію буде відновлено. Наступного року ми будемо навчатися з прикладів перших святих, які допомагали будувати Господнє царство тут, на землі у цьому розподілі часів. Цим першим святим доводилося навчатися працювати разом і бути єдиними, незважаючи на те, що вони прибували з різних країн, раніше сповідували різні релігії та походили з різних в соціальному та економічному плані верств населення.
У нас є подібна нагода в наш час. Нам слід якимось чином зрозуміти, як бути єдиними у вірі попри культурні та політичні розбіжності, які тільки віддаляють нас. Це станеться лише тоді, коли ми дозволимо Спасителю, щоб саме Він нас скеровував. Він досконало розуміє наші слабкості і може слабке зробити сильним (див. Етер 12:27). Він досконало розуміє наші болі і може допомогти нам зцілитися (див. Алма 7:11–12). Він досконало розуміє наші розбіжності і все ж обіцяє, що ми можемо—як сказано в Ученні і Завітах 49:25—процвітати й радіти в Сіоні. Разом.