Благословення Різдвяної традиції
Автор живе в штаті Юта, США.
Все було таким буденним, коли ми святкували Різдво в новій домівці, але одне благословення священства все змінило.
Ілюстрація Трейсі Уолкер
Мені було 14 років, коли я вперше святкувала Різдво без снігу. Моя сім’я щойно переїхала з гір у Юті до Техасу, США. Мені Техас здавався надто рівнинним і надто спекотним. Важко було відчувати дух Різдва, оскільки в новій школі у мене не було друзів, а ще важче через те, що на землі не було снігу. У мене було відчуття, що я скрізь зайва, тому я часто почувалася самотньою і сумною.
Попри мій поганий настрій до Різдва залишався тільки тиждень, і я сподівалася, що наші сімейні Різдвяні традиції піднесуть мій дух. Веселі заходи, які ми всією сім’єю проводили у попередні роки, завжди приносили мені велику радість. Традиції значною мірою впливали на наше святкування Різдва, тож я думала, що мені немає чого непокоїтися. Не дарма ж їх називають традиціями, тому я була певна, що їх будуть дотримуватися.
Як зберегти дух Різдва
Дні перед самим Різдвом тягнулися повільно. Ми ще нічого не підготували всією сім’єю для святкування, тож мій настрій був на нулі. Коли нарешті настав Святвечір, я весь день чекала, що щось станеться—хоч будь-яка ознака того, що наші чудові сімейні традиції триватимуть і в новій домівці. Безперечно я могла б і сама щось зробити, аби ті чудові традиції ожили, але мені не хотілося. Як би там не було, я чекала ознаки, яка б вказувала, що дух Різдва досі живий.
День переходив у вечір, і мій настрій все більше псувався. В очах стояли сльози, коли сім’я зібралася на вечірню молитву. Дім здавався холодним і порожнім, хоча всі ми жили в ньому. Раптом мій тато порушив тишу одним запитанням.
“Чи хоче хтось отримати благословення священства?”
Моє серце завмерло. Я так переймалася тим, чи ми розвісимо Різдвяні ліхтарики, чи ми спечемо святкове печиво, що забула про одну дуже важливу традицію, якої ми дотримувалися кожного Святвечора,—всі ми отримували благословення священства. Коли раніше я отримувала благословення від тата, це завжди приносило мені спокій, але не всім у сім’ї подобалося отримувати благословення. Іноді мої брати, сестри й мама казали, що не відчувають потреби в ньому. Я не хотіла, щоб мої сподівання знову стали марними, якщо всі інші відмовляться від цього запрошення.
Однак тепер все було по-іншому. Мама підвелася і сіла на стілець, який приніс татусь.
“Я б хотіла отримати благословення”,—сказала вона тихо.
Усі ми були дуже здивовані, однак тато не вагався. Він поклав руки мамі на голову й почав говорити. Я могла відчувати, як сильно мій тато розумів мамині почуття й особисті труднощі. Він промовляв слова втішення й спокою в цей період змін у нашій сім’ї.
Раптом я відчула палання в грудях—ніби хтось у мені запалив сірника. Я знала, що то відчуття Святого Духа, хоча це палання у моїх грудях не було схожим на те, як я завжди відчувала Духа раніше. Здавалося, ніби Небесний Батько промовляє безпосередньо до мене, хоча те благословення священства давалося зовсім не мені!
Коли мій батько тихо промовив “aмінь” і я відкрила сповнені сліз очі, то побачила, що вся моя сім’я плаче. Ми всі чули, як того вечора Дух казав нам ніжно і з любов’ю, що все буде добре. Мама і тато обнялися, і я відчула, як грозова хмара, яка так довго висіла над моєю головою, нарешті зникла і засяяло сонце.
Ми всі отримали благословення, і я також. У моєму благословенні Господь мене запевнив, що завжди думає про мене і хоче, аби я була щаслива. Це принесло відчуття спокою і тепла, якого я не мала з того часу, як ми переїхали до Техасу.
Сила священства є реальною
Ми, можливо, й не дотримувалися всіх традицій того року, але назавжди запам’ятали, що відчували, коли були свідками того, як Божа сила зійшла на нас завдяки татовому благословенню священства. Я завжди пам’ятатиму, як вона обернула мій смуток на спокій і радість. Я також засвоїла важливий урок про силу священства. Коли здається, що все навколо нас іде не так, благословення священства може нагадати, що Господь постійно присутній у вашому житті й любить вас.