Чому нам потрібен Ісус Христос
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
З виступу на духовному вечорі “A Message at Christmas” (Різдвяне послання), виголошеному в Університеті Бригама Янга 12 грудня 2017 р.
Відверніть свою увагу від гамору Різдвяної пори й поміркуйте над дивом та величчю Сина Божого.
Поклоніння пастухів, художник Мікеланджело Мерісі да Караваджо, Bridgeman Images
Я вдячний за те, що на додаток до Різдва, в грудні ми маємо можливість задуматися над життям пророка Джозефа Сміта і всім, що він зробив, оскільки він народився 23 грудня. Важко повною мірою оцінити все, чого він досягнув, ставши знаряддям у руках Господа серед постійної протидії, переслідувань і випробувань. У майбутньому ми побачимо, що Пророка Джозефа вшанують як людину, яка гідно стоїть на чолі цього величного і останнього розподілу,—єдиного розподілу, який має завершитися тріумфом, хоча всі попередні розподіли закінчувалися відступництвом.
Я не думаю, що в цьому розподілі хтось навчився боятися Бога, а не людину, більше, ніж Пророк (див. Учення і Завіти 3:7–8). Господь вимагав від Джозефа виконання дуже складних завдань. І він їх виконав, а всі ми користуємося плодами.
Переклад і публікація Книги Мормона були знаменним досягненням, з якого розпочалося успішне розгортання Господньої справи у цьому останньому розподілі. Завдяки Книзі Мормона та своїм видінням і одкровенням Джозеф відкрив для сучасної ери істинну сутність Ісуса Христа, як Єдинонародженого Сина Божого і Викупителя людства.
Особливо о цій порі ми згадуємо особисті стосунки Пророка зі Спасителем і “свідчення, останнє з усіх, яке [він дав] про [Христа]: Що Він живе!” (Учення і Завіти 76:22). Свідчення Джозефа про живого Христа нагадує мені слова Президента Гордона Б. Хінклі (1910–2008): “Не було б Різдва, якби не було Великодня. Без Христа, Який викупив нас у Гефсиманії і на Голгофі, та без тріумфального факту Воскресіння Немовля Ісус з Віфлеєма був би просто ще одним немовлям”1.
Чому нам потрібен Ісус Христос?
Певний час тому одна людина, яка була членом Церкви вже багато років, запитала у мене: “Навіщо мені потрібен Ісус Христос? Я дотримуюся заповідей; я хороша людина. Чому мені потрібен Спаситель?” Маю сказати, що від нездатності того члена Церкви зрозуміти таку основоположну частину нашої доктрини, основоположну складову плану спасіння, у мене перехопило подих.
“Для початку,—відповів я,—існує невеличка проблема—смерть. Думаю, що вам не хочеться, аби ваша смерть стала для вас остаточним кінцем, а без Ісуса Христа не було б воскресіння”.
Я говорив і про інше, наприклад, про необхідність, яку мають навіть найкращі люди, отримати прощення і очищення, уможливлені лише завдяки викупительній милості Спасителя.
Втім на іншому рівні це запитання могло б звучати так: “Хіба Бог не може робити те, що Він захоче, і спасти нас хоча б тому, що любить нас, не маючи при цьому потреби в тому, щоби був Спаситель?” Досить багато людей у сьогоденному світі ставить подібне запитання. Вони вірять у Бога й існування після смерті, але припускають, що оскільки Бог нас любить, немає великого значення, що ми робимо чи не робимо. Він про все подбає.
Подібна філософія своїм корінням сягає у давнину. Негор, наприклад, “свідчив людям, що все людство буде врятовано в останній день, і що їм не треба ні лякатися, ані тремтіти, але що вони повинні підняти голови і звеселитися; бо Господь створив усіх людей, і також викупив усіх людей; і, в кінці, всі люди будуть мати вічне життя” (Aлма 1:4).
Ви бачите, що у вченні Негора простежується підхід до спасіння, викладений Люцифером, “сином ранку”, який, безперечно, є найтрагічнішою з трагічних постатей усіх часів (Iсая 14:12; див. також Учення і Завіти 76:25–27). Колись Бог пояснив, що Люцифер “є той самий, що був від початку, і він прийшов до Мене, кажучи—Ось я, пошли мене, я буду Твоїм сином, і я викуплю все людство, так що жодна душа не пропаде, і певно я зроблю це; тож дай мені Твою шану.
Але, ось, Мій Улюблений Син, Який був Моїм Улюбленим і Вибраним від початку, сказав Мені: “Батьку, хай буде Твоя воля, і слава Твоя навіки” (Moйсей 4:1–2).
То не був випадок, коли Ісус просто підтримував план Батька, а Люцифер пропонував невеличкі зміни. Пропозиція Люцифера зруйнувала б цей план, позбавивши нас можливості діяти незалежно. План Люцифера основувався на примушуванні, щоб перетворити решту синів і дочок Бога—всіх нас—фактично на його маріонеток. Підсумовуючи, Батько сказав:
“Отже, через те, що Сатана повстав проти Мене, і прагнув знищити свободу вибору людини, яку Я, Господь Бог, дав їй, і також щоб Я дав йому Свою владу; владою Мого Єдинонародженого Я вчинив так, щоб його було скинуто вниз;
І він став Сатаною, так, саме дияволом, батьком усієї брехні, щоб обманювати, і осліпляти людей, і вести їх у полон за його волею, саме всіх тих, хто не прислухається до Мого голосу” (Мойсей 4:3–4; курсив додано).
На противагу цьому, Батьків план відкривав для нас можливість здобути важливий досвід смертного життя. Під “досвідом смертного життя” я маю на увазі можливість вибрати свій шлях, “відчу[ти] смак гіркоти, щоб [ми] могли знати, як цінувати добро” (Moйсей 6:55); навчатися, каятися і зростати, аби стати істотами, спроможними діяти самостійно, а не просто перебувати “під дією” (2 Нефій 2:13), і згодом подолати зло та виявити своє бажання й здатність жити за целестіальним законом.
З нашого боку для цього потрібні знання про добро і зло, а також спроможність та можливість вибирати між ними. І тому має бути підзвітність за зроблений вибір—інакше вибір не був би вибором. У свою чергу, аби був вибір, має бути закон, тобто передбачувані наслідки. Ми повинні бути спроможні шляхом певної дії або вибору спричинити певний наслідок або результат—а протилежним вибором спричинити протилежний наслідок. Якщо дії не приводять до незмінних результатів, тоді людина не контролює наслідки, і у виборі немає ніякого сенсу.
ОДИН ЗА ОДНИМ, ХУДОЖНИК УОЛТЕР РЕЙН
Закон і справедливість
Використовуючи слово справедливість як синонім слова закон, Алма стверджує: “А дію справедливості [тобто дію закону] не може бути знищено; якщо так буде, Бог перестане бути Богом” (Aлма 42:13). Це Його досконале розуміння і застосування закону—тобто, іншими словами, Його справедливості,—надає Богу Його силу. Нам потрібна справедливість Бога, система незмінних і непорушних законів, яких дотримується і які застосовує Він Сам, аби ми могли мати і застосовувати свободу волі2. Ця справедливість є основою нашої свободи діяти і нашим єдиним шляхом до найбільшого щастя.
Господь каже нам: “Те, що управляється законом, також і зберігається законом, і вдосконалюється, і освячується ним же” (Учення і Завіти 88:34). Але нам слід визнати, що жоден з нас не “управлявся законом” завжди і незмінно. І ми дійсно не можемо покладатися на закон, тобто на справедливість, щоб бути збереженими і вдосконаленими, якщо ми порушуємо цей закон (див. 2 Нефій 2:5). Тож будучи справедливим, але в той же час керуючись любов’ю, наш Небесний Батько виявив милість. Він зробив це, запропонувавши Свого Єдинонародженого Сина як викуп за наш гріх, Істоту, Яка могла б Своєю Спокутою задовольнити заради нас справедливість, зробивши нас праведними перед законом, аби закон знову підтримував і оберігав нас, а не засуджував. Алма каже:
“І ось, план милості не міг би бути виконаним, якби Спокуту не було здійснено; отже, Бог Сам спокутує гріхи світу, щоб виконати план милості, щоб удовольнити вимоги справедливості, щоб Бог міг бути досконалим, справедливим Богом, і милосердним Богом також. …
Але є даний закон, і покарання [тобто наслідок] додано, і покаяння даровано; покаяння, якого вимагає милість; інакше, справедливість предʼявляє права на особу і виконує закон, а закон накладає покарання; якби було не так, діяння справедливості було б знищено, і Бог перестав би бути Богом.
Але Бог не перестає бути Богом, і милість предʼявляє права на тих, хто кається, а милість приходить через спокуту” (Aлма 42:15, 22–23).
Звичайно ж, люди, які каються,—це ті, хто беруть на себе відповідальність і приймають Його милість у процесі покаяння3. Або, іншими словами, покаяння---це те, що ми робимо, аби претендувати на милостивий дар прощення, який може нам запропонувати справедливий Батько, тому що Його Улюблений Син спокутував наші гріхи
ХРИСТОС МОЛИТЬСЯ В ГЕФСИМАНСЬКОМУ САДУ, ХУДОЖНИК ГЕРМАНН КЛЕМЕНЦ
Спокута Ісуса Христа
Завдяки Спокуті Ісуса Христа ми можемо подолати наслідки неправильного вибору. Завдяки Спокуті Ісуса Христа відшкодовуються вплив на нас гріхів та помилок інших людей і будь-яка інша несправедливість. Щоб зцілитися і стати святими, нам потрібен Спаситель. Тож відповідь на наше запитання така: “Ні, Бог не може діяти, як Йому захочеться, аби спасти людину. Він не може бути свавільним і в той же час справедливим. А якщо Він несправедливий, то Він не Бог”. Отже, спасіння і піднесення мають досягатися у такий спосіб, яким задовольняється незмінний закон—справедливість,—і який узгоджується з ним. І дяка Богові за те, що Він задовольнив справедливість, надавши Спасителя”.
Необхідно зазначити, що на великій доземній нараді Люцифер не пропонував стати нашим спасителем. Він не хотів за нас страждати чи помирати, чи проливати хоч краплю своєї крові. Він не прагнув стати втіленням справедливості. Він хотів стати сам собі законом4. На мою думку, кажучи Батькові: “Дай мені Твою шану” (Moйсей 4:1), Люцифер казав: “Дай мені владу бути правителем”, маючи на меті застосовувати ту владу так, як йому заманеться. Законом було б усе, що він казав у будь-яку мить. Таким чином ніхто не міг би діяти незалежно. Люцифер був би верховною істотою, і ніхто інший не міг би розвиватися.
З іншого боку, Ісус розумів, що і незмінна справедливість і милість будуть необхідними для розвитку Його братів і сестер. Разом із Батьком Він не прагнув примушувати нас і домінувати над нами, але хотів звільнити та піднести нас, аби ми могли бути “над усім” і мати “усю владу” з Батьком (Учення і Завіти 132:20).
Як же нам слід радіти тому, що Першонароджений Син у дусі погодився стати Єдинонародженим Сином у плоті, щоб відстраждати незбагненні муки й зазнати ганебної смерті, аби викупити нас. Він досконало поєднує справедливість і милість. Він спасає нас від наших гріхів—не в наших гріхах, а від них (див. Геламан 5:10–11; див. також Матвій 1:21).
І Він також викупляє нас від Падіння, від духовної та фізичної смерті. Він відкриває двері у безсмертя й вічне життя. Неможливо осягнути глибину Його любові. “Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс. …
Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був,—кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!” (Ісая 53:4–5).
Слава Богу
Різдво наближається, і я розумію, що дехто може хвилюватися, а, можливо, й непокоїтися через те, яким буде майбутнє. У вашому житті може бути багато “шуму”, ви постійно чи майже постійно перебуваєте в Інтернеті, не роблячи перерв, не присвячуючи час, щоб побути в тиші, поміркувати й подумати, зазирнути всередину себе і зосередитися на тому, де ви є і куди маєте прямувати. Можливо, ви знаходитеся під впливом нереальних сподівань, таких як “досконалість досягається миттєво” чи “неперервне щастя й успіх мають стати нормою життя”.
Я сподіваюся, що ви відмовитеся від цих хибних понять, відвернете свою увагу від “шуму” і присвятите певний час цієї Різдвяної пори, хоча б годинку, якщо не більше, аби поміркувати про “дивовижність і велич … Божого Сина”5. Нехай це буде для вас година запевнення і оновлення.
У минулому році на Різдво я написав такі слова:
“Коли ми говоримо про народження Ісуса Христа, ми відповідно розмірковуємо про те, що мало бути далі. Його народження було надзвичайно важливим з огляду на те, що Він мав знести і перестраждати, аби краще допомогти нам,—кульмінацією чого стало Його Розп’яття і Воскресіння (див. Алма 7:11–12). …
[Але також] я вважаю за доречне о цій порі року просто подумати про немовля у яслах. Не перевантажуйте себе думками про те, що буде потім, і не надто цим переймайтеся. … Приділіть трохи часу і спокійно поміркуйте про початок Його життя—кульмінацію небесного пророцтва, але земного початку для Нього.
Знайдіть час, щоб заспокоїтися, посидіти в тиші й подумки побачити цю малу дитину. На переймайтеся надмірно думками про те, що [можливо] буде в Його житті або у вашому житті. Натомість знайдіть хвилинку, щоб спокійно поміркувати, можливо, про найспокійнішу мить в історії світу—коли всі небеса раділи від цієї звістки: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!” (Лука 2:14)”6.